Українські оповідання для дітей

• Все
• Текст
• Вкладені публікації (106)
• Відгуки (0)
• Мітки (4)

Олена Цегельська (Кизима) — українська письменниця, громадська діячка, публіцистка, педагогиня (1887 — 1971 рр.). Вона була тонкою знавицею знавцем дитячої психології: як вчителька віддавала дітворі своє тепло і знання, як літераторка писала байки, казки й оповідання. На еміграції її називали «сеньйоркою» української дитячої літератури – родзинкою її творчості було вміле поєднання педагогічного досвіду з письменницьким хистом. Твори Олени Цегельської ілюстрували відомі художники: Юрій Козак (старший син Едварда Козака), Мирон Левицький, Михайло Михалевич, Петро Холодний.

 

"Давно Дмитрик чекав на цей день. Сьогодні вони з татком будуть збирати гриби. Хто знає, чи багацько їх знайдуть, але ж головне — провести час разом. Зібрали все необхідне та й помандрували. Дорога була довгою, а щоб не сумувати, вирішили грати у слова. — Тобі на "а"! — говорить Дмитро. — Добре! Апельсин! — відповідає тато. Так непомітно для себе й дійшли до лісу..." (Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

"Іноді Валентин замислювався над тим, що спонукає його брати в руки рушницю й іти на полювання. Пояснити це ніяк не міг. Азарт, давній інстинкт мисливця, що переданий предками, група крові, ствердження себе як чоловіка, – що з цього впливало найбільше, не знав. Думка ця його не мучила, ні. Ні̀коли було глибоко замислюватися над причинами – мав багато обов’язків, тяжко працював, то, певно, шукав відпочинку. Збирався гурт затятих мисливців, його друзів давніх, вибирали місцевість, де водилася дичина, брали добру зброю і їхали добрими машинами на полювання. Упольовували щось чи ні, неважливо. Набирали ж із собою всіляких наїдків і напитків – і розкошували. Навколо – природа, на столі – потрави, а ще передчуття отого азарту, який викликає збудження тіла й духу. Десь причаївся звір, він не знає, що комусь для розваги й адреналіну потрібне його життя. Але він завжди відчуває небезпеку й ховається в лісовій глушині. А ти, людина, – цар природи, вишукуєш його, зацьковуєш – і відчуваєш свою вищість і перевагу..." (Ганна Арсенич-Баран)

 

"Солодкий, запашний, фруктовий, золотавий, теплий… Скільки прикметників кожен із нас може дібрати до слова — серпень. Останній місяць літа, який дає нам змогу ще хоч трішки посмакувати гарячі промені сонця, медові аромати квітів. Серпень — то мов маленький соняшник, який щодня, поступово, потихеньку розкриває свої пелюстки, а потім перед нами зʼявляється  велична квітка..." (Тетяна Прокоф'єва)

 

 

 

"Ще до Богдана Хмельницького, а саме в 1635 році, був на Січі запорозьким кошовим отаманом Іван Сулима. За своїх молодих літ Сулима придбав собі великого войовничого хисту й завзяття, бо козакував саме під час славних походів гетьмана Сагайдачного. З Сагайдачним Сулима і Кафу турецьку у Криму здобував, і Трапезонтза Чорним морем аж двічі руйнував, і околиці Царгорода огнем випалював, а нарешті під Хотином, рятуючи Польщу, бився з турками у великому бойовищі; скільки ж менших походів та сутичок з ворогами відбув він, так того й не підлічити. Недобре оддячили поляки козакам за те, що вони врятували їх під Хотином од турків, а Сагайдачний навіть смертельну рану собі там здобув,— вони полякалися козацької сили та й почали після того всякі утиски козакам чинити..." (Адріан Кащенко)

 

"Чи то того, що тобі за сімдесят і ти ідеш не на ярмарок, а з ярмарку, чи пережите раніше взнаки дається, але ночами часто сняться тривожні, навіть кошмарні сни. А найбільше тривожить мене Ялешка Плакида: вона показує мені пухлого мізинця із зламаним нігтиком — прохає отакий мізерний шматочок хліба, якого в мене нема... І коли онуки питають: "Дідусю, чого не спиш?" — відповідаю колись почутим жартом: "Наполеон казав, що чоловікові треба спати чотири години, жінці — п'ять, а дитині — шість. Отже, ви ще спіть собі на здоров'я". Нащо їм знати, що мені сниться Ялешка (так ми в школі називали Єлизавету). Вона в нашому класі була завжди чистюлька, тому й була в класній санкомісії. І ніколи не казала: "А чого в тебе брудні руки?", а радила: "Добре помий руки споришем після того, як нариєш черв'яків для своєї вудочки". Вона добре знала наші звички. Я був старостою класу. Ще з першого класу наша вчителька Марія Іллівна Курило, білоруска, з трохи покопаним віспою обличчям, завела порядок: ще до її приходу, тільки пролунає дзвінок на уроки, староста робить перекличку. Наш "математик" Фадей Цибулько своїми чорними, як вуглинки, очима нишпорив по класу, виявляючи відсутніх..." (Карпо Гулак)

 

"Сашко давно просив маму подарувати йому пістолет, який стріляє пістонами. — Навіщо тобі такий пістолет? — казала мама. — Це небезпечна іграшка. — Що тут небезпечного? Якби він кулями стріляв, а то пістонами. Із нього однак нікого не вб'єш. — Мало що може скоїтися. Пістон відскочить і вцілить тобі в око. — Не вцілить! Я примружусь, коли стрілятиму. — Ні, ні, від цих пістолетів бувають різні неприємні випадки. Ще вистрілиш та налякаєш кого-небудь, — сказала мама. Так і не купила йому пістолета..." (Микола Носов)

 

 

 

Читаймо цікаві твори для дітей від української письменниці Людмили Дорош, яка мешкає у Румунії та працює редакторкою журналу для українських дітей «Дзвоник»: «Як вітерець азбуку вивчав», «Вовкова вдячність», «Чому Оксанка любила зиму», «Погана звичка», «Несподіване відкриття», «Незабутній день», «Крізь шпаринку в світ казковий», «Наполювався», «Сільські пригоди Ліни», «Андрійко-обливальник», «Вербова гілка».

 

 

 

"Весна. Погожий ранок за вікном. Через фіранку пробивається в кімнату сонячне проміння та наповнює її світлом. Тоді й на душі стає так тепло. Михайло вже не спав. Він лежав у ліжку й дивився на стінку. На ній з'являлися сонячні зайчики, які весь час миготіли й вимальовували в уяві хлопця різноманітні картинки. Думки заполонили його, адже сьогодні він має зробити те, про що давно мріяв. «Ех, а чи готовий я до такої відповідальності? Чи зможу правильно доглядати живе створіння й піклуватися про нього?» — саме ці питання не давали спокою, бо не знав чи вдасться реалізувати свій задум..." (Тетяна Прокоф’єва)

 

"Коли сутеніє — й стає не видно очей будинків, хатин і ліхтарів — навколишнє світло розсіюється, і яснішають погляди відкритих далеких зірок — у такий момент стають голоснішими звуки, розмаїтий шелест, і шелест розмов, й ось, просто зараз, лунає розмова. — Якось забралися квіти на дах старого, трохи поржавілого, гаража, — звучить приємний чоловічий голос. — Тобто поплелися? А це вже голос співрозмовниці. — Ні. — То змогли вирости там? — Ні, залізли, як, буває, підлітки залазять. Отож сиділи, листками чеберяли. А вже вечір був..." (Олена Більчук)

 

Оповідання для дітей від Марії Романюк-Крижанівської:

— «Весняний ранок»,
— «Внук»,
— «Пташина їдальня».

 

 

 

 

 

"Для дівчинки Дори сьогодні було справжнє свято — вона нарешті піде у школу, в підготовчий клас. Прощавай, садочок, малюки, виховательки, пісочниця та кубики! Тепер Дора матиме більш цікаві заняття, тепер вона — відповідальна, тому що вже доросла. Їй шість років. Перший день був сповненим хвилювання, бо що ж не кажіть, а таки раз у житті йдеш уперше у школу. А там стільки всього невідомого! Дора була трішки неспокійна. Та й не тільки вона. Інші хлопчики й дівчатка з її класу теж були трішки збудженими, сором'язливими. Та через декілька днів діти вже освоїлися зі своїм новим життям, своїми новими колегами, і на перервах збиралися докупи й спілкувалися. Кожному хотілося бути цікавим, вразити чимось інших..." (Людмила Дорош)

 

"Я зараз хвалитимуся: от стане тепло і ми всією родиною помандруємо до справжніх фортець! Спочатку поїдемо в Кам’янець-Подільський. А ще зазирнемо в Хотинську фортецю. Взагалі – це я вигадав Україною мандрувати! Якось ми кіно дивилися. А там – мужні лицарі в обладунку, і міцні вороги, і гострі стріли! І штурм фортеці… оця фортеця мене і вразила. Я зітхнув і промовив: "Ех… От щастить тим, за кордоном. У них он які фортеці є! А в нас що?! Самі вітряки!" Татко аж чаєм похлинувся: "Так це ж наша, українська фортеця і є! Хіба ти не знаєш, скільки в Україні справжніх фортець?!" Виявилося, що я зовсім нічого не знаю. Ми з татком до самої ночі в Інтернеті сиділи. Друзі!.. Виявляється, у нас справжніх височенних і широченних фортець з вежами, підземеллями, вузькими бійницями і казематами – повно! І до них можна просто поїхати і руками помацати. Ой, в мене аж пальці затерпли, коли я уявив, що можу доторкнутися до стіни, яку колись справжні лицарі захищали..." (Оксана Давидова)

 

"Сьогодні у мене день народження. Хіба ж є дні, кращі за цей? Мене вітатимуть вдома, в школі, бабуся пиріг до класу принесе — пригощати моїх однокласників. Юлія Нилівна неодмінно за щось хороше похвалить. Для мене заспівають пісеньку про крокодила Гену. А в неділю зійдуться до нас мої друзі — Сергійко, Ромка, Наталка, будемо веселитися, скільки заманеться. По дверях ляпають долоньки. Це Оля, моя сестричка, намагається відчинити двері. Гуде в замкову шпаринку..." (Майя Фролова)

Читаймо збірки оповідань від Миколи Трублаїні:

 Збірка оповідань "Пустуни на пароплаві"

"Волохан" (збірка оповідань з ілюстраціями) 

Читаймо та слухаймо цікаві казочки та оповідання для малят від Ксенії Бондаренко.

 

 

 

 

 

 

Наркевич Ніна — українська письменниця в діаспорі, про життєвий та творчий шлях якої не згадується в жодній еміграційній періодичній пресі, де вона виступала з творами для дітей. За період 1950-1970-х рр. опублікувала цілу низку оповідань та віршів у журналі «Наше життя» («Our life»), що видавав "Союз українок Америки" у Філадельфії.

 

У селі, у хаті під солом’яним дахом, що знаходилось біля річок Оріль і Орільки, жив 87 річний дід Тарас Щедрій. На хаті в нього було гніздо лелек, у якому жили четверо лелек: батько, мати і двоє лелеченят. Люди казали, що мале лелеченя вміло розмовляти людською мовою, та дід розповів оповідачу, що ж було насправді.

 

Книга присвячена історії виникнення відомих літературних творів для дітей. Оригінальність і непересічність пропонованих текстів у тому, що це авторська розповідь видатного українського письменника про біографії кращих дитячих книг XX століття, які лишаються популярними серед юних читачів уже не одного покоління не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Дорослим читачам також буде цікаво замислитися над людськими долями – повчальними, романтичними, героїчними, часом драматичними – кожного представленого тут письменника.

"– Редберде, до мене!
Щойно пролунала команда, до темноволосого кучерявого хлопчика підбіг золотистий фокстер’єр. В зубах щасливий пес тримав червоний м’ячик.
– Мій ти розумник! Я тебе так люблю!
Стрибнувши на хлопчика, собака повалив його на землю і радісно почав облизувати обличчя свого хазяїна.
– Досить, досить! – сміялося хлопча, відбиваючись від свого улюбленця..."
– Чарлі, додому! – покликала сина мама.
– Ходімо обідати, Редберде? Давай хто перший!
Хлопчик і його пес побігли навперегони через сад до будинку. Мама і тато з посмішкою спостерігали за своїм сином з кухонного вікна.
– Я надзвичайно щасливий бачити нашого хлопчика таким безтурботним, таким відкритим і щирим.
– Я так само, любий…" (Софія Мельник)

Читаймо цікаві дитячі оповідання, подаровані нашим любим читачам відомою львівською письменницею Галиною Мирославою.

"Ану, малята, пригадайте: яких птахів ви знаєте? Лелеку, перепілку, шпака... Ну, а ще? Соловейка, журавля... А це здогадалися, хто: «Біла латка, чорна латка по березі скаче»? Правильно, сорока.. А горлицю, дрозда, мухоловку не забули? Та хіба згадаєш усіх?! Он тільки на нашій Україні птахів аж 360 видів. А на всій планеті - близько 8600! Є птахи, що дуже швидко літають, і є птахи, які люблять ходити пішки. Є птахи-дереволази і навіть птахи-водолази! Одні залишаються з нами на зиму, а інші відлітають за тисячі кілометрів. А сьогодні пташки принесли вам на крильцях свою абетку. В ній вони самі про себе розказують. Ну і вас абетка навчатиме читати... А ще там народні загадки, вірші... Отож запам’ятовуйте їх разом з літерами." (Віктор Терен)

"Вітаю всіх! Зараз я живу в Америці. Та відстань і час між Україною і США не такі вже й великі, якщо, звісно, не дивитися на мапи і не звіряти годинники. Коли в мене лишається вільний час, я пишу й перекладаю дитячі книжки, а також ділюся своїми відгуками й міркуваннями про прочитане. Мені подобається подорожувати до моря і фотографувати пташок, наприклад, сірих чапель. А ще я мрію побачити совиного папугу Какапо, що мешкає в Новій Зеландії." (Оксана Лущевська)

Людмила Кибалка – молода українська поетеса та письменниця. Її щирі та теплі, життєво правдиві, сповнені любов'ю та добротою казки та оповідання цікаві як дітям, так і дорослим... Читаймо!!!​

До добірки літописних оповідань з «Повісті минулих літ» у переказі Віктора Близнеця увійшли такі: «Три брати – Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь», «Святослав укладає мир з греками і повертається до Києва. Смерть Святослава», «Володимир вибирає віру», «Розгром Ярославом печенігів. Початок великого будівництва в Києві. Похвала книгам».

"... воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!" Образи дідусів Платона і Савки у творі Олександра Довженка "Ніч перед боєм" символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме «крайню» вікову категорію — старість. Саме вона підкреслює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.

"Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлота, шнель!» Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпціґа..." (Любов Пономаренко)

Босмінка – маленький рачок. Такий маленький, що не всяка риба помітить його. У річці, де жила Босмінка, подейкували, що вона, мовляв, негарна. І ніс задовгий – ну справжній тобі хобот! – і ніг не видно – ховає десь під черпашкою. А найжахливіше – одне-однісіньке око в бідолахи...
"Загубилася", "На що скаржимось?", "Пузанчик пропонує дружбу", "В полоні у Пухирника", "Політ на Чаплі", "Ма-а-а!" – оповідання, що увійшли до збірки Леоніда Шияна "Пригоди Босмінки".

Невже й таке трапляється в житті? Ви й не уявляєте, як тісно переплелися життя хлопчика Миколки та пса Найди. Це історія, сповнена пригод — порятунок від смерті, життя на Пустирищі, «реальні» шкільні історії, перше кохання, поневіряння і… лапа друга, хоча й волохата. Знайомтесь — чудова книга Марини Павленко, яка розповіла життєву і водночас неймовірну історію справжньої дружби, яка змінює світ на краще!

Саша Кочубей - дитяча письменниця, перекладач, літературний редактор. Написала та проілюструвала повість «Сім нескладух Говорухи», яка перемогла у конкурсі «Напишіть про мене книжку» від видавництва «Фонтан казок». Народилася письменниця у місті Умань Черкаської області, отримала філологічну освіту в Київському національному лінгвістичному університеті (факультет іспанської та англіської мов).

Оповідки Володимира Нагорняка про усі пори року - з книги "Український рік".

"Королівством – а воно саме так і називалося – РІК, - правив знаний по всіх усюдах МОРОЗ. Дід  МОРОЗ.  Величали його між собою не інакше,  як дідом.  Настільки був старий-старий,  аж вічний. Правив… розуміли, звичайно ж, розуміли, що правив-то королівством аж ніяк не МОРОЗ, - роки, роки!, - а його чотири доньки – ЗИМА, ВЕСНА, ЛІТО та ОСІНЬ..." (Володимир Нагорняк)

 

"Ось і ластівки з-за моря повернулися; літають, метушаться, в сараї під дахом глиняне гніздечко ліплять. Та як акуратно! Грудочку до грудочки приклеюють. Зліплять гніздечко, неначе кошик, а збоку пролазку залишать. Через цю пролазку пуху, травинок у гніздо назносять. Постелить ластівка м’яку підстилку в гнізді, знесе туди яєчка І сяде пташенят висиджувати."  (Георгій Скребицький, Віра Чапліна)

Читайте дитячі оповідання юної письменниці з Черкаської області Софії Дяченко: "Лялька", "Джек".

"Коли любиш читати, життя стає цікавішим. У тебе з’являються нові друзі – герої книг та їх автори. Вони завжди порадять, підтримають, допоможуть. У мене в душі ніби відчиняються потаємні віконечка, і я бачу навколишній світ по іншому, помічаю те, що було невидимим досі. Це віконця творчості – і я пишу вірші, казки, легенди." (Олександра Бурбело)

"«Гур-гур-гур!» — весело гуркотів автобус. Сергійко сидів у м'якому кріслі і пильно розглядав малюнки в новенькій «Азбуці». «До школи! До школи!» — виспівував мотор. Аж ось і зупинка. Двері розчинилися, й до салону зайшла тітонька. «Сідайте, будь ласка», — враз підхопився Сергійко. «Велике тобі спасибі», — сказала тітонька й опустилася на звільнене місце. На сусідній вулиці автобус знов зупинився. Зайшла старенька бабуся. В одній руці — білий вузлик, у другій — палиця.  «Сідайте, бабуню»,— підвелася тітонька... (Василь Струтинський)

"Тарасикова мама — кравчиня. Вона шиє для людей одяг. Тарасик знає, що мама любить свою роботу, бо їй подобається дарувати іншим радість. Відколи в нього народилася сестричка, мама працює вдома. До них приходить багато людей, які приносять тканину і розповідають мамі про свої маленькі мрії — нову святкову сукенку, тепле пальто або чудову блузку з мереживом Тарасик розуміє, що мамина праця є дуже кропіткою, і тому намагається не заважати. Він тихенько сідає біля мами і спостерігає за тим, як під її руками звичайний відріз тканини перетворюється на нову річ. Іноді за роботою мама наспівує своїх улюблених пісень, яких навчилася від бабці. Каже, що вони допомагають їй залишатися спокійною і неквапливою..." (Олена Мацьків)

"Захоплива науково-фантастична повість Сергія Пантюка переносить нас у 2045 рік. Тоді дітей називатимуть іменами славетних учених... Люди забули про війни й зосередилися на вивченні Всесвіту. Діти теж до цього залучені — у кожного є пристрій, подібний до сучасного планшета. Це контактник, за допомогою якого й відбувається навчання. Він підключається до глобальної мережі Всесвітньої універсальної системи знань та ідей («ВУСиків»). Завдання кожної дитини — створити власну Продуктивну ідею, корисну для людства..."

Михайло Чабанівський належав до найкращих українських літераторів, що виступають на захист природи своєю творчістю і діяльністю. Тематика дитячих творів різноманітна. Письменник переносить читачів в пореволюційні роки, розповідає про життя сільської дітвори після війни. Інші оповідання присвячені шкільному навчанню, праці, дозвіллю дітей. Чимало сторінок творів Михайла Чабанівського пройняті любов'ю до рідної землі, до її богатств і краси. Ряд своїх книжок (роман "Тече вода в синє море", повісті "Стоїть явір над водою", "Лебедина сага", збірки оповідань) письменник цілком присвятив змалюванню образів людей, які віддають своє життя високому служінню рідній землі, збереженню її лісів, річок, птаства, звірини, рішуче борються проти браконьєрів, обивателів, бездушних нищителів природи. Берегти, плекати, примножувати... Це заповіт для кожного із нас і для наступних поколінь.

 

Одна з книжок письменниці Катерини Бабкіної допомагає важкохворим дітям боротися за видужання. Як? Частина коштів з продажу йде на благодійність. Загалом Катя часто бере участь у заходах, які покликані підтримати дітей у скрутних ситуаціях. «Благодійність — це допомагати тим, хто потребує, саме в тому, чого людина потребує. Це розуміння чужої потреби й осмислена робота. Моя улюблена благодійність — це придумувати кращі та веселіші шляхи допомогти людям усвідомити необхідність комусь допомагати». (Катерина Бабкіна)

"Перший сніг цього року випав дуже рано, ще на початку листопада. Він був мокрим, липким і свого запаху ще не мав. Пахнув прілим листям, присохлими бур’янами й утомленим вітром, який завжди в лісі трохи розгублений, а часом і боязкий. Вибравшись ізранку зі своєї хатки на галявині в заростях терену, старанно замаскованої купою сухого гілляччя, їжак Петро зітхнув. Брудні клапті першого снігу скапували поміж гілок, навіваючи думки про застуду, ангіну й гірку мікстуру, яку доведеться пити, пропускаючи школу. А ще про те, що за першим снігом неодмінно прийде перший мороз, а отже, в його рідні кущі скоро навідаються ласі істоти. Бо ягоди терену достигають із першим морозом, а доти вони терпкі й несмачні..." (Іван Андрусяк)

"У кожного є дім. Пташки́ живуть у гніздах. Звірі — у норах. Риби — у річці чи в морі. Бджоли — у вулику. Мурахи — в мурашнику. А равлик навіть носить свою хатку зі собою! Книжки́ мешкають у книгарнях, у бібліотеках, на книжкових полицях осель. Зорі — на небі. Люди — в будинках..." (Зоряна Живка)

"Давно це було. У селах під солом’яними стріхами стояли хатинки. Маленькі віконця, наче здивовані оченята, поглядали на рідні подвір’я. Жили в тих хатинках наші прадідусі та прабабусі. Жили собі у злагоді тихо, неквапливо, особливо взимку. Якось пізнім вечором йшов стежиною повз сільські подвір’я художник. Щойно випав сніг. Він скрипів під ногами, переливався срібно-голубими барвами під місячним сяйвом. Ураз художник уповільнив ходу й зупинився, вражений тишею та красою зимового вечора. Зупинився, прислухався, придивився. Побачив він «заквітчані» інесм дерева, хатинку під пухнастою шапкою снігу, з-під якої блимали гарячі вогники віконець. Замилувався..." (Елла Бєлкіна)​

"Після пудингу зовсім не хочеться бігати. Мартіна лежала у гамаку і дивилася, як Повз і Муркавка поливають орхідеї. Вирощування орхідей було одним із захоплень їхньої мами — ще перед тим, як її цілковито поглинула ідея з виноградником. Поливати орхідеї було другим пунктом у списку обов’язкових справ, який батьки написали крейдою на великій чорній дошці. Першим пунктом було вважати на себе. "Ми так швидко все робимо, — розмірковувала вголос Мартіна. — Я вважаю на себе, ви поливаєте орхідеї... Що там ще?" "Ще треба не їсти забагато солодкого", — сказав Повз, поглянувши на список..." (Мар’яна і Тарас Прохаськи)

"Принесли хліб. На столі поклали. Пахучий, теплий ще. Із шкоринкою золотавою. Це від вогню позолота в нього. Та не тільки від вогню. Золоте зерно на борошно мололи. А зерно в золотому колосі на стеблині золоченій гойдалося, срібною росою вмивалося. Золоте проміння сонячне в себе увібрало. Від сонця позолота в хліба. Та чи тільки від нього?.." (Тамара Коломієць)

 

 

"Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати — у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала". (Ірен Роздобудько)

Галина Костянтинівна Вдовиченко — українська письменниця та журналістка. Дебютувала у 2008 році з романом «Пів’яблука» (видавництво "Нора-Друк"). Казкова повість «Ліга непарних шкарпеток» отримала першу премію в номінації “прозові твори для дітей у “Коронації слова-2012”. У 2015 році у "Видавництві Старого Лева" для дітей було надруковано казкову повість «36 і 6 котів», а у 2016-му - книжку для маленьких «Засинай. Прокидайся».

Ми пропонуємо до читання уривки з книг Галини Вдовиченко «36 і 6 котів» та «Ліга непарних шкарпеток».

"Мені завжди подобалося щось вигадувати, не тільки історії. Якось із моєю найкращою подружкою М. ми вирішили понавигадувати нових чудових ігор, щоб грати на вулиці удвох. Аби не забути їх, вирішили скласти по одній грі на кожну літеру абетки. Улюбленою була на літеру У. Правила такі: коли тобі сумно, треба ввечері вийти надвір, залізти на високе дерево, повернутися обличчям до місяця і тихенько завести: «У-у-у-у-у-у!». Ми жодного разу не грали в цю гру. По-моєму, ми жодного разу не грали у більшість вигаданих ігор. Але ж якою насолодою було саме вигадування!.." (Галина Ткачук)

"Якщо людина багато читає, у неї формується гарна, багата мова. Слухати таку людину — насолода! Я почала читати десь у п’ять років. Взяла до рук велику старовинну книгу з красивими ілюстраціями, які любила подовгу розглядати, і вигукнула: «Дикі лебеді!». Це був Андерсен, видання 1935-го року. Відтоді читаю безперестанку. З книжок за короткий час можна познайомитися з неймовірними людьми, фантастичними історіями... Досвід, набутий людством упродовж багатьох століть, можна набути за лічені дні, а то й години, прочитавши «правильну» книжку". (Оксана Караванська)

"Одного разу я  перестав бути відомим художником. Щоправда, спершу мені довелося ним стати. Не аж таким відомим, щоб на всю країну. І навіть не на все місто. А так, лише в школі. Правда, малювати я ніколи не любив. Мені тільки собаки добре вдавалися. А люди, дерева і все інше — не дуже. Я  більше любив грати у  футбол. І  майструвати з татом на дачі шпаківні. Та якось між школами оголосили конкурс малюнків на тему «Молочні породи корів у побуті очима дітей». Тема химер на, ніхто не сперечається..." (Кузько Кузякін)

"... У дитинстві я читала всюди і постійно... А головне, коли думали, що я роблю уроки, готуюся до контрольних, іспитів чи олімпіад, то у моєму підручнику завжди лежала художня книжка. Оце часи! У голові завжди була «каша» з формул і міжзоряних перельотів, хотілося спати. Але мене хвилювало тільки те, що там далі в книжці. Правда, під ковдрою так і не довелося почитати — там душно..." (Юлія Смаль)

"Щоб я погодилася з’їсти суп, коли була малою, мама мусила розповідати казку. Найулюбленішою була «Принцеса на горошині». Щоразу рідним доводилося вигадувати нове й нове продовження цієї казки й навіть малювати ілюстрації. Гадаю, я натренувала у своїй родині добрих казкарів. Не менш цікаво було ночувати в бабці. Перед сном вона на моє прохання неодмінно розповідала казку. Але швидко починала дрімати й крізь сон мурмотіла якісь нісенітниці. Врешті спала тільки бабця, а я тишком-нишком сміялася з «півнів у підштанках і ящиків, які встали й кудись побігли». (Валентина Вздульська)

 

"Я люблю, щоб життя було різнобарвним: ненудним, наповненим. Але все ж часом визирнеш у вікно — і бачиш сірість. Або й так: зазирнеш у своє внутрішнє «вікно», а там теж бракує кольорів. Тоді я уявляю, що маю багато відер з різними фарбами. Там — барви несподіваних відкриттів, карколомних подорожей, дивовижних знайомств... Уявляю, що беру пензлики й розмальовую ними все навколо. Потім — ще цікавіше. «Малюю» словами, будую ними точнісінько те, що нафантазувала. І ще й запрошую туди друзів.  Ходімо читати?"  (Тетяна Щербаченко)

Читайте оповідання Тетяни Стус: "Смугастик", "Як пасує краватка, або Чому не всі поросята брудні", "Таємна змова, або не слід балакати з незнайомцями".

«Література для мене – можливість прожити кілька різноманітних життів. Дитяча література – можливість, насамперед, подарувати дитині друга». (Денисенко Лариса)

Читайте оповідання Лариси Денисенко: "Як Шу́ша познайомився з Га́гою", "Шуша і побиті байдики" та "Як диварлики віднайшли у собі гідність" (зі збірки «Правобукварик»).

 

"Перекази про рід Шевченків ведуть свій початок від прадіда Тараса - Івана на прізвисько Швець. Замолоду він козакував, і був козаком не абияким, а кошовим писарем. На жаль, ніхто ніколи не згадував звідкіля ж той Іван родом. Саме тому можна припустити, що народився він у Кирилівці, бо інакше його надовго запам’ятали б у селі як зайду. Одружився Іван уже немолодим, та від Січі відходити не збирався. Проте не так склалося, як гадалося. Несподівано померла дружина Івана, і мусив козак сам-один ростити улюблену дочку Єфросинію. А прізвисько своє Швець одержав за те, що шив людям чоботи..." (Людмила Красицька)

"Зійди у травні на Тарасову гору. І тебе зачарують співом солов’ї. Бо солов’ї тут особливі. Це, кажуть, єдине місце в Україні, де живе дванадцять видів солов’їв. Солов’ї сюди ніби злетілися в гості до Тараса Шевченка. Наспівувати йому, звеселяти його..." (Дмитро Чередниченко)

Зелені Карпати і чорне золото Донбасу. Збурені хвилі Чорного моря і задумливі ліси Полісся. Розлогі та нескінченні, мов людська пам'ять, степи й вічний плин Дніпра, що витікає з далекої історії і впадає в далеке майбутнє...

"Якось увечері прогулювався Маленький Чоловічок у сквері зі своїм собакою. Собака весело крутився по кущах. А Маленький Чоловічок радів теплому вечору. І раптом побачив, як через сквер біжить хлопчик, а за ним здоровенний дядько з палицею. Зупиніться! — крикнув Маленький Чоловічок до здорованя. Але той і не глянув у його бік. Тоді Маленький Чоловічок, не роздумуючи, кинувся йому під ноги — і той, великий, перекинувшись, полетів на землю..." (Андрій Усачов)

"У вихідний день родина відпочивали на пляжі. Діти купалися у морі та будували замки з піску. Раптом у далечині з’явилася маленька бабуся. Її сиве волосся розвівалося від вітру, а одяг був брудний і обшарпаний. Вона щось бурмотіла сама до себе, підбираючи з піску якісь предмети та кладучи їх до сумки. Коли вона проходила повз сім’ї, раз по раз нахиляючись, аби щось підняти, то посміхнулась родині, але ніхто не відповів їй на привітання..." 

Читайте оповідання відомої української дитячої письменниці Лесі Ворониної: "Слон на ім’я Ґудзик", "Хлюсь та інші", "Пригоди голубого папуги", "Нямлик і балакуча квіточка".

Сергій Петрович Плачинда (літературний псевдонім - Сергій Кожухар),  — відомий український письменник, прозаїк, публіцист, літературний критик.  "Серед степу широкого... (Гілея)", "Роксолана", "Міфи і легенди стародавньої України" - твори Сергія Плачинди, запропоновані у цьому розділі.

 

"Ольга Перевізникова", "Мудра володарка", "Михайло-семиліток" - історичні оповідання, який написав Антін Лотоцький - відомий український дитячий письменник, журналіст громадський діяч, учасник національно-визвольних змагань 1914 – 1920 років, активний діяч Пресової Кватири Українських Січових Стрільців.​

Василь Тимофійович Скуратівський (1939 - 2005) - один з найвідоміших українських народознавців ХХ століття. Своє багатолітнє творче життя він присвятив дослідженню історії свого народу й роду, вивченню його звичаїв, традицій, обрядів, життєвих правил, пізнанню багатющої духовної культури наших предків. Родом митець із Полісся, тому найбільше досліджував саме свій рідний край, обряди, звичаї, культуру поліщуків, яких раніше називали древлянами.​

"... Ще далеко до перебудови, до проголошення незалежності України, своїм натхненним словом Микола Магера закликав читачів любити свій рідний край, природу берегти, шанувати материнську мову, пам’ятати свій рід, своє коріння. І хоч свої твори він адресує дітям, але й дорослі впізнають себе у них, бо ж усі ми родом з дитинства." (Віталій Мацько)  Читайте дитячі оповідання Миколи Магери: "Бевка", "Найдорожче", "Мати", "Матусенько-о-о", "Зелені паляниці", "Покарання", "Моя улюблениця", "Дідова школа", "Грачине містечко", "Батіжок", "Боровики", "Синьоокий серпень", "Жар-птиця", "Війна, дітоньки, війна", "Дідух".

В українській дитячій літературі Анатолій Григорук виступає і як поет, і як прозаїк, і як перекладач. Вірші, казки, оповідання на морально-етичні теми, пізнавальні замальовки про розмаїтий довколишній світ, слова до пісень – власне, жоден із популярних жанрів дитячої літератури не лишається поза увагою письменника. Як правило, твори його вибудовуються на гострому цікавому сюжеті. В них багато веселої вигадки, словесної гри, буфонади. Вони написані в кращих традиціях вітчизняної й зарубіжної літератури. Мова їхня органічна, стилістично виважена, лексично багата і водночас приступна найменшим читачам.

 

Оповідання сучасної української письменниці Оксани Кротюк: "Друг", "Літачок", "Найсмачніша страва", "Наша хмара", "Негарна звичка", "Несправжня вулиця", "Пластиліновий песик", "Чи легко бути добрим", "Чого почервоніла Оленка?", "Щедра кишеня".

Оповідання Віри Артамонової про хлопчика, який любить фантазувати: "Бджілка", "Їжачок-реп'яшок", "Сонечко казало правду", "Ясенок", "Сперечались кубики", "Бляшаний півник".

В українського письменника Василя Чухліба - свій стиль і своє бачення світу. Він володіє рідкісним даром писати коротко, а показувати багато, уміє розповісти цікаво і хвилююче (навіть - поетично) про речі, що на перший погляд - звичайні та буденні. У своїх оповіданнях йдеться про будні і свята, про допитливих і непосидючих дітлахів, які живуть у прекрасному світі на березі голубоокої Десни. Поруч з дітьми — дорослі, а також звірята, птахи, квіти — герої казок. Десна їх усіх об'єднує — і дітей, і дорослих, і мешканців лісу, гаю і лугу, всіх радує і напуває своєю солодкою водою... (Юрій Збанацький)

"З давніх-давен люди прагнули знань. Від одного покоління до іншого передавалися усні відомості про речі, котрі допомагали людям вижити: як добути вогонь, як хліб виростити, кого слід поважати, а кого ненавидіти... Проте, як відомо, людська пам'ять — не такий уже й надійний спосіб зберігання різноманітних знань. Отож прадавні люди, аби здобуті у важкому труді знання не губилися, для зберігання і передачі їх вигадали письмо..." (Алла Коваль)

Видатна українська письменниця Марія Пригара у своїх оповіданнях, створених за мотивами народних дум, переносить читача до XVII - XVIII столітть, коли українське козацтво вело запеклу боротьбу з поневолювачами рідної землі. Читайте історичні оповідання: "Козак Голота", "Як три брати з Азова тікали", "Про Івася-вдовиченка Коновченка", "Про Хвеська Ґанджу Андибера", "Маруся Богуславка", "Про Хведора Безрідного", "З неволі", "В степу на могилі".

"Чи може глина співати? Барвистим квітковим орнаментом славиться Опішня на Полтавщині. Зустріч з мистецтвом опішнянських майстрів — це хвилююча подія. М'які, плавні лінії макітри, барильця, баклаги, куманця, миски, глечика ввібрали невичерпну фантазію гончарів. Соковитий розпис надає виробам святковості. Сама розкішна полтавська природа з її яскравими барвами відображена в радісному опішнянському розписі. Це жовтогарячі соняшники, квітучі мальви, тюльпани, важкі грона винограду, кетяги калини, а серед цього буяння трав і квітів — розкішні птахи, фантастичні риби. Це несе відбиток винахідливості, уміння майстра. Розпис виконують вільно, від руки, що надає роботам щирості, безпосередності..." (Тетяна Кара-Васильєва)

"Ледве дихнуло весняним теплом — набубнявіли на деревах бруньки, ось-ось виткнуться листочки. Усе в природі прокидається, оживає, мовби земля прибирається в коштовні шати. А ген, у ліску, заголубіли проліски, зайнялися фіолетом гострі шоломи рясту. Понад озерцями, понад розливами в левадах жевріють перші квіточки. Ти стоїш перед цим раннім дивом, і складаються тобі рядки..."  (Дмитро Чередниченко)

Письменник-природолюб, глибокий знавець таємниць природи, майстер літератури для дітей та юнацтва, що залишив десятки книг для дитячого читача – таким постає Олександр Копиленко. Працював він у літературі 35 років, створив більше 40 книг, вклавши в них енергію душі й серця.

 

 

 

 

 

 

 

Ілюстровані оповідання Михайла Слабошпицького: "Чудасія на балконі", "Папуга з осінньої гілки", "Яблуня при вікні", "Золоті бджоли", "Васильків портрет", "Костик, море і дельфін", "Норвезький кіт у намисті",  "Що ж буде з Костиком?", "Мій друг лелека", "Цікаве рибеня", "Пташині вісті", "Риба від діда Остапа", "Зоряний цвіт", "Де туман живе", "Зайчик, що вважав себе сміливцем", "Хата, де жили страхи", "Папуга з осінньої гілки", "Цінь-Цвірінь", "Славко й Жако", "Екскурсія в зоопарк", "Молода зима"​. Малювали картинки до книжок відомого українського прозаїка, критика, літературознавця та публіциста Михайла Слабошпицького художники: Наталія Аксьонова, Олексій Міщенко, В. І. Анікін.

"Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років... Псувала на своє безліч паперу... і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався "Гриб". Мій журнал, правда, після кількох номерів "прогорів"... Але я продовжувала писати нескінченні повісті." (Оксана Іваненко) 

Читайте оповідання Оксани Іваненко: "Біла ніч. Зустріч", "Маленьким про великого Тараса".

Володимир Максимович Перепелюк – видатний український кобзар і бандурист, а також композитор, народний майстер і письменник.  Після виходу на пенсію Володимир Максимович працював у Вороновицькому лісництві. Жива природа розкрила і літературний талант кобзаря. З-під його пера виходять: «Ой у лісі, лісі зеленому» (1969), «Повість про народний хор», (1970), «Ось вони які…» (1980); «Вийшов Кобзар з Поділля» видано 2010 року. У документальній повісті «Повість про народний хор» автор розповів читачам про хор Верьовки, якому віддав 26 років свого життя. А спогади про далеке дитинство лягли в основу повісті для дітей «Ой у лісі, лісі зеленому». З великою любов’ю змальовує автор у ній життя старого вугляра та його онука у дрімучому лісі, розповідає про пташок, і тварин які живуть поряд з ними.

 

"Сім господинь", "Пастух рогатий" - дитячі оповідання Івана Сенченка. Також дивіться ілюстровану збірку оповідань, складену за народними приказками та загадками. До неї увійшли оповідання: "Бува, що й вовка пійма теля", "В осінній час сім погод у нас", "Вимок, викис, виліз, висох", "Де сім господинь, там хата неметена", "Добре вівці: і кожух, і свита, і сама сита", "Жаль, та не дуже; плакала б, та не хочеться", "За лісом, за пралісом золота діжа сходить ", "Здоровий ніс між очима та двоє вух за плечима", "Кумася Гася й кумася Кася", "Лисий віл через ворота дивиться", "Маленький — батькові штанці по колінця", "Ніхто не чув, як комар чхнув", "Пастух рогатий", "Пес бреше, а сонце світить", "Плюснуло, луснуло та й нема", "Розпалилася, як жаба на каченят", "Рукавичка і струмочок", "Сердитий Юрчик", "Стоїть верба насеред села, розпустила гілля у кожне подвір'я", "Така пара, як миша з волом", "Ударив, як жолудь ведмедя", "Хліб святий", "Я ж інкубаторський!", "Як на лихо, то і в киселі пальця поламаєш", "Яке ж це сіно — сама суха трава".    

Головними героями творів відомого українського письменника і педагога Анатолія Івановича Давидова є ліс, річка, озеро і все живе, що їх населяє. А ще – діти, допитливі дослідники рідної природи. Анатолій Давидов учив дітей жити в храмі Природи, бути у рідному краю не байдужим чужинцем, а люблячим сином чи донькою, дбати про квітку і листочок, про птахів і звірят, озера і річки, ліси й гаї, кожну стежину і кущ калини – все чим багата Україна. «Знай цей світ, люби цей світ, бережи цей світ!» - такою молитвою-настановою Анатолій Давидов запрошував усіх своїх читачів у храм Природи. 

Дитячі оповідання Володимира Сенцовського: "На кладці", "Бабусин онучок", "Іде Андрійко вулицею", "Квіти для Марійки", "Полуниці на вареники", "Дивень-ранок", "Парасолька", "Маляр", "Жаринки",  "Оленка не хоче спати", "Донька Ойболитя", "Край шляху верба", "Лист", "Розкажи мені про Телесика", "Хто порахує каченят?", "Лебідка над луками", "Над ставом", "Після дощу", "Украдений апетит", "Хоробрий Тимко", "Журавлі сурмлять", "Внучок", "Білий бант", "Як заступ учили працювати", "Зірка", "Знахідка", "Пташки".

 

 

Андрій М’ястківський — автор новел, романів, віршів. Його творчий доробок сягає більше сорока книжок поезії та прози, текстів пісень і перекладів. Він не переставав писати весь час, Андрій М’ястківський був цікавим співрозмовником, володів румунською, німецькою та угорською мовами, згодом вивчив ідиш та іврит, перекладав із молдавської та румунської. Андрій М’ястківський отримав ім’я апостола Андрія Первозванного і своєю творчістю ніс людям добро, духовність, радість, світло... 

Оповідання Олеся Гончара для дітей: "Дядько Роман і золотокрилки" та "Романові яблука" (уривок з роману "Твоя зоря").

Оповідання Віктора Близнеця: "Оленчине свято", "Як гуси з'їли свитку".

Добірка коротеньких оповідань Галини Демченко: "Зима", "Спасибі лісникові!", "Красно дякуєм за хліб!", "Калинка", "Горобина".

Дитячі радощі й пустощі, невдачі й перемоги — справжнє життя вирує в оповіданнях та казках Олега Буценя. Творам Буценя притаманні простота й прозорість, сердечність і щирий оптимізм, м’який гумор. І трохи смутку. Бо його твори — це він сам, такий лагідний і привітний, такий душевно сильний... Читайте оповідання для дітей відомого українського автора Олега Буценя: "Пустощі", "Ґуля", "На вулиці", "У новій школі", "Маленькі помічниці", "Горобчик", "Айстри", "Новий м'яч", "Як Льоня чергував"; "Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Хитра квітка", "Полохливий гриб", "Хоробрий Муравлик", "Неприємна пригода", "Кмітливий горобець", "Сорочині вигадки", "Пісня весни", "Настуська-вередуська", "Грицькова допомога", "Будильник", "Подарунок школі", "Не варто ображатись", "Хлоп’ята", "Солдатський подарунок", "Ножик", "Проліски", "Наше відкриття", "Жукова таємниця", "Яблучна історія", "Друг", "Бабусині хитрощі", "Перші канікули", "Блакитна косинка", "Не подужав", "Кутька", "В комірчині".

 

Оповідання Ярослава Стельмаха: "Нахаба", "Санчата", "Конкурс пісні", "Як ми до Генки ходили", "Вабик", "Про козу", "День народження", "Санько-брехун".

Оповідання Миколи Вінграновського: "Гусенятко", "Волохань", "Літній вечір", "На добраніч".

Оповідання Григора Тютюнника для дітей: "Дивак", "Біла мара", "Бушля", "Ласочка", "Лісова сторожка", "Однокрил", "Нічний злодій", "Як спіймали розбишаку", "Додому, додому...".

Коли Господь творив світ, то подбав і про те, щоб на ньому були пташки. Кожному пташкові дав ніжки, щоб ходив, крила, щоб літав, дзьобика, щоб їв, і горлянку, щоб співав. А тоді покликав ангелика, дав йому кошик з порожніми черепашками, до кожної налив іншої фарби і сказав: "Помалюй їм пір’я!" От і став ангелик малювати пташків.    Перший підійшов до ангелика голуб. Ангелик помалював йому шийку на біло, а крила на попелясто. Канарик став жовтий, мов цитрина, горобчик сірий з темними смужками, синиця — синя з темним фартухом на грудях. І так ангелик розмалював пташків, кожного по-різному...

 

Олег Ольжич (1907 — 1944) — автор багатьох оповідань та віршів. «Рудько» — лише малесенька часточка його творчої спадщини, що сповнена духом неспокою  та любов'ю до всього живого на землі. А писати Олег Олександрович Кандиба (таке справжнє ймення письменника) почав ще в ранньому віці. Першим поціновувачем віршів та прози Ольжича був його батько — видатним український лірик Олександр Олесь. В сім’ї хлопчика називали Лелекою, Бобом. Тож і перший друкований твір Олега Кандиби підписаний псевдонімом О. Лелека. І називався той перший твір «Рудько», або «Життєпис одного півня». Батько про творчий доробок свого сина писав так: «...я не помилюся, коли скажу, що він має всі дані для того, щоб стати і поетом, і белетристом...». Пізніше Олег взяв собі псевдонім Ольжича, під яким ще замолоду став автором трьох поетичних збірок. Крім того, він був всесвітньовідомим вченим археологом (працював у Празі і Гарвардському університеті США). Олег Ольжич усе життя віддав в ім’я своєї поневоленої Батьківщини — України, виборюючи її незалежність.

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) — видатний український письменник, широко знаний у нашій країні та за рубежем, — увійшов в літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору. Митець самобутній і неповторний, він формувався й зростав на грунті народного життя. Він — письменник поетичної вдачі, глибокий лірик, щиро залюблений у красу народного життя, народної мови, в неповторне духовне обличчя людей праці, в щедротну красу природи. 

Ілюстровані оповідання Олеся Донченка: "Подорож до млина", "Голубий гвинтик", "Золоте яєчко", "Любима книжечка", уривки з повісті "Лісничиха".

Оповідання для дітей відомого українського письменника Майка Йогансена: "Кіт Чудило", "Собака, що лазив на дерево", "Як мураші наїлися цукру", "Собака і ворони", "Як окунь сам упіймався", "Краби", "Собака", "Вовки і верблюжата", "Собака Джан".

 

Оповідання Євгена Гуцала: "Олень Август", "Лось", "Запах кропу", "Сім'я дикої качки", "Дениско і відьма", "Пригоди літнього дня", "Пригоди осіннього дня", "Пригоди зимового дня", "Ласун", "Камінчик, знайдений в садку", "Зелений папуга".

Свій письменницький псевдонім Олена Пчілка «позичила» від невсипущих трудівниць-бджілок. Як працьовита бджола, протягом усього життя несла вона в щільник української культури свою посильну працю - художні твори, переклади, активно виступала як видавець, громадський діяч. Її не дуже велика обсягом, але вагома своїм демократичним спрямуванням, гуманістичним змістом, реалістичним відтворенням дійсності літературна творчість посідає почесне місце в історії розвитку української літератури. 

 

Оповідання Євгена Шморгуна: "Рослина дивовижної сили", "Зозулини черевички", "Козацькі могили", легенда "Неопалима купина".

У цьому розділі знайдете цікаві оповідання для дітей української письменниці Оксани Сенатович: "Малий Віз", "Пані Будьласка та вуйко Пампулько", "«Дякую» по-бузьковому" та інші.

У цьому розділі пропонуємо почитати гарні оповідання для діточок про зиму, про свято Нового року та Різдвяні свята від наших сучасних авторів та класиків української літератури: Василя Сухомлинського, Олени Пчілки, Івана Багмута, Ярослава Стельмаха, Віктора Близнеця, Пилипа Бабанського, Остапа Вишні, Петра Короля, Галини Демченко, Олександра Копиленка, Олега Буценя, Андрія Бондарчука, Віктора Васильчука, Анатолія Давидова, Наталі Забіли, Івана Сенченка, Василя Струтинського, Василя Скуратівського, Івана Малковича, Олени Цегельської, Лесі Ворониної, Ніни Наркевич, Івана Соколова-Микитова, Бондаренко Ксенії, Оксани Давидової та інших. 

 

Спиридон Черкасенко (1876 - 1940) за фахом - учитель, тож і не дивно, що перші його твори про дітей і для дітей. Доля письменника надзвичайно цікава: спочатку Херсонщина, де зростав, потім, здобувши вчительську освіту, - Катеринославщина й Донбас, далі - Київ, Ужгород і, нарешті, Прага, яка стане для письменника останнім притулком на землі.

Малий хлопчик запитав маму, що таке щастя. Мати, не знаючи, як пояснити, говорила дитині, що то доля, такий гарний цвіт, який важко дістати, але від нього на серці робиться мирно й весело...

Читайте оповідання Володимира Винниченка: "Бабусин подарунок", "Кумедія з Костем", "Федько-халамидник", "Гей, хто в лісі, обізвися...", "Стелися, барвінку, низенько", "За Сибіром сонце сходить", "Гей, ти, бочечко", "Віють вітри, віють буйні".

До збірки оповідань для дітей від Наталії Забіли увійшли такі: "Ясоччина книжка", "Ластівки", "І в Ясочки є грядка", "Ясочка на річці", "Олівець-малювець", "По горіхи", "Ведмедикова хатка", "Ясочка на святі".

Оповідання Степана Васильченка: "Тарасові шляхи", "Приблуда", "Свекор", "Басурмен".

Цікаві оповідання про Великдень від Андрія М'ястківського, Ніни Наркевич, Петра Волиняка, Василя Скуратівського,  Леоніда Полтави, Людмили Дорош та інших українських авторів.

Жив на світі Учитель. Його звали Василь Олександрович Сухомлинський. Він був середнього зросту, худорлявий; каштанове волосся відкривало високе чоло. Але головними на його обличчі були очі — карі, променисті, то лагідні, замріяні, то вимогливі, запитальні, а то й усміхнені, жартівливі. Усе своє життя з 17 років Василь Олександрович працював у школі. Учитель за покликанням душі, він учив маленьких і великих школярів грамоти, математики, літератури, історії. Але більш за все він хотів навчити дітей думати, відчувати, радіти й сумувати не лише своїми власними радощами й печалями, а й татовими і маминими, дідусевими й бабусиними, братовими й товаришевими, зайчика і синички, верби і тополі, місяця й вітру, всієї нашої землі. Для цього Учитель сам писав казки й розповідав дітям, їхнім батькам, учителям.

 

Шукайте твори Василя Сухомлинського на нашому сайті за абеткою:

Твори Василя Сухомлинського на сайті "Мала Сторінка" за абеткою

 

 

------------------------

 

 

Марійка Підгірянка (Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська) - авторка багатьох оповідань для діітей. Вона не мала потреби шукати сюжетів із чиєїсь долі — у неї своїх вистачало на багато книжок. Ще у 10-30-тих роках минулого століття у Львові й Ужгороді, Відні та Філадельфії вийшли друком її книжки— «Відгуки душі», «Мати-страдниця», «Вертеп», «Святий Миколай на Підкарпатській Русі», «Малий Василько», «Кравчиня Маруся», «Юркова мандрівка», «Зайчик і Лисичка», сотні поезій, оповідань, байок, казок, пісень, загадок.

Уся проза письменника складає невелику книжку, але ця книжка створює цілий світ — самобутній, неповторний і магічний. Читайте оповідання Василя Стефаника: "Мамин синок", "Давня мелодія", Камінний хрест".

Добірка оповідань Івана Франка для дітей: "Малий Мирон", "Грицева шкільна наука", "Schönschreiben (каліграфія)", "Schönschreiben (каліграфія)", "Олівець", "Мій злочин".

Споріднені публікації, за тегами:     Діти    Українська література    Оповідання    Автори