"2019 рік характеризувався багатьма стрімкими поворотами у житті суспільства, і зокрема у політичній сфері. І це можна розглядати з різних точок зору. Cкажімо, у автора цих рядків було цього року кілька публікацій у газеті «Голос України». А це видання, можна сказати, постійно тримає руку на пульсі української політики. Опубліковані були твори гумористичні, що належать до жанру іронічної мініатюри. Серед них немало творів короткоформатних. І ось тоді і виникла ідея зібрати їх разом, щоб, коли пробігтись по них очима, могла вималюватись якась більш-менш цілісна картина. Це могло б бути цікавим для читачів. Та і самому автору дало б певний матеріал для роздумів і підсумків. А можливо виник би імпульс і до написання чогось нового..." (Володимир Даник)
"Моя Україна не зубожіла,
Досить стогнати!
ЇЇ вічна слава вогнем не згоріла –
Треба лиш знати.
Моя Україна стрічає світанки
У променях бою.
В її поєдинках загоюють рани
Могутні герої.
Моя Україна не тужить,
Вона здобуває!
Хто землю осквернить, спаплюжить,
В блаженному гніві палає..." (Володимир Ухач)
Володимир Даник. Поетичні усмішки
"В голосі Гриця – і штормів, і гроз,
Вкотре до кума присікався строго:
– Ти у політику... пнешся чогось...
А ти у ній – розумієш хоч трохи?!
Ну, а кум скаже – як чарку налий...
І усміхнеться і стрімко, і юно:
– Ну, як політик... я трохи слабкий,
Я фахівець з блокування трибуни!" (Володимир Даник)
Сергій Губерначук. Поезії циклу "Щодня"
"Над кожним днем ще вище небо.
Бо нижчає земля.
Пітьом та сонць смугаста зебра
носила немовля.
Воно зросло на чоловіка.
А згодом – старика.
З тих літ між поколінь без ліку
і ллється ця ріка." (Сергій Губерначук)
"Живемо у часи, коли багато що оновлюється і набуває нових барв. І слова, нібито давно знайомі, уже вживаємо у дуже несподіваних для себе випадках. Та і нові слова з’являються. Слово інавгурація і чути, і читати доводилося. І переважно це було пов’язано з початком виконання президентських обов’язків. Нині ж це слово було уже адресовано початку нового навчального року у технологічному університеті... Бо на об’яві повідомлялося, що має бути інавгурація... нового (2019 – 2020) навчального року у цьому уже добре відомому виші. Звичайно ж, урочистості з приводу початку занять проводилися у технологічному універі і раніше. Але ж слово інавгурація вживалося з цього приводу уперше. А нове слово – це і новизна у його фактичному втіленні. Отож у чому себе виявила новизна у проведенні університетського свята?! Свята, на якому, до речі, було немало поважних гостей... Можливо, усі елементи новизни цього вельми традиційного свята і не згадаю, бо їх загалом було немало. Мова йтиме лише про те, що найбільше запам’яталося..." (Володимир Даник)
Цикл поезій Сергія Губерначука "Джунґлі"
"Коли я вітром оперезався і літати научався,
ставало легше не мені, а тим, хто лишався.
Просто писалося кожній букві, кожній крапці
час у свідки набивався.
Бо свідок такого не я і не ті… я – летів
по появі своїх почуттів, по піднебінню неба,
і вище – до Феба, у рай-надсвіти..."(Сергій Губерначук)
"Розляглися в чотири боки
три дороги, як дві стежини.
І, побачивши світ широкий,
я сховався в кущах ожини,
а чи, може, в кущах верболозу,
щоб не лізти в колючки марно;
чекав ночі я анабіозно,
поки сонце не впало за хмари..."(Сергій Губерначук)
"Теперішні нелегкі роки, що їх прожила Україна, можна розглядати з різних точок зору. Скажімо, з точки зору соціологічних опитувань. Чи, можливо, цитуючи думки, висловлені досвідченими, високолобими експертами. А хіба ж не було б цікаво усвідомити, а яким же є цей нелегкий історичний період... так би мовити, у дзеркалі поетичного світосприйняття?! Переглядаю сторінки свіженького видання – а це альманах «Скіфія-2019-Літо»... (канівське видавництво «Склянка Часу»). Тут представлені і просто твори, і твори учасників поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора». Конкурс проводиться уже удесяте. Отож і хотілося б пробігтися поглядом по віршах учасників конкурсу. А на деяких рядочках і зупинитися. Чому так? Поезія – це насамперед емоційний погляд на світ. І можливо саме тому вірші можуть бути цікавими і для людей, абсолютних далеких від поетичних поривань. І потім – серед учасників обдаровані люди з усієї України..." (Володимир Даник)
Сергій Губерначук. Філософська лірика
"Тобі невідома мелодія білого лебедя.
Коли розгубилися очі
І плечі твої зні́тилися,
я́к знати могла ти
Слово,
таке випадкове і рятівне?"Осінь," – промовила ти
і кинулася до дерева..."(Сергій Губерначук)
"Я довго йшов сюди, на кладовище снів,
У невмирущу предковість і юність.
Мене тут дух прапращура уздрів,
Щоб я збагнув свою близьку майбутність.
Він колихав верхів’я і видав
З найвищої сосни старого лісу,
Як з кожним днем слабішала хода
І як кружляла, боячись завіси:
Аби не в темну ніч, аби не назавжди.
Та тільки зупинявсь – до мене темінь кралась…
Отак я і прийшов – у пригорщах приніс
На Божий суд свою нестримну старість." (Сергій Губерначук)
"Донька з татком говорить:
- Я тебе кохаю!
На щоцi сльоза бринить:
- Я тебе чекаю!!!
Знов питає про нього
У матусi-неньки...
- Вiн з вiдрядження свого
Їде, твiй рiдненький!"(Юрій Сафроненко)
"Не будьмо сумні у поточному часі.
Я ще озиваюсь до вас!
Я вас так люблю! Як на іконостасі!
Кохаймо себе – і свій час!"(Сергій Губерначук)
Поезії Світлани Пасенюк
Світлана Михійлівна Пасенюк мешкає на Житомирщині. Усе життя вона пропрацювала вчителем математики у сільській школі. Але тепер пані Світлана пише чудові вірші та казки для дітей. Читаймо!
"Боже почуй мене
як ти чуєш кожного
чиє серце уповає на Тебе
довіряючи цілковито себе Тобі
прошу Тебе
не дай мені бути невдячною
не дай забути тих
через кого Ти мене вчив..."(Галина Мирослава)
"Боже! Благослови Україну.
Благослови мою землю.
Благослови навіки!"(Сергій Губерначук)
"Бог терпів –і Нам велів!
Тілько ж Ми не чули слів
після того до волів:
"Не терпіте ж, поготів!!!""(Сергій Губерначук)
"Ой, яка ж вона висока, мамо!
Ой, привіт, мій любий предку, свідку!
На правічний сніг, що ліг між нами, –
я кладу хоч кам’яну, а квітку."(Сергій Губерначук)
"Ці жарти і рідні, і любі мені
(Тим паче, що й сам я з козацького роду),
Хоч деякі — вельми дотепні й смішні —
Я чесно позичив у свого народу.Про гумор його, далебі, знає світ.
Байки його, мудрі, дошкульні й веселі,
Живуть на землі, мабуть, тисячу літ,
Осяюють щедро і душі, й оселі.Сміятися він споконвіку любив.
Чому ж моє серце щемить потихеньку?
Подейкують, Авеля Каїн убив,
Коли розповів той стару побрехеньку." (Петро Ребро)
"...Вже моя нога в праведнім човні,
Човен цей уже відплив.
Висадив мене на святій землі -
І нема вороття вже мені."(переклад Ольги Шарко)
"Дух повіщає перейшовший,
що зараз Він у сфері цій;
хай шлях до Тебе якнайдовший –
Його перо в руці моїй."(Сергій Губерначук)
