Катерина Колесник, журналістка (Київ).
Катерина Колесник почала друкуватись із 1988 року в газетах “Молода гвардія” та “Вечірній Київ”. А у 1989 році вступила до Української академії друкарства, факультет «Журналістика» (м. Львів).
Довгий час працювала у газеті “Київ Шевченківський”, і з 2001 року була прийнята на посаду головного редактора газети «Артемівець» від ДАХК «Артем». Новій редакторці було поставлено за мету перевести газету на вищий рівень, зокрема, на комп'ютерні технології.
За сумісництвом деякий час працювала на телебаченні (Національна телекомпанія України).
Після звільнення з ДАХК «Артем» співробітничала з різними виданнями у формі фріланс. Також пробувала себе на телебаченні в якості акторки.
Цікаві статті про актуальні події в Україні та світі від киянки, журналістки з багаторічним стажем Катерини Колесник читаймо у її авторському блозі.
Радо публікуємо на "Малій Сторінці" автобіографічну повість Миколи Колесника, батька пані Катерини, що висвітлює історичні події в Україні часів радянської окупації. Читаймо!
"«Написано від душі, але цього не надрукують. А от тобі «придрукують» — 10 років без права переписки. З німецького табору ти втік, з нашого тікати безнадійно... Отже, знищи все, коли хочеш жити»,— порадив мені Олексій Євдокимович, прочитавши мій рукопис ще за радянсьикх часів. Олексій Євдокимович Пономаренко був для мене не тільки вчителем, але й другом. Я звертався до нього з болючими проблемами, висловлював найпотаємніші думки. Ми часто розмовляли на «заборонені» теми: про Мазепу, Петра І., Грушевського. Іноді обговорювали й «політику партії» — колективізацію, голодомор. І захотілось написати, щоб спомини мої не канули в Лету, щоб нащадки знали, яка то насправді була політика... До болі шкода було нищити свій рукопис, але зауваження Олексія Євдокимовича виявилися цілком слушними, я й сам розумів. І знищив. Тепер важко все відновити по пам'яті, адже пройшли десітиліття. І все ж таки спробую..." (Микола Колесник)
3-го жовтня 2024 р. у місті Генуя між Департаментом права Генуезського Університету, під керівництвом професора трудового права UniGe Гізелли Де Сімоне, та Дослідницькою службою Верховної Ради України в особі її голови Лесі Ваолевської, підписано Угоду про співпрацю щодо методів якісної розробки законів.
"Автентичні традиції не в змозі знищити навіть війна. Ба схоже, навпаки, вони міцнішають, як колись у боях міцнішали стародавні богатирі. Тому, що у нас в душі завжди живе сонце, а сила духу підтримується вірою в Україну! Є у Києві одне (втім, не одне) сакральне місце. Це «Селище Козака Мамая» - «Мамаєва Слобода», котра розкинулась у тому самому урочищі, з якого бере початок легендарна річка Либідь! Це унікальний куточок стародавнього українського хутора прямо у столиці. І саме тут у неділю 23 червня відбулося надзвичайне дійство - святкування Івана Купайла. Гадаю, вже нікого не дивує, що ми відзначаємо це давнє свято 23 червня, а не 6 липня, – бо так власне й відбувалося у сиву давнину!.." (Катерина Колесник)
"Професор з Італії Енріко Альбанезі вже приїжджав до нас влітку. І ми писали про цей візит. Йому дуже припала до душі наша країна, і взимку він прибув до нас знову. Сеньйор Альбанезі – доктор філософії в галузі права, професор кафедри конституційного права юридичного факультету Генуезького університету (Італія), науковий співробітник Інституту перспективних юридичних досліджень (IALS) Лондонського університету (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії). Гадаю, читачам було би цікаво послухати думку італійського професора про наш рідний край." (Катерина Колесник)
Жінка і весна... Ці слова завжди поєднуються у нашому сприйнятті. І саме так я хотіла назвати нову рубрику, яку я давно мріяла створити. Мені так багато хочеться сказати своїм посестрам! Тож я зрозуміла, що писатиму на цю тему не лише весною, а й далі, далі... І я назвала свою рубрику "Україночка". Бо, якщо Жінка — це магічне явище Всесвіту, то Українська Жінка — це взагалі явище унікальне!
"Різдво Христове. Радіє весь християнський світ. І у кожного народу свої звичаї на це велике свято. Які ж традиції, освячені віками, залишили нам діди-прадіди? Почитаємо етнографічний нарис Олекси Воропая «Звичаї нашого народу», виданий 1958 року в Лондоні, в еміграції. Отже, Різдвяні свята починаються зі Свят-Вечора..." (Катерина Колесник)
"Мій батько, Колесник Микола Юхимович, народився у селі Положаї Переяслав-Хмельницького району Київської області. За фахом – вчитель історії. Вже у досить шанованому віці став писати свої спомини. Хоча до цього письменництвом не займався. Ще юним хлопцем пережив усі жахи голодомору, колективізації. Із п’ятьох дітей в родині залишився тільки він і маленька сестричка, моя тітонька. І це вважалося, що сім’ї пощастило! Батька вже давно немає, але я зберігаю ті його мемуари. І зараз, у День пам’яті жертв голодомору хочу ознайомити читачів із однією батьковою розповіддю."
(Катерина Колесник)
"Мені до рук потрапила ця щира розповідь українського захисника. І одразу захотілося, щоб її почуло якомога більше людей! Зворушливо? Дуже! Дивовижно? Так. Неймовірно? А ось це — ні. Бо саме так завжди проявляють себе наші люди!" (Катерина Колесник)
"Гадаю, що «не відкрию Америку», сказавши, що війна змінила нас. Півтора роки тому п’ята ранку 24 лютого розділила історію України на «до» та «після». Моторошно згадувати ті перші часи, перші дні. Важко було повірити: хіба таке може статися у нашій мирній квітучій країні?!!! Страх, відчай, розгубленість…" (Катерина Колесник)
"Понад 500 днів війни... Вже друге літо люди не мають повноцінного відпочинку. А розради хочеться! І вона конче потрібна. Хоча б заради того, щоб мати сили, щоб боротися, щоб допомагати тим, хто бореться. Щоб підтримувати тих, хто менше і слабше. Особливо зараз, влітку треба буквально "пити" це сонце, це тепло і красу. Маємо безліч чудових місць для відпочинку. Розповім про одне з них – просто поділюся враженнями. Пам’ятаєте, скільки чуток, жартів та анекдотів ходило про дачу Януковича у Межигір'ї!? Та й про самого хазяїна... Не так давно ваша покірна слуга там побувала. Дійсно, навкруги – благодать і краса! Недаремно це місце називають «український Версаль». Втім, якщо уважно придивитися, помічаєш досить дивні речі…" (Катерина Колесник)
"Наразі ліпше не вказувати конкретних географічних назв, хоча хотілося б… А втім, може так і краще. Бо організація, про яку я хочу розповісти – не єдина. По Києву, по області, по Україні… Скільки їх – небайдужих, працьовитих, скромних людей, а фактично – героїв, патріотів, які щоденно, крок за кроком наближають Перемогу! Отже, в одному з мальовничих передмість Києва існує Департамент охорони. І якщо до війни тут виконувалася важлива, але вузько направлена робота, то поступово життя ставило свої нагальні вимоги, потреби, і ця діяльність стала розширюватися. Особисто я підписалася на групу «Безпечний регіон», щоб відстежувати повітряні тривоги – ступінь їх небезпеки та серйозності. Наприклад, як тільки пролунала сирена, ми дуже скоро бачимо приблизно таку «карту тривог»..." (Катерина Колесник)
««Ти їдеш в Україну? Божевільний!» «Допомогти Україні? Так, це дуже шляхетно, це благодійна справа, але от я, наприклад, допомагаю Україні онлайн», – казали йому друзі незадовго до ділової поїздки. Та сеньйор Енріко не уявляв собі, як це – допомогти онлайн… Енріко Альбанезі – доктор філософії в галузі права, доцент кафедри конституційного права юридичного факультету Генуезького університету (Італія), молодший науковий співробітник Інституту перспективних юридичних досліджень (IALS) Лондонського університету (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії). У травні цього року професор Альбанезі прибув до України. Головна мета його відрядження – простягнути руку нашій країні, українському народу – в межах свого внеску як академіка, показавши, що ми не самотні в такий важкий час. І що дуже важливо, зробити внесок у складний процес європейської інтеграції, через який зараз проходить Україна, поділитися своїми знаннями в галузі конституційного права. І як найкращий спосіб це зробити, Енріко обрав живий зв’язок — а саме особисто приїхати до нас, щоб зустрітися з українськими колегами, провести обмін досвідом, підтримати їх, також прочитати лекції для студентів...» (Катерина Колесник)