Галина Мирослава
ТАКИ СКЛАДНО
(оповідання)
Весело розгойдуючись на стільчику, Омелянчик взявся до домашнього завдання з англійської. Він силувався скласти англійські буквиці докупки й отримати слова.
Коли мама почула слово ''юнн'', вона перестала перекладати речі й запитала:
– ''Юнн''? А що це таке? Як воно пишеться?
– Хіба не здогадуєшся? Прислухайся... ''Юнн'', майже по-нашому, відразу ясно, що воно означає ''юний'', спочатку пишеться слово ''ти'': ''вай'', ''ов'', ''ю'', а за тими літерами: ''ен'', ''джі'', – розтлумачував Мілько.
– Ага, вже знаю, ти маєш на увазі ''янн'', – поправила мама й доповнила: – А в англійців не все так прямолінійно. У слові ''молодість'', яке відрізняється двома останніми літерами від цього, читається дійсно ''ю'', а тут мусимо вимовляти ''я''.
Хтось зателефонував. Мама взяла слухавку, Омелян продовжував виконувати домашку. Але не встигла мама закінчити розмову, як біля неї вже стояв стривожений син.
– Мені треба написати переклад. ''Янн'' – юний, ''яннґе'' – юніший?
– Напиши: молодший.
– Ні, мені треба вищий ступінь від слова ''юний''.
– Більш юний. Розумію тебе. Проста форма справді першою проситься, проте іноді доводиться використовувати складену, – прояснила мама.
Омеляшко почухав потилицю й побіг записувати. Таки складно вчитися, хто б що не казав. Весь час виникають якісь запитання, і біда, що не завжди можна вгадати відповіді. Дописавши рядочок, хлопчик побіг до груші й безжально лупив її кілька хвилин, повторюючи слова рахунку, вивчені на заняттях карате: ''ічі'', ''ні'', ''сан'', ''ші'', ''ґо'', ''року'' й так до десяти. Після цього він трохи повисів на перекладині, попіднімався на руках, перевернувся два рази через голову вперед і один назад, виліпив кілька тварин з пластиліну й врешті попросився гуляти. Мама зиркнула на двір і через вікно побачила сусідку Нелю та її хлопчика Нестора, молодшого на два роки від Омеляна. Тож відпустила, наказавши бути в полі зору пані Нелі.
Коли мама закінчила поратись на кухні, Омелян ще бавився на вулиці, вона підійшла до парти сина, зазирнула до розкритого зошита. Там красувався записаний сином переклад слова ''яннґист'' українською:
– ''Яннгист'' – понад більш юний.
Мама усміхнулась. Тоді підійшла до вікна. Через нього побачила сина. Біля Омелька, крім Нестора, був ще Денис, хлопчик з квартири під ними. Їй подумалось: – Вже темніє. Пора кликати найменш юного до хати, – а тоді вже гукнула до сина: – Омелечку, час додому!
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
