Галина Мирослава
ВРОЦЛАВ
Їхала я до Вроцлава, мріючи передусім побачити Одру, з якою пов'язана історія, яку описала в оповіданні ''Доросла'', а побачила не лише її, подекуди міцно стиснену кригою, як і ми всі, перебуваючи у війні навіть поза межами України, а ніби занурилась у пам'ять про Львів перед Другою світовою війною. Навіть придбала собі карту довоєнного Львова, яка тут продається майже всюди.
Вроцлаву понад тисячу років. Це дуже затишне місто, в якому в гармонії живуть минуле та сучасність. Розлоге, спокійне. Таке, в якому приємно перебувати. Не дивно, що до Вроцлава люди тягнуться звідусіль.
Місто багате надбаннями минулого та сучасними здобутками. У 2016 році воно здобуло звання культурної столиці Європи.
Я була у Вроцлаві недовго, на запрошення, але за кілька днів встигла побачити людей з різних частин світу. Перетнулась з вірменами, грузинами, білорусами, побачила китайців, японців та чимало українців. До речі, за останніми даними українці у місті становлять 27 відсотків.
Українці повідкривали у Вроцлаві різні заклади, зокрема кав'ярню-книгарню в центральній частині міста, там можна насолодитись переглядом українських книжок, попиваючи каву зі смачними тістечками. Українські книги є також в маленьких кав'яреньках за межами центральної частини. Чималу колекцію сучасних українських книжок мені показали в бібліотеці величезного Головного вокзалу (залізничного). Гадаю, що нам теж треба створювати читальні зали на вокзалах. Дуже гарна ідея.
Місто Вроцлав виникло не на пустирі. Землі навколо Вроцлава люди освоювали з давніх-давен, про цю територію згадував відомий географ Тацит у 98 році, збереглись і згадки Клавдія Птолемея у знаменитій праці «Стародавня Германія», 150 рік. Але як місто Вроцлав з'явився десь в період з 915 по 921 рік з ініціативи чеського князя Вратислава. На той час тут мешкало західнослов'янське плем'я слензян, які й заснували поселення на Острові Тумському, у місці злиття трьох приток Одри. З кінця X століття місто перебувало під пануванням Польщі. За свою довгу історію Вроцлав, окрім Чехії та Польщі, належав ще Австрії та Німеччині (німецька назва міста - Бреслау). Варто додати, що у 1945 році у Вроцлаві точилися запеклі бої, німці намагались втримати місто. Акт про капітуляцію був підписаний тут аж 6 травня 1945 року.
Після закінчення Другої світової війни місто увійшло до складу Польщі. Між 1945 і 1949 роками більшість німців виселили до частини Німеччини, яку контролював Радянський Союз. Місто почали заселяти поляки, яких до війни тут практично не було. Багато з них були переселенцями-поляками з України, саме зі Львова, Львівщини та Волині, а також з Литви (Віленський край).
Зі Львова до Вроцлава за домовленістю між Радянським Союзом та Польщею тоді ж і вивезли частину національної колекції Ossolineum, а також полотно Рацлавицької панорами.
Коли я оглядала картини художників зі Львова, Києва та інших місць України, вивезені тоді з України та виставлені тепер у Вроцлаві, щеміло під серцем, бо це все ж таки історія, пов'язана з моєю рідною землею, саме вона їх надихала, з нею вони були пов'язані.
Вроцлав — це ще місто бронзових гномиків, поляки називають їх «краснолюдками». Пригадуєте повість-казку відомої польської письменниці Марії Конопницької, життя якої тісно пов'язане з Львівщиною, «Про краснолюдків та сирітку Марисю»? Гномики з'явилися у Вроцлаві як нагадування про підпільний рух «Помаранчева альтернатива» 1980-х років.
Щодо панорами, вона була офіційно замовлена міською радою Львова. Робота над нею тривала з 1892 по 1894 рік. Ця панорама присвячена переможній битві польських повстанців над російськими військами генерал-майора Олександра Тормасова під Рацлавицями у 1794 році (період повстання вихідця зі спольщеної руської шляхти Тадеуша Костюшка). У цій битві вирішальну роль відіграла атака селян-косиньєрів, які захопили російську артилерію, що підняло бойовий дух поляків, хоча стратегічно ситуація не змінилася.
Рацлавицька панорама — одна з найбільших панорам і одна з небагатьох збережених і не порізаних на фрагменти заради повернення коштів. Ідея її створення належала відомому польському живописцю, поету та ілюстратору, чеху по батькові, Яну Стиці, уродженцю Львова, чиє дитинство проходило не лише в самому Львові, а також у Самборі (з Самбора згодом була його перша наречена, яка рано померла), Стрию, Жовкві, Бродах (саме у Брідській німецькомовній гімназії Ян захопився малюванням). Львову на згадку про Яна Стику залишився унікальний будинок художника, споруджений фірмою відомого українського будівничого Івана Левинського за проєктом архітектора Юліана Захаревича у неороманському стилі. Від'їжджаючи до Франції, Ян Стика продав свій будинок-кораблик митрополиту Андрею Шептицькому, це відбулось 15 лютого 1907 року, а вже 29 грудня 1908 року митрополит подарував цю будівлю Церковному музею у Львові, нині в цьому будинку розташований Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського.
До слова, митрополит УГКЦ Андрей Шептицький навчався на правничому факультеті Вроцлавського університету протягом 1884–1887 років. Під час навчання майбутній митрополит відвідував тут лекції з філософії, теології та славістики. У 2018 році у Вроцлавському університеті урочисто відкрили меморіальну таблиця на його честь.
Також у Вроцлаві перед Ратушею височіє пам'ятник дідусеві Андрея Шептицького по материнській лінії — славетному польському комедіографу, мемуаристу, поету, графові Олександрові (Александеру) Фредру. Цікаво, що Александер Фредро брав участь у поході військ Наполеона на Москву. А Рацлавицька панорама для мене - друга в житті панорама після першої, побаченої в дитинстві, що була присвячена ще одній програній росіянами битві — ''Бородінській битві''. До речі, ''Бородінська битва'' створена українським художником-баталістом французького походження, родом з Одеси, Францом Рубо.
Ян Стика намалював 30 відсотків полотна, його роботу продовжив відомий польський художник Войцех Коссак, син знаного батька Юліуша Коссака з родини Коссаків гербу Кос, що мала українське шляхетське походження, як і родина матері з дому Соболевських. Юліуш Коссак ніколи не соромився свого русинського (українського) походження попри те, що Україна на той час як держава не існувала, а називати себе українцем було непрестижно й часами небезпечно. Додам, що з українських джерел відомо, що він фінансово допомагав українським організаціям, а в травні 1848 року в Празі на Всеслов'янському Конгресі разом з Дідушицьким декларував себе русином з діда-прадіда. Також Юліуш Коссак виконав рисунок до Шевченківського концерту у Кракові у 1890 році.
Розміри Рацлавицької панорами становлять 150×15 м. Для панорами використали привезені з Бельгії десять рулонів вітрильного полотна розміром 10×15 м. Після завершення всіх робіт панораму виставили для огляду на Загальній крайовій виставці у Львові в спеціально збудованому павільйоні з внутрішнім діаметром 38 м за проєктом архітектора Людвіка Балдвін-Рамулта. На презентацію панорами 8 вересня 1894 до Львова приїжджав імператор Франц Йосиф I. У соціалістичній Польщі панораму не виставляли з політичних міркувань. А вже з 14 червня 1985 року вона експонується у спеціально збудованому сучасному захищеному приміщенні у Вроцлаві.
До бібліотеки Осолінських я, на жаль, не потрапила, була лише поблизу й раділа змозі почерпнути історичну інформацію з виставлених побіля бібліотеки плакатів.
Пощастило також поблукати по залах музею Вроцлавського університету, де раз за разом натрапляла на імена вчених зі Львова.
У перший день приїзду до Вроцлава мене навіть пригостили смачним, проте незвичним для мене, борщем на заквасці, у якому плавали круглі вареники з м'ясом — колдуни. І смакувала я його в ресторані, створеним поляками на пам'ять про старий Львів. Заклад у самому серці Вроцлава, навпроти Ратуші. На стінах світлини старого Львова, вікна й столи прибрані як на Різдво, звучать старі батярські пісні, подеколи прориваються лемківські мелодії. Почула я тут і голос першої леді львівського джазу. Маю на увазі Ірину Яросевич, Ірену Андерс після другого шлюбу, широко відому під псевдонімом Рената Богданська, псевдонімом, який Рена, так її називали вдома, взяла на згадку про своє перше кохання - композитора Богдана Веселовського. Колись для мене стало відкриттям, що Ірина Яросевич походить по матері зі знаменитого роду Нижанківських, з того самого, звідки вийшли знані в Галичині композитори Остап Нижанківський та Нестор Нижанківський, а також оперний співак Олександр Нижанківський.
У вікіпедії українською мовою про Ренату Богданську є такі слова: ''Рената Богданська ніколи не приховувала, що є українкою, але й не акцентувала на цьому. Через одруження з відомим польським діячем та довголітнє добровільне перебування у таборі польської військової еміграції, що збіглося з піком загострення українсько-польських етнічних конфліктів, характерних для першої половини XX ст., вона обмежила своє спілкування з українцями. Лише в останній період свого життя згадала, що має українське коріння.'' Не знаю, хто автор, але сказано надзвичайно влучно. І фактично не про одну Ірену, а про стан українців, які намагаючись вижити під владами імперій, боялись говорити вголос про своє коріння..
Надто важка доля підневільних народів, народів без власної держави. Підневільний народ якщо не винищують до кінця, то гноблять на повну силу, зневажають, роздягають до нитки, знецінюючи його ім'я, мову, традиції, славу.
Пишу з вірою та надією, що Україна цього разу зуміє себе захистити від зловісного ворога, завдячуючи внутрішній силі та тій частині світу, яка підтримує нас, вистоїть і відродиться на славу своїм предкам і світу.
Дякую всім, з ким перетиналася у Вроцлаві. Там мені щастило лише на гарних людей, де б я не опинялась, пам'ять про них берегтиму у своєму серці.
16 лютого 2026 року.
Матеріали люб'язно надіслано пані Галиною спеціально для читачів "Малої Сторінки".
