Василь Сухомлинський
СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ
"ШКОЛА РАДОСТІ"
НАШ КОЛЕКТИВ - ДРУЖНА СІМ'Я
З перших днів життя "Школи радості" я прагнув внести в колектив дух сімейної сердечності, задушевності, чуйності, взаємної довіри, допомоги. У вересні - день народження трьох дітей: Віті, Валі, Колі. Ми всім колективом відзначали його: в шкільній їдальні пекли пиріг, дарували іменинникам малюнки, книги. Я з подивом дізнався, що в родині Коли ніколи не відзначали дня народження ні дітей, ні батьків.
Це був перший свято в житті хлопчика. Увага товаришів схвилювало дитину. У роки дитинства кожна людина вимагає участі, ласки. Якщо дитина виростає в обстановці безсердечності, він стає байдужим до добра і краси. Школа не може в повній мірі замінити сім'ю і особливо мати, але якщо дитина позбавлена у родині ласки, сердечності, турботи - ми, вихователі, повинні бути особливо уважні до нього.
У нашого маленького колективу з'явилися свої матеріальні цінності, таємниці, турботи і прикрощі. У шафі зберігалися іграшки, олівці, зошити. В Куточку мрії був "продовольчий склад" - ми зберігали там картоплю, крупу, олію, цибулю. Все це необхідно було для тих вечорів, коли за стіною - осінній дощ. В дорозі, в лісі, будь-де усі вважали своїм обов'язком допомагати малюкам.
Якщо хтось із дітей залишався вдома з невідомої причини, то ввечері до них йшли товариші, дізнавалися, чи не захворіли. Це стало доброю традицією. Почуття прихильності - основа найважливішої духовної потреби, без якої не можна уявити добрих взаємин між людьми. Я прагнув до того, щоб джерелом радості, повноти почуттів і переживань для кожної дитини було спілкування з друзями, взаємний обмін духовними цінностями.
Кожен школяр вносив у колектив щось своє, допомагав творити щастя і радість для інших людей. В процесі роботи я зустрівся з багатьма труднощами у вихованні дитячого колективу, і щоб подолати їх, радився, розмовляв з досвідченими педагогами, вчителями початкових класів, які тонко відчувають душу дитини, биття пульсу колективу.
Час від часу ми збиралися вечорами, коли в школі замовкали дитячі голоси, і ділилися думками про те, як кожен з нас уявляє собі багатогранність життя дитячого колективу. Всі ми добре знаємо, що виховання дитини починається в родині з того моменту, коли, заколисують материнської піснею, і вона вперше посміхається мамі.
Як важливо, щоб перші думки про добро, про найпрекрасніше, що є в світі, про любов людини до людини прокидалися на своєму особистому досвіді, щоб найдорожчими для дитини стали мати і батько. Але якщо цього в родині не вистачає або зовсім немає - в якій мірі може дати це колектив? Як відкрити перед чуйним і вразливим дитячим серцем доброту, красу людської душі?
За матеріалами: Василь Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том третій. Київ, видавництво "Радянська школа", 1977 рік, стор. 91 - 93.
