Публікації за тегом: Оповідання

Сортувати:    За датою    За назвою

Зірка Мензатюк. Ромашки."Ромашку лікарську і справді вважали чарівною. У стародавньому зільнику про неї написано, що вона загострює зір і слух, зміцнює пам’ять та оберігає від чарів. І хоча від чарів давно вже ніхто не лікується, цілюща ромашка не виходить з ужитку. З неї виготовляють мило, мазі, косметичні креми, з неї п’ють золотистий духмяний чай, у ній купають немовлят. У 30-ті роки, коли сатанинська влада в Кремлі вирішила винищити українців голодомором, ця маленька квіточка разом з лободою, кропивою стала в ряди наших рятівників..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Хлібчик від зозулі."Мабуть, зозуля - добра квітникарка. Бо ж он скільки квітів названо на її честь: орхідеї зозулині черевички, рожевий зозулин цвіт, мох зозулин льон, що росте зеленими подушками, зозулині рушнички, зозулині слізки, а ще є розмаїтий зозулинець. Ото про нього й мова. То теж орхідеї, і саме з них почалося вивчення родини орхідних. Зозулинець трохи подібний до гіацинта: схоже листя, таке ж суцвіття, а квіти - інакші. Правда, листя в зозулинців буває різне: в одних довгасте, в інших - округле; одні гарно пахнуть, інші - без запаху; і цвіт у них теж різнобарвний. Адже зозулинців є багато видів: болотний, широколистий, шоломоносний, гостроверхий, обпалений, плямистий, пурпуровий, розмальований, чоловічий і навіть мавп’ячий - усього в Україні зростає 20 видів цих гарних орхідей з рябенькими, мов зозулька, квітками..." (Зірка Мензатюк)

Галина Мирослава. Кульки. Оповідання з книги Шоколадні палітурки."...Не пригадую, коли точно, але одного ніби звичайного дня жовта кулька кудись щезла, наче вивітрилась. Розшуки успіху не мали. А гратись двома кульками було нецікаво, така гра нівелювала всі досягнення, вона просто вплощинювала. Власне, це вже була не гра, а суцільний нуд. Складалось враження, мовби хтось прагнув перекрити основні канали життєдіяльності - слуховий, зоровий та інші, воліючи, наскільки міг, обмежити пропускну здатність душі. Звичайно, можна знаходити задоволення і у прописуванні вкотре давно завчених літер, але це на любителя, мені ж хотілось не підкреслення натиском, наголошенням відомого, а виписування нових ситуацій у часопросторі. Тому я все більше гаяла час на нарікання, ремствування, мені щось постійно дошкуляло, виводило з рівноваги, я навіть чути погано стала. Ще так трохи як результат, пиши пропало, тобто повна апатія." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Забути. Оповідання з книги Шоколадні палітурки. Художник Олеся Джураєва."Тут, саме тут, я ріс, тут виростав, тут і зістарівся. Люблю ці милі австрійські заміські будиночки з прохідними кімнатами по колу, де кожен покій є продовженням попереднього. Щоразу отримую добру порцію вина насолоди, коли, сидячи в одній кімнаті, бачу дві сусідні. Часами просто ходжу собі покоями, щоб вкотре спромогтись відчути безмежність світобудови, спокушений неперервністю великого неосягненного простору і його маленької проекції - мого дому. Лише тут, у цьому затишному помешканні, не боюсь втрачати пам'ять. За вхідними дверима потрапляю в простір інший, тиснучий. Інколи наче бачу, як тут чи там висуваються цибулини голів і моторошно вигукують на повну силу: „Запам'ятай“. І те боляче б'юче слово, схоже на Левітанове попередження про початок війни, відстукує в моїй голові. Іноді навіть здається, що сунеться з-під землі грубезний вказівний палець і погрожує. Дивись мов..." (Галина Мирослава)

Зірка Мензатюк. Зозулині черевички. Оповідання. Зелені чари - книга про рослини."Було це багато років тому. Ми з сестричкою, ще зовсім малі, бігали чудовим буковим лісом, збираючи веснівки, козелець, листя папороті. І раптом сестричка знайшла дивовижну квітку, якої ми ніколи раніше не бачили. Вона мала опуклий яскраво-жовтий мішечок, зсередини поцяткований червоним. Він нагадував черевичок балерини. Від нього відходили довгі вишневі пелюстки, ще й підкручені, мов кучері модниці. Мені стало прикро, що в моєму букеті немає цього дива. Побігавши, я знайшла і зірвала таку ж квітку..." (Зірка Мензатюк)

Галина Мирослава. Нас було двійко."Нас було двійко у батьків, і кликали нас двійнятами, і плутали, і пестили, як нікого, бо дуже пишалися - двійко ж. Татко любив забирати нас обох до себе на роботу. А його ательє знаходилось далеко від нашого дому, тож додому він носив нас по черзі на спині, а нам то страх як подобалось. Ми інколи навмисно покульгували, щоб він це робив. А ще обожнювали на його роботі засиджуватись, особливо в кімнаті одній, яку він примірковою називав. Інші її примірочною іменують. А мені до вподоби більше приміркова і нині. Правда, тоді ми на неї просто "міркова" казали, адже так швидше вимовляється. Ми там одна одну метром міряли і реготали, мірки порівнюючи. Постійно вони відрізнялись, коли ми до перемірювання брались. І суттєво. Іноді з вішаків чужий одяг тихцем познімаємо і на себе прилаштовуємо. А як хто йшов, ми ховалися. Одного разу нас відсварили за це, та так, по-доброму, ми й уваги не звернули - далі свою гру вели, правда, обережніше, щоб на проблеми не наразитись. Чи то тато вдавав, що не помічає, чи то за роботою дійсно не зауважував - досі загадка..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Дерева. Оповідання з книги Шоколадні палітурки."Якось зауважила, що мимоволі людей сортую, утримуючи в голові впорядковану інформацію в папочках. Кількість тих файликів не настільки велика, щоб не трималась у пам'яті. А класифікувати насправді легко, бо про кого б не йшлось, він так чи інакше у чомусь обмежений. Рівень обмеженості, безумовно, різний. Якщо починати розкладати за однією окремою ознакою, то папочок виходить дві - хтось має цю рису, хтось не має. Але так складати було би нудно - я вже пробувала. Назайво згайнований час. І почала їх розділяти за принципом - як та чи інша людина малювала би дерево. Часто, щоб бути певною, мені доводилось йти від протилежного, тобто як вона не може малювати дерево..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Дивись. Оповідання з книги Шоколадні палітурки."Можна було сторопіти - Дніпро вихилявся як велика риба. Подекуди вправно вдаряв хвостом, прудко застрибуючи кучерявими краплями на палубу. Усі, хто стояв на катері, замилувано всміхались. То з одного боку, то з іншого хтось із його пасажирів, вихлюпуючи припливи почуттів, раптом поряд голосно когось цьомав у щічку. Хоча тут мало хто кого знав. Та й ніби ніхто навмисно і не шукав знайомств, принаймні, виразно цього помітно не було. Здебільшого всі трималися своїх приятелів. Кожного привело сюди щось своє. Чому ці пасажири сіли саме в цей пливучий будиночок і поплили саме цим курсом - важко сказати напевно. У когось це відбулось миттєво - прийшов, побачив, купив квиток... У результаті катер, мовби ховаючи себе від пронизливих поглядів, обгорнувшись прозорою шовковою хустиною води, розкішно тріпотить на вітрі та мчить його подалі від заюрмленого світу. Дехто, на противагу, мріяв про таку поїздку давно, тож ретельно все спланував, навіть настрій..." (Галина Мирослава)

Людмила Кибалка. Мрія Марії (оповідання для дітей). Малюнок Lucy Fleming "Причаїлася Марія під яблунею в саду. Чатує, коли прийде яснозора осінь по яблука. Час минав, а жовтокосої красуні не було. Над головою курликали журавлі. Диво-птахи відлітали у вирій. Сонечко спускалося за багряний ліс, кидаючи останні промені на землю. Раптом почувся бабусин голос, який розбудив дівчинку від мрій..." (Людмила Кибалка)

Оповідання люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".      Більше творів Людмили Кибалки на "Малій Сторінці": Людмила Кибалка. Твори для дітей та дорослих Людмила Кибалка. Твори для дітей та дорослих Людмила Кибалка - сучасна молода українська поетеса та письменниця. Вона народилася і живе у Києві. У 2002 році закінчила факультет української мови та літератури Київського національного університету  ім. Тараса Шевченка, а згодом навчалася в аспірантурі Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Людмила Кибалка пише як поетичні, так і прозові твори. Усі вони - щирі та теплі, сповнені любов'ю та добротою. Тож читаймо разом і поринаймо у світ прекрасного..."Ранок. Кафе. Марія пила каву та дивилася у вікно. Поруч дорога, де сновигали автомашини. "Мить життя... Насолоджуйтеся нею! Усі кудись поспішають. Цікаво куди? Зупиніться!" – промовила в думках, розглядаючи проїжджаючі машини. Зненацька рух зупинився, щоб молодий чоловік міг перетнути дорогу на інвалідному візку. На жаль, не виходило самотужки виїхати на пандус. Кут нахилу не відповідав нормам, тож візок скочувався назад. Так продовжувалося хвилину…" (Людмила Кибалка)

Людмила Кибалка. Журавель. Оповідання для дітей. Малюнок Ольги Касьяненко."Журавель, прилаштований біля колодязя для витягування води, сумно дивився вслід птахам, які відлітали у вирій. "Як хочу полинути з ними, але в мене немає крил. Які вони гарні!"  –  в думках промовив дерев'яний журавель, заскрипівши від туги. Щодня дивився в небо і мріяв про крила, які понесли б його кудись в невідомі землі світу.
Якось до нього підійшли стомлені дідусь з онуком, яких мучила спрага.
–  Дідусю, а як ми дістанемо воду з криниці? – запитав онук.
–  Нам поможе  дерев'яний журавель, – відповів дідусь..." (Людмила Кибалка)

Ольга Шарко. Семпли життя"Усім вітання!!! Сьогодні досить незвичний матеріал. Ви вже раніше мали змогу ознайомитися з моїми шкільними віршами (хто ще не знає – ось вони: ( Ольга Шарко. Добірка поезій "Ідентифікація свідомості​" ), а сьогодні я вас ознайомлю зі своїм студентським есеєм, який я написала другому курсі та який опублікувала в студентській онлайн-газеті «Абзац» за 9 жовтня 2013 року моя чудова одногрупниця й пані-головред видання Станіслава Міхеєва.." (Ольга Шарко)

Людмила Кибалка. Дитячі очі. Оповідання про тих, хто в душі має Віру, Надію, Любов."Ви остаточно вирішили вдочерити Віру?" "Так", –  одностайно відповіли Іван і Любов. "Мабуть, вона не сказала,  – раптом директор дитячого будинку замовк, але за мить продовжив,  –  що у неї є сестра. Погодьтесь, варто врахувати думку дитини. Віра дуже дружна з молодшою сестрою. Розлучати? Підійдіть до вікна, будь ласка. Подивіться..." Дівчата сиділи на лавці, обнявшись, уважно розглядали подарунки, які щойно принесли названі батьки. Ніхто не чув їхньої розмови, але дитячі очі   –  вони про все повідають   –  світилися вогником радості..." (Людмила Кибалка)

Галина Мирослава. Нотатки з подорожі Європою. Світлини - автора. Франція. Париж. "Перед від’їздом до тієї частини Європи, що простягається за нашим кордоном, я налаштувала себе на стан повного відриву від буденних клопотів, відповідальності, ,,хвостів”. Утікала й раніше, особливо у станах, коли світ вимучував до розтирання в порошок, та простір, у який виходила, був віртуальним. Цього разу я вирвалась з відкритими обіймами у світ реальний за межами моєї реальності. На кількох світлинах, зроблених у відпустці у рідкісні моменти, коли я перебувала у стані повного відриву від минулого, майбутнього, а просто, сповнена всеохопної радості, стояла на катері, що плив по Сені, серед великої кількості молодих людей у піднесеному настрої, безтурботно роздивляючись довкола та осягаючи безбережність берегів та неба, я виглядаю настільки молодою, що вже наче і не я. Це світлина не мого тіла, це зображення стану душі..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Вперше. Оповідання. Книга Шоколадні палітурки. Художник Оксана Стратійчук."Знову твоя могилка заросла бур’яном. Хваст так швидко і хвацько росте. Пробач - не встигаю. Вчора знову був аншлаг.
Стільки квітів! Бачиш?! Я отут поставлю. Тобі сподобається. Ти завжди любив білі маки. Таким білим було твоє волосся, коли ми познайомились. Я тебе відразу запримітила. Ти сидів біля шофера з личком кругленьким, як сфера, і світився. Пам’ятаєш?! Коли простягнула тобі надірвану купюру, сама того не помітивши, ти поспитав: “А копійок нема?” Мене розвернуло на твій голос. Витягнула копійки. Рівно стільки, скільки коштував квиток. Ти взяв. А потім я, завмираючи від сорому, побачила свою нещасну гривню. І зрозуміла. Не знала, де очі подіти. Ти ж несподівано зробив жест, який, поки жити буду, пам’ятатиму, - так мене ніхто не вразив, бо ти... ти... поклав мою подерту купюру до скарбнички водія, наче так має бути, а мені абсолютно спокійно простягнув навзамін новеньку. При усій своїй доброзичливості я б на твоєму місці просто повернула б ту злощасну купюру власнику, втішаючись подумки, що мене нікому не вдасться надурити..." (Галина Мирослава)

Анатолій Костецький. Пригоди славнозвісних книг. Художник Віктор Бариба.Книга присвячена історії виникнення відомих літературних творів для дітей. Оригінальність і непересічність пропонованих текстів у тому, що це авторська розповідь видатного українського письменника про біографії кращих дитячих книг XX століття, які лишаються популярними серед юних читачів уже не одного покоління не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Дорослим читачам також буде цікаво замислитися над людськими долями – повчальними, романтичними, героїчними, часом драматичними – кожного представленого тут письменника.

Галина Мирослава. Шоколадні палітурки. Оповідання з книги  Шоколадні палітурки. Художник Оксана Стратійчук."Старі книги, особливо томові видання, енциклопедії, з якими мені доводилось працювати, здебільшого мали коричневі палітурки. І не просто коричневі, а кольору шоколаду. І ті, що я маю вдома, теж шоколадні. Та й стоять вони у мене хоч і серед різнокольорових видань, проте в оточенні шоколадистого кольору меблів, які тепло налаштовують на щось притягально приємне, просто, без зайвих зусиль, вводять ув особливий стан своїм дуже відповідним для такого типу літератури темним кольором, спроможним віддаляти в бік тіні від жару червоного - улюбленого кольору маленьких дітей і первісних народів. Саме шоколадність надає того спокою, коли поверховість, за яку так тримається жовтий колір, розсіюється, а пасивність, притаманна схильному до пихатості зеленому, затягується зосередженістю і, до того ж, не відволікає та не стягує, як це робить самозаглиблена у себе синя барва. Дивишся на полицю - тут же мимоволі тягнешся до цього шоколаду, який на певний час допомагає тобі забути про мирське та таке суєтне. Іноді достатньо лише потримати книгу в руках - і від тихої коричневизни, що не дуже поривається наступати на тебе, як інші, і не особливо обороняється від твого наступу, пальці наповнюються якоюсь дивною магічною силою, щоб ти міг входити у текст, захований за палітуркою..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Шоколадні палітурки. Збірка оповідань (читати, завантажити)Зміст книги:

Кульки
Забути
Нас було двійко
Дерева
Дивись
Вперше
Шоколадні палітурки

Олександра Бурбело. Аліна і чотири властивості медальйона. Казка-оповідання. Збірка Золота росинка"Продріботіла каштановим пікінесом осінь, і ось уже позирає сонними очима коали зима. Час для школярів летить миттєво. Контрольні роботи, тести так і миготять, як вокзали на шляху швидкого потяга. Та коли не дивитись у вікно, здається, що нікуди не їдеш. Тільки якось не по собі, особливо, якщо ти в класі новенька. Уся надія на весну – прилетить на своєму килимі-літаку, і, нарешті, серце малою пташиною стріпнеться від щастя! Та де там! Усе було якось буденно – дощі, калюжі, зовсім не схожі на моря чи затоки. "Як це все буденно, як це звично. Скільки раз це бачила земля..." – згадувалися слова улюбленого поета. Але чому не "світ прекрасний, земля мов казка"? Аліна міркувала так, а тим часом весна, як маленька лялечка, відпливала ген, за небосхил, у паперовому човнику з учнівського зошита." (Олександра Бурбело)

Віктор Близнець. Золота гора до неба​. Оповідання. Малюнки Ніни Денисової.""Готово?" — питає мене Захар Іванович. "Готово!" — відгукуюсь я і стрибаю на раму гарячого і волохатого від пилу "Білорусика". Захар Іванович пускає трактор. Машина тихенько вуркотить і котиться дорогою, за нами починає бігти, ворушитися трос, і я бачу: трос підіймається вгору, натягується в повітрі, немов струна; трактор наш гуде все важче й важче, а нам із скирти махають руками, сигналять: "Давай!.. Давайте! Протягуйте далі!" Десь там знизу, з того боку високої розкішної скирти, рушає і повзе вгору повна сітка соломи. Ми з дядьком тягнемо її на вершину обмолоченої гори, трос уже завис високо над землею і сліпучо виблискує на сонці. Я чую, як тоненько дзвенить натягнутий дріт, і мені знов згадується недавня пригода..." (Віктор Близнець)


Всього:
468
Поточна сторінка: 1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Микола Трублаїні    Євген Гуцало    Ярослав Стельмах    Володимир Винниченко    Леся Воронина    Андрій М’ястківський    Олена Пчілка    Василь Сухомлинський    Сергій Плачинда    Євген Шморгун    Михайло Слабошпицький    Богдан Лепкий    Михайло Коцюбинський   
Топ-теми