Публікації за тегом: Галина Мирослава (Галка Мир)

Сортувати:    За датою    За назвою

Галина Мирослава. Востаннє. "і він видихався
ця швидкість була не його
і плутались кроки
і серце стискало без жалю
ховалося сонце лягаючи в очі на дно
і він відчував
що все далі від світу
все далі..."

(Галина Мирослава)

Картини Олега Шупляка."...тільки всесвіт і вічність
тільки вічність і всесвіт
завжди все бачать
завжди все чують
завжди з тобою
і немає болю
він у смугах
які зависають туманом
а твоє серце його не витримує..."

(Галина Мирослава)

Illustration by Tosya (Israel)"— Я візьму всі твої болі й гріхи на себе, не хвилюйся, все буде добре, — сказав Михась, і вона як стояла, так і завмерла. Єдине, чого їй хотілось цієї миті, але Леся навіть признатись собі боялась, — аби він завжди був біля неї. Надією, опорою, захистом. Їй здавалось, що вона дуже сильна, що незалежність — передусім, що у цьому світі треба вміти захищатись, а якщо не можеш, то жити осторонь, хоча це теж захист, тільки інший. А все виявилось значно простішим. І безмежно приємним. Вона знову відчувала себе маленькою, тою казочкою, яка хлюпалась у щасті й любові, як під літнім бризким водограйчиком. Його слова, теплі й всеосяжні, звучали мовби з проповіді, проказаної вчора на службі. Буцімто Михась належав до рангу святих. Її руки мимоволі опустились, мовби непідвладні їй, а закришка* до матаржину**, який вона готувала на завтра, посипалась зі стільниці на всі боки. Хоча тепер їй було байдуже, кричатиме на неї сестра, або й ні..." (Галина Мирослава)

Костянтин Маковський. Волинянка. "Пам'яті брата мого батька і його коханої, а також тих невідомих мені хлопців, які разом з молодою парою загинули у криївці села Хоробрів Сокальського району Львівської області 15 лютого 1945 року;
присвячується також Володимирові Вецю, сину січового стрільця, двоюрідному братові мого батька, якому я понад десять років тому обіцяла написати про цю подію, на жаль, зробила це лише зараз, коли стрийка давно нема."

(Галина Мирослава)

Illustrated by Phil"Якось маленький Лесик приїхав у гості до дідуся, що жив у залісненій місцевості. Його сивастий дідусь працював лісником у лісі й любив повторювати: "Я тільки там, де лісно". Хлопчик обожнював гостювати у діда, адже той залюбки брав хлопчину з собою геть усюди, куди міг, і розповідав про все навколо. "Це моя дідизна, — повторював щоразу, коли брав малого з собою до лісу. Улюблений дідунь завжди з піднесенням показував, як ростуть рослинки від насіннячка аж на повний зріст, як потрібно прихиляти гілочки й присипати землицею, щоб ростинка продовжувала йти по ґрунту далі, пускаючи корінець і новим стебельцем вистрілюючи в іншому місці. Лесик з дідусиком разом розсаджували розсаду й саджанці на відведених для цього ділянках. Це було дуже цікаво, радісно й приємно. Тільки одне приносило роздратування, — несподівані зустрічі з кропивою. Хлоп'я завжди сердилося на неї, бо, куди б не йшло, вона примудрялась його вжалити, хоча хлопчик не мав звички заголювати ноги, як йшов лісом..." (Галина Мирослава)

Картина Марусі Тарасенко (фрагмент)"У сера Сера Вана
В серванті піжама,
А посуд стоїть на підлозі.
І все б та й нічого
Не було б і з того,
Якби не зайшла його мама.
Якби не зайшла сера мама..."

(Галина Мирослава)

Ілюстрація Катерини Бабок"Гладенька і наскрізь прозора склівочка, через яку сміливо проникав сонячний промінчик, змушувала усміхнутись. Вона стояла рівно посередині стола. Так, ніби чекала поки хтось зрозуміє її бажання і поставить у неї бодай одну маленьку квіточку. До столика придорожнього кафе підсідали зовсім різні люди: усміхнені дівчатка з наплічниками за плечима, насторожена жінка, що не випускала ні на мить з рук телефон, нервовий юнак з кавою в руках, закуцьорблений дідусь, який замовив лише пляшечку мінералки, ще якісь дивні подорожні. Але нікому не спадало до голови принести квіточку. Скляночка поблискувала, надсилаючи натяки, та всі переймались лише собою. А їй так хотілось уваги. Вона чепурилась, як дівчинка, поправляючи сукеночку. А в момент, коли жіночка з телефоном нахилилась над столом, скляниця навіть хитнулась..." (Галина Мирослава)

Зішестя Ноя з Арарату. Картина Івана Айвазовського (фрагмент)"Досі, о Θεο, мій Боже, я пам'ятаю ту хвилю, ту пінну фалю, близьку до темного фіолету у своїй основі, ті бульки її слини, що прикидалися вовною, по її краях. Вона котилася навіжено по білому піску Теодосії, такому білому, як моє ще не віддане сонцю тіло першого в житті дня на морі. Пам'ятаю її непогамовність, її швидкість за спиною. Це перша у житті подія, яку легко й часто відчитую мимоволі з пам'яті. Пам'яті трирічної дівчинки, якою я давно вже не є. Вона поки вміє читати лише по губах, але після цього випадку втікатиме у книжку, аби ковтати світ складами. Тіло кує страх, під серцем загусає невитиснений назовні крик, птахи зі своїм "кр" над головою, о Θεο, це вперше побачений Крим, мить — і ця скажена фаля накриє, фалатне, не лишиться нічого, хіба маленькі фалати тіла на піску, переламані, як дерево на картині Юліана*. Я не знаю, що це, досі не знаю, але залишаю тіло на піску пляжу і підіймаюсь над ним вище хвилі, значно вище. Так високо, що бачу цілий пляж і перелякану маму, яка біжить до залишеного мною на піску тіла..." (Галина Мирослава)

Печериця садова"Сьогодні двом братам — Лук'янові й Маркові — вдалось випросити маму спекти печериці з сиром. До вечері їх ще треба було назбирати. Хлопці вийняли свої велосипеди з сараю і поїхали ними по вулиці. Спочатку проїхали повз металеві сітки, потім вздовж викладеного поздовжніми дошками шальованого штахетника, за ним завернули біля залізобетонних стін огорожі хати на розі, проминули три несхожі між собою тини, ще трішки покрутили педалі біля безпарканної новобудови й виїхали за межі села..." (Галина Мирослава)

Картина Сергія Світославського (фрагмент)"Виглушують виглупують везуть
Відсутнюють
Коліс стоїть дринчання
Впізнавана за способом стояння
Й ходою форма
Вимовкає
Путь.."

(Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Знак. Оповідання про депортацію родини. Малюнок - авторський."Горличка сиділа на димарі довго. Помітили ми її не відразу — садова турочка* мовчала. З таким горлечком та й не туркотіти?! Тутайка* не рухалась. Виглядало, ніби хтось прикріпив скульптуру самотньої птахи на вершечку складеного в одну цеглу вузького, геть невисокого, комина. Її неможливо було випустити з уваги — як дивовижний музейний експонат під голим небом, де єдиним вартісним об'єктом була брунатно-рожево-сіра горличка з чорним півмісяцем на шиї, оточеним білим ореолом. Промальований серпик виразно тримався ямки перед вигином спини. Він разом з чорним жуком дзьоба і пружними ніжками з червонястим відливом змушував зупинитись і завмерти..."  (Галина Мирослава)

Малюнок Катерини Дудник (фрагмент)"Матвійко страшенно любить комах: і тих, що мають крила, і тих, що не мають. І тих, що мелИкають*, і тих, що мовчать. І дуже красивих, і справді мерзосвітніх*. Він знає: куди б не йшов, завжди їх зустріне, бо їх скрізь багато. І спостерігати за ними йому дуже подобається. Якось тато сказав Матвійчикові, що комах важко порахувати, і що порахованих видів понад мільйон. А насправді може бути навіть 8 мільйонів, тільки ніхто так і не зміг полічити. Матвій не розуміє, чому ніхто цим не займається. Коли він виросте, стане ентомологом, таким вченим, що знатиме все про комах, де б вони не мешкали. Хоча не факт, що він буде ентомологом. Матвієчко любить не лише комах, він обожнює равликів, собак, котів, свій конструктор, іграшкові машинки, літачки, кораблі, подарований дідом дерев'яний меч і арбалет з Тустані, йому також подобається садити рослини в землю, обривати ягоди й керувати мамою..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Град. Рад. Дитяче пізнавальне оповідання. Ілюстрація - Cat Watching City. Painting Print on Wrapped Canvas"Коли Дем'янко вперше почув слово град, він здогадався, що градинки повинні бути схожі на виноградинки. А тепер хлопчик має змогу той град бачити! Градинки такі симпатичні! Прозорі, десь непрозорі, крижані кульки здалеку здаються йому геть білими. Аби добре роздивитися град, Демко, ставши на стільчик, хутенько видерся на підвіконня. Град йшов стрімко густими рядами. Градинки безжально били по деревах і кущиках, м'яли листочки, хилили траву долу, стукали по склу вікна, рамі, трубі, доріжці біля хати, відскакуючи після удару, ніби вони м'ячики. "Граються", — подумав уголос Демік. Так цікаво було спостерігати, як градинки граються. І як гарно!.." (Галина Мирослава)

"Уночі, коли дітлашня солоденько засинає, 33 літери абетки повертаються до свого казкового будиночка "Абетний дім", що має два широкі під'їзди. Літерам теж потрібно відпочити. У кожному під'їзді казкового будиночка по 16 квартир. Літера М, яка в абетці займає 17-е місце і стоїть рівно посередині неї, тут головна. М, як справжня матуся-квочка, що все має врахувати, добре про все помислити й подбати, квартирує на мансарді, її приміщення, мовби крила, накриває усі інші кімнати будиночка. Аби будиночок міцно стояв на землі, його будували не дуже високим — він має лише 4 поверхи. У кожному під'їзді на кожному поверсі розташовано по 4 квартири..." (Галина Мирослава)

Malcolm Liepke - Sleeping Baby - Telluride Gallery of Fine Art"Ми з братиком їдемо з батьками на гостину. Тато сидить за кермом, ми з мамою товчемося ззаду. Дорога зовсім замашинена. Хоч нам треба поспішати, всі авта вишикувались рядами й не рухаються. Тато комусь телефонує. Я мовчу, хоча дуже хочеться його питати, а ще більше — радити, та я знаю, що він не любить втручань у розмову. Чую, що татко комусь пояснює: "Ми стоїмо". Мій маленький братик відразу реагує, звертаючись голосно до мами: "Мамо, але ж ми сидимо". Мама вказівним пальцем дає зрозуміти, що не слід так говорити, а коли тато вимикає телефон і кладе набік, пояснює: "Тато вибачався, що не встигаємо, він говорив про транспорт, а не про нас. Машина не може зараз їхати — вона стоїть нерухомо в черзі за іншою машиною, яка теж завмерла в очікуванні. Ми, пасажири, дійсно сидимо, але навіть якби ми лежали або лазили по машині, тато б промовив, що стоїмо, міг ще сказати, що застрягли"..." (Галина Мирослава)

Художник - Марія Примаченко."Для сімейного читання. Дошколярикам старшого віку.
Абетка (ігрова) "Викрутасик" з присвятою жартолюбчикам у двох книжках:
I. Від А до Л (16 літер);
II. Від М до Я (16 літер, без м’якого знака).
(Дітям сумуватим не варто читати)
Словолюбі словожарти словолюбикам для старту.
Смішні віршики з поясненнями-повідкриванками під ними."

(Галина Мирослава)

Художник - Марія Примаченко. Картина - Галочка літає, господаря шукає."Для сімейного читання. Дошколярикам старшого віку.
Абетка (ігрова) "Викрутасик" з присвятою жартолюбчикам у двох книжках:
I. Від А до Л (16 літер);
II. Від М до Я (16 літер, без м’якого знака).
(Дітям сумуватим не варто читати)
Словолюбі словожарти словолюбикам для старту.
Смішні віршики з поясненнями-повідкриванками під ними."

(Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Вперед (оповідання). Ілюстрація автора."Дощ вперто довжив дні. Ця фльора, ця безперестанна капанина з неба, змінювала напрям своєї косості, інколи підлаштовувалася під попутний, часом під супротивний вітер, почасти йшла майже прямо, але все одно не переставала мучити котрий день. Здається, природа хоче притиснути кожну істоту до землі, щоби та не сміла підняти очі, метнутись увись, лише бажала якогось укриття, бігла стрімголов до нього, втупивши погляд у землю, бодай лише оминути болото під ногами, не вступити в калюжу, не перечепитись через якийсь схований на дні багнюки камінь. Але для когось це надія на порятунок..." (Галина Мирослава)

Блог письменниці Галини Мирослави про про видатних уродженців України. Харківський кубофутурист. Оповідка про Болеслава-Ярослава Цибіса"Відомий американський художник польського походження Болеслав-Ярослав Цибіс (Цибис), один з яскравих діячів українського літературно-художнього авангарду в Харкові у 1914 - 1919 роках, народився 6 червня (за старим стилем 23 травня) 1895 року в Масандрі, Крим, у римо-католицькій сім'ї Франца Цибіса (помер художник у 1957 році в Трентоні, штат Нью-Джерсі, США)..." (Галина Мирослава)

"Якось Добромисл, якого мама кликала Добриком, а тато — Мисликом, попросив свого білявого діда пояснити, чому дідусь такий білий. Дідо розправив вуса, аж висвітлилась білина під ними, й почав: "Народився я в селі, що називалось Біла. В Україні багато сіл, які мають таку назву або трошки довшу, як от: Біла Криниця, Біла Гора, Біла Річка, Біла Береза, Біла Скеля, Білий Берег, Білий Потік, Білий Камінь, Білий Рукав, а в час мого народження їх було ще більше. Тепер мого села, на жаль, вже немає. Затоплене...""(Галина Мирослава)


Всього:
95
Поточна сторінка: 1
1   2   3   4   5  
Наступна
В кінець
Топ-теми