Галина Мирослава
ПЛІТ
— Як це називається? — запитав Макар, тицьнувши пальцем на загороду* навколо ресторану при дорозі, куди він з батьками направився, коли вийшов з машини після кількагодинної їзди.
— Пліт, — спокійно відповіла мама.
— Пліт? — Макар зі здивуванням глянув на неньку, — Таку конструкцію брали й спускали на воду плотогони?
— Хм, — потягнув звук через ніс тато, а тоді, як вони підійшли ближче до тої городьби*, промовив: — Різниця є, от поглянь: пліт огорожі вертикальний, а пліт плотогонів — горизонтальний. А от дерево і тут, і там щільно з'єднане, сплетене докупи. Наскільки я знаю, для водоплавного плота переважно беруть грубі колоди, для стоячої огорожі, гадаю, достатньо тоненьких, хоча не завжди так було. Старі дерев'яні замки огороджувались масивними колодами, вищими за людський зріст.
— А я думала, що це тин, — обізвалась сестричка Богуслава зажурено.
— Тин — то теж пліт, щоправда, у нас тином називають лише особливий пліт, в'язаний точно так, як мій светрик, дивись! Він має лицьові та виворітні петлі, — і матуся пальчиком показала візерунок на своєму светрі, — Дехто, правда, будь-який пліт називає тином.
— Навчи мене в'язати, — звернулась до мами Богуслава.
— Светрик чи тин? — намагалась уточнити матуся.
— Ні, мене цікавить рукавичка, — протягнула Богуслава.
Макар у той час зацікавлено оглядав пліт і щось собі мізкував. А тоді випалив:
— Я теж хочу таку огороду*.
— І куди ти його поставиш? Навколо якого городу? Нашого дев'ятиповерхового будинку? Що він там охоронятиме? — допитувалася мама.
— Не знаю. Він гарний. Я б на нього щодня дивився та милувався.
— А знаєш що, — порадила сестричка, — Ти ж можеш з сірничків модель зробити.
— Навколо чого? — поставив запитання тато.
— Я збудую замок з вежами, маленький, звичайно, біля замку зроблю заглиблення для озера, у нього покладу пліт, ще й з веслами про всяк випадок, а оточу замок високим плотом, таким високим, щоб через нього нічого видно не було, хіба з веж.
— Добре-добре, — швидко проговорила мама й простягнула синові меню. — А тепер замовляй обід. Нам треба поспішати. Ще далеко їхати.
*— огорожа.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
