Публікації за тегом: Поезії

"Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу..."
(Іван Франко)

"...Як нас біда не в’яже,
Знову розгорнем крила:
Тільки б Вкраїні нашій –
Доленька заясніла!.."

(Володимир Даник)

"Це не дощ, а справжня хлюща,
Репетує дужче й дужче!
Не кажи, що всім не вгодиш,
Ти – то ллєш, то не приходиш!"

(Наталя Карпенко)

"Ніби сонце, що сходить над кручі,
Ніби сяйво стрімкої води,
Наша мова – це диво квітуче,
Без якого серцям не цвісти!"

(Володимир Даник)

"Слова, як зерна, силу мають,
Завжди про щось повідомляють.
Є добре слово і лихе -
Ти пам’ятай завжди про це... "

(Тамара Швець)

"Світоч сяє в кожнім з нас - 
Дощ вгамує, пил зжене з легень.
Чи хто хоче, щоб той згас,
Завітавши у похмурий день?.."

(переклад Ольги Шарко)

"Круг
який малює навколо тебе
відхилена ніжка циркуля життя
з голкою
забуравленою у твоє серце
більшиться
коли вісь витягує тебе вгору"

(Галина Мирослава)

"Холодний Яр… Це і глибини нашої історії. Це і висоти національного духу. Це і просто чудові місця, що зачаровують усіх – і поетів, і людей, далеких від поетичних поривань.  Живемо у світі, який – змінюється! Їдеш маршруткою по своєму рідному місту і чуєш уже – інші назви зупинок. Бо і назви вулиць – змінилися. І справді ж... чудово звучить – Кобзарська... Козацька... Нарбутівська. Свята радянської пори перестають бути актуальними, з’являються свята нові. І коли про ці нові свята говоримо, згадуємо не раз – Холодний Яр... Холодний Яр... І про події у Холодному Ярі дізнаємося не лише з легендарної книги Юрія Горліса-Горського, а і з хвилюючих захоплюючих прозових книг сучасних українських авторів. А це ж нелегко – вжитися у непрості долі героїв-холодноярців і так переконливо і несфальшивлено оживити їх на книжкових сторінках..." (Володимир Даник)

"Коли у наших ЗМІ з’являлися перші повідомлення про таке мистецьке явище, як сучасне кобзарство, моя реакція була до певної міри суперечливою. З одного боку не міг не радіти – відроджується давня (і славна...) традиція! З іншого боку були і побоювання, а чи не буде у цьому явищі чогось надміру театрального... награного... так би мовити, декоративного. Але те, що потім удалося почути, переконувало: справжнє, пережите, що перейшло зі схвильованих душ у виконувані твори – переважило! Сучасні кобзарі таки зуміли по-справжньому оживити нев’янучі глибини українського кобзарства. Сучасні кобзарі зробили свою справу. І тепер уже всім нам, людям, небайдужим до національної культури, треба робити свою справу – не стояти осторонь цього цікавого мистецького явища! Прислухатися – а що ж вони співають... сучасні кобзарі. Придивитися – а хто ж вони... за своєю долею і пісенною суттю! Бо цим людям таки вдалося, наповнивши її кров’ю власної душі, оживити давню-прадавню традицію." (Володимир Даник)

"Таких, як ти, напевно, не буває.
Таких, як ти, – проміле з одиниць.
І хай там як, дощенту й горілиць,
Та глибина твоя не зна кінця і краю.
Таких, як ти, не виросте ніколи,
Як бур'яни з-під сажі вироста..."

(Ольга Шарко)

"Сім'я —  сім поколінь і я.
Линуть в ірій століття,
А кожне покоління
У скарбницю життя
Складає надбання,
Яке важливе для розуміння
Щастя й буття..."  (Людмила Кибалка)

"Ну, а Микита цвіте і сія,
У валентинку – вкладає всю душу!
– Риба моя... щука моя...
Тебе твій карасик любить... і дуже!"

(Володимир Даник)

"- Я?.. Прийду! 
Каховку також узяти міг би - 
Каховка гралась в Таврійські ігри.
- А сказати пару слів хто хотів?
- Хто-хто - Львів!
- Чому Львів?
- Бо хотів!
- Друже Львове, тобі слово.
- Говорити буде Львів!
- Хто все з'їв? Хто ж все з'їв?!"

(Володимир Нагорняк)

"Не відношу себе до особливих любителів джазу, а тим більше до його великих знавців. Але є джазові твори, що мене зворушили і схвилювали. І зворушили і схвилювали до такої міри, що було виразне відчуття – так, це музика мого серця... Були, звичайно ж, джазові твори, які залишали мене байдужим. А то і зовсім розчаровували. Але ж... Але ж була, була завжди у душі спрагла потреба почути... чи щось таке, що ти вже чув... чи щось для тебе абсолютно невідоме і нове... і раптом усвідомити – так, це джаз... і це талановито! Ця музика уміє хвилювати і заспокоювати. Вміє бути звичною і у той же час незбагненно-змінною і непередбачуваною. Яскравою і неординарною. Ще не відкритою і до прозорої ясності зрозумілою..." (Володимир Даник)

Марія Яновська народилася і проживає в селищі Ланчин, що на Івано-Франківщині. Вірші пише з дитинства. Автор 5-х поетичних збірок:  «Квіти любові», «Не забувай, «Голос голубки» (видавництво «Лілія») та « Стежина до щастя» (видавництво «Час Змін. Інформ»), «Мереживо долі». Член літературної студії «Бистрінь» імені Н. Чира. Співпрацює з композитором Миколою Ведмедерею. На її тексти написано 40 пісень.

 

"Є подільський славний звичай:
Гість прийшов – дарунки дітям.
Хай живе зелена пам’ять 
У майбутнього про нас."

(Володимир Нагорняк)

"На кінчиках пальців твоїх
миттєвості, стиснені в вічність.
Лише доторкнися смичком –
і ти їм даси свободу…
Вони утічуть аритмічно
повз нерви натягнених струн.
Це буде твій власний струм
із звуків чужого століття…
Це сльози моєї скрипки
на кінчиках пальців твоїх…"

(Сергій Губерначук)

"Будить сонечко:
- Та вставай уже.
Хутко ліжечко застеляй.
А ще
До водички спіши вмиватися,
До дзеркал своїх усміхатися.
Добрий ранок бажай всім, серде́нько.
Починається день твій новенький."

(Галина Мирослава)

"Є кафедра у одному з університетів... Де саме? У Черкасах. У якому університеті? Технологічному. Є такий університет у моєму славному козацькому місті. А якщо вже витримувати чіткість і офіційність у визначеннях, то це – Черкаський державний технологічний університет. З 1993 року я працюю на цій кафедрі і що можу про неї сказати? Що на ній у той час працювали цікаві люди, залюблені у свою справу викладачі. Люди з якими було цікаво спілкуватися. Та і студентам, сподіваюсь, було цікаво зі своїми викладачами. Та і коли нині відбуваються неофіційні засідання кафедри з якогось святкового приводу і на столі займає своє почесне місце смачний торт і до нього додаються акуратно нарізані фрукти, духмяний чай, гаряча кава, то тем для розмов буває дуже багато. Тем, що аж ніяк не обмежуються предметами, що викладаються на кафедрі. З чого, звичайно ж, можна було б і зробити висновок, що і тепер на кафедрі працюють цікаві люди. З якими цікаво спілкуватися. І з якими,  думаю, цікаво і нашим студентам..." (Володимир Даник)

"Не пригаса кипіння струн
І у душі моїй – зима…
Йому сказали: ти – шпигун!
Ось тільки… доказів нема..."

(Володимир Даник)