Публікації за тегом: Поезії

"Ішов військовий на завдання,
Молилася дружина зрання:
Просила в Бога, долі, світу,
Щоб знов жили із татом діти.
Просила так, що звідкись крила
На спині у бійця з'явились!
Чи відросли, чи хтось позичив?
А доля чує: її кличуть..."

(Міла Сонячна)

 

 

"Хоку... Для нас, українців, доволі незвичне слово. Проте трирядковий неримований вірш, народжений в Японії, дедалі впевненіше крокує планетою, згуртовуючи навколо себе цілі товариства поціновувачів. Творець хоку, які пропонуються вашій увазі, вважає, що українській поетиці органічно притаманна рима. І тому складає римовані хоку, які вже охрестили музичними..." (Юрій Гундарєв)

 

 

 

 

"Візьму абетку — літер країна.
Які — головні? Які — командири?
Звичайно, У — моя Україна.
Звичайно, М — буква Мами і Миру.
Знову лунає сирени набат —
в темряві ночі ракети летять.
День на захист дітей…
День руїн і смертей?!.."

(Юрій Гундарєв)

 

"Моя киця каже "няв",
Українську знає,
Має в день багацько справ,
І усі встигає.
О четвертій уже ранок, —
Подають нехай сніданок!
Усю ніченьку не спала,
Нечисть з хати проганяла..."

(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)

 

 

Міла Сонячна (Щербина  Людмила Михайлівна) — письменниця, педагогиня, волонтерка. 19 червня 1977 року в м. Бобровиця на Чернігівщині близько 19 години вечора після грози під пологовим будинком один щасливий тато зробив надпис на асфальті: «Ура, Люда!». Потім були інші імена: Людочкою і Милусею кликали в родині, Людмилою Михайлівною – на роботі; у паспорті ж фіксувалося спочатку дівоче прізвище Куц, а потім за першим шлюбом – Чекмарьова, за другим Щербина. Псевдонім Міла Сонячна виник спонтанно при публікації віршів в Інтернеті, а потім постав при виході збірок «Будь ласка, столик на двох» (2019), «Метро» (2020),  «Тобі» (2021), «4.5.0»(2023), «Мозаїка» (2024).

 

"Вечір завидна ліг у куточку.
Мовчки сторожко шаснув, як миша.
Угорнувся у ковдру клубочком.
Захворів чи що трапилось інше?
Вечір тихо вдивлявся у стелю.
Мо', шукав там небесні світила?.."

(Міла Сонячна)

 

 

 

"Тільки веснонька прийшла,

Лиш зігрілася земля,

А вже крокус виглядає,

Нам пелюсткою махає."

(Тетяна Прокоф’єва)

 

 

Юрій Гундарєв — заслужений журналіст України. Художні твори публікувалися в Україні та за кордоном, зокрема в США — українською мовою. Виступав із концертними програмами — поезія і власні фортепіанні композиції — в Національній філармонії, Будинку вчених, Будинку актора та інших залах Києва.

 

 

 

"Квітень взяв у руки пензлик:
Нумо малювати!
Одягнув у білу сукню
Вишень деревцята.
Барва жовта у нарцизів,
А також в кульбабки,
І тюльпанові шеренги
Окрасою грядки..."

(Марія Дем'янюк)

 

"висіяний з неба біль
перемішує з криком страх і ненависть
вона ж
стоїть
мужньо обнесена вогнями
хоча життя доокіл розсипається як її будинки
і присипає землею..."

(Галина Мирослава)

 

 

““During the First World War.
Aviation was born.”
Says the drone commander.
“Now we are starting.”
The future war of drones.
Which maybe in two decades.
Will turn the tide.
Of any war.”...”

(Kurama)

 

“I don't have a desire.
For revenge, but I do.
Have a very strong desire to.
Participate in opposition activities.”
What did he want most of all?
...
He simply replies:
“To hug Mum of course.”

(Kurama)

 

““We are invincible.”
She joked.
She then wished you.
A “quiet night.”
The sun sets on Kharkiv.
And much of the city.
Remains dark.
As residents conserve power...”

(Kurama)

 

““I had a hunch.
That someone was.
Watching me.
My heart was pounding.”
Agent One.
Takes photos.
As he crouches down.
In some bushes...”

(Kurama)

 

“She has now.
Left her village.
Near the border.
With ‘Mordor’.
When ‘orcs’ planes began.
Bombing her border village.
In northern Ukraine.
She refused to leave...”

(Kurama)

 

“A volunteer who evacuates civilians.
Showed you a message.
From a resident.
A few days ago.
“The basement where people were.
Staying on Soborna Street.
Has been hit,” it says.
“A lot of people have died.”...”

(Kurama)

 

"...Поміж хмарами пливе небесний човен,
Хвилі, тихе плесо, мамин гомін...
Я ж долонями до хвильок доторкнуся:
За лілею дякую, матуся..."

(Марія Дем'янюк)

 

 

 

“After months of heavy fighting.
‘Orcs’ forces appear.
Close to surrounding.
The ruins of Avdiivka.
Where frostbite is taking its toll.
On ‘elves’ troops.
The man's fist looked unrecognisable.
Like a split and bruised peach...”

(Kurama)

 

 

"No face, no name.
But minds.
Welcome to secret classes.
In Melitopol.
Like millions of other ‘elves’.
In the early weeks of.
‘Orcs’ full-scale invasion of Ukraine.
She was forced from her home...°

(Kurama)

 

 

““The entire river crossing.
Is under constant fire.
I've seen boats.
With my comrades on board.”
“Just disappear into the water.
After being hit.
Lost forever.
To the Dnipro river.”...”

(Kurama)