Публікації за тегом: Оповідання

"Я довго не міг з цим змиритись. Як же так — яскрава зірка, вражаючи всіх і вся,  котра причаровувала до себе витонченістю мови, рухів, форм, якій кожен ладен був служити душею і тілом, несучи в собі й на собі це неймовірно талановите створіння з його легкими та тяжчими клопотами, була миттєво, до сорока днів після заходу за обрій життя, майже остаточно забута. І одного разу, коли, здавалось, мої обурення зможуть рознести мене на шматки, я вирішив присвятити своє життя розбиранню залишених нею рукописів, малюнків, вишиванок, витинанок, світлин і всього іншого, що вона по собі залишила. Будучи людиною ретельною, я спочатку розсортував все по жанрах, чітко позареєстровував кожен її твір, і аж потім взявся до серйозного вивчення матеріалу. Одержимий пам’яттю про неї, я відчував її біля себе щоразу, коли брався до роботи. День минав за днем, а я продовжував своє знайомство з архівом..." (Галина Мирослава)

 

"За прилавком продуктового магазину продавчиня розкладала товар. Ось різнокольорові шоколадки в рядочку, а ось кульки-цукерки досипати в банку. Чого тільки там не було! Ну просто рай для ласунчиків! Тортики, рулетики, печиво запашне. Звісно, частіше за усе, як вбіжить яке маля чи школярик, то бере шоколадну копійку або ж насіння смажене посмакувати.Були то страшні й не спокійні дні надворі... Була війна... Але це ніяк не могло скасувати того, що діти любили солодке.Ось такого звичайного собі дня до крамнички зайшла жіночка з маленьким хлопчиком років п'яти.Видно було, що не місцева, бо ж продавчиня тут знала усіх..." (Юлія Хандожинська)

 

"Ще до Богдана Хмельницького, а саме в 1635 році, був на Січі запорозьким кошовим отаманом Іван Сулима. За своїх молодих літ Сулима придбав собі великого войовничого хисту й завзяття, бо козакував саме під час славних походів гетьмана Сагайдачного. З Сагайдачним Сулима і Кафу турецьку у Криму здобував, і Трапезонтза Чорним морем аж двічі руйнував, і околиці Царгорода огнем випалював, а нарешті під Хотином, рятуючи Польщу, бився з турками у великому бойовищі; скільки ж менших походів та сутичок з ворогами відбув він, так того й не підлічити. Недобре оддячили поляки козакам за те, що вони врятували їх під Хотином од турків, а Сагайдачний навіть смертельну рану собі там здобув,— вони полякалися козацької сили та й почали після того всякі утиски козакам чинити..." (Адріан Кащенко)

 

"Спостерігаючи останнім часом за нашою сильною статтю, часто можна почути слова: ти хлопець чи чоловік? Здавалося б хлопець — це людина приблизно до двадцяти років, чоловік — старше, але ні. За час воєнних дій наше суспільство настільки змінилося, що чоловіком можна назвати навіть вісімнадцятирічного юнака. А все тому, що хлопці, які ще вчора були школярами, взяли до рук зброю і стали на захист нашої держави, за що їм безмежна шана!.." (Карина Гусельникова)

 

 

"У маленької Зої є бабуся. Вона  добра та чуйна, а ще розумна та щедра. Старенька дуже любить онуку, дає мудрі поради та завжди приносить їй подаруночки.Одного разу бабця чомусь засумувала, і дівчинці захотілося розвеселити її, тож вона вирішила намалювати листівку для бабуні. Узяла простий олівець, червоний та зелений, і ось, на папері розквітла прекрасна троянда. Бабуся зраділа подарунку від онуки, де й подівся сум!.." (Юлія Забіяка)

 

 

"Чи то того, що тобі за сімдесят і ти ідеш не на ярмарок, а з ярмарку, чи пережите раніше взнаки дається, але ночами часто сняться тривожні, навіть кошмарні сни. А найбільше тривожить мене Ялешка Плакида: вона показує мені пухлого мізинця із зламаним нігтиком — прохає отакий мізерний шматочок хліба, якого в мене нема... І коли онуки питають: "Дідусю, чого не спиш?" — відповідаю колись почутим жартом: "Наполеон казав, що чоловікові треба спати чотири години, жінці — п'ять, а дитині — шість. Отже, ви ще спіть собі на здоров'я". Нащо їм знати, що мені сниться Ялешка (так ми в школі називали Єлизавету). Вона в нашому класі була завжди чистюлька, тому й була в класній санкомісії. І ніколи не казала: "А чого в тебе брудні руки?", а радила: "Добре помий руки споришем після того, як нариєш черв'яків для своєї вудочки". Вона добре знала наші звички. Я був старостою класу. Ще з першого класу наша вчителька Марія Іллівна Курило, білоруска, з трохи покопаним віспою обличчям, завела порядок: ще до її приходу, тільки пролунає дзвінок на уроки, староста робить перекличку. Наш "математик" Фадей Цибулько своїми чорними, як вуглинки, очима нишпорив по класу, виявляючи відсутніх..." (Карпо Гулак)

 

"Лише на один день виїжджала я з України, а відчуттів отримала величезну кількість. По-перше, цілий день мене не тривожили сигнали тривоги. По-друге, нарешті побачила найбільшу гідроелектростанцію Польщі, що розташована неподалік кордону з Україною в Бескидах (польською — Бещадах), на річці Сян (польською — Сан) й знамените озеро Солина (Соліна). Принагідно дякую туристичній фірмі ''Відвідай'', яка організовує туди тури й нашій чарівній гідесі, що розважала нас по дорозі ще й грою на сопілці, заохочуючи співати. Фантастичні краєвиди, чудовий інтерактивний музей, кабінкова (гондольна) дорога над горами, кораблики, вітрильники, катамарани. Усе доглянуте, вміло організоване. Десь трохи переборщили з пальмами й дельфінами біля причалу, та чого не зробиш задля розваги й заробітку. Незабутньо. Однак..." (Галина Мирослава)

 

"Сашко давно просив маму подарувати йому пістолет, який стріляє пістонами. — Навіщо тобі такий пістолет? — казала мама. — Це небезпечна іграшка. — Що тут небезпечного? Якби він кулями стріляв, а то пістонами. Із нього однак нікого не вб'єш. — Мало що може скоїтися. Пістон відскочить і вцілить тобі в око. — Не вцілить! Я примружусь, коли стрілятиму. — Ні, ні, від цих пістолетів бувають різні неприємні випадки. Ще вистрілиш та налякаєш кого-небудь, — сказала мама. Так і не купила йому пістолета..." (Микола Носов)

 

 

 

"Письменник-гуморист Костянтин Світличний, що керував літературною студією “Ровесник” при обласній “молодіжці”, одного разу поділився з нами, тогочасними студійцями, таким своїм творчим секретом. Написавши щось, він відкладав написане... ну, так... тижнів на два. А потім знову повертався до недавно створеної усмішки чи уривку з, так би мовити, серйозної прози. І перечитував, і правив написане на основі вже більш спокійного і виваженого розгляду. З почутого ми і робили для себе такий висновок. Не завжди варто поспішати з оприлюдненням чи опублікуванням чогось свіжоспеченого. І використання подібного підходу себе виправдовувало. Хоча інколи обставини змушували і відступати від цього правила. Та, бува, написане чекало свого часу і місяць, і рік. А інколи і декілька років. Отож оповідання, що його хотілося б нині оприлюднити, написане кілька років тому. Про що ж воно?! Про те, наскільки чутливими бувають діти до вірша і пісні. Та і до звичайного і непретензійного, але ж щирого і доброго слова. А у процесі нинішньої повномасштабної агресії немало страждали не тільки дорослі, а і діти теж..." (Володимир Даник)

 

« — Здогадайтесь, як цей кристал назвали. У вас три спроби. — Щось на кшталт нептуніто? — припустила Уля. — Занадто просто, як аж для трьох спроб, друга спроба! — вигукнув Василь. Він зараз нагадував хлопчака, яким був у дитинстві: із розкуйовдженим волоссям, широкою щасливою усмішкою. — А ти постав питання так, щоб у нас не було іншого вибору, окрім як здогадатися, — у голосі Богдани вчувся виклик. — Та це, схоже, був натяк, бунт на кораблі! Зосередьтесь, а то втратите спроби. За проханням-вимогою даю напрям — перше правило кодексу працівників космічної галузі...» (Олена Більчук)

 

 

Читаймо цікаві твори для дітей від української письменниці Людмили Дорош, яка мешкає у Румунії та працює редакторкою журналу для українських дітей «Дзвоник»: «Як вітерець азбуку вивчав», «Вовкова вдячність», «Чому Оксанка любила зиму», «Погана звичка», «Несподіване відкриття», «Незабутній день», «Крізь шпаринку в світ казковий», «Наполювався», «Сільські пригоди Ліни», «Андрійко-обливальник», «Вербова гілка».

 

 

 

«— Чому так? Як так жити? Сірість скрізь... Безлад. І стільки зла!
 
— Але є і добро. Попроси у Господа вибачення за всі гріхи. Щиро. І він змилостивиться. Пошле тобі світло надії, віри, дасть любов до життя...»

(Галина Римар)

 

 

 

"Дякую нашим славним воїнам, які боронять землю від окупанта! Господи, дай їм стільки  сили і мужності, скільки треба щоб вистояти і здолати ворога! Наш народ і наша земля єдині! Ми тут народились, і ми будемо господарями на своїй землі. Нікому не віддамо те, що належить нам по праву! Господи, допоможи вигнати загарбників! Хай наш край стане їм кісткою в горлі, щоб вони тікали звідси не оглядаючись, щоб назавжди  забули сюди дорогу! Геть з України, геть звідси, дикі зайди!" (Наталія Грегуль)

 

 

«Потічок» – це друга збірка творів Марії Романюк-Крижанівської. Світогляд людини, характер, манера поведінки формуються в дитячому віці, а особливо в початкових класах. Ця збірка є практичним посібником для використання під час уроків позакласного читання, уроків розвитку мовлення, виховних заходів, та для самостійного читання учнями. Діти з задоволенням читають твори, вивчають і декламують вірші напам’ять, та інсценізують казочки. Також учні початкових класів люблять малювати і розфарбовувати малюнки. Збірка дитячих творів «Потічок» спонукає дітей до самостійного читання, прищеплює любов до рідного слова, мотивує  учнів до написання оповідань, казок, віршів, та видавництва власних книжок. Надихає дітей бути поетами письменниками, вчить творити і розвиває творчу особистість. Зміст книги виховує почуття доброти і милосердя, любові до природи і людини, сприяє  вихованню бережного і турботливого ставлення до живої природи взагалі. Завдання вчителя і суспільства виховати, морально чисту і духовно сильну особистість, доброго громадянина і патріота своєї держави, гарного трудівника і людину. Збірка створена для широкого кола читачів: дітей, батьків, вчитетелів.

 

"Весна. Погожий ранок за вікном. Через фіранку пробивається в кімнату сонячне проміння та наповнює її світлом. Тоді й на душі стає так тепло. Михайло вже не спав. Він лежав у ліжку й дивився на стінку. На ній з'являлися сонячні зайчики, які весь час миготіли й вимальовували в уяві хлопця різноманітні картинки. Думки заполонили його, адже сьогодні він має зробити те, про що давно мріяв. «Ех, а чи готовий я до такої відповідальності? Чи зможу правильно доглядати живе створіння й піклуватися про нього?» — саме ці питання не давали спокою, бо не знав чи вдасться реалізувати свій задум..." (Тетяна Прокоф’єва)

 

"У садочок прийшла дивна дівчинка. Тобто, спочатку ніхто не знав, що вона дивна. Спочатку вона зовсім звичайною здалася. Дівчинка та й дівчинка. Колготи, платтячко, два хвостики і ніс угору. Біляві хвостики і кирпатий ніс. Вихователька Світлана Іллівна сказала: – Це наша новенька, звуть її Таїсія. Тася або Тая. Ми з нею подружимося, і вона з нами теж. Правда, Тася? Новенька струснула хвостиками. Кивнула головою і задерла носика ще вище..." (Марина Корж)

 

 

 

До другої частини книги Галини Мирослави "Богданія" увійшли такі твори: "Зозулька", "Вишиванки", "З Божою правдою", "Дзиґармістр", "Сенько Кепко", "Шаповал", "Яся", "Сажотрус", "Люстерко", "Жеб", "Виноградинки", "Купець", "Ворони", "Нестор", "Сокіл".

 

 

 

Перша книга Марії Романюк-Крижанівської має назву "Думи про Україну". Вона містить багато патріотичних віршів, а також інші поетичні твори, написані в роки незалежності України. Видати книгу пані Марія вирішила, коли син пішов на війну у 2015 році. Він воював на сході України під Авдіївкою в 25 бригаді. Тепер він знову воює за долю нашої країни. А мама мужнього воїна створює нові книжки для майбутніх поколінь. У 2022 році пані Марія створила дитячу книжечку-розмальовку для дітей "Потічок" під власним прізвищем в електронному вигляді. Вона була представлена на конкурсі "Освіта Житомирщини" і відзначена дипломом. Ця книга написана для дітей молодшого шкільного віку і може бути використана вчителями під час уроків позакласного читання. Книги видані під псевдонімом Марія Ромашка (саме так називали дівчину в юності за дівочим прізвищем Романюк). Вірші, казки, оповідання для дітей пишуться з любов'ю, бо пані Марія усією душею любить дітей та свою професію.

 

"Я втікав. Я постійно втікав. Мене злостила, ні – бісила, повторюваність одного й того ж. Якби був живий Сент-Екзюпері, я б йому написав: „Дорогий Антуане, ми могли б з вами стати справжніми друзями. Я, як і ви, не витримую „дублювання однієї ж і тієї ж думки двома різними мовами”. Це дійсно безглузда втрата часу, який можна було б вкласти хоча би в якусь справу або як мінімум віддати насолоді. Де б я не був, куди б не потикався, через певний час починалось переливання з пустого в порожнє. Батьки, що наче навмисно створені для того, щоб ти відчув себе дебілом. Вчителі, впевнені у повній відсутності в тебе пам’яті. Якщо хтось робить щось не так, це ж зовсім не означає, що він не знає, що так робити не можна. Існують гори причин, які штовхають робити не так. Найпростіше припущення – людина не знає як зробити так... (Галина Мирослава)

 

"Жив собі хлопчик, звали його Андрійко, він був слухняний та розумний, гарний хлопчик. І мама в нього була гарна, і тато, і навіть їхня кішка Принцеса дуже гарна була. І квартира у них була гарна, затишна і світла, вікнами на парк і ставок з качечками. Кожного ранку – крім вихідних, звісно, – тато, мама, хлопчик і кішка прокидалися дуже рано і починали займатися своїми справами. Тато і мама на роботу збиралися, Андрійко в садок, а Принцеса, тобто Приня, крутилася у всіх під ногами, нявчала і допомагала збиратися. Потім, умившись і почистивши зубки, всі сідали снідати. І йшли: тато – на свою роботу в офіс, мама на свою, в крамницю, кішка Приня на підвіконня, цокати зубками на птахів. А Андрійко йшов у садок. У садочку добре було. Друзів – багато. Іграшок – багато. І займатися є чим: то діти малюють, то будиночки з кубиків будують, то на ділянці у квача грають, то співають. Найголосніше Андрійко співав..." (Марина Корж)