"Арніка" - ілюстрована казка Зірки Мензатюк (читати та завантажити)


Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов

 

Зірка Мензатюк

АРНІКА

Казка

 

Завантажити текст казки Зірки Мензатюк "Арніка" (txt.zip)

 

Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов

 


У горах Карпатах на полонині Цадул росла маленька арніка. Навколо стояла тисяча різних трав і тисяча квітів, вони лепетали під вітром і слухали казки про Чугайстра. А маленька арніка цілі дні дивилася на сонце.
— Яке воно миле й усміхнене! — говорила рослинка.— Я б хотіла бути схожою бодай на найтонший його промінець!
— Що ти кажеш! — шелеснув кмин.— Хіба можна квітці рівнятися до сонця? Цвіти, як я: скромно, зате суцвіть багато!
— Або як я: пахну, наче мед! — хвалився медівник.
— Ні, краще, як я! — порадила польова гвоздика і показала рожеву квітку-зірочку.
Сонце слухало їх з висоти і голубило кожну зеленинку.
Але одного разу воно сховалося за хмари. Арніка затужила.
— Чому ти не прояснюєшся? — питала вона в нахмареного неба.— Чому ти не смієшся? — кликала сонце.
— Бо мені сумно,— мовило сонце з-за сивої пелени.— Ген у долині, у смерековій хатчині, сидить мала дівчинка, мов леліточка, і прегірко плаче. А я не можу її розрадити!
Глянула арніка (а з полонини видно весь світ) — справді, сидить дівчинка, мов леліточка, витирає сльози.
— Скажи мені, сонце, чого вона плаче?
— Бо в неї мама захворіла і не видужає, поки не нап’ється живої води! — відповіло сонце і прикрилось ще темнішими хмарами.

 

Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов


Сумує арніка, хилить листочки додолу. А далі й каже:
— Піду я шукати живу воду. Інакше біді не зарадиш.
— Що ти, арніко! — зашуміла зелена полонина.
— Куди ти, арніко? Одна-одненька, та ще й боса? — зашелестіли трави.
— Зачекай трішки! — гукає нечуй-вітер.— Я витчу шовкові парашути, на них полечу білим світом, ту воду пошукаю!
— Зажди до осені! — і реп’ях озвався.— Восени трапляється помандрувати на собачому хвості. Як не є, а все не пішки.
Та арніка лиш голівкою похитала:
— Ні, не чекатиму.
Вийшла на широке роздоріжжя — котрим шляхом податися?

 

Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов


— Повій, вітре, по Карпатах,— просить вона.— Політай, подивись, може, побачиш, де джерело з живою водою?
Повіяв вітер, облітав гори та й розказує:
— Вуйко Петро нові ворота ставить, дівці Аничці на весілля струцні [1] печуть. Більше я нічого не побачив!
— Може, ти, лісовий шуме, про живу воду почуєш? — знов питає арніка.
Прокотився лісовий шум верховинами і до арніки вернувся:
— Попід буками суниці достигли, у лісі білі гриби кинулися, а в гнізді у горлиці вилупились пташенята. Більше я нічого не вивідав!
Оглянулася арніка: в кого ще про живу воду спитати? Ніде нікого, тільки серед неба мала цяточка, мов мачинка.
— Чи то ти, славний орле беркуте? — питає арніка.
— Я,— проклекотів з неба беркут.— Я один знаю про те, що ти шукаєш, бо далеко літаю, а ще далі бачу.
Спустився донизу, сів на сивому камені.
— За верхами, за лісами, аж там, де баба дріт пряде, стоїть найстарша гора на ймення Говерла. Вона головою в небо впирається, блискавками підперізується. З її верха й витікає живе джерело! Тільки як ти туди дістанешся, дитинко-зеленинко?
Уклонилась арніка славному орлові беркутові:
— Мушу дістатися.

 

Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов

 

Де трава висока — вітер стежку прогорне. Де потічок біжить — верба гілки, наче кладку, простеле.
— Чи сюди до найстаршої гори на ймення Говерла? — гукає арніка.
— Сюди, сюди! — кивають трави.— Через бір, але в бору стережися: там блуд сидить, мандрівників збиває з дороги!
—    Дякую, буду стерегтися.
А блуд уже здалеку арніку примітив. Позаплутував стежки, позамикав дороги, сам зачаївся за корчем та й чекає.
Зайшла арніка в бір. Ялинове гілля нависло над головою, під ним присмерк, вогкість, застояне павутиння... Глядь — а стежки під ногами нема! Метнулась арніка вправо, кинулась уліво,— блудові ж цього й треба. Підкрався ззаду і тихцем до неї причепився. Враз арніці закрутилося в голові і так усе переплуталося, що ніяк не впізнає, ні куди їй іти, ні звідки прийшла. Зовсім заблудила! І нема в кого дороги спитати. Глухі ялини мурмочуть щось своє, а долі, на глиці, лиш зеленаві поганки позбирались на відьомську раду.

 

Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов


—    Ходи до нас, на тиху глицю, в сонне павутиння,— кличуть арніку.— Тут забудеш мандри, задрімаєш,— повік не прокинешся...
—    Я не хочу спати! — затріпотіла арніка листям.
—    Ходи, ходи! — хихочуть поганки.— В наш бір ні півні не доспівують, ані пси не догавкують. Вже тобі звідси нема дороги!
Тут арніка не на жарт злякалася: хто допоможе, хто з бору виведе? І раптом, мов зі сну, зринув у пам’яті шепіт: «...білі гриби кинулися...» Це ж лісовий шум розказував, що тепер грибна пора! Значить, десь має бути і гриб-боровик.
Стала арніка серед ялиць і проказала чарівну примовку, якою діти викликають доброго господаря бору:
—    Грибе, грибе, покажися: чи ти в горі, чи в долині, чи на буковині?
—    Ось де я! — обізвався боровик.
Виліз з-під глиці, обтрусив бриля від голок.
—    Чого тобі?
—    Добродію боровиче, виведи мене з бору! Я йду до Говерли, та от — заблукала...
—    Знаю, чиї це витівки! — каже боровик.— Ану повернись!

 

Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов


Не встигла арніка повернутись, як блуд скік з плечей! І сховався за ялицю. Арніка відразу й упізнала місцину:
—    Оце я звідти надійшла... А туди, під гору, простувала!
—    Правильно, туди на Говерлу,— говорить боровик.— На ось білу нитку з моєї грибниці, щоб блуд удруге не заморочив. Тільки гляди не обірви!

 

Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов


Йде арніка та й іде. Дивиться — а попереду круті скелі, дике каміння.
—    Чи туди до Говерли?
—    Туди,— відповідають хмари, що спочивали між верхами.— Але там сидить дід з торбою, той, що неслухняних дітей забирає. Тебе, малу, побачить — теж забере.
—    Ой, лихо,— сполошилась арніка.— Але піду: буду від діда між камінням ховатися.

 

Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов


Пішла. Дороги нема — одна крутизна, ще й каміння босі ноги коле. Раптом хтось сердитий — хап арніку! То дід повертався з села з порожньою торбою, бо там неслухів не знайшлося. Схопив арніку, в торбу вкинув, тугим вузлом зав’язує та ще й примовляє:
—    А не ходи одна лісами! А не лазь дикими скелями!
—    Пустіть мене, діду! — благає арніка.— Люди добрі, порятуйте! — Але дід тільки сміється.
—    Не лементуй, даремно криком не виголоднюйся,— кепкує він. — Однак ніхто тебе не врятує.

Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов


А недалеко йшла Аничка з дружками в сусіднє село, просити людей на весілля. Почула крик.
—    Пустіть, діду, арніку. Я за те в вашу торбу струцень покладу.
Струцень пахучий, рум’яний, з доброї пшениці. Дід такого давно не куштував.
—    Та... Те... Туди малим не можна! — насупився старий.
—    Ой дідуню! Арніка стільки світу пройшла, хай мандрує далі. Нате струцень, буде на обід.
Пустив дід арніку. Вона подякувала дружкам та Аничці, пішла далі.
А далі — що це хурчить на всі гори? То баба дріт пряде, залізне веретено крутить, а воно гуркоче, аж гуцули на Говерлу не зважаться підніматися: кажуть, гроза буде.
—    Звідки ти, дитинко? — питає баба в арніки.
—    Ой, здалеку! Ноги збила, гори обходила.
—    То розкажи, що в світі діється. Бо я сиджу пряду, нікуди не ходжу, нічого не бачу.
Сіла арніка, розповіла про Аничку з дружками, про достиглі суниці, про горличчиних пташенят, а найбільше — про сонечко за хмарами і заплакану дівчинку.

 

Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов


—    Таке лихо вчинилося! — заклопоталася баба.— Набери мерщій води, віднеси тій дівчинці для хворої мами!
Взяла баба арніку за руку, привела до живого джерела.
—    У віщо тобі, дитинко, води зачерпнути?
А в арніки ні горнятка, ні відеречка!
—    Я її сама нап’юся...
Напилася, бабі подякувала — і гайда назад через дикі скелі, де дід сидить, струцнем частується, через бір похмурий (там боровик — щирий провідник, а виріс — голова як добрий полумисок!), через річки-потоки, через верхи високі. Добралася в те село, де в дівчинки захворіла мама. Постукала у вікно:
—    Дівчинко-леліточко, я живу воду принесла! Візьми мою галузку.
Дівчинка взяла, зварила на ній чаю, дала мамі напитися — мама й одужала. В ту ж мить усе навкруг засміялося, заряхтіло, засяяло! То сонце прогорнуло хмари і сипнуло золотим промінням.

 

Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов


Зраділи верхи і доли, зраділо зіллячко на полонині Цапул:
—    Наша арніка живу воду принесла!
Тільки арніка глянула на себе і засмутилася: листя по далеких шляхах обшерхло, обтріпалося, ніжки позбивані... А вже пора цвісти.
—    Не журись, арніко! — мовить сонце.— Розгорни пелюстки!
Арніка послухаалась, розтулила пуп’янок — а з нього квітка, мов сонечко, так і сяє!
—    Це тобі нагорода, що мій смуток розігнала! — всміхнулось сонце і поцілувало арніку.
Звідтоді цвіте арніка сонячним цвітом.
А жива вода в її стеблах так і лишилася. Як хто з гуцулів захворіє, то й шукає арніку. Кажуть, нема над неї зілля на всі Карпати!
 
[1] Струцні — весільне печиво у гуцулів.

 

Зірка Мензатюк. Арніка. Казка. Художник Євген Попов

 

За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Арніка". Казка. Художник Євген Попов. Київ, "Веселка", 1993, 19 с.

 

 

Більше творів Зірки Мензатюк на нашому сайті:

Зірка Мензатюк, казки для дітей
"Колись малою я любила читати, сидячи на горісі. Гілля навколо було мов зелене шатро, я опинялася мовби в інакшому, таємничому світі. А ще, правду кажучи, я ховалася. Батьки не схвалювали мого читання-всього-підряд. Тепер розумію чому. Книжки — як друзі. Є серед них надійні і справжні. Є й такі, на які просто марнуєш час." (Зірка Мензатюк)

Останні коментарі до сторінки
«"Арніка" - ілюстрована казка Зірки Мензатюк (читати та завантажити) »:
Мама двох діток , 2017-08-08 14:20:14, #
Бабуся Олена ;) , 2017-08-13 16:44:09, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар
Топ-теми