Тетяна Строкач. Абетка в іменах
"Аня, і Антон, й Алінка
Куштували апельсинку.
Антоніна, Анатолій
Ананаси їли вволю.
А Андрій, Аліса й Алла
Абрикоси смакували.
Богданочка, Богдан й Борис
Цукерки їли «Барбарис»
І білий-білий шоколад —
Смачний дарунок для малят."
(Тетяна Строкач)
Тетяна Строкач. Заклички
"Закликаю сонечко — посвіти!
А весняну квіточку — розцвіти!
Закликаю дощик я — поливай!
До життя охоти всім додавай!
Закликаю пташечку — прилети!
Молоду травиченьку — прорости!
Закликаю весноньку в рідний край!
Пісенько-весняночко! Ввись злітай!"(Тетяна Строкач)
"Це — казкове королівство,
Тут живуть герої різні:
Феї, рицарі, звірята,
Спробуй всіх їх відгадати!"(Тетяна Строкач)
Інтерв’ю з поетом Євгенієм Юхницею
"Девіз у житті — усіх осяяти поетичними пензлями, ометафорити, розкрити неповторність кожної людини, об’єднання, події." (Євген Юхниця)
"У розкішному двоповерховому будиночку, вікна якого завжди були закриті шторами й відкривалися лише у повний місяць, а вхідні двері зачинялися на сім замків, жила собі одна графиня, Емма ван Пігінґтон. Стильна леді із дуже зависокою самооцінкою, яка отримала у спадок від батька цей будинок разом із титулом та великою кількістю коштовностей. Не дивлячись на свої пишні форми, Емма завжди намагалася виглядати красунею. Одягала тісний одяг, який дуже вдавлював її неслухняний живіт, взувала черевички на два розміри менше й все це прикрашала асиметричним каре з діагональним чубчиком. Їй було байдуже, якої думки про неї були незнайомі люди, адже вона завжди себе вважала найпрекраснішою на світі. Життєвим гаслом Емми, була фраза: «Гарної жінки не повинно бути мало!», тож, їжа для неї мала велике значення..." (Євген Дмитренко)
"В одному поліському ставочку народилося незвичайне жабенятко. Воно було зовсім не таке, як усі у їх жаб'ячому родУ!
Маля
любило
музику.
І скрізь її шукало..."(Галина Римар)
Вірші про рідну мову від Тетяни Строкач
"Мово моя, мелодійна, ласкава, привітна.
Піснею линь, наче квітка барвиста, розквітни!
Плавно течи, немов води широкої річки,
І дзюркоти, мов весняні струмочки-потічки.
Ніжно звучи колисковою любим малятам,
Грізно кричи, коли просто не можна мовчати!
В пам»яті будь, закарбуйся у серці назавжди!
Гідно тримайся, бо ти — наша мово, найкраща!"(Тетяна Строкач)
"Мама — найдорожча, найрідніша,
Серденьку дитини наймиліша.
В слові цьому жайворонка пісня,
І струмка дзвінкого дзюркотіння,
Журавлів прощання й падолисти,
І у небі зіроньки іскристі.
В нім життя премудрості повчальні
І молитви щирі, життєдайні..."(Тетяна Строкач)
"Одягну я вишиванку зраночку-раненько,
Що мені подарувала моя люба ненька.
Підбирала візерунки, ниточки яскраві,
Заясніли на сорочці квіти різнобарвні,
Сонця промінь золотистий і блакитне небо,
Пам'ять, сила, мудрість роду — вічні обереги.
Одягаю вишиванку в будні і у свята.
В мирі й щасті хай розквітне Україна-мати!"(Тетяна Строкач)
"Яка незрівнянна, квітуча країна —
Єдина, незламна моя Україна!
А мова така милозвучна й багата,
Її розмаїття вивчаєм завзято.
Ми воїнам шану складаємо нині,
Бо хочемо жити у мирній країні.
Щоб наші домівки війни не зазнали,
Солдати живими додому вертались."(Тетяна Строкач)
"У козирках відбивається
Сонця яса,
І сходить останній сніг,
А разом з ним і журба...
Ніжний спів ластівок,
Журавлів хоровод.
Ми знов з тобою удвох —
Звучить кохання акорд!"(Evgeniy Lenov, Alex Marti)
Сергій Губерначук. Начерки сценаріїв
До цієї добірки начерків сценаріїв, створених письменником Сергієм Губерначуком, увійшли: «Уранці не зійшло сонце (трилер). «Марина», «Довга нота «ДО»», «Урбанавти» (діадрама), «Уся Оксана» (пригодницька кінострічка). Читаймо!
"А це ж чудово — зустрічати старих знайомих! Скажімо, приходиш на книжковий фестиваль, що відбувається у твоєму рідному місті, і там зустрічаєш когось з поетів чи людей, залюблених у поезію. Або потрапляє до рук хоч і невелика, але ж книга когось з українських авторів-гумористів. Автор цей тобі особисто не знайомий, але ж ти не раз знайомився з його свіженькими творами на газетних чи журнальних сторінках. А бувало, що і щось написане тобою друкувалось... поруч... на тій же сторінці. А, бува, зустрічаєш знайомих і там, де і не думав зустріти. Згадалося... Ми, четверо молодих інженерів, що працювали у науково-дослідному інституті, дружили і частенько спілкувалися. І, бува, сидячи за святковим столом, брали до рук гітару. Славко і Володя знали досить непогано польську мову. І вони частенько співали знамениту пісню Северина Краєвського. А ми з Сашком підспівували. Пісня і справді ж хвилювала. Відчувалося, що вірш, який став основою для пісні, неймовірно ліричний. Українська і польська мова близькі. Однак зрозуміти, про що ж мова у пісні, було не так і просто. І ось..." (Володимир Даник)
Марія Дем'янюк. Вірші-колисанки
««Треба спати, треба спатки», —
Шепотіти зоренятка.
Наказав їм місяць-татко,
Щоб залюляли малятко.
Тихо-тихо стало ниньки,
Навіть вітер йде навшпиньки:
У блакитнім сповиточку
Спить Земля — кохана дочка.
Як ранесенько проснеться —
Сонцю-мамі усміхнеться!»(Марія Дем'янюк)
Марія Дем'янюк, Микола Ведмедеря. Книга «Джерельце доброти» (поезії та пісні) — тексти та ноти
"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка — наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк..." (Марія Дем'янюк)
"У взуттєвому магазині повно людей нині:
Три чешки шукають чешки,
Три в’єтнамки купують в’єтнамки,
Чотири японки вибирають японки.
А два маленькі козаки міряють козачки
І оксфорди, припасовують до ноги
Певно й гордо. Постукують обцасами
Новенькими, з прибамбасами,
Й заглядають на дівчат, що із Риму,
Й гладіаторок шукають одержимо."
(Галина Мирослава)
Євгеній Юхниця — український поет. Народився 14 квітня 1965 року. Закінчив економічний університет у 1989 році. З 1999року по сьогодні закінчив десятки літературних, сценарних і режисерських курсів. Працює у різних жанрах поетики. Виділяється короткими яскравими полотнами взаємовідносин, зрізів характерів і поведінки суспільної та особистої. Словом реально передає смаки, кольори, відчуття. Вимогливий до себе. Перфекціоніст, постійно вдосконалює твори. Має тисячі публікацій поезій. Працює емоційними хвилями. Надихається від натовпу людей, інших живих істот. Відрізняється тим, що краще пише, коли його просять про щось написати. Каже, що тоді відчуває потік хвильовий, інформаційний, чуттєвий, який його виносить на потрібні полонини, верхівки, у заглибини. Завжди цікавий і неповторний у інтерв’ю.
Євген Дмитренко. Казка «Мишеня Хрусь»
"Десь там, в країні хижих звірів та неприступних лісів, чи то в Африці, чи то в джунглях Амазонки, жило собі маленьке мишеня на ім’я Хрусь. Хоробрим було мишеня. Нічого не боялося. Принаймні, воно саме так вважало. А чи так це було, чи ні, ми дізнаємося, прочитавши про його пригоду, після якої, на щастя, усі лишилися живі та неушкоджені. Ну, майже всі! Одного сонячного дня мишеня Хрусь вирішив перевірити свою хоробрість. Тож, зібрався він з думками та й пішов світ за очі пригод шукати. Ходить Хрусь полями та лугами, коли дивиться, а під деревом ведмідь спочиває. Та такий здоровий, немов та гора. Та такий чорний, немов та смола. А зуби у нього — гострющі-гострющі! Тож, залізло мишеня до ведмежої пащі, та й розглядає ті зуби, перестрибуючи з одного на інший. Відчув ведмідь, що поки він спить, хтось в зубах його колупається. Прокинувся та й питає.." (Євген Дмитренко)
"Зоряними очима дивилося Небо на Землю. Великими, розумними очима дивилася Ясочка на зоряний небосхил. − Зорі! Які ж ви красиві! Мабуть, немає в світі нічого красивішого, ніж вишите зірковим візерунком небо! – захоплено шепотіла вона. У верхівках дерев сонний вітер наспівував колискову. Неподалік спала річка, перекочуючи своїм диханням ледь помітні хвильки. Насолоджуючись покровом ночі, носились веселі кажани. Ясочка не спала. Навіть і не думала спати. Не зводячи очей, вона дивилась на яскраву блимаючи зірку, що виглядала з-за густого листя старого дуба. І в її очах була радість і захоплення, біль і смуток. Радість – від зіркового неба. Смуток – від залізної огорожі, яка відділяла її від зоряного обрію. Ясочці тут було тісно і незручно. Вона вже виросла і хотіла на волю. Часто вона закривала очі і уявляла собі, що мчить по безмежному полю, відчуваючи запах свіжого вітру, а згори її шлях освітлює всіяний зорями велетенський, безмежний небосхил..." (Ольга Зубер)
"У родині бурих ведмедів народився синочок. Тієї миті тато-ведмідь став, мабуть, найщасливішим ведмедем у всьому світі! Він поглядає на свого малюка й дивується. Йому лише декілька годин, а він вже так голосно вередує. — Татко поряд, синку! — промовляє ведмідь. Він бере малюка на руки й ніжно притискає до себе. Той заспокоюється й засинає. Йому один день. Він грається сосновою шишкою й необачно впускає її. Його очі наповнилися слізьми, щоки надулися, а носик засопів. — Татко поряд, синку! — промовляє ведмідь, віддаючи йому іграшку..."
(Євген Дмитренко)


"Закликаю сонечко — посвіти!
"Це — казкове королівство,
"Девіз у житті — усіх осяяти поетичними пензлями, ометафорити, розкрити неповторність кожної людини, об’єднання, події." (Євген Юхниця)

"
"Мама — найдорожча, найрідніша,
"Одягну я вишиванку зраночку-раненько,
"Яка незрівнянна, квітуча країна —
"
До цієї добірки начерків сценаріїв, створених письменником Сергієм Губерначуком, увійшли: «Уранці не зійшло сонце (трилер). «Марина», «Довга нота «ДО»», «Урбанавти» (діадрама), «Уся Оксана» (пригодницька кінострічка). Читаймо!
"


"Десь там, в країні хижих звірів та неприступних лісів, чи то в Африці, чи то в джунглях Амазонки, жило собі маленьке мишеня на ім’я Хрусь. Хоробрим було мишеня. Нічого не боялося. Принаймні, воно саме так вважало. А чи так це було, чи ні, ми дізнаємося, прочитавши про його пригоду, після якої, на щастя, усі лишилися живі та неушкоджені. Ну, майже всі! Одного сонячного дня мишеня Хрусь вирішив перевірити свою хоробрість. Тож, зібрався він з думками та й пішов світ за очі пригод шукати. Ходить Хрусь полями та лугами, коли дивиться, а під деревом ведмідь спочиває. Та такий здоровий, немов та гора. Та такий чорний, немов та смола. А зуби у нього — гострющі-гострющі! Тож, залізло мишеня до ведмежої пащі, та й розглядає ті зуби, перестрибуючи з одного на інший. Відчув ведмідь, що поки він спить, хтось в зубах його колупається. Прокинувся та й питає.." 


