Статті для дітей та батьків

Софія Мельник - учениця київської школи №26. З казкою "Свято Першого Листочка, або неймовірні пригоди сестричок-ельфів" юна письменниця стала срібною призеркою літературного конкурсу "ФантФест-2017" у Херсоні. На міському конкурс "Київ -місто моє" у 2017-му році школярка посіла друге місце з казкою "Гість з майбутнього на екскурсії у Києві".

Читаймо програмні твори з літератури на "Малій Сторінці" - тисніть на посилання.

Інна Гайсенюк - молода художниця з Чернівецької області, кольорова палітра якої така тепла, ніжна та весняна, що освітлює простір, заспокоює душу, гоїть рани. Інна - молода мама двох зовсім маленьких діточок та дружина воїна, через тіло та серце якого вже встигла безжально пройти війна.

 

"У березні мало рослин, які б цієї пори уже могли цвісти. Маємо первоцвіти. У міських парках, на особливо вогких ділянках по всій країні жовтіє вже пшінка весняна. До речі, на півдні (Херсон, Чернівці) заквітли на цей час кущі форзиції, з її жовтого цвіту теж можна варити барвник. Це так, до слова. У цьому дописі мова піде про пшінку. Цей красивий сонячний первоцвіт (Ficaria verna) - багаторічник, у період цвітіння він отруйний для тварин, хоча може використовуватися як лікарська рослина. Мою писанку жовтець-пшінка пофарбувала в ніжний бруднувато-жовтий відтінок. Радити фарбувати нею не можу, адже колір не з інтенсивних, та й запах дуже неприємний від рослини йде - і тоді, коли її вариш, і коли відвар вже готовий. Проте в мене є бажання попрацювати з цією рослиною ще..." (Ірина Михалевич)

"Тоді, коли Червоноград вже був містом та ще не називався Червоноградом, довкола знаменитого його палацу, хтось називав його Кристинопільським, хтось Христинопільським, був чарівний парк з басейнами, водними каналами, штучними каскадами, водограями та павільйонами. Якось там люди зауважили розтікання дивного білого світла вночі. Воно йшло з голландського павільйону. Про електрику тоді ніхто й не здогадувався, тим більше про лампи денного світла. Світло, яке точилося з будівлі, котилось неймовірно приємними смугами, проте йти на нього ніхто не наважувався. Люд вигадував різні байки, але що то було насправді?!  Жоден мешканець міста не міг би нам сказати. Прислуга палацу щоранку ходила по цьому павільйону, оглядала всі кутки й закамарки, та нічого не знаходила. Загадка б ніколи не розкрилась, якби якось до міста не потрапила дівчинка років десяти, яку звали Христинкою..." (Галина Мирослава)

"Не відаю, як ви, а я люблю гори й воду. От стоїш на легкому висячому мостику, перекинутому через стрімку гірську річку, на тій хиткій лавці, і тобі здається, що для повного щастя нічого більше і не треба, а коли під мостом по воді пливе розкішний пліт зі з’єднаних колод з розкладеним посередині вогнищем і куренем, єдине, чого хочеться, — бути на тому плоті. Розказують, що якось у Карпатах з одним чоловіком, що якийсь час мандрував з плотогонами, почали відбуватись дивні речі, а до того ніхто про таке й не чув. Кажуть, міг той чоловік більшати та меншати на очах, викладати своє тіло за рухом хвилі та водночас глісувати по воді. Бувало й таке, що злітав, мов куля, урухомлений невідомою силою. На перший погляд чоловік видавався непоказним, присадкуватим, а в оті хвилини був він неймовірним красенем, його досконало зграбні рухи змушували затамувати подих навіть відвертих сміливців, отих шибайголів, якими повниться кожне гірське село..." (Галина Мирослава)

"Років зо два тому, якраз під осінь, коли львівський дощ до блиску вилизував бруківку на вулиці Городоцькій, впав мені в око дивний дорослий чоловік. Він був високого зросту, широкий у плечах, а поводився, як малюк: стрибав з каменю на камінь - так діти зазвичай граються в „класики”. Я стежила за ним… Коли ж над’їхав трамвай, він раптом підстрибнув до чубочка вагона і кудись пропав за штангою. Здалось, розчинився. Це було щось неймовірне, проте страшливе. Коли мені спало на думку розпитати людей про дивака, виявилось, що багато хто його навіть знав. З усього почутого дещо прирозуміла, то й вам оповім..." (Галина Мирослава)

"І хай земне життя було недовгим,
Короткий спалах, мов яскрава мить.
ЇЇ дорога повела до Бога,
Десь в небі зірка Сашина горить!
І буде в полі жито колоситись,
Скорботні ночі зміняться знов днем.
І буде в небі зірочка світитись,
Яку ми Олександрою назвем!"

(Тамара Артем’єва)

 

"Так, знаю, звучить страшно, парадоксально й провокативно. Але не купуймося на звучні слова й намагаймося усвідомити поняття й явища, яким подаровано ту чи іншу заморську назву. Бо запозичуємо ми не стільки слова, як досвід інших країн: техніки й технології, товари, послуги і навіть звичаї. Воно й не дивно – більшість хоче кращого життя й активно в нього крокує, та й дорікати цим людям нема за що. І лише потім, перейнявши закордонний досвід, ми звертаємо увагу на назви. Помилково ми називаємо іноземними словами явища, які до них жодним боком не причетні. Бо слово знаємо, а що воно значить – ні. Будь-якій українізації має передувати загальна для всіх народів освіченість. Тож пропоную всім розібратися..." (Ольга Шарко)

"Високо в небі весело вигравали хмаринки, як малі діти. Які ті хмаринки тільки не були: і великі, і малі, і пухнасті, і кучеряві! Їх так багато, і всі вони - зовсім різні! Вони - то прудкими кониками біжать вперед, то табунами-отарами тягнуться за сонечком, то човником пливуть, як поважні гості, то падають великими островами до землі..." (Юлія Хандожинська)

"У незаймані часи кущі порічок росли собі вздовж річок. Як червоні, так і чорні, зрідка й білі траплялись. Тоді ніхто не висаджував їх у садах, а для чого, якщо куди не йдеш, порічку знайдеш. Діти частенько бігали до річок по ягоди. Наберуть собі повні жмені та й смакують.
– Куди ви? – питають батьки.
– Біжимо вздовж річки збирати порічки, - відгукувались діти.
– Та біжіть вже. Тільки дбайте про себе, не робіть дурниць, - попереджали батьки.
Якось Дарця, дівчина років восьми, яку батьки любили без тями, збираючи ягоди, забрела занадто далеко від дому. А тут ніч у потилицю втупилась. Йти ж затемна страшно. Дарця сіла під кущиком та гірко заплакала..." (Галина Мирослава)

Усіх вітаю! Ви давно просили зробити добірки фразеологізмів от-кутюр у зручнішому форматі. Тримайте! Відтепер усі добірки слів матимуть квадратні ілюстрації та товстіший шрифт, зручні для читання та  поширення в Інсті чи інших соцмережах. Поширити ілюстрації можна і з моєї Інсти: helgasharko94. Поповнюймо скарбничку разом. Діліться своїми перлами в коментарях.

"Подейкують, що понад річкою Свірж – лівою притокою Дністра, у містечку з такою ж назвою, неподалік чудового Свірзького замку, що доносить з глибини віків свою могутність, жив колись бондар. Не тільки зблизька, а й з далеких країв їздили до нього купці по бочки. Не було у Свіржі людини, що не мала чогось від нього: чи то дерев’яне цеберко для води, чи то діжку для квашення яблук, дехто мав балію, дехто коновки, а хто і дійниці та баклаги з барилками. Всім він був потрібен: треба засолити огірочки чи гриби – до бондаря по діжу, потрібно кудись подіти рибу – також до бондаря, як хотіли бодню для дорогоцінностей – теж шукали бондаря. А щодо діжок до пива, вина чи квасу, то цей бондар вважався неперевершеним..." (Галина Мирослава)

"Чим у космічній школі Корольова №36 займаються учні Леоніда Каденюка? Ось, наприклад, вони змагаються на швидкість складання кубика Рубіка! Важливо, що школа підтримує в учнях цю іскру творчого змагання, яка йде від українського космонавта. А ще в них є театральна студія. Починаючи з тижня Каденюка, я не перестаю дивуватись здобуткам цих школярів. А якщо додати, що деякі з них танцюють, то ви побачите логіку, чому в мене виникла ідея зрежисувати космічний номер зі складанням знаменитого кубика під час танцю. Назва фестивалю «Весняний зорепад - Зоряні мости» якнайкраще підходила для представлення цього номера..." (Сергій Вакарін)

"Не один рік думалося мені про проліски. Читала в каталозі Кульжинського, що ними фарбували писанки в зелене. Нарешті спробувала — так і є. Інформацію, вміщену в етнографічній праці, перевірено. У нас (центральна правобережна Україна, лісостеп переходить у степ) ростуть проліски дволисті (Scilla bifolia)*. Разом з татом назбирали невеликий пучок квітів. Варила все вкупі — і квіти, і листя. Якщо зривати квіти у великих кількостях, то цим їхньому поширенню ми, звісно, не сприятимемо. Для додаткових потреб краще садити ці гарні лісові первоцвіти у себе в садах..." (Ірина Михалевич)

"Доля України тісно пов’язана з долею української книги. А українська книга – це не тільки пізнавальне явище. Це і вагомий політичний фактор. Українці – мислячі люди. Вони тягнуться і тягнутимуться до книги. Бо книга, яка варта уваги, це і знання, і досвід, і духовне горіння. Це і активний пошук шляхів у майбутнє. Українські видавці – це цікаві люди. І вони видають не тільки книги. Вони і у приватній розмові можуть видати таке, що ні в одній книзі чи газеті не вичитаєш. З такими людьми цікаво спілкуватися, бо головний нерв їхньої діяльності – книги... Вже видані і ще не видані в Україні. Олександр Апальков, що очолює міжнародне видавництво та літературно-мистецький журнал «Склянка Часу*Zeitglas»,  не тільки досвідчений видавець, а і цікавий прозаїк. Не читали?! Буде нагода – прочитайте!.." (Володимир Даник)

"День добігав до вечора. У бібліотеці ставало зовсім тихо.
Тільки ще сонечко краєм промінчиків заглядало на полиці, де лежало багато книг. Та раптом, не втримавшись від розмов, одна маленька книжечка прошепотіла іншій:
- Ти знаєш, мене вже так довго ніхто не відвідував! Мабуть, я стаю нікому не цікавою... А так хотілося б ще дарувати хороший настрій читачам!.."

(Юлія Хандожинська)

Телеканал ПЛЮСПЛЮС спільно з видавництвом «Ранок» випустив серію книг-конструкторів «Моя творча енциклопедія» на основі мультфільмів «Світ чекає на відкриття», які стали дуже популярними серед маленьких глядачів. Дитячі книги розроблені для стимулювання росту пізнавальної активності у дітей, а також для отримання початкових знань про моделювання, техніку та технології, види декоративно-прикладних мистецтв. Енциклопедії розраховані на дітей віком від 6 років.

"От тамечки, серед великого конопляного поля, жило-було село, не знаючи горя жило. Коноплі називалось. І жили в ньому люди тихі та мирні. Хіба часом найстарші в селі дід з бабою, що мешкали на околиці, зойкали. Ото як піде дід пилкою гуляти, баба й кричить: "Йой, пили-пили, колись допилипишся." Поки не сталось те, чого не бажалось. Прокинулись вони одного ранку, гульк - на ґанку колисочка висить, а у колисочці щось деренчить та ще вовтузиться..." (Галина Мирослава)

"Вітаю! Я й надалі намагатимусь потішити вас мовними перлами. На жаль, не можу вказати достовірне авторство, оскільки гамузом занотовувала всі цікаві вислови на нетбук чи мобільний із численних наукових і науково-популярних статей, тож прошу вибачення за анонімність. Єдине уточню: я не авторка цих висловів, я їх просто збираю. Щось може здатися банальним, щось – занадто екстравагантним. У будь-якому випадку, я постаралася зібрати те, чого не знаходила в "СУМі" чи інших популярних ресурсах. Поповнюймо скарбничку сучасної фразеології разом – додавайте свої вирази в коментарях." (Ольга Шарко)