Публікації за тегом: Леся Українка

"Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?"

(Леся Українка)

"Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей,
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни, ти, світло безсонних очей!"

(Леся Українка)

"Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла..."

(Леся Українка)

"Ой місяцю-місяченьку, не світи нікому,
тільки ж тому миленькому, як іде додому.
Ой місяцю-місяченьку, світи, не ховайся,
ой як вийдеш, милий, на ніч, хутко повертайся..."

(з народної пісні)

 

"Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла..."

(Леся Українка)

"Бiдний нiчний сiрий метелик сидiв в темному вогкому льоху за бочкою з капустою. Сидiв вiн сумно, стуливши своï темнi крильця. Так смутно йому було, дарма що не був вiн там самотнiм, — мав-таки сусiда: сусiд той був лилик*; та з того сусiдства невелика була користь для метелика: лилик був неговiркий, понурий собi, та до того ще з якимсь презирством дивився на бiдного метелика,— сказано, нерiвня! Лилик сидiв тихо в своєму кутику, нi за чим вiн не жалкував, та нiчого й не бажав, хiба тiльки кутка ще темнiшого, щоб мiг сидiти там спокiйно i нiколи того прикрого, разливого свiтла не бачити. Правда, тут у льоху теє свiтло не дуже докучало, — а все-таки часами дехто надходив зо свiчкою, навiть часом i над бочкою нахилявся, набираючи капусти, — i се було дуже прикро лиликовi; коли б сила, вiн би теє свiтло крилами згасив навiки..." (Леся Українка)

"Ще й досі за тобою в серці щем,
Ти Україну-неньку залишила,
Та все, що написала, збережем
Як скарб безцінний, у якому – сила.
В твоїх долонях, Лесю, ціле небо, 
І ціла вічність – на твоїм крилі, 
І промінь твій, якого нам так треба,
Освітлює дорогу у пітьмі."

(Юлія Хандожинська)

 

 

«Ця дівчина володіла понад десятком європейських мов, знала вітчизняну і світову літературу, історію, філософію, географію, культуру стародавніх і сучасних народів Сходу та Європи, чудово грала на фортепіано й писала цікаві живописні полотна... Але уславилася вона як видатний поет і геніальний драматург Лариса Петрівна Косач — Леся Українка. Михайло Павлик, письменник і громадський діяч, казав після однієї зустрічі із нею у Львові в 1891 році, що Леся просто приголомшила його своєю освіченістю й тонким розумом. Павлик вважав, що вона живе лише поезією, але то було не зовсім так. Для свого віку вона виявилася геніальною жінкою. Він довго з нею розмовляв і в кожному її слові бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки і життя. А тоді Лесі Українці, нагадаємо, було всього двадцять років! Протез для хворої правої ноги, який виготовили у Варшаві, трохи притлумив нестерпний біль. Тепер Леся могла ходити майже вільно та ще й без ціпка, який так її дратував...» (Олесь Ільченко)

 

 Читаймо на "Малій Сторінці" програмні твори з літератури для 6 класу. 

"То була тиха ніч чарівниця,
Покривалом спокійним, широким
Простелилась вона над селом,
Прокидалась край неба зірниця,
Мов над озером тихим, глибоким
Лебідь сплескував білим крилом..." 

(Леся Українка)

"Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало!"

(Леся Українка)

 

"Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився з яйця, так з того часу нітрошки не порозумнів. Нічого він не тямив: ані гніздечка звити, ані зерна доброго знайти,- де сяде, там і засне; що на очі навернеться, те і з'їсть. Тільки й того, що завзятий був дуже, – є чого, нема чого, а він вже до бійки береться. Одного разу літав він із своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали вони, гралися, по смітничку громадили та й знайшли три конопляні зернятка. От наш горобчик і каже: "Мої зернятка! Я знайшов!" А чужий і собі: "Мої! Коли мої! Коли мої!" І почали битися. Та так б'ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір'я з них летить. Бились, бились, поки потомились; сіли один проти одного, надулись і сидять, та вже й забулись, за що була бійка. Коли згадали: а де ж наші зернята? Зирк, аж зернят вже й нема!.." (Леся Українка)

 

"У невеличкій кімнаті лежить на ліжку слабий хлопчик. Лежить він, не спить, дивиться, широко розкривши оченята, на вікно, заслонене хустиною: хустина не зовсім заслонила вікно, збоку трохи видко шибку й видко, як палає смужка блакитного світла аж додолу. "Павлусю, куди ти так дивишся?" – спитала мама хлопчика, бо то ж мама сиділа й гляділа свого слабого синка. "Та я дивлюся на ту смужку. Мамо, звідки вона? З чого вона?" - сказав хлопчик..." (Леся Українка)

"Леся"Мамо, іде вже зима", "Пісенька весняної води", "Уже весняне сонце припікає", "Вишеньки", "Літо краснеє минуло" – дитячі вірші Лесі Українки з ілюстрованої збірочки "Мамо, іде вже зима".

"Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно..."

(Леся Українка)

У цьому розділі знайдете віршовані та прозові казки Лесі Українки: "Давня казка" (Поема-казка), "Про Оха-чародія", "З казочки дядька Лева"; "Лелія", "Три метелики", "Біда навчить".​

 

Поема-казка Лесі Українки "Давня казка", а також віршовані казки для дітей: "Про Оха-чародія" та "З казочки дядька Лева".

25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач - майбутня Леся Українка, культова українська письменниця, перекладач і культурна діячка. Багато її творів визнані шедеврами світової літератури, а в українську вони принесли нові мотиви і мандрівні сюжети з інших культур. Леся Українка писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики і брала активну участь в українському національному русі.

Колискові: "Ой ходить сон коло вікон", "Котику сіренький", "А-а, коточок", "А-а, кицю", "А-а, котів два".

У поемі-казці «Давня казка» Леся Українка в низці художніх образів розгортає свій погляд на значення поезії в житті, на роль поета в громаді, на конкретні взаємовідносини поета з життям, з тим «соціальним оточенням», що йому поет свідомо чи несвідомо служить. На цю складну проблему людство досі має кілька протилежних поглядів...