Книга «Котику сіренький» Марії Дем’янюк запрошує дітей у чарівний світ тварин. Вона навчає любити природу, турботливо ставитися до оточуючих, оберігати довкілля. Вірші дуже добрі та подарують читачам радість.
"Hoopoe the bird has a blowerlike hair,
He waves it around making cold and fresh air,
Lying like dead when dangers appearing,
His beak's like a hook to perform insect killing."
(Valentyna Turchyn)
"Визирнуло у садочку
З-під листочка мале очко
Соловейка.
ЕлінОчці
Передати хоче цьом.
Тьохкає в садку: - Цьом-цьом.
І метелику, що крилами: - Віль-віль-віль, -
Соловеєчко виспівує: - Тріль-тріль-тріль.
А комарику кусючому: - Ду-ду-ду.
Страшить його соловейко: - От знайду.
- То негоже всіх кусати, комарику, знай.
Соловейко упіймає - й буде тобі край."
(Галина Мирослава)
Читаймо з дітками цікавезні нові казочки від Євгена Дмитренка:
РОЗДІЛЕНЕ ЩАСТЯ
ТРИ ВОВКИ Й ХВОСТАТА РИБАЛКА
ДОРОГА ДОДОМУ
КОЖНОМУ СВОЄ
ЧЕРЕВИЧКИ ДЛЯ ЛИСИЧКИ
Збірка казок від Валентини Турчин
До збірка казок Валентини Турчин увійшли:
ПРОГУЛЯНКА ЛІСОВОЮ ГАЛЯВИНОЮ
НАСІННЯ НЕВІДОМОЇ РОСЛИНИ
КАЗКА ПРО КРОТА
КАЗКА ПРО КОШЕНЯ ТА КОРОТУНА
ВІТРИК ШУКАЄ ДРУЗІВ
СКРИПЕНЬ — МЕШКАНЕЦЬ ХОЛОДИЛЬНИКА
ГНОМИК
ЯК ПІВНИК З ЛЕЛЕКАМИ ПОДРУЖИВСЯ
ЇЖАЧОК-СОНЬКО
"Мишко сидів перед комп’ютером вже більше години. Так-так! Грав у гру. Гарненький невидимий Віршик, що знаходився поруч уже стомився дивитися на його згорблену від тривалого сидіння спину і слухати постійні вигуки: «Ой!», «Анумо!», «Давай!». І вирішив поближче підійти до хлопчика. «Може відчує, що я поруч і відволочеться», — обнадійливо думав Віршик. Та, на жаль, цього не сталося. Михайлик уперто дивився в монітор і його окрім гри анічогісінько не цікавило. Отож Віршик походив навколо нього і пішов геть..." (Марія Дем'янюк)
"Янгол провів оченятами зграю лебедів, які сховалися за пухнастою хмаринкою. Він сидів на квітковій галявині й уявляв, як вони летять над горами, лісами, долинами. Піднімаються високо-високо. Аж до зірок! І йому закортіло хоч на мить знову піднятися в небо. Пролетіти крізь снопи сонячних променів, пробігтися Чумацьким шляхом, а вночі погратися зорями, викладаючи з них сузір’я! Він змахнув рученятами, та йому вдалося лише підстрибнути. — Шкода, що в мене були лише одні крила! — засмутився він..." (Ольга Зубер)
"Коли хто цікавиться писанкою, і писанкою традиційною, українською, то такий дослідник традиційного мистецтва старається працювати, звичайно ж, із першоджерелами. Це найліпший шлях познайомитися з правдивою писанкою — такою, якою вона була в XIX сторіччі. Запевне, Вам відомі життєписи таких дослідників традиційного мистецтва як Хведір Вовк, Микола Сумцов, Пелагея Литвинова-Бартош, Мирон Кордуба, Ольга Косач (Олена Пчілка). А чи доводилося Вам чути про викладача, краєзнавця, археолога, етнолога Володимира Ястребова? Швидше всього, ні. Його колекція писанок, яку він з власної волі з допомогою учнів зібрав, описав та упорядкував, відома багатьом писанкарям. Ці зразки відомі, їх часто відтворюють на майстер-класах, включають до різних альбомів. А поцікавитися, ким був той, що зафіксував ці особливі зразки з Бессарабії, Одещини, Миколаївщини та Кропивниччини не поспішають..." (Ірина Михалевич)
Олена Більчук. Оповідання «Пір'їнка»
"Був день. Хоча краще — ніч, щоб дійти до берега. До океану. Коли світло зірок тихіше за твої кроки. Але пінгвіни ловлять рибу вдень. Учора пінгвінчик Ур уперше наблизився до гучного прибою. І вперше доторкнувся до бурхливої хвилі. Лапою, обережно. Яка ж холодна. І стрімка. Ур підняв голову: неподалік, зайшовши трохи вглиб, плескались в океані інші пінгвіни. «Ха-ха, ха-ха-ха-ха-а…», — кружляли над ними й ніби сміялись сріблясті мартини. «Стрімка, як політ мартинів», — подумав Ур. Коли хвиля вкотре наблизилась, він нахилився, щоб уперше скуштувати її..." (Олена Більчук)
У цій пізнавальній казочці від Євгена Дмитренка дізнаємося:
01. Хто надкушує хмари?
02. Куди зникають зірки?
03. Як повернути дощик на небо?
04. Хто фарбує листочки?
05. Хто складає сніговий пазл?
"Сидячи на гілочці,
Нав'язала білочка
Із підпушкою жилетку
І теплесеньку шкарпетку.
Тягне пишну ниточку:
Чи на другу вистачить?
Бо якщо замерзне ніжка,
Як піду я по горішки,
Чи з ялинки звишечка
Як дістану шишечку."(Тетяна Денисенко)
Валентина Турчин. «Абетка про тварин»
"Ангел морський досить дивний хижак,
Йому до смаку лише родич-слимак,
Собі відростив два «крила» біля рота,
Хизується гордо підводним польотом."(Валентина Турчин)
"Ліхтарі згасали, а небо готувалося зустрічати новий день, фарбуючи обрій у рожевий. Місто перед світанком притихло, як буває завжди о цій порі. На Пейзажній Алеї — ані душі. Лише стиха перемовляються скульптури, яким перед людьми доводиться вдавати, що вони зовсім не живі. Інакше люди могли б дуже сильно злякатися. Якби, скажімо, Кішка-Сороконіжка раптом почухала лапкою за вухом або Зайчик позіхнув і знічев’я пострибав до своєї подруги Пташки, хто знає, чи не побігли б перехожі з вереском і лементом подалі від алеї. Хоча… останні роки мешканці міста живуть під звуки вибухів і сирен. То вже, певно, не злякалися б, якби Слоник жартома оббризкав їх водою..." (Аліса Коломієць)
"Бережи його, Боже,
бережи,
розкажи, як він спить, що їсть,
розкажи,
де тривоги його дріботять
вогнем
і чому всі живемо
єдиним днем..."(Валентина Турчин)
"У реклами справді є сила. Не та сила, яку Ромко щодня демонструє дзеркалу, підіймаючи свою гантелю по черзі спершу лівою, а тоді правою рукою, звісно, що ні. А зрозумів він по-справжньому силу реклами тоді, коли до його класу якось на заміну прийшла нова, але стара, вчителька. Іванна Степанівна, значно молодша вчителька, до якої він давно звик, навіть з нею подружився, на той час взяла й захворіла. За давньою, виробленою за цілих два роки школи, звичкою Ромко слухав п'яте через десяте, чи шосте через одинадцяте, а то й зовсім не прислухався. Адже стільки цікавого навколо. От сьогодні Аліна зі своїх тонесеньких кісок кошик на голові виклала, туди ж треба якийсь папірець закинути. Як без того?! То лише через дві парти. Ромчик вправний, має вцілити..." (Галина Мирослава)
"Кошеня — смугастий хвостик,
У сметанці лапки й носик,
Залишив сліди по хаті,
Можна ситому й поспати..."(Валентина Турчин)
"Ви коли небудь чули, як зітхає закоханий пацюк? Ні? Скажу вам чесно, ви багато втратили. А от Макс, почувши дивні звуки, відірвався від роботи й ставши навкарачки, заглянув під ліжко. Бо саме звідти чулося оте зітхання. — Що сталося, Ельф? — спитав Макс у величезного сірого пацюка, що зарився з головою у горі шкарпеток і тяжко схлипував. — Я закохався! — долинуло з-під ліжка. — Ну, й дурень! — з пересердя вигукнув Макс. — Скільки тобі казати, справжнє кохання буває лише в романах!.." (Ольга Зубер)
"Україна моя рідна
Рясно мальвовим дивом розквітне,
Зачарує танком вишиванок,
Слив медових натрусить на ґанок.
Закохає в мелодію мови
Непокірна, гучна й калинова."(Ніна Коложяжна)
"— Мурчику! — погукала бабуся ведмежа, що вовтузилося в снігу. Малий кілька разів перекинувся через голову й поспішив додому. — Я зліпив сніговика! — Молодець! Сідай вечеряти! — похвалила бабуся. Пустунчик залюбки вмостився за стіл. Зараз вони жили вдвох. — В нас із татком річниця весілля. І нам треба святкувати! — сказала мама і вони з татком попливли на крижині в романтичну подорож. Бабуся дуже любила онука та тільки те й робила, що його пестила. А що ще треба малому ведмежаті? Вдень він ласував смаколиками. А на ніч Бабуся читала йому казки, які полюбляла не менше за Мурчика. І після другої казки вже солодко спала. А в Мурчика був час помріяти. Він любив фантазувати перед сном..." (Ольга Зубер)
"Матуся готувалась до першого синочкового шкільного ярмарку. Не встигала. Поза всяку ціну їй потрібна була допомога. Вона покликала свою найстараннішу помічницю — десятирічну донечку Мусю, так вдома називали Марусю, та, киваючи на коржі, точнісінько такі, як для знаменитого ''Наполеона'', а також на миску з заварним кремом, проказала: — Допоможи, доню. Переклади. У той час винуватець події Ігорко щось будував у сусідній з кухнею кімнаті. Голос мами, у якому відчувалась занепокоєність, змусив його відразу відгукнутись. — Я зроблю. Куди треба покласти? — Що покласти? — вискочило з мами. — Не знаю. Ти просила Мусю щось кудись перекласти, я можу замість неї, мені не важко переносити, — пояснив Ігорко. — Я не про те. Треба коржі перемазати кремом, а не переміщати речі з місця на місце. — А... Тепер зрозумів, — відреагував Ігорко, — Я теж хочу долучитися до приготування смаколиків на ярмарок. — Справді?! Який подвиг! — вигукнула Муся й через хвилину додала: Усе правильно! Ярмарок у тебе, не в нас. Берись до роботи! Я якраз домазала, тобі залишилось лише зверху прикрасити..." (Галина Мирослава)
