"У далекій Країні Смарагдових Гір жила родина летючих драконів – мама, тато, донечка, синок та тітонька Пе́йслі. І нічим не була б примітною ця родина, якби не їх підліток – дракончик Мережко. Справжні парубоцькі забави, такі як: крилаті перегони, змагання з вогнедмухання та скелелазіння, не цікавили Мережка. Завжди задумливий та мовчазний дракон, одягнений в яскраві светрики та чудернацькі капелюшки, викликав здивовані погляди й шепіт, що він якийсь дивакуватий. У колі одноліток Мережку дійсно було не дуже цікаво. Змалечку він зачаровано спостерігав за магією тітоньчиних спиць, що з барвистих клубочків ниток створювали довгі, як змійки, шарфики, кофтинки з химерними візерунками та смугасті панчохи.На один з днів народження тітонька Пе́йслі подарувала Мережку маленьку дерев'яну скриньку. Коли дракон відчинив її, то побачив пару блискучих в'язальних спиць і схвильовано глянув на тітоньку..."
"Така, як ти, колись лілея
На Іордані процвіла,
І воплотила, пронесла
Святеє слово над землею.
Якби то й ти, дністровий цвіте...
Ні, ні! Крий Боже! Розіпнуть.
В Сибір в кайданах поведуть.
І ти, мій цвіте неукритий...
Не вимовлю..."(Тарас Шевченко)
"Платон ще маленький. І дуже кумедний. Йому лише п'ять. Але спілкуватись з ним неймовірно весело й неабияк приємно. Якось він йшов з сестричкою Уляною, такою ж синьоокою й сніжноволосою, як він, вулицею. Дівчинка цьогоріч вперше пішла до школи, ще й місяця не минуло, як вона стала школяркою. На хвіртці перед одним з двоповерхових будинків обоє дітей зауважили табличку. На ній красувався напис, однак прочитати його Платон не міг, хоча нещодавно навчився розпізнавати всі літери. Він, майже благаючи, попросив Уляночку допомогти, його вимучувала шалена цікавість, що ж на цій табличці написано. Дівчинка почала помаленьку промовляти..." (Галина Мирослава)
Дитяча збірка Сергія Ґуберначука представляє цікаві й яскраві образи, які поєднуючись із колористикою ілюстрацій, спонукають дітлахів до читання, сприяють їх розвитку, заряджають оптимізмом. Вірші випромінюють наївну дитячу радість і захоплюють маленького читача добрими історіями, відчуттям казки й дива. В оригінальній формі піднімаються питання любові до України, доброго відношення між людьми, краси природи, навчання і пізнання нового. Дотепні вірші, самобутні думки поета, яскраві ілюстрації, що мають позитивну енергетику, будуть не тільки до смаку, але й на користь дітям. Діти дошкільного та молодшого шкільного віку зможуть отримати задоволення, набути нових знань. Книжка ніби розмовляє з читачами, надихає перечитувати вірші, розуміти їх суть і мудрі поради. «Тобі, золотко моє…» – це сучасна, світла й жива поетична збірка, її слова та ілюстрації ніби дихають.
Тетяна Прокоф’єва. «Друзі» (оповідання)
"В одному чудовому місті живуть двоє друзів — Юрко та Дмитрик. Вони разом граються, навчаються і завжди допомагають один одному. Якось трапилася із ними пригода, завдяки якій вони знайшли собі ще одного товариша. Та забігати наперед не будемо, всьому свій час. Мандруючи після школи додому відомою їм стежкою, хлопці натрапили на дивну коробку. Спочатку зупинилися, притихли й переглянулися. Чіпати підозрілі предмети не можна — це точно всі знають. Тож вирішили повільними кроками відступати. І щойно почали рушати, як почули шурхіт. — Що це? — питає Юра. — Не знаю! — відповідає Дмитро. Це ще більше їх насторожило й водночас викликало цікавість. Але залишатися було небезпечно — хто знає, що там лежить..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Давно Дмитрик чекав на цей день. Сьогодні вони з татком будуть збирати гриби. Хто знає, чи багацько їх знайдуть, але ж головне — провести час разом. Зібрали все необхідне та й помандрували. Дорога була довгою, а щоб не сумувати, вирішили грати у слова. — Тобі на "а"! — говорить Дмитро. — Добре! Апельсин! — відповідає тато. Так непомітно для себе й дійшли до лісу..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Весело розгойдуючись на стільчику, Омелянчик взявся до домашнього завдання з англійської. Він силувався скласти англійські буквиці докупки й отримати слова. Коли мама почула слово ''юнн'', вона перестала перекладати речі й запитала: – ''Юнн''? А що це таке? Як воно пишеться? – Хіба не здогадуєшся? Прислухайся... ''Юнн'', майже по-нашому, відразу ясно, що воно означає ''юний'', спочатку пишеться слово ''ти'': ''вай'', ''ов'', ''ю'', а за ними: ''ен'', ''джі'', – розтлумачував Мілько..." (Галина Мирослава)
"На зустріч із ніччю день ступає.
Під вербою парубок на дівчину чекає.
Серденько рветься від розпуки:
Холодний вітер шепче про розлуку,
А теплий спогад душу зігріває.
Схрестилися стежини радості та смутку."(Людмила Кибалка)
"Іноді Валентин замислювався над тим, що спонукає його брати в руки рушницю й іти на полювання. Пояснити це ніяк не міг. Азарт, давній інстинкт мисливця, що переданий предками, група крові, ствердження себе як чоловіка, – що з цього впливало найбільше, не знав. Думка ця його не мучила, ні. Ні̀коли було глибоко замислюватися над причинами – мав багато обов’язків, тяжко працював, то, певно, шукав відпочинку. Збирався гурт затятих мисливців, його друзів давніх, вибирали місцевість, де водилася дичина, брали добру зброю і їхали добрими машинами на полювання. Упольовували щось чи ні, неважливо. Набирали ж із собою всіляких наїдків і напитків – і розкошували. Навколо – природа, на столі – потрави, а ще передчуття отого азарту, який викликає збудження тіла й духу. Десь причаївся звір, він не знає, що комусь для розваги й адреналіну потрібне його життя. Але він завжди відчуває небезпеку й ховається в лісовій глушині. А ти, людина, – цар природи, вишукуєш його, зацьковуєш – і відчуваєш свою вищість і перевагу..." (Ганна Арсенич-Баран)
За східним календарем, 2024 рік опиниться під заступництвом Зеленого Дерев’яного Дракона. Він є п'ятим у циклі з 12 тварин, які з'являються в китайському зодіаку. Перш за все, Дракон символізує енергію, міцність, силу та вважається наймогутнішим знаком китайської астрології. Рік Дракона розпочнеться 10 лютого 2024 року і завершиться 28 січня 2025-го.
"З неба квіточки летять
Дивні.
— Пробувати слід на хобот
Чи на бивні?
Слоник думає собі, розважає.
Перший раз він бачить сніг,
Ще не знає."(Галина Мирослава)
"Івасик ріс кмітливим хлопчиком, допитливим. Якось мама читала йому віршик, де було написано, що "люди — як птахи". Івасик, уважно прослухавши, відразу звернувся до мами з запитанням: — Як страуси? — Гадаю, що у вірші йдеться не про зріст, а про вміння літати. — А страуси не літають. Ківі теж не літають. Дарма що птахи! — зауважив хлопчик..." (Галина Мирослава)
ТОП-10 дитячої літератури та ТОП-10 підліткової і дорослої літератури від видавництва «Ранок», що мали успіх на BookForum у Львові у жовтні 2023 року.
"У Петрика є менший братик Миколка. Йому зараз п'ять. Ще у Петрика була улюблена чашка, яку він разом з дідусем придбав у магазині. Але одного разу маленький Миколка, граючись, випадково зачепив її, і чашка розбилася. Хлопчик дуже засмутився і заплакав..." (Юлія Забіяка)
"Доброго здоров'я, друзі! Поговорімо докладніше про осінні писанки та про чудові кольорові поєднання, які придумує осінь. Окремо зупинимося на глоді, його лікувальних, фарбувальних та смакових вміннях. Сани готують з літа, а писанки пишуть увесь рік. Ну, бо чекають писанкаря на майстер-класи з готовим набутком. Неймовірно м'які сяючі барви дарує осінь писанкам, вона добирає барви так, що краще й не придумати. Цьогоріч я спробувала справді нове для себе поєднання. Кольори я не підбирала, тільки рослини. Тому таке осіннє звучання йде не від мого задуму: його несуть осінні плоди і трави..." (Ірина Михалевич)
Ніна Колодяжна. Зимові загадки
"У святково вбраній залі
Мерехтить намисто в кралі.
Новорічне з нею фото
Є в усіх. Вгадали що то?"(Ніна Колодяжна)
Ніна Колодяжна – провідний інженер з охорони праці, копірайтер та дитяча авторка. Після народження донечки до написання інструкцій для підприємства додала написання віршів. Деякі оселились на сторінках дитячих збірок, а деякі – в дитячих журналах “Пізнайко”, “Котя Малюк”, “Колобочок” та “Золоте левеня”. Маючи освіту – магістр економіки підприємства, прагну вдосконалювати майстерність і у віршуванні. Тому пройшла поглиблений курс Юлії Іваницької "Поезія і я" та взяла участь в декількох навчальних поетичних марафонах. Нині зацікавилася написанням казочок. Дуже люблю писати віршики-загадки. Завжди радію, коли моя творчість приносить позитивні емоції.
Ніна Колодяжна. Загадки про городину
"Вділа разом п'ять сорочок,
Сукню, плащ та купу хусток.
Стала схожа на клубочок
Модна панночка … (капуста)."(Ніна Колодяжна)
"У класі я була найменшою. Донині росту в мені лише півтора метра. І кості я тоненької. Мені скоро сьомий десяток піде, а я й досі не розрослась. Колись це муляло добряче, тепер тішить. “До усього дозріти треба,” — казав мені колись лікар, до якого я потрапила на чистку через бурхливий викидень, коли мені було повних двадцять, і я готувалась стати матір’ю. “Знаєте, дорогенька, за розвитком вам лише тринадцять неповних. Не випереджуйте час. Чекайте. Ви ще мене не раз згадаєте,” — додав. А воно так не виходить, коли ти в палаті серед жінок лежиш, які роками родити не можуть. Звісно, у кожної своя причина, але тебе страхом починає охоплювати та відчуттям приреченості. Хоча в тебе і кров резус плюс, і сумісність групи з чоловіком, і з усіма трубами порядок, все ж мучить тебе лікареве: “Матка ваша ще розвинутись має”. А якщо так все й залишиться?! Авжеж, хіба я могла послухатись. Почалась епопея лікування. Це стало трохи не професією. Аналізи, діагностики, консультації. Від традиційних до експериментальних..." (Галина Мирослава)
"— Скоро стемніє, — чмихнув Їжачок, виглядаючи у віконце. Він докинув у піч кілька ялинових гілочок, одягнув кожушок і дістав зі скриньки свічечку. Ви гадаєте, для чого Їжачкові свічечка? То аякже?! Вони ж з Мишкою домовилися, що хай там що, а щовечора, як стемніє, давати про себе знати вогником свічечки. А все тому, що Їжачок жив у лісі, а Мишка — аж ген за полем, у нірці під грушою, що в старому садку. Поки було тепло щодня вони ходили один до одного в гості. Та прийшла зима, замела стежки снігом. Ніяк не дійти крихітним лапкам засніженим полем. Тож і згодилися: якщо світиться вогник на узліссі, то в Їжачка все добре, знатиме Мишка. А якщо, світиться за полем, то все добре і в Мишки, знатиме Їжачок..." (Ольга Зубер)
