Статті для дітей та батьків

Сортувати:    За датою    За розділами

«‒ Цвінь-цвірінь! Цвінь-цвірінь! Подивіться, падає сніг! Настала зима! Два горобці весело стрибають по гілці ялинки. Під ялинкою ‒ хатинка зайчика Біле Хутро. ‒ Настала зима?! – тріпоче зайчик у віконце вухами. – Яке диво! Незабаром наш ліс одягнеться у мантію кольору мого хутра. Я знаю, чому зима вибирає саме цей колір. ‒ Чому? ‒ запитують горобці. ‒ Бо зима мене дуже любить. Більше за інших тварин. ‒ У тебе немає й крихти скромності! ‒ розсердилися горобці. – Ти хвалько. Між іншим, бабуся Зима носила білий кожух задовго до того, як ви, зайчики, з’явилися на світі! І якщо хочеш знати ‒ Зима любить усіх нас! Усіх!..» (Емілія Плуґару)

 

 

Painting by Trisha Romance."Жила колись молода й гарна мати. Що мені ще сказати вам про неї, щоб ви краще уявили її? Вона, діти, була схожою на кожну з ваших матерів. Була настільки схожою, що те, що я вам розкажу, навіть не можна вважати казкою. Або, якщо хочете, це історія будь-якої матері. Її діти багато чого в ній не помічали. Ні того, що вона молода й вродлива, ні того, що іноді вона втомлена й задумана, ані того, що часто вона весела й щаслива, мов дитина. Вона була матір'ю…" (Мірча Синтімбряну)

 

 

 

Kids. Painting by Julia Swartz"З акації долинає злива пахощів. Дідусь сидить на призьбі. Думає. Про що він думає? Ні про що. Рахує падаючі квіти. Дивиться в глибінь саду. Чухає голову. І знову рахує квіти, які струсив вітерець. Його сивe кучерявe волосся схоже на суцвіття білих квітів; брови, вуса, борода... на них сніжило багато нелегких років. Тільки дідусеві очі залишились такими, як колись: добрими та ласкавами. ‒ Хто грюкнув ворітьми? Я думав, щo розгулявся вітер... о, дідусеві коники! Хлопчик і дівчинка, рум᾽яні та повнощокі, поцілували руки татуся-дідуся..." (Барбу Штефенеску Делавранча)

 

 

"Жила колись лисиця і була вона хитрою, як і всі лисиці. Цілу ніч вона пробігала у пошуках їжі, але ніде її не знайшла. На світанні лисиця вийшла на край дороги і лягла під кущем, роздумуючи нам тим, що б його зробити, аби знайти щось поїсти. Лежачи, витягнувши морду на передні лапи, лисиці запахло рибою. Тоді вона трохи підняла голову і, дивлячись униз уздовж дороги, побачила воза, запряженого волами. – Добре! – подумала лисиця. – Ось їжа, яку я чекала. І зразу ж вийшла з-за куща й простяглася посеред дороги, немов мертва. Коли віз під’їхав до лисиці, її побачив селянин, який управляв возом. Подумавши, що вона насправді мертва, він гукнув волам..." (Йон Крянґе)

 

Український гірський гончак"Максимко їхав у потязі до Києва й усміхався сам до себе — у спогадах він ще продовжував жити в Карпатах. Правда, тепер дивився на себе ніби зі сторони. Якби цього літа він не поїхав до Рахова, у його житті не сталося б так багато змін. Хлопчик уже не раз з батьками підіймався в гори, навіть коли ще ходити як слід не вмів, та цей раз був особливий. Усе почалось з пригоди в селі, куди вони дістались з Рахова на автобусі. На зупинці тато роззирнувся довкола, аби зорієнтуватися, а тоді  повів за собою маму й Максима в гори. Невдовзі вони зупинились. За брамою перед великою і гарною гуцульською садибою, такі садиби, до речі,  гуцули називають ґраждами,  любо загавкав собака. Макс захоплено вслуховувався у приємну для його вуха мелодію. Він любив собак, але тоді вперше у нього пробудилось бажання дізнатись щось більше про цих тварин, яких називають друзями людини, довідатись, чим вони відрізняються одні від одних, навчитись впізнавати серед собак мирних і знати як треба поводитись зі злими..." (Галина Мирослава)

 

"Жила собі на світі мишка. І  дуже  вона себе полюбляла. Їй дуже подобалося, коли мама купувала їй нові речі, і їй хотілося, щоб так було  щодня. Бувало, відкриє зранку шафу і починає перебирати: "І це мені до лиця, і те мені до лиця! Боже, яка ж вже я красуня," — нахвалює себе мишка у дзеркало. Та все їй мало й мало… Дивиться і надивитися на себе не може…" (Юлія Хандожинська)

 

 

 

Хатинка біля річки. Картина Геннадія Колісного (фрагмент)"Я, татко, мама і моя
мала сестричка Ната -
усі поїхали в село 
хатинку купувати!
Лісочок поряд. Пташечки!
Так любо, свіжо, чисто!
Там рибки плавають в ріці!
 — Ось дім наш! На узвишші!.."

(Галина Римар)

 

"Вовк багато чого зробив у своєму житті: ловив всіляких тварин та їв їх. Не нехтував і людьми. Він багато накоїв... І всі боялися його. Але настає час, коли молодість покидає тебе. Зуби випадають, погляд затуманюється, ноги ніби тремтять. Не можеш їсти абищо. А в лісі, дорогі мої, не так, як між людьми, немає кому допомогти тобі на старість, у нужді. І в ті часи, коли настає старість, ніяке м’ясо вже не добре для ослаблених зубів, окрім м’яса зайця. От вовк, такий же зарозумілий, яким ми його знаємо, пішов до царя лісу, до ведмедя. Ведмідь був теж старий. І йому б не завадило м’якенького м’яса..." (Александру Мітру)

 

"Для дівчинки Дори сьогодні було справжнє свято — вона нарешті піде у школу, в підготовчий клас. Прощавай, садочок, малюки, виховательки, пісочниця та кубики! Тепер Дора матиме більш цікаві заняття, тепер вона — відповідальна, тому що вже доросла. Їй шість років. Перший день був сповненим хвилювання, бо що ж не кажіть, а таки раз у житті йдеш уперше у школу. А там стільки всього невідомого! Дора була трішки неспокійна. Та й не тільки вона. Інші хлопчики й дівчатка з її класу теж були трішки збудженими, сором'язливими. Та через декілька днів діти вже освоїлися зі своїм новим життям, своїми новими колегами, і на перервах збиралися докупи й спілкувалися. Кожному хотілося бути цікавим, вразити чимось інших..." (Людмила Дорош)

 

Лілії. Картина Інни Долгополої."Як самe він з’явився на світ – не знав. Прокинувся, ніби зі сну, і йому здалося, що існував, відколи й земля. Він не відчував ні болю, ні радості. Багато міркував: як з’явився і чий він? Малесенький, як насінинка сочевиці, він ворушив тендітними ніжками і обходив краєм листочок, який був йому притулком. Одного дня, відчувши внутрішній порив, виліз із прохолодної тіні й вибіг надвір, під промені сонця. Він остовпів, осліплений тим сильним блиском. Потроху його серце заспокоїлось, і він наважився розплющити очі сильніше, все більше й більше, і нарешті відкрив їх широко й подивився вгору. Він став ніби меншим, ніж був..."  (Еміль Ґирляну)

 

Дзвоник — журнал для українських дітей Румунії (видається Союзом Українців Румунії)Читаймо та слухаймо на нашому сайті твори румунських класиків для дітей у перекладі українською мовою, опубліковані у новій цікавій рубриці журналу «Дзвоник», що видається Союзом Українців України.

 

 

 

 

 

 

"Вранці білченятко встало,
Хмизу в’язку назбирало,
Понесло його до хати
Підстелити й подрімати.
З неба сніг собі, кудлатий,
Стелив постіль, аби спати..."

(Галина Мирослава)

 

 

"Поруч міста річка текла, 
А над нею у чаші гнізда 
На дереві, якому ще рости,
Оселилось два дрозди: 
Дроздиця, голосиста птиця,
І молодий дрізд,
Що вміло тримав свій хвіст.
А в тім гніздечку 
З'явилось яєчко 
Блакитне, ще й в крапочки,
Нерівні, як ляпочки...."

(Галина Мирослава)

 

Квіти за тином. Картина Катерини Білокур.Пропоную учителям та школярам давно складений мною тест до казки Василя Сухомлинського "Пелюстка і квітка".

 

 

 

 

 

 

 

"В одній ведмежій родині було троє ведмежат.  Двоє слухняних, а третє — не дуже. Звали їх Тік, Так і Ток. Неслухняного ведмежатка звали Ток. Жили вони собі в лісі, гралися,  полюбляли  солодкі ягоди і, звичайно, мед. Одного разу, коли ведмежата пішли до лісу збирати ягоди, Ток вірішив, що він самостійно може шукати ласощі, і пішов на ту стежечку, яку забороняла мама, до вуликів. Вибіг Ток на галявинку, а там вулики стоять — які хочеш — і сині, і червоні, і жовті. «Це до них бджілки медок свій несуть, — подумав Ток, — виберу я собі найбільшого вулика та наїмся меду досхочу!» Була це обідня пора, і всі бджілки саме працювали, тож вулики були порожні. Заліз Ток у вулик. Ой же хороше йому там, ой смачно! А наївся так — ген он пузо до носа тирчить..." (Юлія Хандожинська)

 

Сірий африканський папуга"Папуга Рейнер летів погратися з Тамриком, котик Тамрик з ним не дружив, проте Рейнер любив збиткуватися над Тамриком..."

(Катерина Михалевич)

 

 

 

 

 

Катерина МихалевичМене звати Катерина Михалевич. Мені 11 років, і десь уже 4 роки я пишу розповіді. Найбільше подобається писати про котів-вояків. Коли історія придумана, записую її у маленьку книжечку. Роблю її з аркушів із зошита, сама придумую малюнки та оздоблюю.

 

 

 

 

 

Сніжинки. Ілюстрація Любові Лазаревої. "З неба зіроньки летять. Стоять дерева срібні. Катруся задивилася на сніжини чарівні, які лягали ніжно на долоні. "Матусю, сніжини-красуні мерехтять і тішать око.  Хто ж так вирізьблює їх майстерно?" — Катруся запитала. "Доню, Бог створив світ мудро, тому  все навколо сповнене Любові та Добра. Радість буття — це фарби різнобарвні," — матуся їй відповіла." (Людмила Кибалка)

 

 

 

 

Весна. Картина Надії Старовойтової.До другої частини добірки ліричних пісень на слова Сергія Губерначука (музика композитора Володимира Чернявського) увійшли: «Твоїм очам», «Рубінове яблуко», «Пошепки», «Про що мій лист тобі говорить?», «Зоряний коханий», «Сяйво ясного дня», «Повертайся, мій любий, додому», «Висота», «Сни твої розвіються», «Цілуй мене», «Некрасива, «Луна засніжених гір», «За склом», «Юна», «Прощай».

 

 

 

Літо. Картина Надії Старовойтової.До цієї добірки ліричних пісень на слова Сергія Губерначука увійшли: «Віола», «Склади мене» (Моїй любій дружині Єлені), «Синій птах», «Яблунева весна», «Щось тебе не видно…», «Пливу всім плином по Тобі…», «Ходить вітер по дорозі…», «На зоряній естраді», «Матіоловий сон», «Зустріч», «Ця світла ніч», «Серпневі сни», «За хмарами», «Сопілка», «Юний вітер», «Не спокушай мене», «Гладіолуси в осіннім саду».

 

 

 


Всього:
6106
Поточна сторінка: 1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець
Топ-теми