Галина Мирослава
КРАЇНА-КВІТКА СЛОВЕНІЯ
(частина друга)
ІЗОЛА
Місто Ізола (назва походить від слова острів) розташоване на півострові, який раніше був островом, проте в 19 столітті його з'єднали з континентом штучним перешийком. Воно лежить по дорозі між містами Копер і Піран. Ізола, перші згадки про яку датовані ще 972 роком, була вже портом за часів Римської імперії, а зараз тим паче. Тут можна побачити кораблі, величезну кількість пришвартованих яхт, зрештою, як в Порторожі й Пірані. Більша частина цих яхт насправді належить італійцям, бо тут тримати їх дешевше, а до Італії близько. Ізола – це ще й центр віндсерфінгу. Поки ми бавились у воді, віндсерфінгісти швидко проносились позаду нас один за одним, час від часу пропливали яхти, ближче берега тримались надувні човни.
Ізола розташована в районі, де представники італійської національної спільноти живуть корінним населенням, цілий округ Ізола офіційно двомовний, поруч зі словенською на рівних засадах функціонує італійська, для італійців навіть назва міста звучить інакше: Isola d'Istria, нагадуючи їм, що Ізола – містечко Істрії, півострова, розташованого між Трієстською затокою і затокою Кварнер. Зрештою, Італію з Хорватією видно звідси неозброєним оком. Міські будівлі часто нагадують італійські, точніше навіть – венеційські.
За дивним збігом обставин в Ізолі на диких, зовсім невпорядкованих пляжах, ми чули то тут, то там українську мову. Можливо, українці так голосно говорять? Чи їх тут досить багато? Чи ми просто відчуваємо їх і тягнемось у ті місця?!
Міщани Ізоли дуже спокійні, життєрадісні, не особливо кудись поспішають – атмосфера курорту. Але зовсім не нудного: тут проводяться фестивалі вина, риби, оливок, кухні, а також кінофестивалі й різноманітні змагання.
А ще – вони уважні. Неподалік місця, яке ми вибрали для себе біля моря, на повітрі зроблено басейн серед моря для сліпих і людей, які майже не бачать. У ньому були відпочивальники, які могли не хвилюватись за безпеку. Зворушливо.
Кожні власники міста кожного століття щось по собі лишали, а було їх чимало: після Римської імперії тут панувала Венеціанська республіка, згодом Австрія з невеличкою перервою на контроль наполеонівськими військами з 1805 по 1813, згодом Італія, аж поки Ізола не відійшла до Югославії й перебувала там до 1991-го.
Місто пишається своєю центральною площею, будівлею міського магістрату 1325-го року, збудованою в готичному стилі та перебудованою в 17 столітті в стилі бароко, церквою 16 століття св. Мауро, церквою Св. Марії Алієцької в центрі міста на площі Манцолі, вперше згадується у 1303 році, щоправда, археологічні розкопки стверджують, що на цьому місті між першою половиною 11 і 12 ст. вже стояв храм, триповерховим бароковим палацом Бесенгі дельї Угі, що був власністю видатної та багатої родини Істрії Бесенгі, вони й довірили будівництво свого палацу міланському архітектору Філіппо Донгетті, маленькою церквою 15 століття Святого Домініка.
Археологи тут мають що робити. Вони час від часу викопують якісь нові артефакти. Ми бачили такі місця, однак вони ще закриті для відвідувачів.
У дослідників моря теж непочатий край роботи. Поки ми пестились на сонечку на кам'янистому пляжі, розглядали у прозорій воді різноманітні камені, спостерігали, як повзають крабенята і метляють туди-сюди рибки.
А прогулюючись містом, зазирали до храмів, бо так хотілось їх бачити зсередини. В Европі багато напівпустих релігійних споруд, а тут лавочки надворі й всередині обліплені парафіянами. Екскурсовод випередила наше запитання, давши зрозуміти, що в основному в храмі перебувають не словенці, більшість з яких в Ізолі не мешкає, а лише здає свої квартири курортникам, переважно відвідують церкви боснійці й серби, які тут працюють. Може тому багато будинків потребують капітального ремонту, все ж таки курортники не будуть доглядати так, як це роблять власники.
Після короткої екскурсії містом разом з екскурсоводом я і моя нова знайома, чомусь здається, що знала її все життя, шукали місце, де можна поснідати за помірну ціну, адже перед тим був день дороги, тобто день на перекусах, хоча й з кавою на заправках, дуже хотілось нормальної їжі. Ірина бажала покуштувати чогось рибного, я не була проти зовсім, тож ми стали приглядатись до рибних страв. Мій вибір впав на страву "ribja juha", тобто рибна юшка, майже українська назва.
Перша емоція від прочитаного меню й почутого – усмішка, адже колись давно жартома написала я своїм дітям казку "Три сини", у якій одним з персонажів була дівчина Юха:
|
|
"Каже старшенький од роду: – От тепер прийшла нагода Розійтися у світи. Там живе велика Юха, Гори там шовками шиті, Аби лиш нечиста сила |
|
І от я через пребагато років потрапляю в країну Хочкуди й сідаю їсти свою "юху".
Буває ж!
До слова: написи словенською легко читаються, іноді майже відразу можна перекласти, а от до звучання треба звикати.
До прикладу, уривок з вірша "Ти тут?" Томажа Шаламуна (Tomaž Šalamun):
Si tu? Ти тут?
Ne vem, Neimenovani, ne vem. Не знаю, Безіменний, не знаю.
Poglej me. Поглянь на мене.
Poglej me. Поглянь на мене.
Ko boš hotel. Коли захочеш.
Ko bom umrl. Коли я помру.
Ko se bo svetlilo. Коли засяє.
Ko bo moje telo ugasnjeno. Коли моє тіло згасне.
Ko bom dihal. Коли дихатиму.
Ko bom šel. Коли йтиму.
Nisem še tako pisal. Я ще так не писав.
Ne vem, kaj bo. Не знаю, що буде.
Vidim zvezde. Бачу зорі.
.jpg)
ПОРТОРОЖ
Порторож – також туристичне місце, його називають головним морським курортом Словенії. Тут море сучасних санаторіїв, готелів і місць для відпочинку. Десятки тисяч років тому тут лежало Паннонське море, воно пішло під землю, але завдяки йому в Порторожі є термальні джерела, а також лікувальні грязі. При лікуванні тут широко використовується так звана "сланіца" – висококонцентрована солона вода, яка утворюється в процесі добування солі. У місті є пристань для яхт і невеликий міжнародний аеропорт. З вікна автобуса місто видалось мені схожим на Ізолу.
По дорозі з Ізоли до Пірану жінка, яка проводила нам екскурсію (цікаво, що в дитинстві вона якийсь час жила у Львові, згодом у Баку), розповідала, що мешкає в Італії, бо життя в Словенії виразно дорожче, а на роботу приїжджає до Словенії, де колись проживала. Ще однією причиною покинути місто був для неї пронизливий вітер бора, словенською "буря" (burja), хоча словенську "бурю" філологи не пов'язують зі слов'янським відповідником, а стверджують про запозичення з часів Римської імперії.
У ці краї більшість людей їдуть набиратися здоров'я, але не лише на море, а й в так звані місця сили, разом з храмами й монастирями це парки й гаї, таких місць народні цілителі в Словенії визначили дуже багато, зокрема: Біоенергетичний парк Салінера з дванадцятьма енергетичними точками з ділянкою землі вздовж Струнянського хреста (Strunjanski križ) над Місячною затокою (навіть кажуть, що в архівах Ватикану зберігаються свідчення того, що монахи бенедиктинці тисячу років тому побудували тут монастир саме через ці місця сили), також район між озерами Блед і Бохінь, точніше, між Рудно-Полем і Усковницею (там точки випромінювання позначені камінням у формі зірки, кожна точка має напис про те, що вона лікує і скільки часу можна у ній перебувати).
"Місто Ізола (назва походить від слова острів) розташоване на півострові, який раніше був островом, проте в 19 столітті його з'єднали з континентом штучним перешийком. Воно лежить по дорозі між містами Копер і Піран. Ізола, перші згадки про яку датовані ще 972 роком, була вже портом за часів Римської імперії, а зараз тим паче. Тут можна побачити кораблі, величезну кількість пришвартованих яхт, зрештою, як в Порторожі й Пірані. Більша частина цих яхт насправді належить італійцям, бо тут тримати їх дешевше, а до Італії близько. Ізола – це ще й центр віндсерфінгу. Поки ми бавились у воді, віндсерфінгісти швидко проносились позаду нас один за одним, час від часу пропливали яхти, ближче берега тримались надувні човни. .." (Галина Мирослава)
"До містечка Піран, італійською Пірано, ми дістались під вечір. Гаряче сонце якраз починало сідати в море як смолоскип. Одна з теорій походження назви Піран говорить про два маяки, які колись вогнем ("пірос" грецькою) освітлювали вхід до порту. У стародавніх документах поселення згадується в ранньому Середньовіччі як Пірран. Проте, найімовірніше, назву виводять від слова "червоний" грецькою мовою, але не від вогню, а через червонуваті флішові скелі в районі Пірану..." (Галина Мирослава)
.jpg "Блог письменниці Галини Мирослави про мандри. Галина Мирослава. Країна-квітка Словенія. Пізнавальні нотатки про мандри. Адріатика. Світлини Галини Мирослави.")
"Згадуючи Словенію, мимохіть зловила себе на думці, що центром обох моїх днів там була вода: спочатку морська, другого дня озерна, а згодом гірська, з джерела в скелі, що вистрибувала двома рукавами й текла двома потоками до ущелини. Ще зі школи люблю жартома називати воду "аж два О!", трошки перекручуючи звучання молекулярної формули українською мовою. Від свого улюбленого вчителя хімії Андрія Вінницького, якого вже кілька років нема серед нас, колись почула про одного екстерна, що на прохання написати формулу води вивів на дошці слово вода великими літерами з рисочками між буквами: "В-О-Д-А", певно бажаючи проспівати воді велику оду, тільки-от наука має свої вимоги до записів..." (Галина Мирослава)
Дивіться також на "Малій Сторінці":
"Перед від’їздом до тієї частини Європи, що простягається за нашим кордоном, я налаштовую себе на стан повного відриву від буденних клопотів, відповідальності, ,,хвостів”. Утікала й раніше, особливо у станах, коли світ вимучував до розтирання в порошок, та простір, у який виходила, був віртуальним. Теперя вириваюся з відкритими обіймами у світ реальний за межами моєї реальності..." (Галина Мирослава)
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
