Публікації за тегом: Василь Голобородько

"Дощ полив, і день такий полив'яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив'яний
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях...
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях."
(Ліна Костенко)​

 

 

"Кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо
кожне слово
нашої мови записане у Літописі
тож хай знають вороги
якими словами
на самоті мовчимо" (Василь Голобородько)

"На горі дівчата 
– у вишиваних сорочках – 
кривий танок ведуть, 
весну веселу гукають ..."

(Василь Голобородько)

На перший погляд вірш не є поетичним, а більше схожий на прозу. Не буду тут говорити про суто технічні прикмети (регулярний розмір, рими, строфіка і т. ін.), за якими більшість читачів і відносять ті чи інші тексти до поезії, ігноруючи чи не беручи до уваги інші, більш суттєві ознаки поетичності. Дехто навіть пропонує вважати віршем уривок будь-якого прозового тексту, тільки записавши його, як верлібр, тобто текст поділеним на окремі синтагми. Цей вірш за насиченістю тропікою ніяк не можна вважати прозовим. У плані вираження його міститься три кода. (Василь Голобородько)

""Купало, Купало, засвіти ніч!"

Купало птаха ночі подвоює:
на одну гору садовить птаха, що є вечір,
на другу гору садовить птаха, що є ранок,
і стало у долині серед ночі видно, як удень." (Василь Голобородько)

Добірка коротеньких віршиків Василя Голобородька: "Рукавичка", "Спека", "Після дощу", "Великий дощ", "Коник", "Дружимо з деревцем".

 

"Співаймо пісні про кохання,
щоб не вмерло слово «Дунай»,
гуляймо весілля своїм дітям,
щоб не вмерло слово «коровай»,
розповідаймо казки своїм онукам,
щоб не вмерло слово «Змій»..."

(Василь Голобородько)

Добірка коротеньких віршиків Василя Голобородька: "Рукавичка", "Спека", "Після дощу", "Великий дощ", "Коник", "Дружимо з деревцем" (зі збірки "Віршів повна рукавичка"). А також - дитячі віршики-верлібри: "На косовиці", "Замовляння дощика", "Солодкі деревця", "Соловейків теремок", "Пташина сіянка", "Зелена колиска", "Метеликове читання", "Відлуння", "На узліссі", "Хлопчик, який стоїть серед літа", "Імена дівчаток і хлопчиків", "Дощ", "З дитинства: дощ", "Хлопчик малює літо", "Грушка", "Дві яблуньки", "Піч", "Зустріч у лісі", "Лис". 

 

Дитячі вірші-верлібри від Василя Голобородька: "На косовиці", "Замовляння дощика", "Солодкі деревця", "Соловейків теремок", "Пташина сіянка", "Зелена колиска", "Метеликове читання", "Відлуння", "На узліссі". 

 

Вірші-верлібри Василя Голобородька для дітей: "Хлопчик, який стоїть серед літа", "Імена дівчаток і хлопчиків", "Дощ", "З дитинства: дощ", "Хлопчик малює літо", "Грушка", "Дві яблуньки", "Піч", "Зустріч у лісі", "Лис".

"Кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо..."
(Василь Голобородько)

"​Я уплетений весь до нитки
у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як
зелений птах..."

(Василь Голобородько)

"Лелеко, біла лелеко,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто мостить своє гніздо на хаті,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто літає далеко,
та, хто літає далеко по жабенят для лелеченят..."
(Василь Голобородько)

«Гострий зір Василя Голобородька вихоплює з буденного життя вагомі зерна поезії. Своєрідність його бачення світу виявляється в умінні змалювати звичайне в казковому забарвленні, осягти соняшним промінням щось тривожне, часом драматичне. Прикметною рисою Василя Голобородька є вміння поєднувати народно-традиційні засоби з новим змістом, наповнювати музикою свої лаконічні малюнки з життя людини. Коротше кажучи — Василь Голобородько поет з своєрідним світосприйманням, органічним чуттям музики слова, закоханий у життя, яке в його баченні є отією білою казкою, де наче на рушнику, червоні й чорні барви створюють неповторну картину живої дійсности». (Володимир П’янов. Журнал "Дніпро")

"Дівко, дівко,
красна дівко,
ти маєш спостережену нами ознаку,
ти маєш спостережену нами ознаку-догадку
"бути тим, на кого парубкові можна тільки дивитися,
хто парубкові тільки милує око""...

(Василь Голобородько)

"Зозуля кує намистечко", "Зозуля кує "черевички"", "Зозуля маслечко колотить", "Сорока рано-вранці скрекоче..." – вірші-верлібри Василя Голобородька з циклу "Українська міфопоезія".

У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і  пам'ять української нації... Читайте поезії про Тараса Шевченка від Марії Пригари, Володимира Підпалого, Ліни Костенко, Леоніда Кисельова, Уляни Кравченко, Лесі Храпливої-Щур, Андрія Малишка, Костянтини Малицької, Василя Голобородька, Дмитра Луценка, Михайла Ткача, Юрія Рибчинського, Івана Огієнка, Івана Коваленка, Лесі Українки, Любові Пшеничної, Богдана Столярчука, Миколи Тимчака, Сергія Рачинця, Вікторії Климентовської, Грицька Чубая, Олександра Богачука, Лідії Рибенко, Любові Пшеничної, Лозенка Г., Михайла Чигирина, Максима Рильського, Олександра Олеся, Богдана Лепкого, Володимира Самійленка, Анатолія Камінчука, Марії Чепурної, Марії Хоросницької, Дмитра Чередниченка, Євгена Маланюка, Петра Мельника, Марії Яновської, Марії Дем'янюк.

Український  народ  має  давню  історію,  він  витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові.  А найголовнішою  його  ознакою,  що  дає  йому право називатися нацією, є мова — його найбільшап духовна цінність, його суть, основа його буття. Це — найдорожчий  скарб,  переданий  українцям  сотнями  й сотнями  попередніх  поколінь,  виплеканий  у  давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці.