На відео: Юлія Хандожинська. Дитяче оповідання «До школи» (читає авторка).
Юлія Хандожинська
ДО ШКОЛИ
(оповідання)
Маленька рудоволоса дівчинка з кирпатеньким носиком і червоними, немов яблучко, щічками з нетерпінням чекала, коли вже настане вересень, щоб піти до школи.
Вона кожного дня приміряла новенькі туфлики й святкову сукню, куплені ще на початку серпня. Бігла, мов метелик, до люстерка і довго красувалася, не відводячи очей.
— Мамо, ну коли вже те перше вересня? Я вже хочу до школи! — запитувала мала Надійка.
— Скоро, доню, скоро!
— Скоро — це вже завтра?
— Та ні, ще потрібно зачекати?
— І що довго чекати?
— Пів місяця...
— Це як пів місяця? Як пів яблучка?
— Не зовсім так, але ще трішки.
Надійка щораз відкривала рожевий рюкзачок, у якому заховалися новенькі зошити, кольорові олівчики, масляні фарби, гумка, лінійка, роздивлялася усе це своїми допитливими оченятами, перекладала з місця на місце. Вони так по-особливому пахли, що Надійка думала, що це так пахне школа.
За дитячими розвагами дні збігали швидко і весело.
Завтра — перше вересня!
Надійка його чекала з особливим нетерпінням: вона сто разів бігала до квітника, міркуючи, які ж квіти підібрати до букета в школу; знову і знову приміряла одяг, заглядала до рюкзака... І так — цілісінький день!
Наступного дня навіть сонце світило яскравіше, здавалося все навколо було святковим і теж збиралося до школи.
— Доню, ходімо вибирати квіти, — гукнула мама Надійку.
Мала бігла попереду і показувала на всі квіти, які ростуть у квітнику.
— Ось ці хочу, і ось ці, а ще — ті, ті, ті... і всі-всі…
— Донечко, але ми не можемо взяти усі квіти! Ти ж їх не донесеш!
— А ти що, мені не допоможеш?
— А хто з нас в школу йде: я чи ти?
— Ну добре, давай ще візьмемо там далеко на городі дві гілочки гусячих дзьобиків — і все, — трохи із сумом погодилась мала.
Коли букет було зібрано, перші маленькі кроки ступили від хати по вузенькій споришевій стежині до школи в "доросле" життя.
На шкільному подвір'ї було стільки дітей, що здавалося голці не було де впасти.
— Ось це так школа! І всі хочуть вчитися! — взявшись рученятами за голову здивувалася Надійка. — А як же я буду знати, куди мені йти?
Згодом підійшла перша вчителька і забрала дітей до класу, на яких чекали новесенькі парти та ціла країна знань.
Ось таким був перший день навчального року у Надійки. Він був сповнений цілим намистом вражень, тому надовго залишиться в її дитячім серденьку.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читайте також на "Малій Сторінці":
