Публікації за тегом: Галина Мирослава (Галка Мир)

"Крапля борщу упала на шкіру. Абищиця, а він здригнувся. У мозку щось знову рвонуло, мовби порох розсипався по тілу і якимось дивним чином вийшов через усі м’язи одночасно назовні укупі з потом. Вдихав повітря через рот, а видихнув через шкіру. Ще трохи — й усе спокійненько. Розшарувався, розсипався, а тоді знову докупи, як віяло — з’єднаними частинами у крило. А коли його триблисте тіло розслаблене, він відчуває себе маленьким хлопчиком, у якого, як при створенні світу, все — одне ціле, єдино правильне, таке, що не викликає жодних сумнівів. Тим біленьким синьооким хлопчиком, який ще не здогадується про двозначність світу, не те, що про багатовимірність, який щиро не підозрює про поділ на позитивне і негативне, не мастить собі голову думками про кордони між взаємно протилежним, йому анітрохи не важливо, величні вони чи не величні, адже попереду до сприйняття багатовекторності ще так далеко..." (Галина Мирослава)

 

"Наступає ніч на п’яти,
Треба спатоньки лягати,
Десь завдальшки ходять сни.
Тихше, чують все вони.
А наш місяць вайлуватий
Зорі в ріжки йде збирати,
Хмари похапцем хапає,
Геть від себе відганяє..."

(Галина Мирослава)

 

"Місто Ізола (назва походить від слова острів) розташоване на півострові, який раніше був островом, проте в 19 столітті його з'єднали з континентом штучним перешийком. Воно лежить по дорозі між містами Копер і Піран.  Ізола, перші згадки про яку датовані ще 972 роком, була вже портом за часів Римської імперії, а зараз тим паче. Тут можна побачити кораблі, величезну кількість пришвартованих яхт, зрештою, як в Порторожі й Пірані. Більша частина цих яхт насправді належить італійцям,  бо тут тримати їх дешевше, а до Італії близько. Ізола – це ще й  центр віндсерфінгу. Поки ми бавились у воді, віндсерфінгісти швидко проносились позаду нас один за одним, час від часу пропливали яхти, ближче берега тримались надувні човни. .." (Галина Мирослава)

 

 

"До містечка Піран,  італійською Пірано, ми дістались під вечір. Гаряче сонце якраз починало сідати в море як смолоскип. Одна з теорій походження назви Піран  говорить про  два маяки, які колись вогнем ("пірос" грецькою) освітлювали вхід до порту. У стародавніх документах поселення згадується в ранньому Середньовіччі як Пірран. Проте, найімовірніше, назву виводять від слова "червоний" грецькою мовою, але не від вогню, а через червонуваті флішові скелі в районі Пірану..." (Галина Мирослава)

 

 

"Маленька, багата на високі гори (найвища вершина Триглав (2864 м) зображена на гербі), карстові печери, густі ліси, ніжне море, чисті озера, водоспади, старовинні замки, з кліматом, що є сумішшю впливів альпійського, середземноморського та континентального, Словенія стала для мене величезним відкриттям. Самі словенці поінколи називають свою країну "Великим селом". Слова Тараса Шевченка про українське село: "Неначе писанка, село", цілком можна було б застосувати до Словенії, бо Словенія – дійсно писанка. Села й міста тут красиві, охайні, впорядковані, наче їх повилизували. Недаремно одним з впізнаваних знаків Словенії є шестипелюсткова квітка, намальована без відривання руки від паперу. Її можна побачити в найнесподіваніших місцях, одну й рядами, але кожному пильному оку завжди буде приємно її віднайти..." (Галина Мирослава)

 

"Згадуючи Словенію, мимохіть зловила себе на думці, що центром обох моїх днів там була вода:  спочатку морська, другого дня озерна, а згодом  гірська, з джерела в скелі, що вистрибувала двома рукавами й текла двома потоками до ущелини.  Ще зі школи люблю жартома називати воду "аж два О!", трошки перекручуючи звучання молекулярної формули українською мовою. Від свого улюбленого вчителя хімії Андрія Вінницького, якого вже кілька років нема серед нас, колись почула про одного екстерна, що на прохання написати формулу води вивів на дошці слово вода великими літерами з рисочками між буквами: "В-О-Д-А", певно бажаючи проспівати воді велику оду, тільки-от наука має свої вимоги до записів..." (Галина Мирослава)

 

Сергій Лифар – всесвітньо відомий танцівник із Києва, хореограф, педагог театру "Гранд-Опера" в Парижі. 

"Десь би замешкати.
Говорити світлом.
Вирощувати  кристал.
Ходити промінням і молоком.
Відкривати сонце.
Світити в прозорості.
Мати землю і небо.
І зближувати знаками далечінь."

(Галина Мирослава)

 

"До озера Охрид дорога вела нас все вище й вище в гори через македонські й албанські поселення на південний захід від столиці. Охрид – це не лише чудовне озеро, це місто з надзвичайним гербом, на якому ніби підкова з одного боку, з іншого – зображення схоже на дві долоні, складені докупи, які тримають і місто, й озеро. Ліхнідос, стара назва міста, перекладається українською як "місто світла". Славний Охрид, розташований біля підніжжя гори Галичиця (яка знайома назва!), колись славився своїм найстарішим університетом у Європі (9 століття). Тут ще вирощують перлини та розводять форель. Є думка, що назва міста походить від охри, фарби, якою дівчата малювали волосся. Коріння історії Охрида йде в античність..." (Галина Мирослава)

"Палке бажання побачити власними очима зовсім невеличку в порівнянні з Україною (приблизно 2 мільйони мешканців)  Північну Македонію (Северна Македонија), незалежну з 1991 року, як і Україна, слов'янську країну, розташовану на Балканах в оточенні слов'янських і неслов'янських країн, що межує з Косово на північному заході, Сербією на півночі, Болгарією на сході, Грецією на півдні, Албанією на заході,  виникло в мене після запрошення від туристичної компанії "Танго Тревел" придбати акційний тур "У пошуках дива – Македонія". У тур за додаткову оплату входило відвідування озера Охрид, найглибшого в Європі, а також каньйону Матка зі сталактитово-сталагмітовими печерами й чарівним озером, створеним при побудові гідроелектростанції в 30-х роках минулого століття. Зацікавила подана примітка : "Без тесту ПЛР". Карантинний рік без виїздів за межі країни дався мені взнаки, тож я досить легко спокусилась на мандрівку з 24-ма годинами їзди автобусом до місця призначення через 3 митних пости, маю на увазі українсько-румунський митний контроль, румунсько-сербський і сербсько-македонський. Але попри виснажливу дорогу не тільки не розчарувалась, навпаки - отримала велику порцію радості й натхнення..." (Галина Мирослава)

 

"Дощ рукатий
Йде по п'ятах – 
Дуже хоче наздогнати.
Тягне скрізь довгасті руки, 
Хоче щось сказати гуком,
Тільки аби зрозуміти,
Треба під дощем сидіти,
Перемокнути на хлющ..."

(Галина Мирослава)

"Глядачі та слухачі
Прийдуть нині уночі
Слухати веснянки
Солов’їв над ранком.
Почали сьогодні
Співи великодні,
Довго не співали,
На курорт літали..."

(Галина Мирослава)

 

 

"плачуть ниці Твої Боже
задихаючись від масок і втрат
від словоблуддя й епітафій на позір
як риба що судомно ковтає повітря над стоячою водою
зачерпнуті ковшем створеної ними реальності
що планує доконечне перерости у віртуальну..."

(Галина Мирослава)

 

 

 

"... Я бажаю залишити те, що
Значно краще
Від слів
І звуків.
Пошукайте мене
У людях, що любила їх
До розлуки..."

(Переспів 
Галини Мирослави)

 

"Тітку Альберта, тету, всі родичі кликали тільки Анкою. А сьогодні Аль слухав розповідь про Єгипет у школі й почув, що єгипетський хрест, символ безсмертя й мудрості в Стародавньому Єгипті, називали анком або анкхом. Він аж здригнувся. "Ім'я Анка містить анк – єгипетський ієрогліф "життя"'', – подумав Альбертик і став розглядати на плакаті над дошкою зображення знака біля фараона, угорі він побачив коло, під яким своєрідний хрест.  "Такий знак, – сказала Марія Іванівна, класний керівник хлопчика, – використовували також мая і скандинави, тільки вони не називали його анком". Отож, є якийсь зв'язок між анком і Анкою. Спершу Аль подумав, що ім'я Анк пасувало б до якогось чоловіка, хоча такого імені Альберт ніколи не чув. І чоловіка в Анки нема, вона живе сама, хоча поруч з їхньою квартирою. "Треба шукати інший розв'язок", – змикитив хлопець..." (Галина Мирослава)

 

"My sister Laura's bigger than me
And lifts me up quite easily.
I can't lift her, I've tried and tried;
She must have something heavy inside."

(Spike Milligan)

"Жив на світі маленький  Меліпончик. Батьки здебільшечки називали його Мелі, що означало "мед" грецькою мовою. Якщо ви подумали, що Меліпончик – це  традиційний польський пончик або солодкий галицький пампух, то дуже помилились. "Чому? Ким же він був?" – запитаєте мене. Відповідаю: "Безжальним меліпоном з великої родини меліпоніні." Лише не подумайте, що він когось кривдив без причини. Мелі, як усі бджоли з родини меліпонів, не мав жала, тобто був безжальний. Такий собі блакитноокий пустунчик-трутничок  у штанцях у жовтаво-чорнуватеньку смужку, однак до справжнього трутня йому ще треба було рости..." (Галина Мирослава)

 

"вітер розхитує
то в один бік то в інший
кахикає налягаючи
лише гамір 
лиши гамір
і піском в очі
міра губиться 
десь поміж 
як і мир у тобі 
ти б спинила його пташко
але звук сам застрягає в твоєму горлі
прецінь гілля тріщить під тобою
хіба поспівом 
по втратах"  (Галина Мирослава)

 

"My gardens sweet, enclosed with walles strong,
Embanked with benches to sytt and take my rest
The Knotts so enknotted, it cannot be exprest,
With arbours and alys so plesaunt and so dulce."

(George Cavendish)

"Березіль-березінь**,
До берізочок плиплинь
У березовім гаю,
Скажи кожній: 
– Напою.
Най твій стан якнайнайшвидше
Набирає феєрично
Сил з землі. Сил від коріння
Для листочків, для цвітіння
І гладенької кори,
Білі й чорні кольори,
Для гілок, обвислих ніжно,
Ди-во-вижно..."  (Галина Мирослава)