Публікації за тегом: Оповідання

"Матуся готувалась до першого синочкового шкільного ярмарку. Не встигала. Поза всяку ціну їй потрібна була допомога. Вона покликала свою найстараннішу  помічницю — десятирічну донечку Мусю, так вдома називали Марусю, та, киваючи на коржі, точнісінько такі, як для знаменитого ''Наполеона'', а також на миску з заварним кремом, проказала: — Допоможи, доню. Переклади. У той час винуватець події Ігорко щось будував у сусідній з кухнею кімнаті. Голос мами, у якому відчувалась занепокоєність, змусив його відразу відгукнутись. — Я зроблю. Куди треба покласти? — Що покласти? —  вискочило з мами. — Не знаю. Ти просила Мусю щось кудись перекласти, я можу замість неї, мені не важко  переносити,  — пояснив Ігорко. — Я не про те. Треба коржі  перемазати кремом, а не переміщати речі з місця на місце. — А... Тепер зрозумів, — відреагував Ігорко, — Я теж хочу долучитися до приготування смаколиків на ярмарок. — Справді?! Який подвиг!  —  вигукнула Муся  й через хвилину додала: Усе правильно! Ярмарок у тебе, не в нас. Берись до роботи! Я якраз домазала, тобі залишилось лише зверху прикрасити..." (Галина Мирослава)

 

"Є в Україні невеличке село Калинівка. Та, мабуть, й не одне. От тільки саме в цьому росла стара-престара калина. Під її гіллям хтозна-коли чиїсь роботящі руки змайстрували і встановили широку лавку. Там здавна і збиралися селяни потеревенити про все на світі. Ця традиція тягнулася з покоління в покоління, і навіть найменші діти знали: під калиною можна почути найсоковитіші історії. От, як завжди, дід Панас, знаний вигадник, почав розповідь..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)

 

 

 

"Людей дивує, коли вони бачать восени на ліщині сережки: хіба ж вони виростають не весною? Сережки — це чоловічі квіти ліщини, вони ростуть осінніми місяцями і всю зиму, а у лютому робляться розміром з долоню. Це така краса! Усюди ще голі дерева, порожні квітники, а на ліщиновому кущі вже гойдаються довжелезні сережки, і їх там густо-густо..." (Ірина Михалевич)

 

 

 

До Дня закоханих хочемо ознайомити Вас із давнім весільним обрядом одного із сіл Переяслав-Хмельницького р-ну – Положаїв.

Переяславщина, надзвичайно цікава для етнографічних спостережень місцевість, яка з півночі в свій час торкалася поліських лісів, а на півдні переходила в полтавський степ. Село Положаї розташоване на схід від міста Переяслав.

 

 

 

 

"Просто вітер. Просто був сильний вітер. Тому придорожні квіти надвечір пахнули пилом і димом, не квітами. Ледь квітами. Вітер посилився і пил став видимим. Ще є видимість Сонця. Наче воно віддалене. Наче його видимість десь із Марсу. На екрані засвітилося червоним: Марс. Станція 10-23. Звіт. А також нове повідомлення. Уля вдягнула навушники й увімкнула білий шум. Звіт виявився привітанням «марсіан» із приєднанням до їхньої команди на два роки. З круговим підписом, як то бувало в середньовіччі. Тоді так робили, щоб приховати заводіїв. А тепер? Ніби промені Сонця на старому дитячому малюнку. Уля пригадала дотик до графіті у Софії Київській. Можна ризикнути сказати, до соціальної мережі, що була тисячу років тому. Іноді доторкнутись до чогось, наче доторкнутись до всього..." (Олена Більчук)

 

"...Наталя, занурена в цю казкову атмосферу, почувала себе навіть не на сьомому небі, а на дванадцятому, поки зненацька якась поривчаста хвиля не винесла її до панночки на розі відразу трьох вулиць, що пропонувала катеринки. Наталя зупинилась як у землю вкопана. Одна мініатюрна катеринка геть-чисто нагадувала бабусину. Вже кілька років як нема бабці. Наталю облив холодний піт, з кутиків очей самовільно випурхнули сльози. Вона потягнулась до корби, помаленьку крутнула, а далі прискорюючись розкрутила наступні кола над старовинною коробочкою. Серце чекало на звук. І Наталя таки почула, здається, те, що очікувала..." (Галина Мирослава)

 

"На стінах висіли картини з різнобарвними пухнастими котиками. Я все намагалась згадати, де раніше їх бачила, і хто автор цих робіт. Цікавість покусувала, страшенно кортіло зазирнути в кожний закуток кафе, яке чомусь пахло стільниками гарячих брюссельських вафель з карамеллю, яких у продажу не було. Якби не однокласниця, про яку нічого не чула кілька років і випадково в обідню перерву не зустріла її просто на вулиці Січових Стрільців*, якраз при арці, що ніби втягує в неймовірний простір мого улюбленого Проїзду Крива Липа, не знати чи завітала б колись сюди, адже у Львові так багато місць, де можна приємно посидіти за столиком, насолоджуючись гарячою кавою, особливо взимку, або молочним коктейлем у спекотний день. Хоча сьогодні я б замовила мохіто. Щось невідоме невідь чому штовхало нас обох сюди.  А що саме, я зрозуміла згодом..." (Галина Мирослава)

 

"Сутність статті полягає не в короткому переказі основних публікацій про акмеологічну педагогіку чи про акмелінгвістичний підхід до роботи вчителя-словесника, а в іншому погляді на етимологічну дефініцію цих понять. В публікації намагаюсь показати, як можна реалізувати професійний розвиток вчителя літератури через свій дорібок, так би мовити, як наблизитись вчителю до процесу написання літературних творів. Початок ХХІ століття приніс в педагогіку новий стиль, який асоціюється із словом акме (від др.-грець. ακμή, akme – розквіт, вершина, зрілість, вищий ступінь чогось). Акмеологія – процес досягнення вершин майстерності, максимальної творчої самореалізації спеціаліста за індивідуальною освітньою траєкторією. Це безперервний процес зростання протягом усього життя. Відповідно, педагогічна акмеологія – наука про шляхи підвищення професіоналізму в роботі педагога. Як зазначає В. Вакуленко в статті «Педагогічна акмеологія: досягнення і проблеми»: «У науці іноді виникають парадоксальні ситуації, коли актуальні проблеми, що мають очевидне фундаментальне і прикладне значення, чомусь випадають із поля зору вчених.»..." (Людмила Федорова)

 

"Недільного вересневого дня Кирилко прокинувся дуже рано, проте кімнати вже наповнив неповторний запах бабусиного пирога з яблуками. Скрипнули вхідні двері. В хатину увійшов дідусь, а разом з ним, легким пестливим вітерцем, проникли повіви свіжого осіннього ранку. Перші промені сонця, чиста ранкова прохолода, достиглі яблука з присмаком трави і спечений пиріг злилися в надзвичайний букет пахощів, притаманний лише цій хаті. «Збирати гриби краще зранку», – сказав дідусь, і онук хутенько зібрався у лісову мандрівку. Хлопчик мав виконати домашнє завдання, а дідусь охоче взявся допомогти йому.  Завдання не просте – потрібно дослідити, який гриб найголовніший і розповісти про нього на уроці. Онук не раз ходив з дідусем до лісу, відкрив багато лісових таємниць, і сьогодні він впевнений, що кращого «підручного» йому не знайти..." (Людмила Федорова)

 

"В сердці Полтави - алея героїв,
сердце болить, сильно болить,
бо кожне фото - полтавський наш воїн,
поруч із ним і брати прилягли..."

(Карина Гусельникова)

 

 

 

 

"Стукіт у двері був тихий. Навіть його руде щастя, яке він так і кличе: ''Кицька'',  — шкребеться голосніше, коли намагається після прогулянки  повідомити, що хоче до хати. Але він таки почув, хоча слух, чого гріха таїти, останнім часом підводить. Якщо вірити новомодним психологам, так працює захист організму, коли людина не хоче чути голосів ззовні. Суперечливе твердження, але він погоджується, що  частка правди у тому є. Олег поспішно підійшов до дверей, аби поцікавитись, хто ж там. Відразу отримав чітку відповідь жіночим, м'яким, проте незнайомим, голосом: ''Пошта. Лист від Рудольфа. З Ізраїлю''. Боже ж ти мій! Скільки ж то часу минуло від останньої звістки?! Крутнув ключем, схопився за клямку, перехопив дихання й тут же навстіж відчинив двері..." (Галина Мирослава)

 

Збірка казок та оповідань «Новорічне сонечко» Марії Дем’янюк – подарунок для малечі до зимових свят. Книжечка запрошує дітей у світ добра і новорічної казки.

Зміст книги:

НОВОРІЧНЕ СОНЕЧКО
ЯК ВІЗОК ДІТОЧОК ПРИВІТАВ
ПОДАРУНКИ ВІД МИКОЛАЙЧИКА
ТУРБОТА
МАНДРИ МАМИНОЮ СУМОЧКОЮ
ПРО АЛІСУ ТА ВИТОНЧЕНУ ЧАШЕЧКУ
ПРО СПРАВЖНЄ ЗОЛОТО

 

 

Кожен текст добірки «Мій читацький щоденник» побудовано за таким принципом: власне мій невеличкий есей вставлено у середину розрізаної навпіл цитати з твору героя нарису. Читаймо!

ВАЛЕР‘ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ ВІКТОР ДОМОНТОВИЧ ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК ЮРІЙ ВИННИЧУК ЮРІЙ ІЗДРИК ДМИТРО БЛИЗНЮК ВОЛОДИМИР ДУБОВЕЦЬ ІЛАХІМ ВОЛОДИМИР КАРАЗУБ ІВАН ПОТЬОМКІН ЮРІЙ ЛАЗІРКО ТАРАС ПРОХАСЬКО АНДРІЙ ЛЮБКА КАТЕРИНА БАБКІНА СЕРГІЙ ЖАДАН

"Дмитрик прокинувся від ароматного запаху їжі та блискавкою опинився на кухні. На столі його чекала тарілочка тепленьких ажурних млинців, складених конвертиками та прикрашених ягідками малини. – Ням-ням. Смакотааа, – привітався з млинцями Дмитрик. Коли тарілка спорожніла, хлопчик зразу скочив зі стільця і побіг збиратися до школи. Бабуся сумно зітхнула та тихо промовила: – Ні тобі "доброго ранку", ні тобі "дякую", ні тобі "до побачення"..." (Ніна Колодяжна)

 

 

 

Читаймо дві історичні оповідки від Марії Деленко:

«Січляндія» (розповідь про козацьку країну "Запорозька Січ"),

«Осійська Мала Січ» (про козацьку гру «Джура» для молодших школярів).

 

 

 

 

 

"...Було це, діточки, давно. У понижжі за порогами могутнього Славутича-Дніпра на вільних землях почали збиратися волелюбні відчайдухи та сміливці. І стали разом військову муштру проходити, волю, силу духу кувати, різну зброю проти нечистого ворога освоювати, щоби бути готовими нападникам гідний відпір давати. А що були набожними, то в центрі Січі звели затишний Храм-Церковицю. Так щоранку, щовечора та о полудні у ній збираються і щиро моляться за збереження й благословення землі рідної. Якось молилися ревно козаки перед боєм, бо знали про наближення ворожої орди, що палила цілі села, забирала молодь в рабство, а ще прикликала зло в поміч...." (Галина Римар)

 

 

Хрестоматія  містить  вірші, оповідки, ребуси, кросворди, цікаві завдання-заморочки, каверзні та хитрі загадки, легенди про козаків, віртуальну мандрівку «Великий Луг». Читачі  дізнаються  про життя та побут козаків Запорозької Січі,  про Дніпрові пороги та їх історію, зможуть пройти іспит козацько-лицарської честі. Словничок-довідничок малого козачка допоможе відшукати відповіді для кросвордів та ребусів. В оповідках та віршах відображено реальні історії із життя сучасних джур молодшої вікової категорії, які брали участь у Всеукраїнському етапі гри «Джура» на базі дитячої турбази у селі Осій  Іршавського району Закарпатської області. Ця книга призначена для здобувачів позашкільної освіти, початкової загальної середньої освіти, вихованців гуртків «Джура» молодшої вікової групи, виховників, керівників гуртків військово-патріотичного напряму, педагогів та батьків.  

 

"Скоро День матері. Катрусенька хоче приготувати своїй дорогій матусі приємний сюрприз, бо дуже її любить. Коли дівчинка ішла до школи, побачила бабусю, яка продавала вирощені вдома великі, неймовірно красиві квіти сон-трави. У горщечках, а ще так дбайливо загорнуті в гарний подарунковий папір! Та у дівчини нема коштів на них. Зате коли вона прийде додому, щось допоможе матусі, тоді хутенько повчить уроки (а їх має бути небагато, бо дві контрольні), і закінчить валяти з вовни м'якеньке сердечко в подарунок!.." (Галина Римар)

 

 

"Маленький Едик замислився  — вранці тато зажурено промовив, що Едиків черевик всівся. До того хлопчик вже якось чув незадоволене бурчання бабці, звернене до нього, коли він занадто метушився: "Всядься нарешті''. А, виявляється, й черевикам треба всідатися. Але ж черевики спокійні, лише їхні господарі змушують черевики бігати, ходити або зупинятися. Хіба можна на них скаржитись?! Хоч на весь голос цвікай — стоятимуть собі незворушні, де їх поставили. Почухав гарячково потилицю, хотів було запитати в мами, однак його увагу відвернули розкидані по підлозі в його кімнаті речі. Їх нагромадилось стільки, що треба було хоча б набік порозпихати, бо як пройдеш? Прибирання забрало трохи часу, якого завжди так шкода... (Галина Мирослава)

 

«Кодекс українського лицаря», «Кодекс лицарської честі», «Козацькі заповіді», «Козацькі заповіді милосердя»,  «Іспит козацько–лицарської честі».