Статті для дітей та батьків

"Мій тато на фронті зі зброї стріляє,
Він ворога гонить із нашого краю,
Він сильний і мужній,
А я його донька –
Молюся за тата, стуливши долоньки,
І Ангел Господній йому допоможе,
Тож скоро, вже скоро Добро переможе."

(Ольга Денисенко)

 

Читаймо загадки Тетяни Прокоф’євої про квітку, про сонце, про весну, про котика, про ластівку, про березень, про шпака, про дощ, про веселку, про підсніжник. 

 

 

 

 

 

"Красуня Весна понад усе полюбляє пташині пісні. Щороку вона приходить на землю лише тоді, коли повітря наповнюється трепетним щебетом її крилатих друзів. Коли в небі з’являються граки, жайворонки, шпаки, дикі гуси й качки, а слідом за ними прилітають лелеки, журавлі, дрозди, ластівки, солов’ї та швидкокрилі стрижі — Весна радісно усміхається. І від тієї усмішки земля прокидається: на гілках народжуються ніжні бруньки, а квіти старанно розгортають свої пелюстки. Першою озивається верба — сріблястими пухнастими котиками. За нею берізки одягають золоті сережки й тихенько перешіптуються з вітром. А далі сади вибухають біло-рожевим цвітом, немов хмаринки спустилися на землю, і гомонять із працьовитими бджолами та джмелями." (Марія Дем'янюк)

 

75 традиційних писанок Кропивниччини показали в етнолабораторії "Баба Єлька" 18 березня 2026 року. Відтворила збірку олександрійська писанкарка Ірина Михалевич. Робота тривала три роки і полягала вона в ідентифікації зразків згідно сучасного територіального устрою. Адже відомості, зафіксовані в етнологічній праці "Опис колекції народних писанок" Сергія Кульжинського за 1899 рік, де уміщено оригінальні замальовки писанок, стосуються губерній та повітів. Ірина Михалевич опиралася на ідентифікацію відомої київської дослідниці Оксани Білоус та кропивницького науковця Павла Рибалка. Допомогла примножити кількість писанок Кропивниччини і співзасновниця громадської організації "Баба Єлька" Інна Тільнова, адже п'ять розумівських зразків, які їй вдалося побачити в сільському музеї, досі вважалися черкаськими.

 

"Бабуня придбала 6 пачок зефіру,
Який купувала для Ромчика й Віри,
Біло-рожевого та в шоколаді,
Порівну, щоби усі були раді.
Скільки ж бо пачок дісталося Вірі,
Яка так кохається в темнім зефірі?"

(Галина Мирослава)

 

 

 

"Це оповідання — художнє свідчення воєнного злочину,  документ пам’яті заснований на десятках реальних історій. І хай читач відчує огиду, злість чи  страх — усе це означатиме, що текст спрацював, аби всі пам’ятали, заради кого ця війна має завершитись саме перемогою. Реальність набагато жорстокіша,ніж те, що  зображено у художньому творі. Література свідчення не задля естетики — задля совісті." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)

 

 

 

"Коли слово — то серце,
Що пульсує під пальцями світу.
Грає він. І стискає.
З любові. З ненАвисті.
З чого сам зна.
Так, що часом йде кров,
Запікаючись, горлом.
Тече в заповіти.
Без найменших зусиль
Пускається, мовби роса..."
(Галина Мирослава)

 

"В літа моєї другої весни,
Коли я любо бавився словами,
Дідусь Кобзарика подарував мені
З малюнками і віршами-казками.
І оживав в мені той ясний світ
Чудними образами й дивоголосами!.."
(Людмила Федорова)

 

 

 

"...Їхала я до Вроцлава, мріючи передусім побачити Одру, з якою пов'язана історія, яку описала в оповіданні ''Доросла'', а побачила не лише її, подекуди міцно стиснену кригою, як і ми всі, перебуваючи у війні навіть поза межами України, а ніби занурилась у пам'ять про Львів перед Другою світовою війною. Навіть придбала собі карту довоєнного Львова, яка тут продається майже всюди..." (Галина Мирослава)

 

 

 

 

 

 

"Професор, етнолог і дослідник писанки Микола Сумцов (1854-1922) зазначає, що воду для писанок брали особливу, непочату. Так, на Харківщині, іноді жінки могли діставати воду, в якій потім яйця мили і з якої готували барвники, у вельми особливий спосіб — ішли рано-вранці у долину, де лежав сніг. Робили це мовчки, ні до кого не обзиваючись і не озираючись..." (Ірина Михалевич)

 

 

 

 

"Так люблю я обійматись!
Обійму матусю й тата,
Брата, дідуся, бабусю,
Ще й з Мурком я обіймуся!
Але Мурчик — от досада,
Щось обіймам геть не радий!
— Няв! — і кігтики гостренькі
Показав мені швиденько."

(Тетяна Строкач)

 

"Кажуть, що є країна Щастя.
Там, де вщерть наповнена скарбниця
Здійснених мрій, надій...
Там, де привітна днина
Дарує сонми візій...
Де знайти?
У казцi?
У дитячій простоті..."
(Людмила Кибалка)

 

 

"Вона прийшла, як кохання...
Еос* на крилатих конях мчить;
Сюїта Весни дзвенить
На блакитному небокраї...
А може, Серця світле поривання."

(Людмила Кибалка)

 

 

 

"Купаюсь я у Лесиних казках!
П'ю той нектар лілеєво-бузковий.
Літаю з Ельфами в дивосадах —
Квітково-зоряних, джерельно-серпанкових..."

(Людмила Федорова)

 

 

 

 

 

"Лінії, хрестики і завиточки
В сітку сплітаються, ніби в сорочку.
В ній кольорів не побачиш яскравих,
Бо маскуватимуть воїнів справно.
Хрестики, лінії, щира молитва
Хай допоможуть синів захистити.
І оберіг-янголя в допомогу
З Вірою в Мир, і Життя, й Перемогу!"

(Тетяна Строкач)

 

 

"У зеленому лісі, під старим дубом, жила маленька Лапка зі своєю мамою. Щоранку матуся будила її лагідним голосом і ніжно гладила по пухнастій спинці. — Доброго ранку, моя зірочко, — казала вона. — Нехай твій день буде добрим!.." (Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

 

 

"Летить лелека до рідного дому,
Долаючи біль, долаючи втому.
Летить туди, де родина чекає,
Любов і надію на крилах тримає."

(Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

 

Новий рік за китайським календарем настав 17 лютого 2026 року і триватиме до 5 лютого 2027 року. 2026 рік обіцяє бути надзвичайно інтенсивним, адже Червоний Вогняний Кінь — це символ, який з'являється лише раз на 60 років (востаннє це було у 1966-му).    явіть собі безкраїй степ, де нічне небо раптом спалахує загравою. Це не просто світанок — це наближається Вогняний Кінь. У східній традиції Кінь символізує волю, швидкість і нестримний рух уперед. А коли до нього додається стихія Вогню, його енергія стає вибуховою.

 

 

"Deep Humanities (Глибокі гуманітарні науки) — це відносно новий міждисциплінарний напрям, який виникає на перетині класичної гуманітаристики (філософії, історії, літератури, етики) та стрімкого технологічного прогресу (ШІ, біотехнологій, нейромереж). Якщо коротко: це спроба зрозуміти, що означає бути людиною в епоху, коли межа між біологічним і цифровим стає дедалі тоншою..."

 

 

 

"Що спільного між Ілоном Маском, Стівеном Гокінгом і Айзеком Азімовим і вектором освітньої діяльності сучасного вчителя. Вектор — направлений відрізок. Характеризується початком (точкою прикладання), кінцем (напрямком), довжиною (силою). В 1957 році Айзек Азімов публікує повість "Фах". Автор представляє централізоване земне суспільство шістдесят шостого століття, у якому діти навчаються практично миттєвою прямою взаємодією комп'ютера та мозку, процесом, відомим як «запис на стрічку». Ця система схожа на нейрокомп'ютерний інтерфейс. Ілону Маску належать компанія Neuralink, що займається виробництвом імплантатів для мозку. В 2026 році розпочне "масове виробництво" пристроїв для інтерфейсу «мозок-комп'ютер» і перейде до повністю автоматизованої хірургічної процедури. Про це нещодавно заявив Маск в дописі на соціальній платформі X. Імплантат призначений для допомоги людям з такими захворюваннями, як травма спинного мозку. Перший пацієнт використовував його для гри у відеоігри, перегляду інтернету, публікації в соціальних мережах і переміщення курсору на ноутбуці. Першою людиною з порушеннями руху, під яку підлаштували комп'ютер, щоб усунути вади, викликані хворобою, був Стівен Гокінг. Хворий, він зміг стати повноцінним науковцем, завдяки пристрою, що перетворював мало помітні рухи міміки обличчя на команди комп'ютеру. Так він розмовляв, писав, займався науковою. Його вислів: «Найстрашніший ворог знань — не їх відсутність, а ілюзія їх наявності». Ілюзію знань — ось, що дає ШІ для більшості дітей і дорослих. І це не про доброчесність, це про бажання бути собою. Подібні проблеми хвилювали Айзека Азімова в оповіданні "Фах", аналогічні проблеми постають перед освітянами сьогодні." (Віктор Ловінський)