"Мала Сторінка" пропонує до читання та підняття настрою різноманітні віршовані жарти від Євгена Дударя, Грицька Бойка, Василя Шаройка, Юрія Федьковича, Миколи Сингаївського, Анатолія Костецького, Євгена Летюка, Віктора Насипаного, Андрія Линника, Сергія Воскрекасенка, Павла Глазового, Степана Олійника, Анатолія Качана, Павла Гальченка, Мойсієнка Анатолія, Стороженка Олекси, Остапа Вишні, Володимира Даника, Леоніда Куліша-Зіньківа та інших український авторів. А ще — гумористичне оповідання Ярослава Стельмаха "Нахаба". Дивіться також — гуморески та усмішки з народного українського та іноземного гумору.
Перелік авторів, які визначені в колі читання оновленої програми з «Літературного читання», має рекомендований характер, і може бути змінений учителем з урахуванням читацьких інтересів учнів та авторами чи укладачами підручників, зважаючи на авторську концепцію підручника.
"Жити – значить творити. Творити прекрасне, чудове, добре, а значить, корисне людям. Так творити, щоб для користі іншим вкладати в свою працю всю свою душу, вміння, працювати від щирого серця, із натхненням і радістю, що така праця – не щось марне, а потрібне людям. У цьому я вбачаю красу життя..." (Сергій Губерначук)
"Коли Дем'янко вперше почув слово град, він здогадався, що градинки повинні бути схожі на виноградинки. А тепер хлопчик має змогу той град бачити! Градинки такі симпатичні! Прозорі, десь непрозорі, крижані кульки здалеку здаються йому геть білими. Аби добре роздивитися град, Демко, ставши на стільчик, хутенько видерся на підвіконня. Град йшов стрімко густими рядами. Градинки безжально били по деревах і кущиках, м'яли листочки, хилили траву долу, стукали по склу вікна, рамі, трубі, доріжці біля хати, відскакуючи після удару, ніби вони м'ячики. "Граються", — подумав уголос Демік. Так цікаво було спостерігати, як градинки граються. І як гарно!.." (Галина Мирослава)
Книга “Дім” Катерини Тихозорої й Олександра Продана розповідає історію маленького хлопчика та його сім’ї, чий дім було зруйновано через повномасштабне вторгнення росії в Україну і через що вони були змушені покинути його. Розповідь написана від імені хлопчика, бачення якого — реалістично й водночас по-дитячому оптимістично — за допомогою ілюстрацій майстерно передав Олександр Продан. Сам митець на момент початку вторгнення перебував на Київщині, тож на власні очі бачив, як все починалося. Дорослі роздуми, над якими розмірковує маленький герой книги дорогою до безпекового місця, влучно й по-дитячому просто передала авторка Катерина Тихозора.
Читаймо та слухаймо на нашому сайті твори румунських класиків для дітей у перекладі українською мовою, опубліковані у новій цікавій рубриці журналу «Дзвоник», що видається Союзом Українців України.
"У горах Карпатах на полонині Цадул росла маленька арніка. Навколо стояла тисяча різних трав і тисяча квітів, вони лепетали під вітром і слухали казки про Чугайстра. А маленька арніка цілі дні дивилася на сонце. "Яке воно миле й усміхнене! — говорила рослинка.— Я б хотіла бути схожою бодай на найтонший його промінець!" "Що ти кажеш! — шелеснув кмин.— Хіба можна квітці рівнятися до сонця? Цвіти, як я: скромно, зате суцвіть багато!" "Або як я: пахну, наче мед!" — хвалився медівник. "Ні, краще, як я! — порадила польова гвоздика і показала рожеву квітку-зірочку".
Сонце слухало їх з висоти і голубило кожну зеленинку..." (Зірка Мензатюк)
"Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері. Він недавно прибіг знадвору, і в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна - за дірки, в які зазирає ясний день. Вся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені вряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у глибокій норі, горять у печі дрова. Коло печі порається підтикана мати, червона од огню, з пасмами на чолі кіс, що вибилися з-під очіпка..." (Степан Васильченко)
"Бекас для охотника, насамперед, — собака! Я ж ніколи не думаю, що ви таке твердження зрозумієте безпосередньо! Ясна річ, що бекас — не собака, а птиця, але кожен мисливець знає, що полювати бекаса без собаки, це все одно, що справляти весілля без музики. Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не їстимете, а навіть не бачитимете. Значить, давайте про ... бекаса..." (Остап Вишня)
"Маленька дівчинка почистила свої черевички та вийшла на вулицю. Там стояв хлопчик. Він говорить дівчинці: "А мої черевики краще твоїх блищать!" Дівчинка подивилася на черевики хлопчика і питає.." (Василь Сухомлинський)
"Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі. Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу..." (Василь Сухомлинський)
До цієї збірки увійшли такі твори Василя Сухомлинського (розташовано за абеткою):
"У корови Лиски народилось Телятко. Воно ще маленьке, але вже вибрикує. Припало Телятко до матері, напилось молока, й захотілось Теляткові погуляти. Пішло воно по двору, дивиться — сидить маленьке звірятко. Доторкнулось Телятко до маленького звірятка, а на ньому пух м’який-м’який, ще м’якший, ніж материнське вим’я. Дивиться маленьке звірятко на величезного звіра - теля, прищулилось і сидить собі тихо-тихо..." (Василь Сухомлинський)
"Клен цілу зиму спав. Крізь сон він чув завивання хуртовини і тривожний крик чорного ворона. Холодний вітер гойдав віти, нагинав їх. Та ось одного сонячного ранку відчув Клен, ніби до нього доторкнулось щось тепле і лагідне. Прокинувся Клен. А то до нього прилинув теплий весняний Вітер. "Годі спати, - зашепотів весняний Вітер. - Прокидайся, весна наближається..." (Василь Сухомлинський)
"Мисливцеві, що йому вперше в житті доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз і назавжди слід обов’язково запам’ятати стару нашу народну приповідку: «Не бійсь вовка,— сідай у хаті». Вовк — хижак, і хижак лютий, кровожадливий,— проте боятися його нема чого. Кіндрат Калістратович Моргниоко, давній і досвідчений убийвовк,— так він усім розповідав і всіх учив, що вовк — звір надто полохливий і боязкий..." (Остап Вишня)
"Ще звечора Галя дуже хвилювалася і не давала бабусі спокою. Треба було випрасувати форму і білий фартушок. Це на завтра на ранок. Такий день завтра, що аж страшно робиться, як згадаєш! А бабуся ніби нічого й не розуміє і не поспішає... Ще ж і комірець до форми треба випрати. Взялася було Галя сама, а бабуся каже, щоб вона не полоскалася у воді, бо тільки зіпсує... Ходить Галя слідом за бабусею і зітхає. А бабуся готує обід, і Галині зітхання їй заважають. Уже все зробила Галя, що їй наказала робити бабуся: витерла тарілки, чашки і в шафу все поставила. "Ти в мене сьогодні слухняна дівчинка, — похвалила бабуся онуку. — Тепер піди погуляй, доки тато й мама з роботи прийдуть. Зустрінеш їх..."" (Олександр Копиленко)
"Кожна людина формується не день, не лише в сім'ї, близькому оточенні, де знайомиться з традиціями, звичаями і звичками, вона вплетена в світові й локальні рамки часу. Хронологія подій, яка підводить до розуміння витоків, без знань про окремі долі людей, які жили до нас на нашій землі, або живуть поруч, особливо шанованих за великий внесок у тій чи іншій царині, може бути витлумачена і сприйнята неправильно. Люди, які говорять до нас своїми голосами через свої дії, твори, вчать нас, коригують, гармонізують, допомагають зрозуміти себе і шляхи розвитку кожного особисто й держави в цілому в майбутньому. Що може бути цінніше за людей?!" (Галина Мирослава)
"Вивела Гава одне-єдине пташеня - Гавеня. Вона любила своє дитя, частувала його смачними черв'ячками. Та ось полетіла Гава по їжу й пропала. Уже й сонечко піднялося вище за дерево, на якому вони жили, а матері все нема. Заплакало Гавеня. Плаче, сльози струмками ллються додолу. Чимало пташок притихло, жаль їм бідолашного малого..." (Василь Сухомлинський)
"Семен Ґедзь постановив за всяку ціну здихатись Семена Комара. Життя ж не стало через бісового хлопця! З того часу, як пан прийняв до череди отого паршивого «скургуца», не було Семенові проходу від глузування всієї економії. Перше був він собі просто Семен, ну Семен-чередник, ну хай часом і Семен Ґедзь, якщо на прізвище покликати треба було. А тепер тільки Ґедзь та й Ґедзь, хоч чорта всім дай..." (Володимир Винниченко)
"Зінь тихесенько-тихесенько відчиняє двері до горниці й з усієї сили зціплює щелепи, щоб двері не рипнули. Бо ці паскудні двері раз у раз так тонесенько та жалібно риплять, що мама неодмінно зараз же почує з кухні. А як почує, так і пошле бабцю подивитися. Ну, а тут нічого доброго вже не жди. Бабця, як тільки побачить Зіня біля святочного стола, то так жахнеться, неначе Зінь уже півпаски з'їв та поскоромився так, що й сам бозя його не обчистить...." (Володимир Винниченко)
