Публікації за тегом: Мова

Сортувати:    За датою    За назвою

Канадський сфінкс.​ Картина Олександра Дмитренка."Ми звертались до неї лише так: Франя Франківна. До інших сусідів звичніше: Ірка, пані Ганя, баба Міля, тітка Оля. Лише пані Франю називали по батькові. Згодом, коли до нашого будинку підселилась Феофана Францівна,  ім'я якої за кілька днів ми спростили до Фана, часом у нас виривалось замість Франя, повне ім'я якої Франка, Фаня. Франя Франківна вирізнялась з-поміж наших сусідів не лише іменем, передусім гордою поставою. Не помітити високу й струнку Франю Франківну навіть у великому натовпі здавалось неможливим. Хоча говорила вона мало, дивним чином усі її слова й дії запам'ятовувались і продовжують жити з нами, хоч і минуло багато років... Чоловік Франі Франківни теж мав досить дивне ім'я — Филимон Флоріанович, але таким помітним нами, як його половинка, не був, може бути, що його наші сусіди теж зауважували, та ми двоє ним не цікавились зовсім. Якось ми наважились запитати Фаню Франківну про те, чому у неї таке дивне ім'я. І почули відповідь..." (Галина Мирослава)

 

"Жити – значить творити. Творити прекрасне, чудове, добре, а значить, корисне людям. Так творити, щоб для користі іншим вкладати в свою працю всю свою душу, вміння, працювати від щирого серця, із натхненням і радістю, що така праця – не щось марне, а потрібне людям. У цьому я вбачаю красу життя..." (Сергій Губерначук)

 

 

 

"...Тільки-но жінки піднялись сходами до Славка, під ногами земля пішла ходором – по селу вдарила артилерія. Один за одним посипались будинки, а з їхньої хати залишилась лише половина. 
– Сідайте, – гукнув до них сусід Сергій зі своєї машини, виїжджаючи неподалік на дорогу. 
Усі Сергієнки вскочили до машини. Перестрашені й розгублені. 
–  Слава Богу, що живі, – кинув Сергій, теж Сергієнко, хоча й не родина, і помчав по дорозі, віддаляючи й віддалюючись від страху й небезпеки, – Все буде добре. Головне – живі. Решта  – наживне. Якось наладиться. Нам уже нічого не страшно.
– Слава Україні! – виголосив Славко.
– Героям Слава! – відповіли як один всі разом." (Галина Мирослава)

 

"Антон біг до хати, переповнений бажанням сповістити мамі про сьогоднішній незабутній урок української мови. І коли неня відчинила двері, він тут же з піднесенням випалив: "Антоніми". 
— Які антоніми? — не второпала матуся.
— Борислава Остапівна пояснювала нам, що таке антоніми. Розумієш? — і продовжив відхекавшись. — Усі в класі розвернулись до мене, а дехто навіть у долоні заплескав. На честь Антона.
— А, — блимнула очима мама. — Вам Борислава Остапівна сказала, що на честь Антона?!.." (Галина Мирослава)

 

"До пітьми не звикли очі.
Та одначе – пам’ятаймо:
Найгустіша темінь ночі  – 
За годину до світання.
Йди  поволі, але  вперто.
Не оглянься,  не спіткнися.
Не  шукай  доріг  затертих:
Ними  ходять  темні  й ниці.
Вмій  навпомацки впізнати,
Друг чи ворог  із тобою.
Не спокушуйсь на принади.
Переймись лиш  боротьбою..."

(Любов Сердунич)

 

Цвітіння сакури (невідомий художник)"Мов мені
мов
над сном моїм
сном
зимовим
весною
розбрунькуюся
потечу
по стеблу від коріння й плачу
над мовчаннями
і над собою..."
(Галина Мирослава)

 

Painting by Corinne Hartley."Аня, і Антон, й Алінка
Куштували апельсинку.
Антоніна, Анатолій
Ананаси їли вволю.
А Андрій, Аліса й Алла
Абрикоси смакували.
Богданочка, Богдан й Борис
Цукерки їли «Барбарис»
І білий-білий шоколад —
Смачний дарунок для малят."
(Тетяна Строкач)

 

Петриківський розпис (фрагмент). Авторка — Вікторія Тимошенко."Мово моя, мелодійна, ласкава, привітна.
Піснею линь, наче квітка барвиста, розквітни!
Плавно течи, немов води широкої річки,
І дзюркоти, мов весняні струмочки-потічки.
Ніжно звучи колисковою любим малятам,
Грізно кричи, коли просто не можна мовчати!
В пам»яті будь, закарбуйся у серці назавжди!
Гідно тримайся, бо ти — наша мово, найкраща!"

(Тетяна Строкач)

 

Картина Андрія Доброго."У взуттєвому магазині повно людей нині:
Три чешки шукають чешки,
Три в’єтнамки купують в’єтнамки,
Чотири японки вибирають японки.
А два маленькі козаки міряють козачки
І оксфорди, припасовують до ноги
Певно й гордо. Постукують обцасами
Новенькими, з прибамбасами,
Й заглядають на дівчат, що із Риму,
Й гладіаторок шукають одержимо."
(Галина Мирослава)​

 

Картина Михайла Дмитренка (фрагмент)"Ти поспішаєш до найближчої крамниці. У тебе нема часу. У думках проскакує, що ця мандрівка надто довга, тож раз за разом прискорюєш ходу. Залишається кілька кроків, кожний на вагу золота. Чуєш дзвінок. Мить — і хапаєшся за трубку: “Так, серденько. Зараз. Лише придбаю ґудзики, тканину на обрус і мереживо, плетене човником, тиждень поспіль не вдається заскочити, хоча й поруч, а товаришка казала, що майже не залишилось. Може  яку прикрасу до хати пошукаю. Чогось мені бракує, але досі не визначилась”..." (Галина Мирослава)

 

 

Румунські класики – дітям. Йон Крянґе П’ять хлібин. Казка для школярів. Переклад з румунської Івана Кушнірика. Дзвоник — журнал для українських дітей Румунії."Якось улітку мандрували собі двоє знайомих. В одного з них у торбі було три хлібини, у другого дві. Через якийсь час вони зголодніли й присіли у затінку плакучої верби, коло криниці з журавлем, вийняли кожен свій буханець і почали разом обідати, щоб було охочіше й смачніше. Аж тут підходить ще один мандрівник. Зупинився коло них, привітався і просить, щоб його почастували, бо він дуже зголоднів, а з собою нічого не має, та й купити ніде. — Сідайте, добродію, пообідаємо разом, — кажуть йому подорожні, — бо, слава богу, де обідає двоє, там вистачить і для третього. Третій мандрівник був такий голодний, що не став чекати, щоб його довго припрошували, а сів коло них і почав разом з ними наминати сухий хліб та холодною криничною водою запивати, бо ніякого іншого питва у них не було. І їли вони доти, доки з'їли всі п’ять хлібин, як за себе кинули..." (Йон Крянґе)

 

Черешня. Картина Алли Василькової."Одного разу влітку, незадовго до Зелених свят, я прокрадаюся з хати і йду серед білого дня до вуйка Васіле, старшого брата мого батька, красти черешні; бо тільки в нього та ще десь у кількох місцях у селі була рання черешня, яка дозрівала близько Зеленої неділі. І я роздумую, як то зробити, щоб мене не впіймали. Спочатку я заходжу до нього в хату i вдаю, що кличу Йона скупатися в річці. – Йона немає вдома, – сказала тітка Маріоара, – поїхав привезти сукманів із твоїм вуйком Васіле до чесалки в Кодрень, що біля фортеці. Хочу вам сказати, що в Хумулештях прядуть і дівчата й хлопці, і жінки й чоловіки; і робиться там багато сувоїв: i чорного, і чорного з білим, різноякісного сукна, яке продають і шматками, і вже шитими. І продають все там же, на місці, вірменським купцям, що приїжджають навмисне з інших міст: з Фокшаню, Бакеу, Романа, Тиргу-Фрумос та звідусіль, а також спродують на ярмарках повсюди..." (Йон Крянґе)

 

Painting by Trisha Romance."Жила колись молода й гарна мати. Що мені ще сказати вам про неї, щоб ви краще уявили її? Вона, діти, була схожою на кожну з ваших матерів. Була настільки схожою, що те, що я вам розкажу, навіть не можна вважати казкою. Або, якщо хочете, це історія будь-якої матері. Її діти багато чого в ній не помічали. Ні того, що вона молода й вродлива, ні того, що іноді вона втомлена й задумана, ані того, що часто вона весела й щаслива, мов дитина. Вона була матір'ю…" (Мірча Синтімбряну)

 

 

 

Український гірський гончак"Максимко їхав у потязі до Києва й усміхався сам до себе — у спогадах він ще продовжував жити в Карпатах. Правда, тепер дивився на себе ніби зі сторони. Якби цього літа він не поїхав до Рахова, у його житті не сталося б так багато змін. Хлопчик уже не раз з батьками підіймався в гори, навіть коли ще ходити як слід не вмів, та цей раз був особливий. Усе почалось з пригоди в селі, куди вони дістались з Рахова на автобусі. На зупинці тато роззирнувся довкола, аби зорієнтуватися, а тоді  повів за собою маму й Максима в гори. Невдовзі вони зупинились. За брамою перед великою і гарною гуцульською садибою, такі садиби, до речі,  гуцули називають ґраждами,  любо загавкав собака. Макс захоплено вслуховувався у приємну для його вуха мелодію. Він любив собак, але тоді вперше у нього пробудилось бажання дізнатись щось більше про цих тварин, яких називають друзями людини, довідатись, чим вони відрізняються одні від одних, навчитись впізнавати серед собак мирних і знати як треба поводитись зі злими..." (Галина Мирослава)

 

Лілії. Картина Інни Долгополої."Як самe він з’явився на світ – не знав. Прокинувся, ніби зі сну, і йому здалося, що існував, відколи й земля. Він не відчував ні болю, ні радості. Багато міркував: як з’явився і чий він? Малесенький, як насінинка сочевиці, він ворушив тендітними ніжками і обходив краєм листочок, який був йому притулком. Одного дня, відчувши внутрішній порив, виліз із прохолодної тіні й вибіг надвір, під промені сонця. Він остовпів, осліплений тим сильним блиском. Потроху його серце заспокоїлось, і він наважився розплющити очі сильніше, все більше й більше, і нарешті відкрив їх широко й подивився вгору. Він став ніби меншим, ніж був..."  (Еміль Ґирляну)

 

Дзвоник — журнал для українських дітей Румунії (видається Союзом Українців Румунії)Читаймо та слухаймо на нашому сайті твори румунських класиків для дітей у перекладі українською мовою, опубліковані у новій цікавій рубриці журналу «Дзвоник», що видається Союзом Українців України.

 

 

 

 

 

 

"Що тільки серце не мучить –
Холодно й важко, мов лід…
Мовонько щира, квітуча –
Долі усміхнений цвіт!
Піснею квітни завзято,
Сяйвом схвильованих нот!
Бо нам усім оживати
В слові тривожнім – народ..."

(Володимир Даник)

 

Картина українського художника Олега Шупляка."А мовонька-мова — схвильованим виром...
Слова — невгамовні сонця!
У мовоньці-мові є музика щира,
Що нею квітують серця. [...]
І радісна днина — ще прийде... ще буде!
Хоч хмари важкі і гроза.
А мовонька-мова — це легко відчути... —
І біль, і вогонь, і краса!"

(Володимир Даник)

 

Видавництво Склянка часу, Канів.До одинадцятої частини циклу творів Володимира Даника "З письменницького зошита" увійшли такі оповідки: "А мова таки розвивається!" , "До речі – про склянку", "Про шпаргалку", "На футбольній ниві". 

 

 

 

 

 

 

"Гілля, гілля, стовбур, луб,
На поляні стояв ЗУБ.
А на ЗУБІ росла БІЛКА,
на якій зростала ГІЛКА.
А під ЗУБОМ — цілий рід:
Тато-ДРІТ та мама-ДРІТ.
Не любили ДРОТИ риб,
Їм до смаку краще ГРИП..."

(Євген Дмитренко)

 


Всього:
258
Поточна сторінка: 1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Словники   
Топ-теми