"Я прокинувся раненько,
А точнісінько й не спав,
Бо мені сказала ненька,
Що я старшим братом став!
Цілий парк автомобілів
Вже чекає на сестру,
Розмалюю стіні білі
Й напишу: "ТЕБЕ ЛЮБЛЮ!""(Ксенія Бондаренко)
"Мама — найдорожча, найрідніша,
Серденьку дитини наймиліша.
В слові цьому жайворонка пісня,
І струмка дзвінкого дзюркотіння,
Журавлів прощання й падолисти,
І у небі зіроньки іскристі.
В нім життя премудрості повчальні
І молитви щирі, життєдайні..."(Тетяна Строкач)
Марія Дем'янюк, Микола Ведмедеря. Книга «Джерельце доброти» (поезії та пісні) — тексти та ноти
"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка — наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк..." (Марія Дем'янюк)
"Жила колись молода й гарна мати. Що мені ще сказати вам про неї, щоб ви краще уявили її? Вона, діти, була схожою на кожну з ваших матерів. Була настільки схожою, що те, що я вам розкажу, навіть не можна вважати казкою. Або, якщо хочете, це історія будь-якої матері. Її діти багато чого в ній не помічали. Ні того, що вона молода й вродлива, ні того, що іноді вона втомлена й задумана, ані того, що часто вона весела й щаслива, мов дитина. Вона була матір'ю…" (Мірча Синтімбряну)
"Для дівчинки Дори сьогодні було справжнє свято — вона нарешті піде у школу, в підготовчий клас. Прощавай, садочок, малюки, виховательки, пісочниця та кубики! Тепер Дора матиме більш цікаві заняття, тепер вона — відповідальна, тому що вже доросла. Їй шість років. Перший день був сповненим хвилювання, бо що ж не кажіть, а таки раз у житті йдеш уперше у школу. А там стільки всього невідомого! Дора була трішки неспокійна. Та й не тільки вона. Інші хлопчики й дівчатка з її класу теж були трішки збудженими, сором'язливими. Та через декілька днів діти вже освоїлися зі своїм новим життям, своїми новими колегами, і на перервах збиралися докупи й спілкувалися. Кожному хотілося бути цікавим, вразити чимось інших..." (Людмила Дорош)
"Любі мої вчителі, знову зібрала нас школа,
знову ми – учні для вас, знову світ став кольоровим.
Знову дзвінок продзвенить, класи запросять у гості.
Милі мої вчителі, як бракувало Вас досі!.."(Галина Римар)
"Матусю-серденько, моя рідненька,
ти – щира правдонько, мій оберіг!
Для тебе вся природа розквітає,
і сонечко всміхається тобі..."(слова – Галини Римар,
музика – Миколи Ведмедері)
Галина Римар. "Мамо-серденько"
"Мамо-серденько,
мила, рідненька,
правдонько щира,
мій оберіг!
Уся природа
розквітла нині,
й сонечко сяє –
усе тобі"(Галина Римар)
"Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати, що по самі вікна влізла в землю. Надворі було краще, ніж у хаті. Сонечко підбилося вже височенько і пригрівало. Сніг так блищав, що Дмитрик не міг на нього дивитись і кліпав очима. Була відлига, з стріх капало, з горбка збігали, мов весною, струмочки талої води, горобці весело цвірінькали, жидівські кози никали по майдані, чи не лишилось де на торговиці хоч стебла сіна від учорашнього ярмарку. Се тепло, ся немов весняна днина серед зими вабили Дмитрика, тягли його в далечінь, на волю, он в те місто, що здіймається до блакитного неба шпичастими вершечками церков, зеленими та червоними дахами на кам'яницях. Але мати його, Ярина, виходячи з відрами на щоденну роботу, звеліла йому сидіти вдома. Тому-то Дмитрик був сумний. Він стежив очима за матір'ю, що, зігнувшись під важкими відрами, повними води, переходила вулицю, бачив, як у брудних хатках уздовж вулиці відчинялись двері, висовувалися звідти жидівки і гукали на його маму.." (Михайло Коцюбинський)
"Заснули мальви коло хати,
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне,
Мати не засне, –
Жде вона мене..."(Слова – Богдана Гури
Музика – Володимира Івасюка)
"…А світ починався
Тремтливо, казково…
А світ починала
Її, колискова…
А серце – ой, мамо! –
Не серце – тривоги:
– Ждуть сина дороги;
Ось виросте, й піде
У світ, у широкий…-
Тобі якби, світе,
Святий цей неспокій,
Цей, мамин…" (Володимир Нагорняк)
"Хто пильнує перші кроки,
Хто щодня дає уроки?
Мама!
Хто без слів усе побачить,
Хто тобі усе пробачить?
Мама!
Хто тебе завжди чекає,
Хто всім серцем обнімає?
Мама!
Хто приймає все на віру,
Тебе любить понад міру?
Мама!" (Наталя Карпенко)
"Місяць – неначе люлька.
Зорі шепочуть: спати.
Тільки мені сьогодні
Хочеться небом стати.
Хочеться захистити душу
наперстком волі
Від недосконалого слова,
Від незрозумілого болю"(Галина Мирослава)
"Все, що живе на світі,
Уміє розмовляти:
Уміють говорити
Зайці і Зайченята...Прийми ж, матусю, слово
Подяки від дитини,
За нашу рідну мову —
За мову України!"(Леонід Полтава)
"Матусенько, мамо моя,
Тобі я цю пісню співаю.
Мамо, мамо моя,
Слова я твої пам'ятаю.
Матусенько, мамо моя,
Ти сонечко ясне у хаті.
Мамо, мамо моя -
Нічки твої недоспаті..."
(Вікторія Стасів)
Вірші про маму від Вікторії Стасів
"Руки мамині найтепліші.
Як мені їх не любити?
Ще до року мене вчила
Слово "мама" говорити.
Кожен з нас це пам'ятає
І вшановує віками:
Найтепліші руки можуть
Бути тільки лиш у мами."(Вікторія Стасів)
"Мамине дитятко,
Мамине пташа,
Мамине зернятко,
Мамина душа.
Сяють оченята,
Квітне мамин цвіт.
Тупу ноженята,
Тупу-тупу в світ."(Наталя Карпенко)
"В одному лісочку жили-були світлячки. Та не прості, а трьох видів - зелені, сині і червоні. Усі вони були наділені чарами. Зелені - дуже щирі й добрі, тому володіли доброю магією, яка може вилікувати всі хвороби! Сині ж - до всього байдужі, і жили вони лише сьогоднішнім днем. А червоні - то біда, бо чинили скрізь хаос, але зелені та сині цьому заважали. Хоч сині були до всього байдужими, але це, врешті, був їхній обов'язок. Одного дня дівчинка Ліза шукала в лісі чарівні трави для мами, щоб її вилікувати, та проходила цілісінький день - і марно. Та ще й, на горенько, заблукала! І тут побачила синіх і червоних світлячків..." (Поліна Придибайло)
Пісні, написані відомою українською поетесою Галиною Римар, – це красиві пісні про Україну, про рідну мову, про маму, про кохання, про новий рік, про зиму, про літо, про природу, про школу, про останній дзвоник.
