Публікації за тегом: Оповідання

Сортувати:    За датою    За назвою

Painting by Sara Qualey "Маленький Едик замислився  — вранці тато зажурено промовив, що Едиків черевик всівся. До того хлопчик вже якось чув незадоволене бурчання бабці, звернене до нього, коли він занадто метушився: "Всядься нарешті''. А, виявляється, й черевикам треба всідатися. Але ж черевики спокійні, лише їхні господарі змушують черевики бігати, ходити або зупинятися. Хіба можна на них скаржитись?! Хоч на весь голос цвікай — стоятимуть собі незворушні, де їх поставили. Почухав гарячково потилицю, хотів було запитати в мами, однак його увагу відвернули розкидані по підлозі в його кімнаті речі. Їх нагромадилось стільки, що треба було хоча б набік порозпихати, бо як пройдеш? Прибирання забрало трохи часу, якого завжди так шкода... (Галина Мирослава)

 

Ілюстрація Марини Михайлошиної."А у вас було так, щоби ви цілим класом аж вмирали від сміху? А у нас сьогодні було. Коли Мілько перший підняв руку на уроці, аби продекламувати вірш Тараса Шевченка, Ельмаз Муккарамівна відразу виголосила: — Що ж, продовжує Омелян Луць. Мілько, найгігантезніший у нашому класі (я теж вигнався, але мені до Мілька далеко), підвівся над нами, як вежа, поглянув на передні ряди парт, ніби з оглядового майданчика, та з надмірною самовпевненістю голосно почав..." (Галина Мирослава)

 

 

 

Читаймо усією родиною такі захоплюючі, такі щемливі оповідання про життя українців у мирний та воєнний час, коли ми боремося з ордою за нашу свободу, за наше життя...

 

Місяць над Андріївським узвозом. Художник — Самуїл Каплан.

Зміст збірки:

ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ
МОУРІНЬЮ
СЕРЦЕБИТТЯ
БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ
ВАЖКО БУТИ БАХОМ
СОБОЛЯТКО
НЕЧУЙ
РОЗІНА
ТОЙ
МАРКО ТВЕНЯ
ПОДВІЙНИЙ ЮВІЛЕЙ
ЦЕНТР ВСЕСВІТУ
БІЛОСНІЖКА
ПРО БІЛОК І ЛЮДЕЙ

 

Coins. Painting by Della Camilleri (Artmajeur)

"— Хто загубив п'ять копійок?  — запитала Руслана Зіновіївна, підіймаючи монетку з підлоги.
— Я,  — вигукнув Михайлик.
Він швидко підбіг до виховательки, а, побачивши лише одну монетку, розчаровано пробелькотів:
— А я згубив п'ять копійок.
— Так тут і є п'ять,  — здивовано проторохкотіла Руслана Зіновіївна.
— Так це ж одна,  — буркнув Михайлик.
— Ти мав на увазі п'ять монеток?
— Так,  — підтвердив хлопчик.
— А я подумала про номінал. Бачиш, отут намальована цифра 5. Це номінальна вартість. Якщо якась річ коштує 5 копійок, ти за неї платиш оцю одну монетку, але вартістю 5 копійок. Я можу взяти 5 монеток по одній копійці. Дивись,  — і вихователька вийняла з шухляди в столі, за який часом сідає, одну копійку та продовжила пояснювати, що п'ять монеток по одній копійці  — це теж п'ять копійок..." (Галина Мирослава)

 

Опір. Річка в Карпатах. Художник Ярослав Ціко."Вони зупинились біля лісу. Поки водій заправляв автобус, Устя споглядала навколишній простір через вікно, зненацька за якусь мить вискочила надвір. І все через дерева, які потрапили в її поле зору. Покручені, з наростами на тілі. До них годі було доступитись, а їй кортіло їх обійняти, і таки зробила це, тільки подумки. Стоячи неподалік від буса, чуйно придивлялась до кожного гінкого дерева, напружено вслухалась у приємний шепіт розгойданого вітерцем листя, і так перейнялась, що мало не виповіла вголос думку, що мигцем пронеслась у голові. І чому вона раніше не зауважувала, що будь-який ґандж — це повідомлення, прохання про допомогу, попередження, застереження?! Що це, як не  виразний крик: ''Зверніть на мене увагу''?! Подумала: ''Кожен  організм шукає розв'язання, коли виникло питання, — усміхнулась створеній мимовільно римі, — Ми, люди, такі''. Устя намагалась роздивитись і запам'ятати кожне дерево, яке вабило її до себе. І чим довше вона придивлялась, тим переконливішим для неї ставав її власний висновок, що відхилення від загальноприйнятої норми тягнуть на себе увагу. ''Нарости — це сигнал SOS для дерев'', — продовжувала розмірковувати Устя. Їй здавалось, що вона відчуває те саме, що дерева, коли заглиблюються в простір і всередину себе. Устя вдихала повітря на повні груди, а тоді на трохи завмирала..." (Галина Мирослава)

 

Ілюстрація Нікіти Тітова."Єгору через два місяці виповниться лише п’ять років, але він вже зовсім дорослий. Недарма мама каже: «Ти мій єдиний тепер мужчина, мій захисник». Вони з мамою удвох живуть у гуртожитку. Кімната велика, світла. Високі старовинні вікна з видом на парк. Просто під вікном — його «кабінет»: маленьке дерев’яне ліжко і такі ж маленькі стіл і стільчик. Щоправда, туалет і душова — поверхом вище. Але мама повторює, що це нічого, дурниця, що люди й не у таких умовах живуть, а в них і взагалі королівські хороми. І ще мама каже, що вони незабаром отримають квартиру. Так їй сказали після того, як тато загинув на війні — уламок влучив прямо в татусеве серце..." (Юрій Гундарєв)

 

 Painting by Paul Barruel. Dendrocopos minor. "Якось на вечерю в санаторії пара зелених дятлів, яких зазвичай називають жовна зелена, запросила дві сусідські парочки дятлів: пару трохи більших за горобця, поміж людьми їх називають маленькими строкатими, та пару трипалих, у яких головними є лише три пальці, хоча четвертий вони теж мають, проте він надто маленький. Малого строкатого дятла, на ймення Макар, жвава дятлиця зелена помітила відразу. Знаєте чому? Бо він має цегляно-червону шапочку. А у неї теж червона. Жовна зелена так ласкаво торкнула його дзьобиком, що дружина малого напружилась, кілька разів повторила ''кі-кі-кі'' та готова була вдарити нахабну зеленокрилку лапкою, відбиваючи залицяння. На щастя, дятел Макар протягнув над коханою своє надійне крило в чорно-білих смужках та з любов'ю зазирнув у її неспокійні карі очі, від чого дятлиця Еля притихла. Йому, щиро кажучи, байдуже, що в дружини не червона шапочка, він шанує її не за шапочку, і чорна шапчина зі вставочкою модного ізабельного кольору* їй надзвичайно личить..." (Галина Мирослава)

 

Портрет батька. Картина Андрія та Максима Німенків.Читаймо повчальні казки-байки українського письменника Юрія Гундарєва для дітей та дорослих:

ЛІТЕРА «А»
РАХІВНИК ЗІРОК
ДАРКО
ЛЕВ І СОБАЧА

 

 

 

Woman reading a letter. Painting by Kevin Hopkins."Деркотливий звук будильника на телефоні розбудив бабусю. Вона підвелась з ліжка й потяглась за запискою, яку залишив її шестирічний онучок на старій скрині біля ліжка. Заспаними очима бабця прочитала: ''Трупи''. Стрепенулась, протерла очі. Ні, вона не помилилась, так і написано: ''Трупи''. Знаючи свого маленького онука досить добре, живучи з ним поруч щодня, кожнісіньке щодненятко, нічого поганого припустити вона не могла, але треба зрозуміти, що той запис означає. Днями Северин ловив коників для рибалки з татом. Може, мова про їхні тільця?! А, можливо, її коханий онучок передивився мультиків про привиди. А чи не занадто прислухався до новин і їх переслухався?! Були в бабусі й інші припущення. До прикладу, трупи походять з позавчорашнього комп'ютерно-анімаційного фільму 3D ''Коко'' про мексиканського хлопчика Міґеля, який потрапив у Країну мертвих. Хоча хто знає, звідки ноги цього запису ростуть. Бабуся перевернула листочок. Друга сторона була зовсім чистою...." (Галина Мирослава)

 

Дара Корній. Пасіка Україна та інші казки з війни.Розповідати дітям про реалії сьогоднішнього дня дуже важливо, і ніщо не зробить це краще, ніж художня книжка, в якій автор м’яко і поступово доносить потрібні речі. Ми підготували добірку нових книжок для дітей різного віку, що по-різному говорять до дитини, але завжди — про важливе.

 

 

 

 

 

Вітряк. Сутінки — картина Петра Левченка.«— Ким ти хочеш стати, коли виростеш? — запитала п'ятнадцятирічна Павлинка жвавого й винахідливого дев'ятирічного Микитку. — Фенологом, — впевнено відповів він, — Я хочу вигадати такий фен, який би не затягував волосся всередину, міг працювати без електричного шнура, заряджався від сонця, краще, аби ще якимось способом. Міг бути як маленьким, так і великим, до того ж не ковзати в руці й не розпадатись на частини під час роботи. Павлина ледь стримувала сміх, відколи почула про які фени говорить брат. — Братику, — пояснила вона, — фенологи займаються вивченням змін у живій і неживій природі при змінюванні пір року, вони укладають календарі природи, які допомагають охороняти її й правильно вести господарство...» (Галина Мирослава)

 

"Дорога летить, за лінію горизонту. Ліворуч — скошене поле, праворуч — сосновий ліс. — Зачекай, — вигукнула Уля. Сана завернула електромобіль з дороги. — Що сталося? — Вибач. Здалося, я побачила Ару. — Це ж не той ліс. Та й немає у нашому вовків, — Сана озирнулась на сина. Й поглянула  в бік лісу: — Наче. — Мамо, — подав голос Нестор. — А пам’ятаєш? Ти обіцяла. — Улю, прогуляємось трохи? — Тут?  — тепер спантеличилася Уля. — Я знаю ці місця,  — Сана відчинила дверцята. — Це місце..." (Олена Більчук)

 

 

Юрій Гундарєв, заслужений журналіст України, Київ.Юрій Гундарєв — заслужений журналіст України. Художні твори публікувалися в Україні та за кордоном, зокрема в США українською мовою. Виступав із концертними програмами — поезія і власні фортепіанні композиції — в Національній філармонії, Будинку вчених, Будинку актора та інших залах Києва.

 

 

 

Картина Нікіта Тітова.""Спокійний весняний вечір у передмісті Полтави," — думали місцеві жителі. Але... Близько 9 вечора пролунала повітряна тривога, до якої, будемо відверті, всі уже звикли, і далеко не всі спускаються в укриття. Так сталося і цього разу: люди збирались уже спати, як раптом почули вибух. Ворожа ракета поцілила у гуртожиток, в якому перебували люди. Приліт був настільки сильний, що чутно було далеко звідти. Відразу після цього туди виїхали швидка допомога та всі відповідні служби. Лікарі намагались врятувати життя всім постраждалим,  але.. одна жінка все ж таки загинула... Щирі співчуття..." (Карина Гусельникова)

 

Painting by Jennifer Walton. Forest Fires."Ми сиділи, приховані травою, яка в цих місцях була майже нашого зросту. Її не було багато, клаптик, острівець, але ми сподівались, що він порятує. Потрібно було перепочити. Добрий шмат землі під нашим лісом досі зветься передліссям. Під сам ліс колись лягали поля, але то було раніше, тепер тягнуться луки. Самого лісу вже нема. Війна випалила, люди дорубали. А назва живе. Ніхто не насмілюється змінити. Хоча щоразу, коли доводиться вимовляти ''передлісся'', тих, хто пам'ятає, що тут гордовито стояв пишний ліс, знагла пронизує жаль, прострумлює всередині блискавкою та й виходить назверх розгубленістю. Раніше й не думалось, що може бути настільки незатишно, коли очі аж до горизонту не мають за що зачепитись. Можливо, їдкі спогади вартує запечатати перейменуванням, але десь там, на денці серця, гріє надія, що ліс колись виросте, викохається знову. Важко душі без нього..." (Галина Мирослава)

 

Олена Цегельська (Кизима) — українська письменниця, громадська діячка, публіцистка, педагогиня (1887 — 1971 рр.).Олена Цегельська (Кизима) — українська письменниця, громадська діячка, публіцистка, педагогиня (1887 — 1971 рр.). Вона була тонкою знавицею знавцем дитячої психології: як вчителька віддавала дітворі своє тепло і знання, як літераторка писала байки, казки й оповідання. На еміграції її називали «сеньйоркою» української дитячої літератури – родзинкою її творчості було вміле поєднання педагогічного досвіду з письменницьким хистом. Твори Олени Цегельської ілюстрували відомі художники: Юрій Козак (старший син Едварда Козака), Мирон Левицький, Михайло Михалевич, Петро Холодний.

 

Великдень. Ніна Наркевич. Страсний Четвер. Великоднє оповідання. Ілюстрація Христини Дохват та Христі Зелінської. "Сьогодні з самого ранку мама прибирала гарно всі кімнати, приготувала для всіх чисту білизну, взуття та одежу, викупала всіх дітей та й сама помилася. На кухні теж було вже чисто, лиш доткалися в печі ковбаси, м'ясо, що приготувала мама на Великдень. В кутку на столі красувались рум'яні, запашні папушники та блискуча поливана миска, повна гарних писанок. В домі була врочиста тиша. Прийшла бабуся допомагати мамі закінчити роботу, але говорили вони дуже тихо. Малій Галинці надокучила тиша й вона почала голосну пісеньку, але бабуся серйозно спинила її..." (Ніна Наркевич)

 

 

Великдень на Гуцульщині. Картина Ігоря Роп'яника (фрагмент)."Виглядало на те, що дощ вщух остаточно. Узбіччями доріг збігала, подекуди пінячись, остання вода. Хоча вдалині за забризканими хатами згуста роїлись білими суцвіттями нові хмари, день відчайдушно раз за разом підморгував сонячними променями, з усіх сил підтримуючи благословенну атмосферу в домі. У духовці пеклись паски. Орися сиділа за столом навпроти духовки, втупившись  очима в журнал, привезений колись дочкою, старалась не шарудіти, аби нічим не порушити тишу, у якій мають вирости й випектись чарівні бабки. Але щойно з духовки вирвався разом з парою запах, знаний з дитинства, вона, затягнена ніжними спогадами, розмірено попливла в інший час. Згадала маму й випечені нею паски, що стояли вишикуваними, як почесна варта, під рушниками на підвіконнях, виповнюючи простір святочним духом..." (Галина Мирослава)

 

Painting by Nadya Righetti."Емілія познайомилась з Кеном на іподромі, де вони обоє враз, ніби заздалегідь домовились, опинились біля пишногривого коня білої масті, що мав ім'я Іпос, тобто Кінь, тільки грецькою мовою. Більшина коней, які тогоріч брали участь у змаганнях, була темною. Відомо, що біла масть зустрічається вкрай рідко, здебільшого до неї помилково зараховують світло-сірих або світло-жовтих коней. А тут така нагода! Тож відмовити собі підійти ближче, аби зазирнути в розумні горіхові очі Іпоса, смаглява Емілія не змогла, як і світловолосий Кен. Дівчинці без застережень дозволили погладити рожевошкірого коня. Емілія почувала себе обраницею долі. Вона поглянула блискучими, сповненими королівської величі, очима на Кена. Їх погляди зустрілись. Кен мимохіть знітився, але майже миттєво отямився, підвів голову, одним помахом відкинув волосся з чола, після чого відрекомендувався: — Кентавр..." (Галина Мирослава)
 

Картина Олени Носкової."Олькові на іменини подарували книженцію. Якщо чесно, то годі таку здоровезну підняти. Вона грубезна та ще й з великими квадратними сторінками. Ця книжка про транспорт. На ній так і написано: ''Транспорт''. Олько, повне ім'я якого Олег, але так його ніхто не називає, тільки-но мама йому прочитала назву,  на хвильку щез у своїх думках, а за тим раптово звернувся до матусі з запитанням: — А транспорт придумали для спорту? — Скоріше для того, аби полегшити собі життя. Хоча в якомусь сенсі їзду на транспорті можна назвати спортом, — почув мамину відповідь хлопчик. — Транспорт  — це ще й транс,  — додав тато, поспішаючи на роботу. — А що таке транс?  — розвернувся до батьків здивований Ольчик..." (Галина Мирослава)

 


Всього:
881
Поточна сторінка: 1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Микола Трублаїні    Євген Гуцало    Ярослав Стельмах    Володимир Винниченко    Леся Воронина    Андрій М’ястківський    Олена Пчілка    Василь Сухомлинський    Сергій Плачинда    Євген Шморгун    Михайло Слабошпицький    Богдан Лепкий    Михайло Коцюбинський    Книжковий огляд   
Топ-теми