Публікації за тегом: Оповідання

Сортувати:    За датою    За назвою

Painting by Agnes Vago

"Тихого вечора, щойно на небі з'явилася велика зірка, бабця Ганна запалила стареньку лампу, схожу на грушечку. "Бабцю, що, вже Різдво прийшло?" - допитувалася Марійка. "Прийшло." І тут враз під вікном, як маленькі пташечки, защебетали колядники. У хаті було так тихо, що здавалося чути, як дихає лампа. Дзвінкі дитячі голосочки, мов різдвяні дзвіночки, несли в хату радість і дух свята. Ганна відчинила двері, привіталася, подякувала і кожному з дітей в торбинку поклала гостинці..." (Юлія Хандожинська)

Малюнок Марії Ємельянової."Було це дуженько давно. Спершу людина приручила песика й гарно про нього дбала. Сама ще не поїсть, а його погодує. А пес за це вірно день і ніч служив господареві — старанно охороняв його сім'ю, дім, майно. І звик до людини. Тоді чоловік узяв до себе й кішку, щоби всіляких гризунів від житла відганяла. І от кішечка чи стереже вночі дім, а чи преспокійненько собі спить, зате як проголодається, то тихенько-ніжно підійде до господині, господаря чи діток і так в очі їм задивиться премило та ще й замуркоче, що вони одразу все покинуть, аби тільки її погладити та погодувати. Вся увага кішці, а про нього мов забули. Кинуть що-небудь чи плеснуть води в черепок — ото й усе..." (Галина Римар)

 

"Відбуваються зміни у житті?! Отож і з’являються нові слова, що це життя усе ж... характеризують. Ніби і слів уже давно існуючих таки вистачало, але ж... нові слова – це і нові барви! Це і щось таке, чого у нашій мові ніби і не було, а тепер... усе ж з’явилося. Слово культовий з’явилося десь у період так званої перебудови і на початку нашої незалежності. Скажімо, культовий фільм... чи культова книга... Тобто щось таке, що матиме відгук не тільки сьогодні і завтра, а і, можливо, за плином десятиліть. Слово це, як мені здається, більше фігурувало у російськомовних текстах, а потім ніби... перейшло... ереповзло... до текстів, творених українською мовою. Але ж наша солов’їна мова почувається нині, що там не кажи, значно вільніше і розкутіше, аніж це було у часи радянської імперії. І це виявляє себе не тільки у літературних творах, а і... у творенні слів..." (Володимир Даник)

 

Читання влітку. Список програмних творів з літератури

Публікуємо список програмних творів з літератури для 2 - 11 класів. Багато творів з української літератури розміщені й на нашому сайті. Тож просто тиснемо на посилання й читаємо! 

 

Селянське подвір'я. Акварель Тараса Шевченка (1845), фрагмент"Є на Черкащині село Моринці. Воно, можна сказати, нічим особливим не примітне: таких мальовничих сіл у нас не сотні — тисячі. Тим часом про нього знають не тільки повсюди в Україні, а й далеко, далеко за її межами. Адже в Моринцях народився наш великий поет і художник Тарас Шевченко. Тарасові батьки були безправні кріпаки. Вони жили у великій нужді, тяжко працювали на жорстокого ненаситного пана. І хатина їхня була тісна, підсліпувата, кособока, під обшарпаною вітрами солом'яною стріхою. Але це рідне обійстя лишилось для Шевченка найдорожчим місцем на землі. Бо тут він з'явився на білий світ, тут маленьким немовлятком спав у лозяній колисочці, тут зіп'явсь на ніжки і вперше вимовив наймиліше слово «мама»... Тарасикові ще не виповнилось і двох рочків, як батьки переїхали до сусіднього села — Керелівки. І вже в Керелівці хлопчик прожив майже чотирнадцять літ. На все життя зберіг Шевченко найтеплішу пам'ять про рідні батьківські пороги..." (Анатолій Григорук)

Анатолій Григорук. Українська xата. Оповідання. Малюнки Олесі Варкач."Ти, мабуть, не раз чув такі вислови, як "українська мова", "українська пісня", "український одяг", "українські страви"... Усе це створено тільки нами, українцями. Це, власне, те що відрізняє нас від інших народів на землі. Давня українська хата теж, можна сказати, помешкання особливе. Де було багато лісу, її будували з дерева. В інших краях — із глини. А дах покривали або тоненькими дощечками — дранкою чи ґонтом, або ж ушивали соломою. Глиняні хати і ззовні, і зсередини білили. А багато хто, шануючи красу, ще й розписував барвистими квітами. Долівку теж робили глиняною. І в літню пору вистеляли пахучим зіллям. Вікна в українській хаті були невеличкі, найчастіше — в одну шибку. Заможніші люди склили їх гутним* склом. А бідніші запинали бичачим міхуром, крізь який денне світло ледь-ледь пробивалося..." (Анатолій Григорук)

НУШ 2 клас. Анатолій Григорук. Довгожданий лист (з книги Перша доріжка в небо). Ілюстратор Олена Бугренкова."Щодня по обіді Павлусь вибігав за ворота, щоб не проґавити поштаря діда Нестора. Забачивши його, Павлусь ще здалека гукав: "Здрастуйте! А мені лист є?" Дід Нестор неквапом прилаштовував на носі старі, зв’язані ниточкою окуляри. А тоді лівою рукою, бо праву йому ще у війну побило, починав перебирати пошту. Довгенько перебирав. А сам поверх окулярів лукаво поглядав на Павлуся. "Тимошик я! – нетерпеливо нагадував Павлусь. – Хіба ви забули?" "Тимошикові цього разу є," – нарешті казав поштар і, бувало, простягав зразу аж два конверти. Павлусь хапав їх. Роздивлявся марки. Ще й нюхав. І пахли йому ті листи далекою заморською країною. Навіть самим татом пахли. Тата вже давненько як дома нема. Він поїхав на заробітки. Павлусь за ним дуже скучає. І як одержить листа, то вже так радіє, що аж підстрибує. Спершу тато часто писав. А це щось від нього – ані вісточки. Дарма Павлусь вибігає за ворота стрічати поштаря. Дід Нестор тільки рукою махне. «Потерпи ще трохи, пишуть тобі», – скаже підбадьорливо. І йде далі..." (Анатолій Григорук)

Анатолій Григорук. Чим хата багата. Збірка оповідань для дітей. Художник Валентина Серцова.

        ЗМІСТ КНИГИ:

І з посміху люди бувають 
Той ще не музика, хто в дудку дме 
Хто міняє, той нічого не має 
Знає кіт, чиє сало з’їв 
Коваль клепле, поки тепле 
Молодець проти овець 
Хочеш бути щасливим, не будь лінивим 
Куди вітрець, туди й розумець 
З курми лягай, з півнями вставай 
Скільки злодюзі не красти, не мине він напасті 
Де дуби, там і гриби 
В гурті й пісня в лад іде 
Чим хата багата 

 

Анатолій Григорук. Чим хата багата. Оповідання для дітей. НУШ, 2 клас. Художник Валентина Серцова (завантажити, читати, слухати)"Визолотило сонце лани. Скрізь розпросторився густий гарячий дух стиглої пашні. Денисків тато і днює й ночує в полі. Він у комбайнерів за бригадира, і роботи в нього у жнив’яний час — непочатий край. Дениско так, бува, скучить за татом, що більше й витерпіти несила. Тож відпроситься в домашніх, осідлає замість коня довгу лозину — й біжка на лан. Перетне ріденький лісок, за ним ярок та смугу колючої стерні, і вже ось він, у кабіні татового комбайна, що пливе по безмежному жовтому морю. "Це добре, що ти підсобити прийшов, — пригладжує Денискові непокірного чубчика тато. — Тут, брат, поспішати треба, бо не той урожай, що в полі, а той, що в коморі. Як думаєш, упораємо за сьогодні цей лан?.." (Анатолій Григорук)

Painting by Timothy Adam Matthews"Схвильований Олько, старший братик Михасика, вривається до кімнати, де зібралась уся родина, й голосно повідомляє, що знає, хто такий експрезидент: 
— Експрезидент, — Олег гордо підіймає голову, — це попередній президент. 
Михайлик замислюється на хвильку, бере в руки свій екскаватор і здивовано питає: 
— А мій екскаватор колись возив каву?
Мама з татом усміхаються, Олежик не звертає уваги на братові слова й продовжує: 
— Ми сьогодні вчили нові професії в школі..."
(Галина Мирослава)

"Одного разу Марійка знайшла кошеня. Правда, іграшкове. Воно було однооке та не мало однієї лапки. Дівчинці стало шкода іграшки і вона вирішила віднести її до старого дідуся Івана, який міг полагодити що завгодно. Дідусь сидів на лавці, а біля нього ходили білі голуби, котрі дзьобали зерно, яким старенький їх пригощав. Дівчинка привіталася і розповіла з чим прийшла. Іван Юхимович погодився спробувати полагодити кошеня і сказав, щоб вона приходила завтра. Марійка ледве дочекалася наступного дня і вранці вже збиралася до дідуся, коли мама її спитала: "Донечко, а як ти віддячиш дідусеві за допомогу?" Маруся промовчала, бо навіть не думала про це.  Але вона була розумна дівчинка і вирішила купити старенькому продуктів, адже магазин знаходиться далеченько від його хати..." (Юлія Забіяка)

 

Письменницький конкурс #безпробілів. Умови літературного конкурсу. Підліткова література. Письменники та письменниці 12-19 років.

Письменницький конкурс #безпробілів чекає на тексти письменників та письменниць 12-19 років і підліткову літературу, написану людьми будь-якого віку. Прозу, поезію та п’єси, сміливі експерименти на межі стилів і жанрів. Новаторські за формою та змістом історії з різноманітними персонажами й актуальними темами. Нас цікавить увесь спектр людських почуттів — від надії до відчаю, від бунту до прийняття. Все, що болить, дратує, радує і змушує підлітків вставати з ліжка щодня. Влучно підібрані слова, яким віриш, й образи, які потрапляють просто в серце. Ми не боїмося складних у будь-якому сенсі тем і хочемо читати про те, що зазвичай замовчують, але ми завжди вловлюємо стереотипи і будь-яку дискримінацію у тексті. Нас захоплюють персонажі й автори з незвичним поглядом на світ і небачені реальності чужої свідомості. Тексти переможців проілюструють молоді українські ілюстратори й опублікують на сайті Букмоль, а на авторів 10 найкращих текстів чекають й інші приємності.

 

"Десь високо-високо в горах, де зелені полонини, де, мов звивисті стрічки, плаї, де беруть початок чисті джерельця, де і сонечко, здавалось, ближче до землі, жив собі хлопчик Данилко – малий пастушок. Мав він білявого чубчика, сині, мов погідне літнє небо, оченята, рум'яні щоки та прудкі ноженята, які не знали втоми, бігаючи по гірських стежинах. Разом із дорослими вівчарями випасав хлопчик овечок на полонині. От пасе собі Данилко овечки, а рученята все щось майструють та майструють. То сопілочку голосисту, то топірець узорчастий, то тайстрину. Та ще багато чого умів робити хлопчик, усього і не перелічиш. І знали малого майстрика усі люди в довколишніх селах. Любили його, поважали. Та не тільки за рученята умілі, а й за серденько добре та щире. Бо ніколи нікого не кривдив, усім допомагав: чи то пораненій пташці, чи скривдженому дереву, ба, навіть дощовому струмкові, який збився з дороги, зачепився за велику каменюку і кружляв довкола неї, бо ніяк не міг потрапити у русло мами Річки..." (Марія Деленко)

 

Полтавський краєзнавчий музей ім. В. Кричевського. Українська традиційна колиска."У садочку, що повниться пташиними піснями від самого світання, сивий дідуньо майструє колисоньку. У білій сорочці, з добрим настроєм, як і годиться. Не снідаючи, після ревної Молитви. Йому підсобляє тато. Малому Сергійкові це так цікаво! То він хутенько вніс дрівцят до печі - мама з бабунею попросили, і біжить до татка з дідусем. А дід Андрій усміхається..." (Галина Римар)

 

Hokusai. Boats, Moon."Якось матуся повідомила милій донечці Людмилі, Люді, Люсі, що в Китаї, країні, де дуже багато людей, жив колись імператор Лю Да, який походив з роду Лю. Його батько теж був Лю, а діда звали ще цікавіше — Лю Сю. Всі його сини також до імені додавали слово Лю. І спадкоємцем Лю Да згодом став якийсь новий Лю. "Китай, — повторила про себе Люда по складах, — мабуть, там має бути багато китів."..." (Галина Мирослава)

Оксана Іваненко. Маяк. Казка зі збірки Великі очі. Художник Василь Євдокименко."Море тихо плесь та плесь. Я розкажу вам казку про море. Слухайте!.. На далекому пустинному березі, куди рідко припливають кораблі, в маленькій рибальській хатинці жив старий-старий дід з своєю внучкою Ганкою. Дід ловив рибу, а Ганка пасла кози. Не любив дід землі, він змалку звик плавати по морях, і тільки коли під його ногами гойдався човен на хвилях, почував себе міцно і впевнено. Та тепер він був такий уже старий, що навіть рідко коли випливав у море, а тільки плів великі дивовижні сіті. Казали люди, що то щастя купити в діда невід. Риба йшла у той невід купами, як на найкращі заманки. Але дід рідко робив свої сіті на продаж; він казав, що плете їх для внучки. Багато див бачив старий на своєму віку за морями, за океанами. Він плів сіті і згадував срібні води, в яких плавав, золоті квіти в сонячних країнах, в яких бував, морські страшні бої, в яких воював. Сіті виходили від того різними, і чудові сни снилися Ганці, коли вона спала в шатрі, зробленому з цих сітей..." (Оксана Іваненко)

Оксана Іваненко. Чарівні зерна (зі збірки Великі очі). Художник Василь Євдокименко."Невже ваші старші брати й сестри не розповідали вам ніколи, що, коли вони були маленькими, декому з них довелося лікуватися у одного дивного лікаря, якого діти поміж себе називали «гострим»? Так, так, його поміж себе всі називали просто гострим, бо він завжди з загостреною увагою приглядався не тільки до своїх хворих, а й до всього навколо і мав через це дуже гострий вигляд — гостру борідку, гострі вуса, гострий ніс і такі гострі очі, що нікуди від них втекти не можна було: він ніби пришпилював ними. Проте останнім часом про лікаря і його лікарню згадували все рідше й говорили про них усе менше. Мені здається, про нього навіть почали потроху забувати. Та це й не дивно, бо всі ми певні, що таких хвороб, які обрав своєю спеціальністю гострий лікар, у нас тепер майже немає, навіть удень лікарі крізь свої трубочки їх не помічають, а вночі, коли всі сплять, тим більше на них ніхто не хворіє..." (Оксана Іваненко)

Оксана Іваненко. Три бажання. Казка зі збірки Великі очі. Художник Василь Євдокименко."Цікаво, чи стрівали ви таких людей, яким завжди сумно, коли іншим весело, і, навпаки, вони тільки тоді й усміхаються, коли товаришам не до сміху? Ну, от просто ніяк не попадуть у лад?
Хоч таких чудних людей мені завжди шкода, проте бувати з ними в товаристві не дуже зручно, і я, по правді сказати, не дуже люблю, та і ви, напевно, також? Мабуть, тому і в Зіни не було товаришів: вона теж ніяк не могла вгадати, коли треба сміятися, а коли плакати. Наприклад, у їхньому класі — 5-А — дівчинка Ася зайняла на міському музичному конкурсі перше місце. Звичайно, весь клас ніби свято справляв, і кожен з учнів до речі і не до речі згадував: «Я вчуся в одному класі з тією самою Асею!» Тільки бідна Зіна ходила, ніби в воду опущена. Правда, у неї саме в ті дні боліли очі..." (Оксана Іваненко)

Дитячі поезії Галини МирославиГалина Мирослава, у дитячій літературі часто підписувалась як Галка Мир, родом з Червонограда. Пані Галина — з родини вчительки української мови, що фанатично любила свою професію та українську літературу, Мирослави Козак, і дизайнера одягу, шанованого у Червонограді закрійника невеличкого ательє, до якого приїздили шити костюми та плащі навіть зі столиці, Івана Козака. За життя навчалась на різних курсах, як потрібних, так і таких, що були даремною тратою часу, змінювала види діяльності, та єдине, що завжди залишалось незмінним — безмежна любов до української мови та поезії.

Олесь Ільченко. Один день хлопчика з Вінчі (дитинство Леонардо да Вінчі). Ілюстрації Миколи Баликіна.«У його нотатках нащадки знайдуть чудові архітектурні рішення і проєкти, креслення-винаходи танка й парашута, гелікоптера й дивовижних військових машин, математичні розробки й відкриття в галузі анатомії людини, тварин та рослин. Цей чоловік винайде скафандр, підводний човен, пароплав, ласти, велосипед, планер, кулемет. Він першим запропонує встановлювати гарматні батареї на броньованих кораблях, накреслить схеми небачених ткацьких верстатів, машин для виготовлення голок, потужних підйомних кранів, оригінальних важелів і ґвинтів. У XV столітті ця людина знала про кулькову вальни цю, без якої не можна створити принципово нові машини. В житті геніального Леонардо да Вінчі не було фантастичних таємниць, як вважають зараз. Звичайно, в його біографії трапляються загадки, проте шлях да Вінчі напрочуд цікавий та насичений і без усяких "шифрів" та "кодів"...» (Олесь Ільченко​)

 


Всього:
588
Поточна сторінка: 1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Микола Трублаїні    Євген Гуцало    Ярослав Стельмах    Володимир Винниченко    Леся Воронина    Андрій М’ястківський    Олена Пчілка    Василь Сухомлинський    Сергій Плачинда    Євген Шморгун    Михайло Слабошпицький    Богдан Лепкий    Михайло Коцюбинський    Книжковий огляд   
Топ-теми