Статті для дітей та батьків

"An‘elf’ soldier drags himself.
Through the long grass.
One leg trailing limply.
Behind him.
Seconds later.
A flash of bright orange.
And a cloud of white smoke.
Mark the spot..."

(Kurama)

 

"Голод прийшов до села непомітно. Він ретельно нишпорив домівками, влізаючи до комор, клунь, льохів. Його м'які лапи не залишали слідів, тільки іноді людина оглядалася з подивом – чи то дійсно почула, чи то здалося? – ніби за спиною хтось розсипав на підлогу сухі вишневі кісточки... Марічка перша побачила Його. Сталося це того дня, коли мати повернулася з роботи як завжди втомлена і сердита. – От дияволи! – незрозуміло вилаялась Олена. – І все їм замало! Як не працюй, а трудодень виробити неможливо... Марічка подала матері чистого рушника і з очікуванням уп'ялася очима на "чарівну" кишеню, з якої мати майже кожного дня діставала або шматочок моркви, або морхле яблучко, або жменьку кислуватих ягід. Цього вечора на Марічку очікувало розчарування..." (Еліна Заржицька)

 

"Зібралися якось козаки у похід проти турків. Збудували чи вісімдесят, а чи й сто чаєчок, повсідалися, веслами змахнули і – гайда! Пливуть, шаблі гострять, мушкетики заряджають, оповідки старих запорожців слухають та пісні співають. Так і спустилися Дніпром аж до Кінбурзької коси, а вночі й у Чорне море вийшли. Тільки виправили курс на Кафу, як розігралася на морі буря. Завив вітер, закружляв поміж чайками, побігли по морю сиві хвилі із білими чупринами, побігли та й на чаєчки кинулися. Схопила кожна хвиля по чайці, угору підняла і міцно тримає, не випускає. Не встигли козаки здивуватися, як випливають з глибин морських дивні риби. Луска в них червона, хвости сині, а над пащами вуса звисають – ну справжнісінькі тобі запорожці! Підпливають риби до головної чайки, якою отаман козацький правив, вклоняються низенько й чемно промовляють..." (Еліна Заржицька)

 

"У маленької Зої є бабуся. Вона  добра та чуйна, а ще розумна та щедра. Старенька дуже любить онуку, дає мудрі поради та завжди приносить їй подаруночки.Одного разу бабця чомусь засумувала, і дівчинці захотілося розвеселити її, тож вона вирішила намалювати листівку для бабуні. Узяла простий олівець, червоний та зелений, і ось, на папері розквітла прекрасна троянда. Бабуся зраділа подарунку від онуки, де й подівся сум!.." (Юлія Забіяка)

 

 

"Чи то того, що тобі за сімдесят і ти ідеш не на ярмарок, а з ярмарку, чи пережите раніше взнаки дається, але ночами часто сняться тривожні, навіть кошмарні сни. А найбільше тривожить мене Ялешка Плакида: вона показує мені пухлого мізинця із зламаним нігтиком — прохає отакий мізерний шматочок хліба, якого в мене нема... І коли онуки питають: "Дідусю, чого не спиш?" — відповідаю колись почутим жартом: "Наполеон казав, що чоловікові треба спати чотири години, жінці — п'ять, а дитині — шість. Отже, ви ще спіть собі на здоров'я". Нащо їм знати, що мені сниться Ялешка (так ми в школі називали Єлизавету). Вона в нашому класі була завжди чистюлька, тому й була в класній санкомісії. І ніколи не казала: "А чого в тебе брудні руки?", а радила: "Добре помий руки споришем після того, як нариєш черв'яків для своєї вудочки". Вона добре знала наші звички. Я був старостою класу. Ще з першого класу наша вчителька Марія Іллівна Курило, білоруска, з трохи покопаним віспою обличчям, завела порядок: ще до її приходу, тільки пролунає дзвінок на уроки, староста робить перекличку. Наш "математик" Фадей Цибулько своїми чорними, як вуглинки, очима нишпорив по класу, виявляючи відсутніх..." (Карпо Гулак)

 

"Жив-був Зайчик. А що він, ого-го як, полюбляв капусту, його називали Капустяним Зайчиком. А дехто, навіть, — капустянкою. Та Вуханчик не ображався. Хай. Не до того йому. А ось, чи є де в світі капустяний ліс, було цікаво. Щоб замість шишок на ялинках капуста росла.  І на дубах. Замість жолудів. І під кожним пеньочком, замість грибів. І вздовж лісового струмочка. Бо, з того яка користь? А з капусти — ще й яка!  А ще мріяв Зайчик, як побудує капустяну хатинку, змайструє капустяне ліжечко й вкриється запашним листком. І спатиме солодко. І насняться йому, малому, капустяні сни. От, одного разу, швендяв він поміж хатами. Та й забіг на город до Бабусі..." (Ольга Зубер)

 

"Наразі ліпше не вказувати конкретних географічних назв, хоча хотілося б… А втім, може так і краще. Бо організація, про яку я хочу розповісти – не єдина. По Києву, по області, по Україні… Скільки їх – небайдужих, працьовитих,  скромних людей, а фактично – героїв, патріотів, які щоденно, крок за кроком наближають Перемогу! Отже, в одному з мальовничих передмість Києва існує Департамент охорони. І якщо до війни тут виконувалася важлива, але вузько направлена робота, то поступово життя ставило свої нагальні вимоги, потреби, і ця діяльність стала розширюватися. Особисто я підписалася на групу «Безпечний регіон», щоб відстежувати повітряні тривоги – ступінь їх небезпеки та серйозності. Наприклад, як тільки пролунала сирена, ми дуже скоро бачимо приблизно таку «карту тривог»..." (Катерина Колесник)

 

"Доброго здоров'я. Рада знову спілкуватися тут з Вами, друзі. Цього разу поговоримо про зорі та гороскопи. Влітку особливо приємно звертати увагу на зоряне небо і думати про сузір'я. Часто-густо знайомство з сузір'ями для нас починається не зі спостережень за нічним небом, а з гороскопа..." (Ірина Михалевич)

 

 

 

 

"Ох і розсердився ж Їжачок на ті колючки! На спинці не полежиш, погладити всі бояться! А як же йому хотілося таку кофтинку, як в білочки Зосі! Або шапочку з бумбончиком, як в борсучка Борі! Бо всім звірятам у лісі бабуся Ведмедиця вив’язала теплі речі на зиму. Всім, окрім Їжачка! Бо як же на ті голки якусь одежину надіти?! Отож, сидів він на пеньку, та й сердився. Аж пихтів. Ось, я зараз вас провчу, капосні колючки! – схопився було за голівку Їжачок..." (Ольга Зубер)

 

 

 

"Лише на один день виїжджала я з України, а відчуттів отримала величезну кількість. По-перше, цілий день мене не тривожили сигнали тривоги. По-друге, нарешті побачила найбільшу гідроелектростанцію Польщі, що розташована неподалік кордону з Україною в Бескидах (польською — Бещадах), на річці Сян (польською — Сан) й знамените озеро Солина (Соліна). Принагідно дякую туристичній фірмі ''Відвідай'', яка організовує туди тури й нашій чарівній гідесі, що розважала нас по дорозі ще й грою на сопілці, заохочуючи співати. Фантастичні краєвиди, чудовий інтерактивний музей, кабінкова (гондольна) дорога над горами, кораблики, вітрильники, катамарани. Усе доглянуте, вміло організоване. Десь трохи переборщили з пальмами й дельфінами біля причалу, та чого не зробиш задля розваги й заробітку. Незабутньо. Однак..." (Галина Мирослава)

 

««Ти їдеш в Україну? Божевільний!» «Допомогти Україні? Так, це дуже шляхетно, це благодійна справа, але от я, наприклад, допомагаю Україні онлайн», – казали йому друзі незадовго до ділової поїздки. Та сеньйор Енріко не уявляв собі, як це – допомогти онлайн… Енріко Альбанезі – доктор філософії в галузі права, доцент кафедри конституційного права юридичного факультету Генуезького університету (Італія), молодший науковий співробітник Інституту перспективних юридичних досліджень (IALS) Лондонського університету (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії). У травні цього року професор Альбанезі прибув до України. Головна мета його відрядження – простягнути руку нашій країні, українському народу – в межах свого внеску як академіка, показавши, що ми не самотні в такий важкий час. І що дуже важливо, зробити внесок у складний процес європейської інтеграції, через який зараз проходить Україна, поділитися своїми знаннями в галузі конституційного права. І як найкращий спосіб це зробити, Енріко обрав живий зв’язок — а саме особисто приїхати до нас, щоб зустрітися з українськими колегами, провести обмін досвідом, підтримати їх, також прочитати лекції для студентів...» (Катерина Колесник)

 

"Наш світ, переповнений технологіями та зачарованими книжковими стелажами, що припали пилом у бабусі вдома, якось майже непомітно змінився. Віртуальна реальність, штучний інтелект, безліч гаджетів та інноваційних пристроїв — все це стало неодмінною частиною нашого повсякденного життя. Але чи залишається читання «доречним» під час війни для українців? Чи може воєнний час змінити наше ставлення до книг і привести до їх забуття? Відповідь на це питання міститься в самому питанні: читання залишається доречним, і, навіть, набуває нового значення під час війни в країні. Важливо зрозуміти, що війна - це час, коли люди шукають втіхи, надії й зв'язку зі світом, який десь за межами військових дій зберігає свою звичність. І саме книги, зі своєю чарівністю та здатністю передати нам різні емоції, стають надійними товаришами у цей складний період. Відкриття книгарень, як от ,наприклад, чергова книгарня  “Книголенд” у Харкові, набуває особливого значення саме тепер. Українці продовжують читати, незважаючи на війну, в якій вимушені продовжувати жити. Книги стають своєрідними вікнами у світ, де не дійсність, а сюжет, герої та ідеї керують ходом подій..."

 

"Сашко давно просив маму подарувати йому пістолет, який стріляє пістонами. — Навіщо тобі такий пістолет? — казала мама. — Це небезпечна іграшка. — Що тут небезпечного? Якби він кулями стріляв, а то пістонами. Із нього однак нікого не вб'єш. — Мало що може скоїтися. Пістон відскочить і вцілить тобі в око. — Не вцілить! Я примружусь, коли стрілятиму. — Ні, ні, від цих пістолетів бувають різні неприємні випадки. Ще вистрілиш та налякаєш кого-небудь, — сказала мама. Так і не купила йому пістолета..." (Микола Носов)

 

 

 

"— Хто-небудь, вимкніть цей будильник. Нічого без причини так рано мене будити. На жаль, пристрій ніхто не вимкнув і він продовжував дзеленчати. Тому, хом'як, протягнув лапку та вимкнув гучний прилад. Цей ручний годинник йому дістався від батька, який той колись знайшов його неподалік від своєї клітки. Знайшов і затягнув до клітки. Затягнув та сховав під ліжечком. А сховав для того, щоб ніхто інший не знайшов. Ніхто, окрім його сина, який зайняв клітку свого батька. З того часу, хом'як частенько користувався годинником. Та не для того, щоб рано прокидатися, а для того, щоб послухати цікавий дзенькіт який звучить, коли грає будильник. Та цього ранку він спрацював за призначенням. — Якщо він дзеленчить, то значить хтось виставив таку годину для підйому. — пробуркотів хом'як — А це означає, що повинна бути причина! Але яка? Не пам'ятаю! Агрибос (так, до речі, звали хом'яка), не поспішав підвестися з ліжка. Врешті решт, якщо він згадає причину, переосмислить її та визнає, що вона не така вже й важлива, то можна буде продовжити сон..." (Євген Дмитренко)

 

Видавництво «Ранок» спрямувало понад 1,3 млн грн на благодійність з продажів манґи «Привид Києва». Усі кошти пішли на допомогу родинам загиблих пілотів та допомогу ЗСУ. Манґа «Привид Києва» – це переклад українською твору японського автора Мацуди Джюко. Він надихнувся подвигом героїчних українських льотчиків-оборонців неба. Харківське видавництво «Ранок» зв’язалося з японським автором та домовилося про випуск манґи в Україні. Загалом було надруковано 10 000 примірників українською мовою та ще 2 000 примірників англійською. Захоплива історія манґи, її унікальність відразу зацікавила читачів. Відтак видавництво «Ранок» оголосило, що 10 грн від загальної вартості примірника (ціна якого 149 грн) перераховуватимуть на благодійність.

 

““A launch has been detected.
Manoeuvre!”
The order of the ‘elves’ ground team.
Is clear.
An ‘orcs’ Su-35 fighter jet has fired.
A missile at his aircraft.
He knows he has to abort.
The mission in order to survive...”

(Kurama)

 

Еліна Іванівна Заржицька — письменниця, журналістка, громадська діячка, членкиня НСПУ та НСЖУ. Здобула освіту в Національному гірничому університеті, Дніпропетровському обласному інституті патентознавства. Членкиня журі Міжнародного фестивалю дитячого мистецтва "Чарівна книжка", Всеукраїнської літературної премії ім. Олександри Кравченко (Девіль), Всеукраїнського конкурсу творчої молоді "Літературна надія Дніпра 2013", обласного літературного конкурсу "Молода муза". Керівниця секції літератури для дітей та юнацтва "Джерело" при ДОО Національної спілки письменників України. Авторка та керівниця проекту "Аудіокнига "Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам" (2012) разом із Наталією Дев’ятко і Фіделем Сухоносом. Редакторка-упорядниця електронної книги – збірника творів дніпропетровських письменників – екологічної читанки для дітей "Наш кращий друг – природа" (2013). Переможниця міжрегіонального конкурсу "Письменники-малюкам" (1997, Одеса), нагороджена особливою відзнакою Журі Третього Всеукраїнського конкурсу сучасної радіоп’єси "Відродимо забутий жанр" (2010, Київ).

 

Цікаві статті про актуальні події в Україні та світі від киянки, журналістки з багаторічним стажем Катерини Колесник читаймо у її авторському блозі.

 

 

 

 

 

 

"In a shrinking, brackish pool of water.
Within earshot of Ukraine's front lines.
Two small fish gasped and flopped.
In the midday heat.
Around them, vast expanses of.
Mud and rock were exposed to the sun.
A huge grain barge lay.
Sprawled across a nearby sandbank..."

(Kurama)

 

 

"In Ukraine's favour is morale.
Its soldiers are highly-motivated.
And fighting to liberate.
Their own country from an invader...
...“The brigade's units.
Continue to increase.
Their success!
Victory will be ours!”"

(Kurama)