Катерина Вакулівна Мотрич — українська письменниця, поетеса, член Національної спілки письменників України (з 1979 року), лауреатка Огієнківської премії в галузі громадської, політичної та духовної діяльності. Народилася 30 листопада 1947 року в селі Васильків, що на Черкащині. Закінчила Васильківську середню школу. 1971 року закінчила факультет журналістики Київського державного університету. Працювала у газеті «Молода гвардія» коректором, у товаристві «Просвіта» та на республіканському радіо.
Катерина Мотрич — авторка книги оповідань «Соняхи» (1977), збірок оповідань і повістей «Час найкоротшої тіні» (1982), «Перед храмом любові і болю» (1989), роману «Досвіток» (1987). Сповнена ліризму проза Катерини Мотрич присвячена людям села, утвердженню нетлінних моральних цінностей. В останні роки письменниця широко використовує форму молитви («Молитва до мови», «Молитва до убієнних голодом», «Молитва до України», всі — 1991 р.)
Також її перу належить роман «Ніч після сходу сонця». Не залишилась авторка байдужою і до такої болючої теми, як чорнобильська катастрофа: «Чорнобиль: „Звізда Полин“» (збірка). 2013 року у видавництві «Сполом» вийшов роман «Вавилонська вежа». Сучасна проза письменниці різниться від ранньої історичною тематикою, порушеними глобальними проблемами; вона глибоко патріотична, з екскурсом у непросту українську історію та не менш просту й почасти трагічну сучасність. Для творів Катерини Мотрич характерні: цікава сюжетність, духовна тематика, емоційність, образність й власний неповторний стиль.
За матеріалами: https://uk.wikipedia.org/
У повісті ”Політ журавлів над нетолоченими травами” Катерина Мотрич зуміла показати всенародну біду очима простої людини, старенької сільської бабусі, яка за свій вік багато чого пережила, але такого лиха ще не бачила.
"Mово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог - Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення..." (Катрина Мотрич)