Публікації за тегом: Україна

Сортувати:    За датою    За назвою

Галина Мирослава. Знак. Оповідання про депортацію родини. Малюнок - авторський."Горличка сиділа на димарі довго. Помітили ми її не відразу — садова турочка* мовчала. З таким горлечком та й не туркотіти?! Тутайка* не рухалась. Виглядало, ніби хтось прикріпив скульптуру самотньої птахи на вершечку складеного в одну цеглу вузького, геть невисокого, комина. Її неможливо було випустити з уваги — як дивовижний музейний експонат під голим небом, де єдиним вартісним об'єктом була брунатно-рожево-сіра горличка з чорним півмісяцем на шиї, оточеним білим ореолом. Промальований серпик виразно тримався ямки перед вигином спини. Він разом з чорним жуком дзьоба і пружними ніжками з червонястим відливом змушував зупинитись і завмерти..."  (Галина Мирослава)

Сергій Губерначук. Сниться рідне село. Цикл поезій. У розділі використано світлини села Богдани́ Вишгородського району Київської області та його околиці."Мені сниться – не насниться
        журавлиная криниця
у бабусинім селі,
        там, де ніженьки малі
рік за роком виростали –
        і тепер моїми стали,
де стоптали всю травицю,
        забруднилися в землицю,
обходили всі стежини 
        і подряпались в ожині –
та й побігли без нужди
        десь за обрій, назавжди́..."  
(Сергій Губерначук)

Авторська світлина Олени Більчук""Він не боягуз, мій Тато не боягуз!"— на високий пагорб щодуху біжить хлопчина. Все вище і вище. Вже видно край поселення, оборонне укріплення, рів… Блакитну хвилю ранкової Ріки… Та Аджай, здається, нічого не помічає. Він раптом зупиняється, б’є палицею по високій траві й вигукує: "Він не тікав! Він не бачив!" "Ти… ти звідки?" — зненацька чує тонкий голос. Аджай озирається і бачить дівчинку. Дая, так її звати, одразу здогадалась за одягом, що хлопець — син воїна. Проте розгубилась — й запитала, що перше спало на думку..." (Олена Більчук)

Зірка Мензатюк. Дзвоники. Оповідання з книги Зелені чари. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Це трапилося в часи перших християн, у пору палкої віри й великої жертовності... Один священник, ідучи лісом, милувався погідним літнім вечором і дякував Богові за ясноту неба, за мрійливу тишу, за всю довколишню красу, що сповнювала серце зачаруванням. Він вийшов на галявину, і раптом очам відкрилося справжнє диво. Все навколо мов залила блакить, так рясно цвіли дзвоники. Вони похитувались під лагідним вітром і наче видавали чистий, ніжний, мелодійний передзвін... Довго стояв священник зворушений, слухав прекрасну музику квітів, милувався досконалою формою блакитних вінчиків. І в нього виник задум: відтворивши форму лісової квітки, вилити для костелу дзвін із лункого металу. Легенда називає й містечко, де він це зробив: Нола в італійській області Кампанія. Був то перший металевий дзвін. Латинська назва дзвоників досі нагадує про ту місцевість: кампанула (campanula). Дзвоники ростуть повсюдно, усі їх знають і ні з чим не плутають завдяки неповторній формі квітів..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Біблійний гісоп. Оповідання зі збірки Зелені чари. Художники - Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош"У Біблії, в 50-му псалмі, який віруючі люди знають напам’ять, є таке прохання до Бога: „Очисти гісопом мене, — і буду я чистий, омий Ти мене — і я стану біліший від снігу”. Йдеться про очищення від гріхів. Що ж то за гісоп? У Біблії він згадується багато разів. У часи Мойсея він вважався священною травою, якою лікували хворих, знезаражували приміщення. Палестина від нас далеко. А проте Бог не обділив Україну біблійним зіллям. Гісоп крейдяний зростає і в наших краях. Він трапляється коло річок Сіверський Дінець, Лугань — там, де в землі багато крейди. Він до того любить крейду, що може рости на її свіжих відслоненнях, де не витримує жодна інша рослина. А вже коли гісоп утворить зарослі й застелить крейду перетлілим листям, поруч з ним поселяються різні трави..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Терновий вінець. Оповідання з книги Зелені чари. Художники - Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош"І чим той терен заслужив такої шани? Є ще глід та шипшина, теж колючі, теж цілющі, і цвіт мають не гірший, ніж у терну. Так ні. Про них тільки й придумали, ніби їх створив лукавий, щоб люди кололися та грішили, лаючись. А про терен склали зворушливу легенду. Нібито був він колись не колючим. І так безжалісно люди ламали його гілки з терпкими ягодами — на ліки, на узвар, на наливку, на варення, що врешті терен не витримав. Пішов на скаргу до Бога. "Так і так, — почав жалітися, — я геть беззахисний. Хто йде, той і терне, й обламає." То Бог і дав йому захист: густі та гострі колючки. Вертався кущ від Бога, а позад нього чувся сміх: "Ану, люде, тепер терни! Тепер спробуй обламай!" Терен живучий і невибагливий, оселяється всюди, не вибираючи місця: у ярах, балках, на глинистих кручах, кам’янистих схилах, на узліссях і в долинах річок..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Едельвейс — квітка мужніх. Оповідання з книги Зелені чари. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош.

"Вони ростуть у Карпатах. Але навіть не всі гуцули бачили дикі, вільні едельвейси: квіти розцвітають на важкодоступних скелях, у піднебесній височині. Нелегко знайти, ще важче добратися, щоби зірвати рідкісну квітку. Негоряни здебільшого знають їх хіба що з книжок та з фотографій. Проте всі неодмінно чули про ці незвичайні рослини. Вони личать Карпатам! То суворий і гордий край, там бокораші в піняві й реві потоків гнали смерекові плоти, там хлопці-повстанці в найтяжчих муках помирали за вільну Україну, там легіні стрясають гори, квітка гір — особлива й ні на що не схожа. Гуцули називають її шовковою косицею, тобто шовковою квіткою..." (Зірка Мензатюк)

"Якось Добромисл, якого мама кликала Добриком, а тато — Мисликом, попросив свого білявого діда пояснити, чому дідусь такий білий. Дідо розправив вуса, аж висвітлилась білина під ними, й почав: "Народився я в селі, що називалось Біла. В Україні багато сіл, які мають таку назву або трошки довшу, як от: Біла Криниця, Біла Гора, Біла Річка, Біла Береза, Біла Скеля, Білий Берег, Білий Потік, Білий Камінь, Білий Рукав, а в час мого народження їх було ще більше. Тепер мого села, на жаль, вже немає. Затоплене...""(Галина Мирослава)

Вікторія Стасів. Станьмо до молитви. Вірш про Україну (читати, слухати). Витинанки в формі аплікацій - авторські та майстрині Христини Бали."Наша Україна -
Вільна,  незалежна,
Наче океани,
Глибока, безмежна.
Синьо-жовтий прапор 
Досягає неба,
Щоб був мир і спокій -
Нам  молитись треба."

(Вікторія Стасів)

Читання влітку. Список програмних творів з літератури

Публікуємо список рекомендованої літератури для 2 - 11 класів. Багато творів з української літератури розміщені й на нашому сайті. Тож просто тиснемо на посилання і читаємо! 

 

Зірка Мензатюк. Будяки. Оповідання з книги Зелені чари. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Будяки ніхто не любить. Бо колючі та шкідливі, засмічують ниви. Спробуй їх позбутися, коли коріння у будяків може сягати дво-, а то й триметрової глибини, ще й галузиться на всі боки. Насіння в них теж видимо-невидимо, недаремно саме ним набивали опудала звірів. Не рослина, а справжнісінька колюча фортеця! Стовбичить серед поля, звисока поглядає на пшеничку... Як фіалки та конвалії — улюблені квіти поетів, так будяк став улюбленцем байкарів. Він уособлює чванькуватих або злих людей, що принижують інших. Отож, з найдавніших давен, чи не звідтоді, як плуг торкнувся землі, людина ворогує з цим колючим сімейством. Ще в Біблії з будяком порівнювали грішників. В Україні вважали, що будяки, осот насіває сам чорт..." (Зірка Мензатюк)

Оповідка Галини Мирослави. Leszek Elektorowicz. Лєшек Електорович - польський поет, прозаїк, есеїст, перекладач, один із засновників Асоціації письменників Польщі "Tylko abym ciebie
nauczył się słuchać
głosie najcichszy
tylko abym ciebie
umiał wyhodować
ziarnko najdrobniejsze
tylko ciebie dojrzeć
cieniu najwątlejszy
tylko ciebie rozdmuchać
iskierko
w popiele najgęstszym..." (Leszek Elektorowicz )

Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич презентує свою книгу Українська народна писанка."Старі люди в Україні кажуть: «Допоки в народі пишуть писанки, доти буде існувати світ». Перефразовуючи, те ж саме можна сказати і про Україну. Допоки в Україні будуть писати писанки, доти вона буде жити. Судячи із сьогоднішнього стану писанкування, Україна буде жити вічно. Після відновлення української держави в 1991 році почала відроджуватися традиція писанкарства. В західній Україні ця традиція відродилося дуже швидко, бо насправді вона тут і не припинялася, просто існувала в часи переслідування напівтаємно. Поступово відродження писанкарства стало поширюватись на всі регіони України. Активно відроджується писанкарство в Кіровоградській області. Великий внесок у відродження цієї древньої української традиції вкладає молода майстриня писанкарства з міста Олександрії Ірина Михалевич. Писанкує майстриня уже дев’ять років. За цей час встигла зробити дуже багато. Про все це її розпитав кореспондент газети «Час і Події» Юрій Атаманюк. До слова, через чотири дні після інтерв’ю Ірина народила сина, з чим її щиро вітаємо!" (Юрій Атаманюк)

#Вірш_у_кадрі - Всеукраїнський літературний конкурс, оголошений Форумом видавців

З 27 травня по 22 червня 2020 року у соціальних мережах відбудеться конкурс #Вірш_у_кадрі, головною метою якого є популяризація найкращих надбань української класичної та сучасної поезії, збільшення україномовного контенту у популярних соціальних мережах.

 

 

Юрій Котермак: реальний, фантастичний та дивовижний - Конкурс поезії та малої прози. Журнал Тріада часу - літературно-художня серія

«Тріада часу» оголошує конкурс поезії та малої прози. За результатами конкурсу буде видано збірку. До друку готують черговий випуск «Тріади часу», який буде присвячено відомому вихідцю з Дрогобича, що жив та творив у епоху Мікеланджело та Леонардо да Вінчі – Юрію Котермакові. Він відомий як Юрій Дрогобич з Русі (Georgius Drogobicz de Russia) та Юрій зі Львова (Georgio di Leopoli), також його називають «дрогобицьким звіздарем» та «першим дрогобицьким поетом». Він народився бл. 1450 року, тому в 2020 році фактично маємо його ювілей - 570 років із дня народження. Роботи прийматимуться до 27 вересня 2020 року включно. 

 

"Слова нашого земляка Івана Івановича Огієнка, борця за щасливе життя народу, вражають болем за долю своєї землі. Справжній син України написав: "До тебе, український народе в розсіянні, це щире слово моє. Шалений буревій схопився на твоїй нещасливій Батьківщині й розвіяв дітей її, немов осінній вітер пов’яле листя восени. І по цілому світу немає закутини, де не пробували б недолею вигнані українці, в більшому чи меншому скупченні. Проте й на чужині скрізь вони пам’ятають про свою незабутню Батьківщину, про свою Матір-Україну, що кривавиться в недолі..." (митрополит Іларіон)

"Це було на наших землях, дітоньки, дуженько давно, у часи з тихими чистими водами, бо тоді брали воду з річок і пили, і ясними зорями. Коли люди землицю-годувальницю як матінку рідну шанували, зайвий раз її не турбували, нічим не травили, не палили, і ніколи на неї не плювали, тому жили в щасті й достатку... Іще з пуп'янка діточок навчали, що коли про святу земленьку пильно дбати, то вона у скрутний час і заступиться, й порятує..." (Галина Римар)

Прутики вербові. Великодня пісня. Слова Вікторії Стасів. Музика Миколи Ведмедері. Текст, ноти

"Прутики вербові
На столі стояли
І на них сестрички 
Радо поглядали."
(Вікторія Стасів)
 

Спиридон Остоя Осташевський - прототип Лонгинуса Підбийп'ятки у романі Генріка Сенкевича Вогнем і мечем."Пошукова система Google легко виводить на дві книжки, написані українською мовою Спиридоном (Спіридоном, Спіридіоном, Спірідоном) Осташевським, гербу Остоя, можна знайти й інший запис передачі імені: Спиридон Остоя Осташевський. Що відомо про цю людину?.." (Галина Мирослава)

"Я народилась і зростала на Опіллі, у мальовничому краї чудових лісів та зелених лук, цілющих джерел і гомінливих струмочків, чистих озер та річок; у милому для ока краї, де людина живе в гармонії з природою, де відчувається природна чистота води та повітря. В нашій родині завжди шанобливо ставились до природи та навчали  дітей бачити і відчувати її красу. Це формувало мій світогляд. Тепер вивчаю історію культури України." (Ганна Максимович)


Всього:
1029
Поточна сторінка: 1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Ірина Михалевич    Євген Гуцало    Василь Голобородько    Леся Українка    Олена Пчілка    Сергій Плачинда    Покрова    Уляна Кравченко    Богдан Лепкий    Михайло Коцюбинський    Катерина Перелісна   
Топ-теми