На сайті
Дошка оголошень Додати оголошення

Василь Сухомлинський. "Серце віддаю дітям" (читати, завантажити)


Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям

 

Василь Сухомлинський 

СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ

 

 

Постановою Ради Міністрів Української РСР Сухомлинському Василю Олександровичу за книгу "Серце віддаю дітям" присуджена Державна премія Української РСР в галузі науки і техніки 1974 року.

 


ПЕРЕДМОВА

 

Завантажити книгу Василя Сухомлинського "Серце віддаю дітям" (третій том "Вибраних творів у п'яти томах) (djvu.zip)

Завантажити текст передмови до книги Василя Сухомлинського "Серце віддаю дітям" (txt.zip)

 

Шановні читачі, колеги - вчителі, вихователі, директори шкіл! Ця праця є підсумком багаторічної роботи в школі-підсумком роздумів, турбот, тривог, хвилюванні. Тридцять три роки безвиїзної роботи в сільській школі були для мене великим, ні з чим не порівнянним щастям. Я присвятив своє життя дітям і після тривалих роздумів назвав свою працю "Серце віддаю дітям", вважаючи, що маю на це право. Хочеться розповісти педагогам - і тим, хто трудиться в школі зараз, і тим, хто прийде в школу після нас, - про великий період свого життя - періоді, який дорівнює десятиріччю. Від того дня, коли маленька дитина-нетяма, як часто ми, педагоги, називаємо його, приходить в школу, до тієї урочистої хвилини, коли юнак чи дівчина, отримуючи з рук директора атестат за середню школу, стає на шлях самостійного трудового життя. Цей період є періодом становлення людини, для вчителя ж він - величезна частина його життя. Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей.

Може бути, ви, шановні читачі, з чимось в моїй праці не погодитеся, можливо, що-небудь в ньому здасться вам дивним, дивним, заздалегідь прошу вас: не можете робити висновків цю книгу як універсальне посібник з навчання дітей, підлітків, юнаків, дівчат. Якщо висловитися на мові педагогічної термінології, то ця праця присвячений позакласної виховної роботи (або: виховної роботи у вузькій сенсі цього поняття). Я не ставив своїм завданням охопити урок, все дидактичні деталі процесу вивчення основ наук. Якщо говорити мовою тонких людських відносин, то ця праця присвячений серцю педагога. Я прагнув розповісти про те, як ввести маленької людини в світ пізнання навколишньої дійсності, як допомогти йому вчитися, полегшити його розумову працю, як пробудити і затвердити в його душі благородні почуття і переживання, як виховати людську гідність, віру в добрий початок в людині, безмежну любов до рідної землі, як зернята в тонкий розум і чуйне серце дитини перші зерна вірності піднесеним комуністичним ідеалам. Книга, яку ви зараз взяли в руки, присвячена виховній роботі з початковими класами. Іншими словами, вона присвячена світу дитинства. А дитинство, дитячий світ - це світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, честь і безчестя, людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть свій вимір часу: в роки дитинства день здається роком, а рік вічністю. Маючи доступ в казковий палац, ім'я якому - Дитинство, я завжди вважав за необхідне стати в якійсь мірі дитиною. Тільки за цієї умови діти не будуть дивитися на вас як на людину, випадково проник за ворота їх казкового світу, як на сторожа, який охороняє цей світ, сторожа, якому байдуже, що робиться всередині цього світу. Ще одне застереження хочеться зробити в зв'язку зі змістом книги і характером досвіду.

Початкова школа - це перш за все творча праця одного вчителя. Тому я свідомо уникав показу праці педагогічного колективу, батьків. Якби все це було показано в книзі, вона виросла б до величезних розмірів. У книзі про дитинство неможливо було не сказати про сім'ї, з яких прийшли діти, про батьків. В окремих сім'ях, особливо після другої світової війни, була похмура, іноді гнітюча обстановка, деякі батьки ніяк не могли стати прикладом для дітей. Я не міг промовчати про це. Якби я не дав повної, правдивої характеристики сімейної обстановки, незрозуміла була б спрямованість всієї системи виховної роботи. Я твердо вірю в могутню силу виховання - в те, у що вірили усі видатні педагоги.

За матеріалами: Василь Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том третій. Київ, видавництво "Радянська школа", 1977 рік, стор. 7 - 8.

 

ЗМІСТ КНИГИ:

РОЗДІЛ І. ШКОЛА РАДОСТІ

 

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. РОКИ ДИТИНСТВА

 

 

 
 

 

 

* * * * *

 


Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Директор школи."Після 10 років педагогічної роботи я був призначений директором Павлиській середньої школи. Тут завершилося формування моїх педагогічних переконань, які складалися в перше 10-річчя педагогічної праці. Тут мені хотілося побачити свої переконання в живій творчій справі. Чим більше я прагнув втілити свої переконання в практику, тим ясніше ставало, що керівництво навчально-виховною работою - це правильне поєднання вирішення ідеологічних і організаційних завдань в масштабі всієї школи з особистим прикладом в роботі. Роль директора школи як організатора педагогічного колективу незмірно підвищується, якщо вчителі бачать в його праці приклад високої педагогічної культури, безпосереднього вихователя дітей. Виховання - це перш за все постійне духовне спілкування вчителя і дитини..." (Василь Сухомлинський)

 

Перший рік - вивчення дітей - друга стаття з книги Василя Сухомлинського Серце віддаю дітям (розділ 1 - Школа радості)"Восени 1951 року за 3 тижні до занять, одночасно з прийомом дітей в 1 клас, школа взяла на облік 6-річних хлопчиків і дівчаток, тобто тих, кому починати вчитися через рік. З цими дітьми мені треба було працювати 10 років. Коли я зібрав всіх батьків разом з дітьми і запропонував послати дітей в школу за рік до офіційного початку навчання, думки розділилися: одні батьки схвалювали мій намір, вважаючи, що при відсутності цілорічного дитячого садка (в ті роки в селі був дитячий садок, який працює тільки в літній час) відвідування дітьми школи буде хорошою допомогою сім'ї, інші побоювалися, що передчасне вчення несприятливо позначиться на здоров'ї дітей..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Наш колектив - дружна сім'я.

"Щоб добре дізнатися дітей, треба добре знати сім'ю - батька, матір, братів, сестер, дідусів і бабусь. У мікрорайоні нашої школи була 31 дитина 6-річного віку, 16 хлопчиків і 15 дівчаток. Усі батьки погодилися посилати дітей в "Школу радості" - так через деякий час батьки і матері назвали нашу групу дошкільнят. З 31 людини 11 хлопців не мали батьків, у двох не було ні батька, ні матері. За кілька тижнів до відкриття "Школи радості" я познайомився з кожною родиною. Мене турбувало, що в окремих сім'ях не було атмосфери дружби між батьками і дітьми, батьком і матір'ю, не було взаємної поваги, без якої неможливе щасливе життя дитини..." (Василь Сухомлинський)
 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості. Школа під блакитним небом"З хвилюванням чекав я на малюків. О 8 годині ранку прийшло 29 вихованців. Не прийшла Саша (мабуть, мамі погано). Не було Володі, очевидно, проспав, а матері не захотілося будити хлопчика. Майже всі діти святково вдягнені, в новеньких черевичках. Це мене занепокоїло: сільські діти з давніх-давен звикли в жаркі дні ходити босоніж, це прекрасне фізичне загартування, кращий засіб запобігання простудним захворюванням Чому ж батьки намагаються захистити дитячі ніжки від землі, вранішньої роси й гарячої, розпеченої сонцем землі? Все це вони роблять з добрих намірів, а виходить погано: з кожним роком усе більше сільських дітей взимку хворіють на грип, ангіну, коклюш. А треба так виховувати дітей, щоб вони не боялися ні спеки, ні холоду..." (Василь Сухомлинський) 

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Наш куточок мрії."Неподалік від школи, за селом - великий яр, що заріс чагарником і деревами. Для малюків це - дрімучий ліс, сповнений таємничим і невідомим. Одного разу я помітив у стіні яру вхід до печери. Всередині печера виявилась просторою, з міцними сухими стінами Та це ж цілий скарб! Тут буде наш Куточок мрії. Важко передати захоплення дітей, коли я вперше повів їх до печери. Діти верещали, співали, перегукувались одне з одним, гралися в піжмурки. В той же день вистелили долівку сухою травою. Спочатку ми просто тішилися таємничим куточком, обживали його, створювали затишок: прикріпили на стінах кілька картинок, розширили вхід, зробили столик. Із захопленням діти прийняли пропозицію зробити пічку, час од часу топити її..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Природа - джерело здоров'я."Досвід переконав нас у тому, що приблизно у 85% усіх невстигаючих учнів головна причина відставання в навчанні - поганий стан здоров'я, якесь нездужання або захворювання. найчастіше зовсім непомітне і таке, що можна вилікувати тільки спільними зусиллями матері, батька, лікаря і вчителя. Приховані, замасковані дитячою жвавістю, рухливістю нездужання і захворювання серцево-судинної системи, дихальних шляхів, шлунково-кишкові дуже часто є не хворобою, а відхиленням від нормального стану здоров'я..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Кожна дитина - художник."Уже через тиждень після початку занять у «Школі радості» я сказав малюкам: «Принесіть завтра альбоми і олівці, будемо малювати». Наступного дня ми розташувалися на галявині шкільної садиби. Я запропонував дітям: «Подивіться навколо. Що ви бачите гарного, що вам найбільше подобається, те й малюйте». Перед нами був шкільний сад і дослідна ділянка, освітлені осіннім сонцем. Діти защебетали: одному подобалися червоні й жовті гарбузи, другому — схилені до землі голівки соняшника, третьому — голубник, четвертому — виноградні грона..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Турбота про живе і прекрасне.

"Мене дуже непокоїла байдужість окремих дітей до живого і прекрасного в навколишньому світі, тривожили вчинки, що свідчили про незрозумілу, на перший погляд, дитячу жорстокість. Ось ми йдемо лугом, над травою літають метелики, джмелі, жуки. Юра, спіймавши жука, витяг з кишені скалку скла, розрізав комашину навпіл і «досліджує» її нутрощі. В одному з глухих куточків шкільної садиби багато років підряд живуть кілька сімей ластівок. Якось ми пішли туди, і не встиг я повести мову про ластівчині гнізда, як Шура кинув камінець у пташине житло. Всі учні оберігали гарні квіти кали, що росли на подвір’ї, а Люся підійшла до клумби, зірвала рослину. Всі ці факти мали місце вже в перші дні життя «Школи радості». Мене вражало, що захоплення дітей красою перепліталося з байдужістю до долі красивого..." (Василь Сухомлинський)
 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Наші подорожі в світ праці"«Як досягти того, щоб праця стала найважливішою духовпню потребою дітей?» — це питання хвилювало весь наш педагогічний колектив. Учителі початкових класів В. П. Новицька, Г. О. Нестерепко, М. М. Верховинна, В. С. Осьмак, К. М. Жаленко з першого дня виховання залучали дітей до посильної праці в шкільному саду, на навчально-дослідницькій ділянці. Разом з В. П. Новицькою ми побудували маленьку теплицю, де діти працювали взимку. Радячись, як надихнути дитячу працю високими ідейними спонуканнями, вчителі вирішили: давайте щороку, в День Перемоги над фашистською Німеччиною саджати один дубок. Це буде живий літопис нашої радості. З того часу кожного року в нашій Діброві Перемоги з’являється ще одне столітнє дерево — так діти називають дуб..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Ми слухаємо музику природи"Музика, мелодія, краса музикальних звуків — важливий засіб морального і розумового виховання людини, джерело благородства серця й чистоти душі. Музика відкриває людям очі на красу природи, моральних стосунків, праці. Завдяки музиці в людині пробуджується уявлення про високе, величне, прекрасне не тільки в навколишньому світі, а й у самому собі. Музика — могутній засіб самовиховання. Багаторічні спостереження над духовним розвитком одних і тих самих вихованців від молодшого віку до зрілості переконали мене в тому, що стихійний, неорганізований вплив на дітей кіно, радіо, телебачення не сприяє, а скоріше шкодить правильному естетичному вихованню..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Зимові радощі і турботи"Зима... Які прекрасні можливості для виховання й розвитку дітей дає ця чудова пора. Глибоко помиляються ті, хто вважав періодом оздоровлення дітей тільки літо. Якщо не використано для зміцнення здоров'я зиму — з помірними морозами, м’якими щедрими снігами, то й літо не принесе користі. Я привчав малюків бути на морозі, дихати чистим морозним повітрям. Уранці ми йшли в шкільну теплицю зустрічати схід сонця, яке забарвлювало в яскраво-червоний колір химерні візерунки на замерзлих шибках у коридорі теплиці. На кожній шибці наше уявлення малювало дивовижні світи. Ми бачили фантастичних звірів, таємничі гірські ущелини, хмари, квіти. Тут, біля замерзлих шибок, діти створили не одну казку. Тут вони вчилися читати, про що я розповім пізніше..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Перше свято жайворонка"Взимку коло пташиних кліток і «лікарні» для звіряток ми мріяли про теплий весняний день, коли наші маленькі друзі полетять у блакитне небо, поскачуть до гаю. І ось прийшло довгоочікуваене свято. Через день після того, як у небі з’явився перший жайворонок, ми винесли клітки з птахами і звірятами на вершину кургана. Степ дзвенів пташиними голосами. Діти відкрили клітки — і жайворонок, дятел, іволга і заєць опинилися на волі. Ось наш жайворонок уже співає в небі; ось він уже лине до землі... Ми стоїмо, зачаровані красою, і переживаємо радість від того, що зберегли життя живим істотам. У такі хвилини в моїй уяві вимальовувалося майбутнє: щороку ми приходимо на вершину кургана, щоб відзначити свято жайворонка..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Як ми вчилися читати і писати"Розкажу про те, як малюки вчилися читати й писати. Все те, про що йтиме мова, не розглядайте, дорогий читачу, як новий метод навчання грамоти. Я не замислювався над науковим обгрунтуванням нашої творчості,— а це саме творчість дітей, виховна робота, що допомагає навчанню,— далекий від думки, що вона може якоюсь мірою замінити методи навчання грамоти, перевірені десятиліттями. Це творчість, що народилася серед полів і лугів, у затінку дібров і під палючим степовим вітром, на зорі літнього дня і в зимові присмерки..." (Василь Сухомлинський)
 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Ти живеш серед людей, мій сину"У глухому куточку шкільної садиби школярі посадили хризантеми. На осінь тут зацвіли білі, сині, рожеві квіти. Ясного теплого дня я повів сюди своїх малюків. Діти були в захопленні від такої великої кількості квітів. Та гіркий досвід переконав мене, що дитяче захоплення красою часто буває егоїстичним. Дитина може зірвати квітку, не вбачаючи в цьому нічого поганого. Так трапилося і цього разу. Ось я бачу в руках дітей одну, другу, третю квітку. Коли залишилося не більше половини квітів, Катя вигукнула: "А хіба можна рвати хризантеми?" В її словах не було ні здивування, ні гніву. Дівчинка просто запитувала. Я нічого не відповів. Хай цей день стане уроком для дітей. Діти зірвали ще кілька квіток краса куточка зникла, галявина немов осиротіла. Порив захоплення красою, що спалахнув у дитячих серцях, згас. Малюки не знали, що робити з квітами..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Наш колектив - дружна сім'я."З перших днів життя "Школи радості" я прагнув внести в колектив дух сімейної сердечності, задушевності, чуйності, взаємної довіри, допомоги. У вересні - день народження трьох дітей: Віті, Валі, Колі. Ми всім колективом відзначали його: в шкільній їдальні пекли пиріг, дарували іменинникам малюнки, книги. Я з подивом дізнався, що в родині Коли ніколи не відзначали дня народження ні дітей, ні батьків. Це був перший свято в житті хлопчика. Увага товаришів схвилювало дитину. У роки дитинства кожна людина вимагає участі, ласки. Якщо дитина виростає в обстановці безсердечності, він стає байдужим до добра і краси. Школа не може в повній мірі замінити сім'ю і особливо мати, але якщо дитина позбавлена у родині ласки, сердечності, турботи - ми, вихователі, повинні бути особливо уважні до нього..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Ми живемо в саду здоров'я"Залишився місяць до того дня, коли мої вихованці стануть учнями. Наближався чудовий місяць літа - серпень. У спекотні липневі дні діти приходили в школу рано вранці і у передвечір’я. Декому далеко було йти додому обідати, тому діти залишалися обідати в шкільній їдальні. У мене зародилася думка: нехай з місяць поживуть малюки не вдома, а десь в саду, на березі ставка. Місце облюбували поруч зі ставком; в заростях дерев старші школяри допомогли нам спорудити кілька куренів - в таких куренях ціле літо живуть сторожа баштанів. В курені наклали соломи, зробили столики для малювання. До наших куренів прилягав великий сад. Садовод дозволив: сад буде головним місцем нашого відпочинку. Поруч з куренями побудували кухню, сільський голова дав нам продукти, призначив кухаря. Батько Сані спорудив купальню, поруч з нею стояв моторний човен, побачивши який у хлопців спалахували очі. Почалося життя нашого колективу в Саду здоров'я - так назвали наше житло і місце відпочинку батьки дітей..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Школа радості (перший розділ книги). Думки напередодні першого навчального року."Закінчувалося життя нашої «Школи радості». Скоро мої вихованці стануть учнями,— від цієї думки мені було і радісно і тривожно. Радісно від того, що не один ще рік вестиму своїх малюків стежиною життя, праці й пізнання, що за рік мої малюки зміцніли, загоріли.
Коли скінчилися дні нашого перебування в «Школі радості», я подумки порівняв, якими були Володя, Катя, Саня, Толя, Варя, Кость рік тому і якими стали тепер. Були бліді, кволі, із синіми жилками під очима. А тепер усі рум’яні, загорілі; про таких дітей кажуть: кров з молоком. Радісно було й від того, що без задушного класу, без дошки й крейди, без невиразних малюнків і розрізних літер діти піднялися на першу сходинку пізнання — навчилися читати й писати. Тепер їм буде незрівнянно легше, ніж тому, для кого ця сходинка починається з прямокутної рамки класної дошки..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Роки дитинства (другий розділ книги). Що таке початкова школа (читати та завантажити)"Тихим сонячним ранком в останній день серпня 1952 року на зелену галявину перед шкільним будинком прийшли всі школярі, вчителі, батьки. Цей урочистий день, що передує початку навчального року, вже давно став у нас традиційним святом школи і книжки. Особливо хвилюючим було свято цього ранку. Як землепроходець, що вирушає в далекі, невідомі землі, дивиться в очі своїх супутників і товаришів, так і я вдивлявся в очі моїх малюків. Ось вони стоять — 16 хлопчиків і 15 дівчаток. Разом з дітьми прийшли батьки, багато хто з бабусь І дідусів. Ось матері Колі і Толі. На плече Галі поклала руку мачуха, і дівчинка не насупилася, як це було рік тому. Всі поздоровляють нас, бажають доброї путі. Десятикласники підходять до малюків, вручають кожному пам’ятний дарунок — книжку а написом; «Доброї путі тобі, маленький друже. Бережи цю книжку. Нехай вона все життя нагадує тобі про свято школи, про день, коли ти став учнем. Нехай завжди зберігається в бібліотеці твоєї сім'ї». Минули роки, мої вихованці стали дорослими людьми, і кожний з них береже цю книжку як святиню, як безцінну пам'ять про золоте дитинство..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Роки дитинства (другий розділ книги). Здоров'я, здоров'я і ще раз здоров'я. (читати та завантажити)"Я не боюсь ще й ще раз повторювати: турбота про здоров’я — це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежать іхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи й тривоги про дітей протягом перших 4 років навчання, то добра половина їх — про здоров’я. Турбота про здоров’я неможлива без постійного зв’язку із сім’єю. Переважна більшість бесід з батьками, особливо в перші 2 роки навчання дітей у школі — це бесіда про здоров’я малюків. Я пояснював батькам, що їхнім дітям не задаватимуть домашніх завдань. Правила й визначення діти запам’ятовуватимуть (заучуватимуть) на уроці. Дома учням треба виконувати головним чином вправи, мета яких — сприяти глибокому осмисленню матеріалу..." (Василь Сухомлинський)

 

Василь Сухомлинський. Серце віддаю дітям. Роки дитинства (другий розділ книги). Навчання - частка духовного життя. (читати та завантажити)"Дуже важливо, щоб дивовижний світ природи, гри, краси, музики, фантазії, творчості, що оточував дітей до школи, не закрився перед дитиною класними дверима. Навчання в перші місяці і роки шкільного життя не повинно перетворитися в єдиний вид діяльності. Дитина лише тоді полюбить школу, коли вчителі щедро відкриють перед ним ті ж радості, які були у нього раніше. Разом з тим навчання не можна пристосовувати до радощів, навмисне полегшувати його тільки для того, щоб дитині не було нудно. Поволі дитину треба готувати до найголовнішої справи свого життя - до серйозної, наполегливої праці, яка неможлива без напруження думки. Важливу виховну задачу я бачив в тому, щоб поступово прищеплювати дітям навички напруженої, творчої розумової праці. Дитина повинна вміти відволікатися від навколишньої дійсності в даний момент, щоб розумові зусилля спрямувати на досягнення мети, поставленої учителем або самим собою..." (Василь Сухомлинський)

 


Останні коментарі до сторінки
«Василь Сухомлинський. "Серце віддаю дітям" (читати, завантажити)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар