"Вітаю, друзі! Литовська писанкарка Одроне Лампіцкене розписує писанки впродовж 40 років. Почала писати в дитинстві. Пише вона шпильковим писачком в традиційній для литовців техніці. Говорить, що найдужче їй подобається розписувати гусячі яйця, бо там є що розписувати. Коли орнамент складається з сотень рисочок і крапок, варіанти їхнього поєднання придумуються найрізноманітніші. Проте майстер в такому разі рухається в бік декоративності..." (Ірина Михалевич)
У книзі Марії Романюк–Крижанівської "Думи про Україну" відображена душа української жінки–трудівниці, матері, вчительки, патріотки своєї Батьківщини, жінки–християнки. Те, що відчуває авторка віршів, перекликається з долею України, її людей. Тому й назва книги — «Думи про Україну». У поетичних творах показано період життя українського народу в роки незалежності. У цей час багато людей навернулися до Бога. Книга створена для наших сучасників та майбутніх поколінь — як згадка про теперішні часи і ті почуття, які переживали українські громадяни. Пані Марія закликає палко любити свою Батьківщину, свій народ, рідну землю, свою родину і дорожити ними. Бо що може бути цінніше за це?..
Перша книга Марії Романюк-Крижанівської має назву "Думи про Україну". Вона містить багато патріотичних віршів, а також інші поетичні твори, написані в роки незалежності України. Видати книгу пані Марія вирішила, коли син пішов на війну у 2015 році. Він воював на сході України під Авдіївкою в 25 бригаді. Тепер він знову воює за долю нашої країни. А мама мужнього воїна створює нові книжки для майбутніх поколінь. У 2022 році пані Марія створила дитячу книжечку-розмальовку для дітей "Потічок" під власним прізвищем в електронному вигляді. Вона була представлена на конкурсі "Освіта Житомирщини" і відзначена дипломом. Ця книга написана для дітей молодшого шкільного віку і може бути використана вчителями під час уроків позакласного читання. Книги видані під псевдонімом Марія Ромашка (саме так називали дівчину в юності за дівочим прізвищем Романюк). Вірші, казки, оповідання для дітей пишуться з любов'ю, бо пані Марія усією душею любить дітей та свою професію.
"О, Рампо Часу! Ти освітиш кожного!
Усі страхи́, кошмари, нісенітниці!
Безглузду епопею зла художнього
перекладеш з часописів в обітниці!
О, Вічна Рампо! Дай антракт між діями!
Зміни порядок виходів Історії!"(Сергій Губерначук)
Марина Корж. «Захисник» (правдива казка)
"Жив-був хлопчик. Мама називала його Котигорошком, а йому не подобалося. І бабуся називала його Котигорошком, і навіть мамина сестра тітка Ярина. Тільки тато називав "тезком", а хлопчик не знав, хто це такий. А йому все цікаво було знати. — Чому я Котигорошко? — запитав хлопчик у мами, а вона каже: — Почекай, я вареники варю. Ось доварю — і розповім. То він не став чекати, взяв свою булаву та й пішов світом відповідь шукати. Ішов, ішов, зустрів дракона. Той лежав у затінку під кущем будяка і дрімав. Голова в нього, як не дивно, була одна, і взагалі він був більше схожий на корінь старої яблуні, що росла зразу за хатою, але хлопчик знав, що то дракон. —Агов! — крикнув хлопчик і змахнув булавою. — Давай битися! Змій відкрив очі, здивовано покліпав ними і спитав.." (Марина Корж)
"The best way to come back alive.
Is to stay low.
Hugging the ground.
And skimming the treetops.
Too low and you can be shot down.
By machine gun fire.
Too high and you can be detected.
By enemy air defence systems."(Kurama)
Юлія Дмитренко-Деспоташвілі. «Війна та плюшевий ведмедик» (оповідання) — читати та слухати, відео
"Плюшевий ведмедик не знає страху, але і той здригнувся від вибуху. Ще вчора сидів на вітрині у куточку гарно задекорованої полички магазину, а зараз — у купі розтрощеної цегли, уламках гострого скла. Коли затих гуркіт, та розвіялася завіса з пилу та диму, він ще довго лежав, дивлячись вкритими пилом чорними очима замість звичної стелі магазину, — у небо. Довкола стогони та крики. Повз нього час від часу хтось пробігає: босоніж, у чоботях, домашніх капцях. Поряд зупинилося авто швидкої допомоги. На ведмедика посипалися дрібні камінці, та хтось висмикнув його з них, підняв угору, струснув, витяг з боку уламок скла, добре зім'яв, знову струснув, і поніс..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Як фарбувати рослинами? Коли це крашанка, тут все просто — зварив яйце разом з лушпинням цибулі чи темними ягодами і маєш колір. А як фарбувати писанку? Хіба холодні відвари фарбуватимуть? Так, фарбуватимуть і дуже яскраво! Та, ну. Тут є якийсь секрет. Так, без секретів не буває в писанкарстві. Проте для того вони і є, щоб вабити до себе таємницею..." (Ірина Михалевич)
"Пробач мені, мамо, за те, що загинув,
За те, що поліг на кривавій війні.
За те, що одну на всім світі покинув,
Благаю, пробач, моя мамо, мені!
Пробач, що не буде у тебе онуків,
Що вже не почую дзвінких солов'їв,
За те, що країна, у кро'ві і муках,
Щоденно втрачає найкращих синів..."(Наталія Кузьмічова)
Олена Більчук. «Квіти на даху» (шелест)
"Коли сутеніє — й стає не видно очей будинків, хатин і ліхтарів — навколишнє світло розсіюється, і яснішають погляди відкритих далеких зірок — у такий момент стають голоснішими звуки, розмаїтий шелест, і шелест розмов, й ось, просто зараз, лунає розмова. — Якось забралися квіти на дах старого, трохи поржавілого, гаража, — звучить приємний чоловічий голос. — Тобто поплелися? А це вже голос співрозмовниці. — Ні. — То змогли вирости там? — Ні, залізли, як, буває, підлітки залазять. Отож сиділи, листками чеберяли. А вже вечір був..." (Олена Більчук)
"Розпочалася нова доба. Ще було увімкнено режим ночі. В ілюмінаторах мерехтіло тихе зоряне світло. Й пам’ять про невидиму далеку гарячу зірку, яка для Землі завжди світить у режимі світанку. Залишилось дві доби екранування, а потім їхній відсік, який під час переходу через Простір ЕлI з невідомих причин відокремився від зорельоту «Мажара», стане видимим для мешканців незвіданої планети Етерії. За правилами — потенційний ворог, особливо з більш розвиненими технологіями, не має отримати жодної інформації про Землю. Рішення прийнято. Не тепер — щоразу, напередодні польоту, кожен із зорельотців мав підтвердити свою готовність у разі необхідності здійснити це. А саме: якщо протягом двох діб за Богданою, Устимом, Уляною і їхнім капітаном Василем не прилетить із Землі рятівний зореліт, то у відсіку ними буде увімкнено режим самоліквідації..." (Олена Більчук)
До цієї добірки оповідок Володимира Даника циклу "З письменницького зошита" увійшли такі:
"Вірші, написані учора", "Прагнучи осмислити", "Серед філологів", "Мудрець чи... не мудрець", "Уміли капризувати".
Читайте також вірші: "Мамине серце", "У діда ювілей".
"Вкраїна встає з колін,
За волю бореться народ,
За життя майбутніх поколінь,
аби не згинув український рід."(Марія Романюк–Крижанівська)
"Священний подарунок від Бога – й до Бога
для кожної живої душі – дорога Віри, Надії й Любові,
аби пізнати справжнє торжество Розуму і Духа."(Сергій Губерначук)
Тетяна Прокоф’єва. Колискові
"Моє любе дитятко,
Нічка темна прийшла
Спи, моє янголятко,
Спи, маленьке хлоп‘я.
Все добро, що у світі
Я дарую тобі.
Спи, мій рідний синочку!
Хай щастить у житті.(Тетяна Прокоф’єва)
"Напровесні, коли холод і лід, природа дрімає. Та під тонкою кіркою видимого спокою теплиться життя. Дерева та кущі навіть серед зими готові прийти людині на допомогу. Найбільше користі — у корі тоненьких гілочок, що виросли упродовж останнього року життя рослини. Так пише травознай Наталя Земна у книзі ”Природа зцілює і взимку. Гілкотерапія”. Цієї зими, друзі, я заготовила чимало соку калини. Вона приємна в чаях, усуває симптоми застуди, очищує шкіру, зміцнює імунітет. Після переробки ягід залишаються галузки з кетягів. Ними я і спробувала фарбувати біле куряче яйце. Отримується світло-бура барва, яка нерівномірно лягає на поверхню. Можливо, коли взяти гілочки прямо з куща, то вийде краще пофарбувати. Треба спробувати..." (Ірина Михалевич)
Тетяна Прокоф’єва. Поетична Сторінка
Мене звати Тетяна Прокоф’єва. Я — з міста Покров, що на Дніпропетровщині. Маю у творчому доробку 6 альманахів, де опубліковано мої поезії. Пишу від душі та серця. У кожен рядочок укладаю частинку добра. Вірю, що світло перемагає темряву!
"Прокинулось з сонцем вербове намисто,
На світ подивилось — весна!
Несе течія кучугури із листя,
Торішня минає краса.
Проміння несміле торкається крони,
Лускате спадає вбрання,
І котики ніжні торкають долоні,
З теплом завітала весна."(Інна Паламарчук)
"Оце моє таке життя.
Мої продовження у дітях.
Цвіт яблуневого злиття
в обіймах цих, немов на вітях...
...О, ти! моє таке життя!
слізьми закінчуйся чи сміхом,
а все одно – без тебе я
залишусь жити ві́ршем тихим."(Сергій Губерначук)
"Звечоріло. У присипаній снігом нірці копошилися мишенята. — Мамо! Нам сумно! — Ось, насінинка. Грайтеся! — Не хочемо! — То беріть горошинку! — Ні! Ні! Ні! — понадували щічки мишенята. А найменше почало плакати. — А шишечку? — Хочемо! — закивали вухастики. — То чекайте на мене! — сказала мама мишка й мелькнувши хвостиком, вискочила з нірки. В завірюху, помчала вона аж за село, де росла висока сосна. Знайшла в снігу шишечку й подалася додому.
Аж, раптом, поміж сніжинок, залунав сміх..." (Ольга Зубер)
