Публікації за тегом: Україна (Ukraine)

Сортувати:    За датою    За назвою

Painting by Vincent van Gogh."Стефа, яка нещодавно розміняла восьмий десяток, вже не мала сили підвестися з ліжка. Після падіння позаторік ноги відмовили. Але її голова залишалась світлою, тіло — підтягнутим, серце  — напрочуд чулим. Приємно  видовжене обличчя, яке вона за звичкою, прищепленою в дитинстві, щоранку змащувала соком огірка впродовж життя, вражало свіжістю, помітити на ньому зморшки було майже неможливо,  от тільки великі каламутно зелені очі глибоко позападали всередину. Стукіт у двері змусив її здригнутися. Вона відчула, що щось зараз має статися. Арсен, чоловік Стефи, з яким вони  разом понад 40 щасливих років, чомусь затримався біля дверей. Стефа прислухалась. Голоси з передпокою не впізнавала, вловити зміст не могла тим більше. Несподівано за Арсеном до невеличкої кімнати зі Стефиним ліжком, двома стільцями та шафою-білизняркою,  зайшли двоє: молода розкішна жінка з чорним волоссям по плечі та її високий і досить худий чоловік. Навіть худіший за Арсена. Життєрадісна жінка, що пахла квітами, світилась усмішкою. Арсен лагідно поглянув на Стефу й промовив.." (Галина Мирослава)

 

Картина художника Бориса Сердюка.Не можу з тим відійти на той світ, мушу виповісти. Болить воно, муляє. Хочу спокійно переставитись, воно ж не дає, хоч і давнє. Молодий я тоді був, мене совіти до війська забрали та на фронт кинули. Якраз перед кінцем війни. Ми в Секешфегерварі, дуже гарне місто, край угорський, в монастирі отаборились, довго звідти стріляли, а як втихло, дивлюсь — хлопці, з якими служив, солдатики молоденькі, черниць ґвалтують разом, у рот вкладати прутня змушують, у вуха випускають, одяг їхній монастирський на них роздирають і на ганучі беруть. Я ж з родини, що в Бога вірить, у мене душа навпіл рветься, того тягаря витримати не може, а заступитись не смію — розстріл на місці. Стою поруч, сльози ковтаю, брешу, що то піт, відмовляюсь, кажу: „Не стоїть”, а сам молитви безперестанку шепчу. „Ти што, вєрующій?” — питають, головою киваю, мов ні, а в Бога тут же пробачення прошу. Петром мене, мабуть, нарекли недарма, мав я на своїй шкурі відчути як то від Бога заради свого життя відмовляються..." (Галина Мирослава)

 

Картина Миколи Куценка (фрагмент).До добірки увійшли пісні (слова — Юлії Хандожинської, музика — Надії Галабурди): «Україна», «Молитва за Україну», «Славетний край», «Рідна земле моя, українська», «Намалюю Україну», «Моя Україна – пісня колискова», «Українське слово», «Квітуча Україна», «Заспіваю про Карпати», «А я поділюся», «Батькова порада», «Для братів», «Доня-горошинка», «Коляда», «У гості йде свято», «Випускник», «Ми бажаємо миру», «Чому», «На здоров'я і добро», «Ми війні скажем — ні», «Припиніть стріляти», «Мої пісні».

 

 

Картина художника Миколи Куценка"Малою дитиною я завжди брав ложку не за держанце, як належить, а за черпу. Наді мною підтрунювали, але якось так, що не підранювали, ніби вичікуючи, що колись та й доумлюся. Тато все повторювати любив: “Дайте мацьопі цьопку часу. Не боркайте, як хочете, щоб з нього щось путнє вийшло”. Не знати, чи що путнє вийшло, а от життя мені та звичка врятувала. Чуєте, лебеді греготять над плесом. Гущак за ними бачите? Так, старий уже, пожовчений. Він навіть взимку, хоч і поборошниться, з-поміж гілля брезкинить. Дитиною я в його черпі переховався. Те місце мені горнцем стало. Пригорнуло. Вибрав би іншу місцину — одкриту, рівну, — не жив би. Ніхто й понині не знає, як то сталось, але коли ті, не дай Боже знову, “визволителі” були на підході до нашого села, хтось із лісу пальнув і влучив у їхнього, зовсім молодого та незграбного солдатика. Ким була та дитина для них? Сімнадцятку, кажуть, заледве мав.  Найвправнішим солдатом, сином полку, другом, братом? Цього ніхто тепер не скаже, та село вони вирішили покарати, знищити, прирікши усіх нас на смерть..." (Галина Мирослава)

 

Картина художника Юрія Журки (фрагмент)."Вітри і бурі весняні
Звалили камінь із могили,
В кривавім морі і огні
Її окрадену збудили.
В красі нетлінній, чарівній
Вона розкрила очі сині…
Лани й ліси вклонились Їй —
Воскреслій мрії — Україні..."

(Олександр Олесь)

 

 

Картина художника Юрія Журки (фрагмент)."Наша велика родина, за тодішніми господарськими мірками, заможною не була. Землі – обмаль, синів, невісток і онуків – купа. Проте в найми не йшли, на багатших не батракували, попідтинню не вмирали. Обходилися своєю працею. Прабаба згадує, що за її дитинства у дворі була навіть пара волів і сяка-така пасіка – може, два, може, три вулики. Був добротний сільськогосподарський реманент. Усім цим до часу кермував мій прапрадід Панас (Охтанасій). Кермував вправно. Кожного ранку він узував свої незмінні юхтові чоботи – лівий чобіт на праву ногу, а правий на ліву – і поволеньки йшов уздовж хутора. Дворів, у яких жили його сини з невістками чи зяті з дочками, було в селі чимало. [...] Ото хіба вже в глибокій старості виходив Охтанасій увечері на ганок, приставляв долоню до вуха і скрушно зітхав: «Ееее, не чуть уже, не співають дівчата й парубки». Починалися тридцяті..." (Сергій Осока)

 

Сьогодні, 20 січня, в Україні відзначають День вшанування захисників Донецького аеропорту, яких за мужність та неймовірну стійкість називають Кіборгами. Кіборги — символ непереможної України.

"Нам кажуть, що не витримав бетон,
а як же вої – витримали пекло,
коли на них скидали безліч тонн
й текла рікою кров солдатська тепла.
Нам кажуть, що не витримав бетон,
де "Кіборги" москвинів били вміло,
на смерть стояв Безсмертний Легіон
і невідомо звідки брались сили..."

(Святослав Щербина)

 

Вірші про кіборгів написали: Марія Яновська, Ганна Верес, Наталка Слободянюк, Галина Онацька, Світлана Онуляк-Мінтенко, Святослав Щербина, Віктор Погуляй, Василь Ткачик (Т. Василько), Ігор Іванко, Микола Паламарчук, Надія Кошіль, Наталя Мазур, Роман Прус, Сергій Сергієнко, Зоя Енеївна.

 

Картина художника Олега Шупляка."Крапля борщу упала на шкіру. Абищиця, а він здригнувся. У мозку щось знову рвонуло, мовби порох розсипався по тілу і якимось дивним чином вийшов через усі м’язи одночасно назовні укупі з потом. Вдихав повітря через рот, а видихнув через шкіру. Ще трохи — й усе спокійненько. Розшарувався, розсипався, а тоді знову докупи, як віяло — з’єднаними частинами у крило. А коли його триблисте тіло розслаблене, він відчуває себе маленьким хлопчиком, у якого, як при створенні світу, все — одне ціле, єдино правильне, таке, що не викликає жодних сумнівів. Тим біленьким синьооким хлопчиком, який ще не здогадується про двозначність світу, не те, що про багатовимірність, який щиро не підозрює про поділ на позитивне і негативне, не мастить собі голову думками про кордони між взаємно протилежним, йому анітрохи не важливо, величні вони чи не величні, адже попереду до сприйняття багатовекторності ще так далеко..." (Галина Мирослава)

 

Ілюстрація Нікіти Тітова."Вірю усім серцем і в душі
В синє небо чисте, неозоре,
В спокій, в сміх дитячий запальний,
В ясні ранки, в рідне Чорне море.
Круасани й кава... у кафе...
Буде Мир! В думках, в будинках, в сім'ях...
Круасани й кава... Це усе...
Заживе й розквітне Україна!"

(Юлія Гринюк)

Поезії про війну написали: Галина Потопляк, Олександр Висоцький, Лариса Юсковець, Валентина Матвіїв, Ольга Киця, Олеся Репа, Оля Голущук, Галина Савка, Олег Майстришин, Юлія Гринюк, Марина Лавришин, Леся Воробець, Яна Полікарпова, Віктор Остроух, Олександр Браверман, Віктор Лясковський, Василь Ковтун, Олег Побережний, Софія Федина-Прилуцька, Олександр Врублівський, Тетяна Власова, Олена Харитонова, Валерий Шульга, Світлана Дубницька, Наталія Матвієнко, Сергій Олійник, Олег Хромченко, Галина Савка, Галина Індиченко, Олеся Лісова, Марина Великоіваненко, Наташа Кищенко, Вікторія Ковтун, Надія Циба, Володимир Кручок, Сергій Найда, Ольга Пустовгар, Галина Білецька, Тетяна Прокоф’єва.

 

"Різдво Христове. Радіє весь християнський світ. І у кожного народу свої звичаї на це велике свято. Які ж традиції, освячені віками, залишили нам діди-прадіди? Почитаємо етнографічний нарис Олекси Воропая «Звичаї нашого народу», виданий 1958 року в Лондоні, в еміграції. Отже, Різдвяні свята починаються зі Свят-Вечора..." (Катерина Колесник)

 

 

 

 

Марія Дем’янюк. Оберіг для татусів (поезія). Хмельницький, видавець ПП Заколодний М.І., 2023, 56 с. Ілюстрації Людмили Великої. До книги увійшли вірші: А на Луганщину летіли журавлі, Ангел з автоматом, Відбудуємо, Він мене обороняє, Дитяча молитва, Для зайченят, Дякую, рідненька, Жовто-блакитна, Закрийте нам небо, Зроблю все для перемоги, Ірпінь, Колисанка, Колискова, Котик, зайчик і сердечко, Леопарди, Лист святому Миколаю, Літачок, Маки, Маленький велосипедист, Мати, Ми переможемо, Не хвилюйся, матінко, Небо боронити, Оберіг для татусів, Ой, люлі-люлі, Петрусь, Питає малеча, Спогаданка, Тарасове слово, України донечка, Чекає в Херсоні, Я годую голубів, Я люблю свою бабусю.«Оберіг для татусів»  — збірка поезій, призначена для наших захисників, їхніх родин та усіх дорослих і маленьких українців. Віра в незламну міць духу українського народу, в Перемогу, Добро звучить в кожному вірші авторки. Усі поезії проникнуті щирою вдячністю нашим воїнам. Книга-оберіг неодмінно торкнеться серця кожного читача. До книги увійшли вірші: "А на Луганщину летіли журавлі", "Ангел з автоматом", "Відбудуємо", "Він мене обороняє", "Дитяча молитва", "Для зайченят", "Дякую, рідненька", "Жовто-блакитна", "Закрийте нам небо", "Зроблю все для перемоги", "Ірпінь", "Колисанка", "Колискова", "Котик, зайчик і сердечко", "Леопарди", "Лист святому Миколаю", "Літачок", "Маки", "Маленький велосипедист", "Мати", "Ми переможемо", "Не хвилюйся, матінко", "Небо боронити", "Оберіг для татусів", "Ой, люлі-люлі", "Петрусь", "Питає малеча", "Спогаданка", "Тарасове слово", "України донечка", "Чекає в Херсоні", "Я годую голубів", "Я люблю свою бабусю".

 

"Зірка свято сповіщає, 
Різдво в край наш поспішає. 
Тут і там лунає дзвін —
Це щасливий передзвін.
Серце сяє від добра,
Не згасає дух Різдва. 
Віра все стає міцніше, 
Радість все стає гучніше. 
На Різдво ми так чекали, 
Мир до краю закликали."
(Тетяна Прокоф’єва)

 

 

"За вікном стоїть різдвяна ніч,
Памороззю дивиться у вікна.
Жаровинням догорає піч,
Дихає теплом на нас привітно.
Блимає ялинка у куті
І стрибає тінями по хаті.
Що ще може краще у житті
Бути від цієї благодаті?!.."

(Валентина Матвіїв)

 

Painting by Nikita Titov."While he and others were trying to reach.
Their main position in Avdiivka.
Six people were left.
Behind at Zenith.
Five were wounded and couldn't walk.
Including a paramedic.
A sniper.
And an anti-tank fighter..."

Kurama (Japan)

 

Різдво на Поділлі. Картина художника Віктора Наконечного (фрагмент)."Підмела зима-бабуся всі стежки, усі доріжки. До куті готує мама пресмачні горішки. Тихо-тихо так морга до зірок сніг. Десь вітер в кучугурах на хвилечку  приліг. Місяць хмари розганяє, янголятам помагає. Одягає в срібло нічку, на віконце ставить  свічку. В хаті прибрано і чисто, одягнулася  бабуся у новесеньке намисто. Данко на сопілці грає, коляду нову вивчає. І Устим часу не гає, гарно іграшки складає. Навіть Барні вимив лапки, не гризе в дідуся тапки..." (Марія Деленко)

 

 

Ілюстрація Нікіти Тітова. "— Алло, привіт, розкажи мені, як ти?
Країна, що варта усіх галактик
Моя незалежна, доросла держава…
Розкажи мені, як ти? Як твої справи?
— Привіт, я в порядку, поруч з народом.
Відтепер, вiн синонім до слова «Свобода»
І це — є найвища винагорода,
Яку не придбаєш за нафту чи газ.
А сусіда мого охоплює сказ…"

(Олександр Висоцький)

 

Ілюстрація Оксани Касаткіної.

"Мої думки про тебе – невгамовні пташки,
Тріпочуть крилами та рвуться в піднебесся.
Я відпускаю їх, хоча прощатись важко,
І вболівання прагнуть затягнути в плесо.
Світлини з нами, на війні немов ікони,
Молитви зміст – хай б'ється серденько іскристе.
І розпускаються душі квіткові грона,
Коли нарешті бачу я від тебе звістку..."
(Ніна Колодяжна)

 

Картина художника Віктора Наконечного."Зварю кутю – хвала життю! –
Дружина вернеться з базару,
Я піднесу їй ту кутю
У парі з глечиком узвару.
«Христос рождається», – скажу.
Дружина згодиться зі мною
(Обоє перейшли межу
Так рясно вкриті сивиною)…"

(Іван Низовий)

 

Микола Колесник. Полину пам’яттю в минуле (автобіографічна повість)"«Написано від душі, але цього не надрукують. А от тобі «придрукують» — 10 років без права переписки. З німецького табору ти втік, з нашого тікати безнадійно... Отже, знищи все, коли хочеш жити»,— порадив мені Олексій Євдокимович, прочитавши мій рукопис ще за радянсьикх часів. Олексій Євдокимович Пономаренко був для мене не тільки вчителем, але й другом. Я звертався до нього з болючими проблемами, висловлював найпотаємніші думки. Ми часто розмовляли на «заборонені» теми: про Мазепу, Петра І., Грушевського. Іноді обговорювали й «політику партії» — колективізацію, голодомор. І захотілось написати, щоб спомини мої не канули в Лету, щоб нащадки знали, яка то насправді була політика...     До болі шкода було нищити свій рукопис, але зауваження Олексія Євдокимовича виявилися цілком слушними, я й сам розумів. І знищив. Тепер важко все відновити по пам'яті, адже пройшли десітиліття. І все ж таки спробую..." (Микола Колесник)

 

"Миколай, Миколай, до нас в гості завітай!
Подарунки для малечі під подушки заховай!
До Святого Миколая діти мрії шлють в листах,
Хтось чекає на домівку, дехто мріє про літак..."

(Наталія Грегуль)

 

 

 

 


Всього:
1607
На початок
Попередня
Поточна сторінка: 2
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Ірина Михалевич    Євген Гуцало    Василь Голобородько    Леся Українка    Олена Пчілка    Сергій Плачинда    Покрова    Уляна Кравченко    Богдан Лепкий    Михайло Коцюбинський    Катерина Перелісна   
Топ-теми