Публікації за тегом: Галина Мирослава (Галка Мир)

Сортувати:    За датою    За назвою
Галина Мирослава. Булька. Роман-повість. Для дизайну обкладинки використано картину Едуара Мане.Книга «Булька» написана відомою львівською письменницею Галиною Мирославою наприкінці 2004 року; на початку 2005 року вона була прочитана друзям, однак лише у 2018 році вперше опублікована на папері. «Булька» читається досить легко, хоча насправді написана про серйозне і ставить багато запитань, на які кожен читач може знайти свою відповідь. Книга розрахована на широке коло читачів.

Галина Мирослава. Молитва про вдячність. Ангели - виставка у Львівському Палаці Лозинського"Боже почуй мене
як ти чуєш кожного
чиє серце уповає на Тебе
довіряючи цілковито себе Тобі
прошу Тебе
не дай мені бути невдячною
не дай забути тих
через кого Ти мене вчив..."

(Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Нотатки з подорожі Європою. Світлини - автора. Франція. Париж. "Перед від’їздом до тієї частини Європи, що простягається за нашим кордоном, я налаштувала себе на стан повного відриву від буденних клопотів, відповідальності, ,,хвостів”. Утікала й раніше, особливо у станах, коли світ вимучував до розтирання в порошок, та простір, у який виходила, був віртуальним. Цього разу я вирвалась з відкритими обіймами у світ реальний за межами моєї реальності. На кількох світлинах, зроблених у відпустці у рідкісні моменти, коли я перебувала у стані повного відриву від минулого, майбутнього, а просто, сповнена всеохопної радості, стояла на катері, що плив по Сені, серед великої кількості молодих людей у піднесеному настрої, безтурботно роздивляючись довкола та осягаючи безбережність берегів та неба, я виглядаю настільки молодою, що вже наче і не я. Це світлина не мого тіла, це зображення стану душі..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Мамі. Поеії про маму. Різьблення Олександра Савченка-Більського."Час чимдужче пригина стебло,
М’яко пише, мов ікону, скроні,
І від мрій пливе собі танком,
Сповідаючи поезію долоні."

(Галина Мирослава)

 

Галина Мирослава. Вірші для дітей. Скоромовки"Перший хлопчик каже вперше,
Що не знав, що буде першим.
Другий друг, а з ним другиня
Пругко пружаться й пружинять.
Третій каже, що як тре,
Він що треба, те натре.
Ще б четвертий у четвер
Четвертну ділив на чверть.
П’ятий йде по п’ятачку
П’ятами по  патичку."  
(Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Пасхальне... Білий вірш. Верлібри. Писанки. Великдень."Круг
який малює навколо тебе
відхилена ніжка циркуля життя
з голкою
забуравленою у твоє серце
більшиться
коли вісь витягує тебе вгору"

(Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Мандригорщик​ (збірка віршів для дітей). Квіточка. Художник - Лариса Піша. "Глядачі та слухачі
Прийдуть нині уночі
Слухати веснянки
Солов’їв над ранком.
Почали сьогодні
Співи великодні,
Довго не співали,
На курорт літали.
Самі ж бо маленькі,
Голоси тоненькі.
А які рідненькі!
Завмира серденько." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Віршики маляткам: вчимося говорити. Вірші для Маркуші"Про́шу я папугу Про́шу
Не літати, де не про́шу.
А папуга мені: "Про́ша
Прехоро́ша. Прехоро́ша!"" 

(Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Хоч там що, а я росту. Збірка віршів для дітей."Тосі-тосі рученята,
Тупу-тупу ноженята
Тішать маму, тішать тата.
- Чиї ручки й ніжки?
- Злати. 
Золотого дитяти!"

(Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Дивоптах і Дивина. Віршована казка для дітей та дорослих."А було це, а було...
Дуже й дуже предавно.
Годі навіть тим згадати,
Хто уміє пам’ятати.
Після довгого дощу
З океану в вишину
Вистрибнув маленький острів.
Кажуть, гарний він і досі.
Втрапити ще й нині можеш,
Як читаєш книги гожі."

(Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Товариство. Казка для малят"Коли метелик Фур, якого вітром занесло на довжезну зелену фуру і без його волі спершу понесло в подорож, а потім з такою ж легкістю викинуло з машини в якомусь тихому селі, отямився, то побачив поруч дивне на перший погляд товариство майбутніх мам: велику рум’яну поросну свиню, тільну красу корову, суягну тонкорунну вівцю, лошатну пишнохвосту кобилу та цуцняву чорненьку з рудизною собаку. Збідований, геть знесилений метелик, зачувши їхню розмову, таку теплу і спокійну, враз відчув, що оживає. Йому стало так легко на душі – крильця залопотіли, лапки зашаруділи, а очка заблищали. Вагітні мами мило лежали на зелененькій травичці, час від часу погладжуючи свої пукаті животики. „Куцю, куцю, поросятонька, як ви там, рибоньки?” – похропувала свинка. А кобилиця вела своєї легким іржанням: „Лошаточко моє, зозулько моя, я тебе кумисом частуватиму, щонайкращим у світі, тільки-но народишся”. Метелик дивився на них і відчував у повітрі випромінювання радості..."  (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Світло (казка-легенда). Картини Інни Гайсенюк."Тоді, коли Червоноград вже був містом та ще не називався Червоноградом, довкола знаменитого його палацу, хтось називав його Кристинопільським, хтось Христинопільським, був чарівний парк з басейнами, водними каналами, штучними каскадами, водограями та павільйонами. Якось там люди зауважили розтікання дивного білого світла вночі. Воно йшло з голландського павільйону. Про електрику тоді ніхто й не здогадувався, тим більше про лампи денного світла. Світло, яке точилося з будівлі, котилось неймовірно приємними смугами, проте йти на нього ніхто не наважувався. Люд вигадував різні байки, але що то було насправді?!  Жоден мешканець міста не міг би нам сказати. Прислуга палацу щоранку ходила по цьому павільйону, оглядала всі кутки й закамарки, та нічого не знаходила. Загадка б ніколи не розкрилась, якби якось до міста не потрапила дівчинка років десяти, яку звали Христинкою..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Диво  (казка-легенда). Картини Інни Гайсенюк."Не відаю, як ви, а я люблю гори й воду. От стоїш на легкому висячому мостику, перекинутому через стрімку гірську річку, на тій хиткій лавці, і тобі здається, що для повного щастя нічого більше і не треба, а коли під мостом по воді пливе розкішний пліт зі з’єднаних колод з розкладеним посередині вогнищем і куренем, єдине, чого хочеться, — бути на тому плоті. Розказують, що якось у Карпатах з одним чоловіком, що якийсь час мандрував з плотогонами, почали відбуватись дивні речі, а до того ніхто про таке й не чув. Кажуть, міг той чоловік більшати та меншати на очах, викладати своє тіло за рухом хвилі та водночас глісувати по воді. Бувало й таке, що злітав, мов куля, урухомлений невідомою силою. На перший погляд чоловік видавався непоказним, присадкуватим, а в оті хвилини був він неймовірним красенем, його досконало зграбні рухи змушували затамувати подих навіть відвертих сміливців, отих шибайголів, якими повниться кожне гірське село..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Камені (казка-легенда). Картина Інни Гайценюк."Років зо два тому, якраз під осінь, коли львівський дощ до блиску вилизував бруківку на вулиці Городоцькій, впав мені в око дивний дорослий чоловік. Він був високого зросту, широкий у плечах, а поводився, як малюк: стрибав з каменю на камінь - так діти зазвичай граються в „класики”. Я стежила за ним… Коли ж над’їхав трамвай, він раптом підстрибнув до чубочка вагона і кудись пропав за штангою. Здалось, розчинився. Це було щось неймовірне, проте страшливе. Коли мені спало на думку розпитати людей про дивака, виявилось, що багато хто його навіть знав. З усього почутого дещо прирозуміла, то й вам оповім..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Порічки. Казка для малят."У незаймані часи кущі порічок росли собі вздовж річок. Як червоні, так і чорні, зрідка й білі траплялись. Тоді ніхто не висаджував їх у садах, а для чого, якщо куди не йдеш, порічку знайдеш. Діти частенько бігали до річок по ягоди. Наберуть собі повні жмені та й смакують.
– Куди ви? – питають батьки.
– Біжимо вздовж річки збирати порічки, - відгукувались діти.
– Та біжіть вже. Тільки дбайте про себе, не робіть дурниць, - попереджали батьки.
Якось Дарця, дівчина років восьми, яку батьки любили без тями, збираючи ягоди, забрела занадто далеко від дому. А тут ніч у потилицю втупилась. Йти ж затемна страшно. Дарця сіла під кущиком та гірко заплакала..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Стежка  (казка-легенда). Картина Інни Гайсенюк."Подейкують, що понад річкою Свірж – лівою притокою Дністра, у містечку з такою ж назвою, неподалік чудового Свірзького замку, що доносить з глибини віків свою могутність, жив колись бондар. Не тільки зблизька, а й з далеких країв їздили до нього купці по бочки. Не було у Свіржі людини, що не мала чогось від нього: чи то дерев’яне цеберко для води, чи то діжку для квашення яблук, дехто мав балію, дехто коновки, а хто і дійниці та баклаги з барилками. Всім він був потрібен: треба засолити огірочки чи гриби – до бондаря по діжу, потрібно кудись подіти рибу – також до бондаря, як хотіли бодню для дорогоцінностей – теж шукали бондаря. А щодо діжок до пива, вина чи квасу, то цей бондар вважався неперевершеним..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Сяй і Сяя або Данькові черевики та дивні чоботи. Віршована казка "Коли твоя ласка,
Буде тобі казка.
Як не зіб’єш з пантелику,
Вийде казочка велика.
Тож сідай собі, будь ласка.
Сів? Почнемо... Де ти, казко?!
Тс... Ще можеш прилягти,
Тільки нітелень... Апчхи..."

(Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Бабине лихо. Віршована казка. "Всім, хто казочці раденький,
Розкажу свою тихенько.
Якщо серцю треба казки,
То запрошую. Будь ласка.
Хай не крутять голови
Невдоволені пани,
Кожен мислить сам. І може,
Що не так, відчути гоже.
Тож хутчій сідай близенько,
Поруч умостись гарненько,
Про все зле забудь — хай гине,
А натомість тепло лине.
А от що в слова не взути,
Зможеш серденьком дочути.
Тож тепер дозволь почати
Нову казку викликати...
Агов..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Гавкіт (казка)"Якось кошенятко без імені зауважило, що слово гавкіт ховає в собі кота, тобто воно після гав має ще кіт. Це його страшенно здивувало. "Як таке може бути? — не вгавало воно. — Може, слово гавкіт — це привітання, щось на зразок: „Гав, кицю (котику)!”?" Розмисливши трохи, вело своєї: "Але що ж тоді змушує собак ганятися за котами, не давати їм жити спокійно, як душі того треба? Парадокс. Чому ж тоді такі біди тяжіють над котами через собак, які мали б нас любити, адже ми, майже всі з нас, того насправді варті? Ми ж такі м’якенькі, лагідненькі, особливо до тих, хто нас любить. Чому?"..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Три сини. Віршована казка у народному стилі"Були в батька три сини,
Всі стрункі, як ясени.
Всі високі, чорноброві,
Усім хочеться любові.

Кожен мріє про дружину,
Мовби ангела з картини.
Але де таку узяти?
Та й надумали рушати..." (Галина Мирослава)


Всього:
38
Поточна сторінка: 1
1   2  
Наступна
В кінець
Топ-теми