Публікації за тегом: Оповідання

Сортувати:    За датою    За назвою

Grandmother Artwork By George Owen Wynne Apperley Hand (fragment)"Дідуня в нас не було. Наші дідуньо, сказано, пропали ні за цапову душу ще в першу світову. Вони загинули зовсім молоді: внуками і не бралося на зав'язь. А коли ми знайшлися (двоє хлопців і три дівчини), то нам вкрай бракувало дідуня. Дівчата, правда, це якось не дуже розуміли, навіть наша найстарша сестра Надя, а про близняток Вірку і Любку нема чого й казати, бо вони ще винянчувалися в колисці. Мені ж і Петрові хоч сядь і плач: надходила весна — не було змайструвати кому нам возика, а чи вчинити таке колесо, щоб ми гасали ним ціле літо; надходила зима — не було кому змайструвати санчата чи витесати дерев'яні ковзани. В нас не було дідуня — не було кому вистругати такого свистка, щоб найдальша далина відгукувалася луною на його заливисте фю-ю-ють.. Та біс із тим возиком, що скажемо вищав би, з тим невловимим колесом, за яким тужили наші ноги; біс із тими санками, які переганяли б вітер, з тими ковзанами, на яких ускакували б незамерзлі ополонки. Біс із тим голосистим свистком, від якого усім закладало б у вухах..." (Борис Харчук)

 

Painting by Odysseas Oikonomou."Вона не була дочкою грецьких богів. Може й не  знала про бога грому й блискавок Зевса і богиню пам'яті Мнемосіну. Але вона була Музою, невисокою темненькою дівчинкою, яка нещодавно оселилась у його будинку. Павлик ніколи не чув такого імені раніше. Таке незвичайне. Почувши його вперше, він автоматично ввімкнув телефон і спитав голосом пошукову систему, що означає ім'я Муза. Відповідь не забарилась. На екрані з'явилось речення: "Муза – та, що дарує натхнення". "Як музика. Муза і музика", – промовив сам до себе хлопчик. Щось дуже схоже, водночас невловне, було між цими двома словами. Павлусь намагався відгадати, чому батьки дівчинки вибрали саме таке ім'я для донечки. Він бачив Музу майже щодня, і кожного разу так і кортіло запитати: "Чому?". Проте стримувався, хоча все всередині нього кипіло. Невдовзі він випадково почув, як тато казав мамі, що нові сусіди, Арсен і Софія, – греки..."  (Галина Мирослава)

 

Антологія сучасної новелістики та лірики України-2020"Життя навколо настільки непросте, а проблеми, які виникають, настільки серйозні, що як тут — не іронізувати?! Бо іронія... при всій нібито полегшеності відповідного підходу... це ж таки серйозна річ! Бо зачіпає серйозні теми. І добре, коли ця серйозність (хоч і в іронічному варіанті...) приходить до читача з дуже невеликою паузою. Після написання. Приходить завдяки виданню, що його тримаєш у руках. Бо, скажімо, мої іронічні мініатюри віршовані друкувалися, крім книг, і в газеті “Голос України”. І афоризми, написані у іронічному стилі, теж. А іронічні мініатюри... у прозі?! Ще ні... А у книзі, що у мене в руках, вони — вже є! Що ж це за книга?! “Антологія сучасної новелістики та лірики України. 2020”. Книга ця вийшла завдяки зусиллям канівського видавництва “Склянка часу”. І деякі з оприлюднених там іронічних мініатюр приведені нижче. Життя змінюється. Бо виникають нові можливості, нові тенденції. І це помічають, звичайно ж, усі. Любимо книгу?! А інтернет нам дозволяє ознайомитися з дуже немалою кількістю книг, до яких би ми, мабуть, просто не добралися б у їх паперовому варіанті. Що, певна річ, значення його... тобто паперового варіанту... аж ніяк не применшує! Причетна до цього аспекту теми і наступна іронічна мініатюра..." (Володимир Даник)

 

Painting by Laura Stoddart."Віталик любив бавитись зі своїм сусідом Глібом з квартири навпроти. Коли він був зовсім маленький,  чомусь називав Гліба Хлібом, але Глібчик не ображався, бо сам, так не раз бувало, переплутував слова – якось навіть звернувся до Віталія: "Італь". Мабуть, згадав про Італію, де відпочивав з батьками. А тепер найкращого друга нема. Точніше, є, тільки дуже далеко, дуже-дуже   аж в Аргентині. На другій півкулі Землі, по другий бік від екватора. Там навіть вода в умивальнику закручується в іншому напрямку при стіканні в отвір, не так, як у нас – за годинниковою стрілкою, а проти. І пори року там теж інші. От коли у нас весна, до Гліба надходить осінь, і коли на календарі березень, як зараз у Віталика, за вікном у Гулька в позаекваторній Аргентині перший місяць осені. Тужить Вітась за Глібчиком, так би хотів з ним погратись..."  (Галина Мирослава)

 

"На початку березня сніг ще не встиг розтанути повністю. Усюди були калюжі, а там де колись були снігові замети, сніг тримався. І як сонячні промені його не надкушували, він вперто лежав і не щезав. Пташки дзеленчали, кури вийшли з курника й сварливо  порсалися  на городі в землі. Качок було не впізнати. Замурзані, в болоті, вони неквапливо, але радісно перекочувалися з однієї калюжі в іншу. Кіт сидів на даху курника й ловив вусами перше весняне тепло. Оля  спостерігала з вікна.  Вона дуже хотіла  вийти на вулицю, взути чоботи й пострибати разом з качками в калюжах. Але дівчинка захворіла й мама не дозволила їй. Тому Олі тільки й залишалося пити малиновий чай та дивитися у вікно. Раптом вона побачила, як мама побігла до сараю. Довгий час матуся не виходила звідти. Оля почала хвилюватися чи все гаразд. Вона вже одягалася, щоб побігти до матусі, та мама вийшла на вулицю і радо усміхалася. Щось гукнула Олі, але півень так голосно закукурікав, що Оля нічого не розчула..." (Ксенія Бондаренко)

 

Ксенія Бондаренко. Даринка й синичка. Оповідання для дітей - читати та слухати"Даринка йшла за дідом по стежинці, яку він розчищав від снігу. Йшли ближче до лісу. Був місяць лютий. Недаремно він отримав таку назву. Зима наче відчувала, що ґаздує останні дні і незабаром поступиться весні. Тому вона накидала снігу так багато, що дерева загорнулися в нього, немов в пухові хустки. Було занадто холодно. Дівчинка одяглася тепло, та мороз в'їдався в одяг і починав дошкуляти і кусати. Щічки одразу розчервонілися, мов стиглі осінні яблука, а вії вбралися в біле пір' ячко від морозу. Даринка вже хотіла кликати діда додому, бо її ніжки пекли й просили тепла. Та вона мала допомогти дідусеві. Там, в лісі, пташки та дрібна звіринка потребували людської допомоги. Ягідки і насінинки заховалися глибоко в снігу. Останні дні хурделило безперестанку, а поле, село та ліс замело. У пташок навіть не було можливості вилетіти у пошуках їжі. Дідусь набив торбину горіхами, насипав зерна, налив гарячої води в пляшку. Вони йшли в знайоме місце. Місце, яке добре знали лісові друзі. Годівнички, мов гойдалки, кружляли, закликаючи до себе." (Ксенія Бондаренко)

 

Ксенія Бондаренко (Ксенія Лелека)Читаймо та слухаймо цікаві казочки та оповідання для малят від Ксенії Бондаренко.

Ксенія Бондаренко (Ксенія Лелека)"Народилася я на Одещині, де й мешкаю зараз.  Маю двох діточок. Писати дитячі вірші почала несподівано для себе. Перший  віршик з'явився в серпні 2020 року, а вже через два місяці віршиків назбиралося  на цілу  збірку. Тому разом з читачами було вирішено видати збірку дитячих віршів для дорослих і маленьких  під назвою "Веселе подвір'я".  Радітиму, якщо малятам сподобаються мої твори." (Ксенія Бондаренко)

 

"Скрижалі української прози поповнюються книгою «Ненаписана доля», у якій – 10 оповідань. Шановний читачу, Ви перейметеся 10-ма різними за сюжетом долями, разом з героями пройдете дорогами духовного зростання, спокутування гріхів, виживання, пізнання великого кохання й розчарування, зрозумієте, як багато у житті важать чесність і порядність, шанування прабатьківських традицій, віра у себе, таїнство душі… Отож, нехай Вас до глибини душі схвилюють життєві перипетії героїв оповідань: перенесені милі страждань Міри й Віоли – «Зустріч через півстоліття»; нерозділена любов Андрія й Ольги – «Під грушею»; ставлення Петра й Данила до духовного начала – «Стара церква»; повернення Андрія до Галини через пройдені випробування – «Старша дружка»; тепла весняна сльоза Асі – «Особливий день»; проникливі погляди Гната і його сина Гаврила в монастирі (до чого призводять чуже багатство і нелюбов) – «Чужа земля»; незвичний подарунок сироти з дитбудинку Єгора – «Дві цяточки»; страждання Марини через Артура Місника та її загартований характер – «Ненаписана доля»; Карпо й Орися зустрілися за надто складних обставин – «Розбита дорога»; врятована від самогубства Алла й негідний вчинок Руслана – «Катя»..." (Катерина Бондарчук)

"Бiдний нiчний сiрий метелик сидiв в темному вогкому льоху за бочкою з капустою. Сидiв вiн сумно, стуливши своï темнi крильця. Так смутно йому було, дарма що не був вiн там самотнiм, — мав-таки сусiда: сусiд той був лилик*; та з того сусiдства невелика була користь для метелика: лилик був неговiркий, понурий собi, та до того ще з якимсь презирством дивився на бiдного метелика,— сказано, нерiвня! Лилик сидiв тихо в своєму кутику, нi за чим вiн не жалкував, та нiчого й не бажав, хiба тiльки кутка ще темнiшого, щоб мiг сидiти там спокiйно i нiколи того прикрого, разливого свiтла не бачити. Правда, тут у льоху теє свiтло не дуже докучало, — а все-таки часами дехто надходив зо свiчкою, навiть часом i над бочкою нахилявся, набираючи капусти, — i се було дуже прикро лиликовi; коли б сила, вiн би теє свiтло крилами згасив навiки..." (Леся Українка)

Painting by Vickie Wade "Антон ніколи не бачив снігу раніше. А тут за ніч випало його стільки, що можна не просто тракторцем вивозити, а справжнім трактором. Мамуся запропонувала піти подивитися на снігову бабу. "Снігова баба - це баба на снігу?" - голосно запитав Тось. "Так," - бадьоро вигукнула матуся. "Лежить?" - почав уточнювати Антось. Тато з мамою від здивування повідкривали роти. Бабуся, як тільки почула,  впала на сніг, розляглась на ньому, ще й порухала руками. А коли встала, з усмішкою на весь рот, зі снігу, на ньому залишилось зображення ангела з крилами. Антоньо й собі усміхнувся, зрозумівши, що то не так, і, ледь перепочивши від хвилювання, поставив нове запитання..." (Галина Мирослава)

 

Painting by Agnes Vago

"Тихого вечора, щойно на небі з'явилася велика зірка, бабця Ганна запалила стареньку лампу, схожу на грушечку. "Бабцю, що, вже Різдво прийшло?" - допитувалася Марійка. "Прийшло." І тут враз під вікном, як маленькі пташечки, защебетали колядники. У хаті було так тихо, що здавалося чути, як дихає лампа. Дзвінкі дитячі голосочки, мов різдвяні дзвіночки, несли в хату радість і дух свята. Ганна відчинила двері, привіталася, подякувала і кожному з дітей в торбинку поклала гостинці..." (Юлія Хандожинська)

Малюнок Марії Ємельянової."Було це дуженько давно. Спершу людина приручила песика й гарно про нього дбала. Сама ще не поїсть, а його погодує. А пес за це вірно день і ніч служив господареві — старанно охороняв його сім'ю, дім, майно. І звик до людини. Тоді чоловік узяв до себе й кішку, щоби всіляких гризунів від житла відганяла. І от кішечка чи стереже вночі дім, а чи преспокійненько собі спить, зате як проголодається, то тихенько-ніжно підійде до господині, господаря чи діток і так в очі їм задивиться премило та ще й замуркоче, що вони одразу все покинуть, аби тільки її погладити та погодувати. Вся увага кішці, а про нього мов забули. Кинуть що-небудь чи плеснуть води в черепок — ото й усе..." (Галина Римар)

 

"Відбуваються зміни у житті?! Отож і з’являються нові слова, що це життя усе ж... характеризують. Ніби і слів уже давно існуючих таки вистачало, але ж... нові слова – це і нові барви! Це і щось таке, чого у нашій мові ніби і не було, а тепер... усе ж з’явилося. Слово культовий з’явилося десь у період так званої перебудови і на початку нашої незалежності. Скажімо, культовий фільм... чи культова книга... Тобто щось таке, що матиме відгук не тільки сьогодні і завтра, а і, можливо, за плином десятиліть. Слово це, як мені здається, більше фігурувало у російськомовних текстах, а потім ніби... перейшло... ереповзло... до текстів, творених українською мовою. Але ж наша солов’їна мова почувається нині, що там не кажи, значно вільніше і розкутіше, аніж це було у часи радянської імперії. І це виявляє себе не тільки у літературних творах, а і... у творенні слів..." (Володимир Даник)

 

Читання влітку. Список програмних творів з літератури

Публікуємо список програмних творів з літератури для 2 - 11 класів. Багато творів з української літератури розміщені й на нашому сайті. Тож просто тиснемо на посилання й читаємо! 

 

Селянське подвір'я. Акварель Тараса Шевченка (1845), фрагмент"Є на Черкащині село Моринці. Воно, можна сказати, нічим особливим не примітне: таких мальовничих сіл у нас не сотні — тисячі. Тим часом про нього знають не тільки повсюди в Україні, а й далеко, далеко за її межами. Адже в Моринцях народився наш великий поет і художник Тарас Шевченко. Тарасові батьки були безправні кріпаки. Вони жили у великій нужді, тяжко працювали на жорстокого ненаситного пана. І хатина їхня була тісна, підсліпувата, кособока, під обшарпаною вітрами солом'яною стріхою. Але це рідне обійстя лишилось для Шевченка найдорожчим місцем на землі. Бо тут він з'явився на білий світ, тут маленьким немовлятком спав у лозяній колисочці, тут зіп'явсь на ніжки і вперше вимовив наймиліше слово «мама»... Тарасикові ще не виповнилось і двох рочків, як батьки переїхали до сусіднього села — Керелівки. І вже в Керелівці хлопчик прожив майже чотирнадцять літ. На все життя зберіг Шевченко найтеплішу пам'ять про рідні батьківські пороги..." (Анатолій Григорук)

Анатолій Григорук. Українська xата. Оповідання. Малюнки Олесі Варкач."Ти, мабуть, не раз чув такі вислови, як "українська мова", "українська пісня", "український одяг", "українські страви"... Усе це створено тільки нами, українцями. Це, власне, те що відрізняє нас від інших народів на землі. Давня українська хата теж, можна сказати, помешкання особливе. Де було багато лісу, її будували з дерева. В інших краях — із глини. А дах покривали або тоненькими дощечками — дранкою чи ґонтом, або ж ушивали соломою. Глиняні хати і ззовні, і зсередини білили. А багато хто, шануючи красу, ще й розписував барвистими квітами. Долівку теж робили глиняною. І в літню пору вистеляли пахучим зіллям. Вікна в українській хаті були невеличкі, найчастіше — в одну шибку. Заможніші люди склили їх гутним* склом. А бідніші запинали бичачим міхуром, крізь який денне світло ледь-ледь пробивалося..." (Анатолій Григорук)

НУШ 2 клас. Анатолій Григорук. Довгожданий лист (з книги Перша доріжка в небо). Ілюстратор Олена Бугренкова."Щодня по обіді Павлусь вибігав за ворота, щоб не проґавити поштаря діда Нестора. Забачивши його, Павлусь ще здалека гукав: "Здрастуйте! А мені лист є?" Дід Нестор неквапом прилаштовував на носі старі, зв’язані ниточкою окуляри. А тоді лівою рукою, бо праву йому ще у війну побило, починав перебирати пошту. Довгенько перебирав. А сам поверх окулярів лукаво поглядав на Павлуся. "Тимошик я! – нетерпеливо нагадував Павлусь. – Хіба ви забули?" "Тимошикові цього разу є," – нарешті казав поштар і, бувало, простягав зразу аж два конверти. Павлусь хапав їх. Роздивлявся марки. Ще й нюхав. І пахли йому ті листи далекою заморською країною. Навіть самим татом пахли. Тата вже давненько як дома нема. Він поїхав на заробітки. Павлусь за ним дуже скучає. І як одержить листа, то вже так радіє, що аж підстрибує. Спершу тато часто писав. А це щось від нього – ані вісточки. Дарма Павлусь вибігає за ворота стрічати поштаря. Дід Нестор тільки рукою махне. «Потерпи ще трохи, пишуть тобі», – скаже підбадьорливо. І йде далі..." (Анатолій Григорук)

Анатолій Григорук. Чим хата багата. Збірка оповідань для дітей. Художник Валентина Серцова.

        ЗМІСТ КНИГИ:

І з посміху люди бувають 
Той ще не музика, хто в дудку дме 
Хто міняє, той нічого не має 
Знає кіт, чиє сало з’їв 
Коваль клепле, поки тепле 
Молодець проти овець 
Хочеш бути щасливим, не будь лінивим 
Куди вітрець, туди й розумець 
З курми лягай, з півнями вставай 
Скільки злодюзі не красти, не мине він напасті 
Де дуби, там і гриби 
В гурті й пісня в лад іде 
Чим хата багата 

 

Анатолій Григорук. Чим хата багата. Оповідання для дітей. НУШ, 2 клас. Художник Валентина Серцова (завантажити, читати, слухати)"Визолотило сонце лани. Скрізь розпросторився густий гарячий дух стиглої пашні. Денисків тато і днює й ночує в полі. Він у комбайнерів за бригадира, і роботи в нього у жнив’яний час — непочатий край. Дениско так, бува, скучить за татом, що більше й витерпіти несила. Тож відпроситься в домашніх, осідлає замість коня довгу лозину — й біжка на лан. Перетне ріденький лісок, за ним ярок та смугу колючої стерні, і вже ось він, у кабіні татового комбайна, що пливе по безмежному жовтому морю. "Це добре, що ти підсобити прийшов, — пригладжує Денискові непокірного чубчика тато. — Тут, брат, поспішати треба, бо не той урожай, що в полі, а той, що в коморі. Як думаєш, упораємо за сьогодні цей лан?.." (Анатолій Григорук)


Всього:
604
Поточна сторінка: 1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Микола Трублаїні    Євген Гуцало    Ярослав Стельмах    Володимир Винниченко    Леся Воронина    Андрій М’ястківський    Олена Пчілка    Василь Сухомлинський    Сергій Плачинда    Євген Шморгун    Михайло Слабошпицький    Богдан Лепкий    Михайло Коцюбинський    Книжковий огляд   
Топ-теми