Художник Дмитро Шликов.
Галина Мирослава
ПУДЕЛКО
— А ось і ваш новий однокласник, — енергійно, сяючи радістю, вимовила директорка школи Мальвіна Олексіївна, зненацька прочинивши двері класу. З-поза неї визирав високий хлопчина з кучмою білопінного волосся на голові. Він скидався на кульбабку, яка от-от розлетиться від подуву першого ліпшого вітру, — Цей хлопчик перевівся до нас з іншої школи. Знайомтесь. Це Андрій Пуделко.
— Пудель, — вигукнув Віталик, котрого завжди так і підбивало встругнути якесь дошкульне слово, особливо тоді, коли опинявся на задній парті.
Клас, чого й слід було очікувати, затрясся од сміху. Андрійко знітився. Те, що він відчував, легко прочитувалось, варто було лише поглянути на Андрієве обличчя, що поступово набирало червоно-фіолетового відтінку.
— А в моєї бабці є одне інкрустоване пуделко, така зваблива скринька, там вона тримає прикраси, — заявила Настя, відволікаючи однокласників від дурного сміху.
— Спокійно, — досить строго відважила вчителька музики Валентина Григорівна, на урок до якої заскочила Мальвіна Олексіївна. І, втишуючи клас, додала: — Ставтеся один до одного з повагою, — і скерувала Андрія на вільне місце в ряду біля вікна:
— Поки сядь тут.
Цей урок назавжди запам'ятався, принаймні мені. Ми тоді розучували ''Червону калину''. Андрій теж мав співати. І коли він вивів перші ноти, ми всі примовкли. А Валентина Григорівна, почувши, якою стає пісня у виконанні Андрія, захоплено вимовила, наголосивши слово ''голос'':
— Але голос маєш!
На мої сум та жаль, з того дня до Андрія приклеїлось прізвисько Пудель. Я кілька разів пробувала пояснити, що Пуделка краще називати Кульбабкою за надзвичайну білу ауру навколо його голови, але запропоноване мною так і залишилось лише моїм. Була ще ідея назвати Андрія Кулею, тим більше, що він чудовий бігун на довгу дистанцію, Кулю, до речі, запропонував Яромир, теж добрий бігун, однак і Куля не прижилась.
Андрія прийняли в нашому класі за свого швидко, інакше й не могло бути — він товариський, та такий, що вміє спокійно влагоджувати всі конфлікти, не наривається й не дає себе підім'яти. Здавалось, вчитимемось разом аж до кінця школи.
Та коли почалась повномасштабка, Андрій з мамою виїхали з Запоріжжя за кордон. Вже на польській митниці у Пуделків запитали, чи вони не поляки, бо Пуделків з великої літери та пуделків з малої там вистачає. Проте найдивніше трапилось з Андрієм у Німеччині. Ми знали, що тут, у Запоріжжі, Андрій багато співав та займався з педагогом по класу гітари, здається, в музичній школі, може, і в студії. Треба буде запитати. А голос у нього надзвичайний, пам'ятний, всі, хто чує, обертаються, якщо не глухі. Так от - щойно Андрій у Нюрнберзі, де вони з мамою тимчасово оселились, потрапив до місцевої школи, його нові однокласники один за одним, наче змовились, стали називати Андрія Неприборканим Ангелом або Інтерзоною, хто як. І все через прізвище, що разом з незвичним голосом та обставиною, що приїхав з малознаної колись країни, яка голосно заявила про себе неочікуваною реакцією на намір захопити її територію. Був, виявляється, у Німеччині співак Гайне Пуделко, його журналісти називали неприборканим ангелом, він співав у групі, що називалась ''Інтерзона''. Я слухала на ютубі, дійсно цікавий співак. Не знаю німецької, але прочитала, що сам писав тексти своїх пісень і музику. Респект!
Війна розкидала нас, хтось залишився вдома, попри обстріли міста, хтось виїхав, але наш клас на зв'язку. З останніх новин знаю, що Андрій на згадку про нас придбав собі в Німеччині білого пуделя, якого часто фотографує та ділиться з нами світлинами. А я надіслала йому бабусине пуделко, яке вона мені віддала, з висушеною кульбабкою всередині. Вона виросла біля Андрієвого будинку в Запоріжжі, коли туди ще не влучила ракета. Андрій мені дуже дякував і казав, що неодмінно повернеться.
Художник Майкл Пуделко.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
