Євген Дмитренко. "Агрибос і Ко. Потаємне бажання" (2024) — читати та слухати, відео

 

 

На відео: Євген Дмитренко. "Казка Агрибос і Ко. Потаємне бажання". Читає Вікторія Ткачук.

 

 

Євген Дмитренко

АГРИБОС І КО. ПОТАЄМНЕ БАЖАННЯ (2024)

(казка)

Бух!
Бубух!
Ти-диць!
Курррл-пам!

Загадкові звуки порушили безмовну тишу будинку. Здавалося, що могло відбуватися о другій годині ночі у кімнаті невеличкого будинку? Але ж щось таки відбувалося. Щось таємне та непередбачуване. Щось цілком дивне та неочікуване.

І хто б міг подумати, що там насправді коїлося? Хоча тут і думати не потрібно. Бо ж ніхто і не сумнівається в тому, що Тахталь та Ибут знову пакостили. Але цього разу вони не їли, не грабували та не зламували холодильник. Зовсім ні. Бо ж цього разу вони щось шукали. Точніше не щось, а когось. І якщо бути точним, то не шукали, а полювали. Як справжні мисливці. Як природжені хижаки. А полювали вони на комара. На одного маленького комара, який вкусив Тахталя за хвіст, а Ибута за спину. Та ще й двічі. Тож тепер ці двоє дуже і дуже злі на цього непроханого гостя.

– Куди він подівся? Ти його десь бачиш? – загорлав як навіжений Тахталь.

Ибут крутився на місці, намагаючись почесати собі спину. Тобто те місце, куди його вкусив комар.

– Я зараз окрім хвоста, який від мене утікає, нічого не бачу. - відповів Ибут, бігаючи по колу.

– А ти дивися краще! Це ж не діло, щоб таке мале створіння нас двох отак провчило.

– Ага, провчило. – засопів Ибут – Кажуть, що блискавка двічі в одне місце не б'є. А от про те, що комар кусає двічі в одне й те ж саме місце, нічого не кажуть.

– Годі скиглити. Хапай огірок й ходімо шукати пакосника.

Ибут зупинився. У голові запаморочилося. Він скоса поглянув на шматок огірка, який вони заховали ще вдень подалі від господарів, але пройшов повз нього. І не тому, що йому не хотілося його скуштувати, зовсім ні. Просто в нього дуже сильно чесалася спина, тому він й пішов до ніжки стола, щоб полегшити своє страждання.

– Ти чого? – поцікавився Тахталь, скоса поглядаючи на товариша.

– Так чешеться ж! – відповів Ибут.

– Ну завжди з тобою одне й те саме! Я в житті не чув про те, щоб комар кусав в одне й те саме місце, та ще й двічі. – Тахталь засміявся, почухавши свого хвоста.

– Зовсім і не смішно! – обурився Ибут.

Раптом вони затихли. А затихли, бо ж почули дзижчання комара.

– Ану цить! – мовив Тахталь, ставши у стійку мисливця.

Стійка мисливця - це коли мармозетка стоїть у повній бойовій готовності на своїх чотирьох лапах та гострим зором оглядає кімнату, злегка похитуючи високо піднятим хвостом.

– Що там? – прошепотів Ибут.

– У мене є ідея! – грізно мовив Тахталь.

– Твої ідеї завжди неідеальні. І через це я постійно страждаю. Тож, можливо, буде краще, якщо ти подумаєш та передумаєш?

– Можливо, але не сьогодні! – Тахталь прагнув помсти – Відкуси шматок огірка і приготуйся, а я за ложкою.

– Якою ще ложкою? – не зрозумів Ибут.

– Тією самою ложкою!

Тахталь заскочив на кухонну тумбу, відкрив шухляду та дістав звідтіля металеву ложку. Вправно зіскочивши з тумби, він поклав її на підлогу.

– Давай огірок! – грізно мовив примат, потираючи лапками.

Ибут, не зовсім розуміючи, що відбувається, відгриз шматок огірка та віддав товаришу. Той поклав його на ложку й прицілився.

– Ти готовий? - ніби відважний капітан, голосно промовив Тахталь.

– До чого? - невпевненим голосом запитав Ибут.

– Вогонь! - вигукнув Тахталь й стрибнув на край ложки. 

Шматок огірка відправився в путь. Тобто полетів. Але промахнувся.

– Нічого, нічого, зараз ми йому покажемо. - примат ніяк не міг спинити свій азарт.

– То це в нас катапульта? – здивувався Ибут.

– Ну звісно ж. – Тахталь почесав хвоста, який свербів від укусу й вигукнув – Заряджай!

Ибут відгриз ще шматок огірка й зарядив катапульту.

– А тобі не шкода огірка? Ми ж могли його з'їсти.

Тахталь пильно спостерігав за рухами комара, який, швидше за все, зрозумів, що ті від нього не відстануть.

– Та звісно ж, що шкода. Але той комар сам напросився. До того ж ми ті шматочки потім позбираємо та з'їмо.

Тахталь знову прицілився й стрибнув на край ложки. Огірок полетів, але знову не влучив.

– Ти ба який прудкий!

Тахталь захопився полюванням. Здавалося, що на той час його більше нічого не цікавило. Ані їжа, ані сон, ані те, що господарі сваритимуть їх за безлад на кухні.

– Заряджай! - вигукнув він.

Ибут поглянув на огірок, тяжко зітхнув й знову відкусив соковитий шматочок.

– Їжею не можна кидатися!

– А як щодо "кинь, я упіймаю"? – зауважив примат.

"Кинь, я упіймаю" - це їхня улюблена гра. Вони одночасно кидали один одному шматочок їжі та одночасно намагалися її упіймати ротом. Щоправда, Тахталь навмисно кидав у різні боки аби Ибут не міг упіймати. А от сам він ловив їжу бездоганно. Тому в цій грі Тахталь постійно перемагав і постійно був ситим. Чого не скажеш про Ибута. Хоча, Тахталь час від часу давав йому шанс декілька разів упіймати, щоб той нічого не запідозрив. Саме тому ця гра й стала для них улюбленою. Тахталь наївся, Ибут перекусив. Але ж це краще аніж облизувати порожню мисочку.

Тож згадавши про веселу гру, Ибут нічого не відповів, а мовчки поклав шматок огірка на ложку.

– Стріляй.

Тахталь поцілився, але цілі не знайшов.

– Ну і куди він зник? Ти його десь бачиш?

Ибут у відповідь лише розвів лапками. Обоє пильно оглядали кімнату, як раптом...

– Ай-йя! – вигукнув Тахталь – Вкусив мене. І знову за хвоста. Та ще й туди, куди вкусив до цього.

– Ти ба який, – зашипів Ибут – цілить в одне й те саме місце.

– Це йому так просто з рук не зійде! – Тахталь аж затупотів лапами від злості - Зараз ми його підіб'ємо!

– Поцілити у рухому мішень огірком із ложки не так і легко. – Ибут не вірив у  те, що його товариш спроможний на такий професійний постріл.

– Твоя правда. Але нічого, зараз я покажу йому хто в домі господар! – сердито пробубнів примат.

– Здається він тебе почув! Почув і кудись втік.

Вони пильно оглянули кімнату.

– Ну нічого! Забирай огірок й ходімо, знайдемо того пакосника! – мовив Тахталь, закинувши на плече металеву ложку.

А ще до того, як навіжений комар покусав Тахталя та Ибута, Агрибос намагався заснути. Вже кілька годин поспіль намагався заснути. Але заснути так і не зміг.

Деякий час він спостерігав за стрілками старого годинника, які плавно рухалися вперед. Але йому здавалося, що разом зі стрілками по колу ходять і його думки. Тож він облишив цю справу й спробував зручніше влягтися.

Та зручно влаштуватися Агрибосові ніяк не вдавалося. Чи то через ліжко, чи то через перину. Він навіть намагався змінювати положення. І після кількох суперечок зі своїм тілом опинився стоячи на голові. І, на диво, майже заснув.

Але в такому положенні спати було зовсім незручно. Та ще й трохи нудило. Тому хом'як вирішив не спати стоячи на голові.

Після кількох годин марних спроб, хом'як нібито і заснув. Але до його клітки залетів навіжений комар і все зіпсував. Спочатку Агрибос спокійно відганяв лапкою комара, постійно повторюючи "киш, киш". Потім намагався його чимось прихлопнути утворивши у своїй клітці суцільний безлад. А наостанок, коли сил не лишилося, він вирішив не звертати уваги на комара і просто насолоджуватися надокучливим дзижчанням. Ну а коли те дзижчання набридло, гризун подався у мандри.

Насправді хом'як не міг заснути через золоту рибку Голді, яка стала новою мешканкою їхнього акваріума. Бо ж його дуже тривожила одна думка. Він страшенно хотів загадати одне бажання. І хоч Сафолина говорила, що все це вигадки, Агрибос все ж таки хотів випробувати вдачу. От саме через це він і не міг заснути. І пішов він насправді не аби куди, а саме до акваріума. Тільки от тихесенько пішов, темними кутками та закамарками, щоб ніхто не помітив та нічого не запідозрив.

І от в одному такому темному кутку, десь під тумбою, якомога далі від незадоволених очей, Агрибос щось знайшов. Спочатку він подумав, що те, що він знайшов, знайшло його. Але потім все ж таки переконав себе у зворотному, адже він нікуди не губився.

– О, здається я щось знайшов! Це ж якщо хтось загубив те, що я знайшов, а я знайшов саме те, що хтось загубив, то виходить, що ця річ моя!?

Агрибос зовсім не знав що в такому випадку йому робити.

– Але якщо я загублю те, що знайшов і хтось знайде те, що загубив раніше, то чиїм воно стане? Це ж буде і моєю річчю, і чиєюсь! О, це аж занадто складно для мене. Краще не знаходити те, що насправді може бути твоїм і чужим одночасно!

Хом'як висунув язика. Декілька разів похитав ним, то ліворуч, то праворуч, ніби торкаючись повітря. А потім повернув язика назад до рота, намагаючись зрозуміти яке воно на смак те повітря.

– Я все ж таки не чіпатиму цю річ і краще піду далі своїм шляхом.

Але не встиг він зробити навіть кроку, як подумав про те, що раптом цю річ знайде хтось інший. Хтось, кому вона зовсім не належить. Тоді ж, на цю знахідку претендуватимуть уже троє. А це вже дуже спірне питання.

– Ні, краще все ж таки забрати цю знахідку собі й нікому не розповідати про неї.

Він нахилився до знахідки й застиг. Його вкотре осяяла цікава думка, а саме "яка ця знахідка на смак". Агрибос невпевнено торкнувся її язиком і йому сподобалося. Тож хом'як неодмінно вирішив її вкусити, щоб відгризти шматочок. Але знахідка виявилася напрочуд міцною. Тому хом'як вкусив її ще сильніше, а потім ще, і ще. Але міцна оболонка знахідки не піддавалася.

То була кісточка від персика, який з'їв малий Єгор. Кісточка, яку потім папуга Го використовував для свого футболу. І от він її так зафутболив, що аж загубив. Папуга загубив, а хом'як знайшов. Знайшов і спробував прокусити. Та сталося все навпаки. Не Агрибос зламав кісточку, а кісточка зламала Агрибосу зуб.

І от стоїть над тією кісточкою хом'як та намагається шматочок зуба причепити на місце, а він все відпадає та відпадає.

"І як я тепер житиму без зуба?" – подумав хом'як – "Тепер Тахталь сміятиметься з мене. Та й усі інші. Це ж треба було так вляпатися!".

Та в цей час, за іронією долі, Тахталь, Ибут, ложка та огірок надибали хом'яка. Точніше Тахталь та Ибут надибали, а ложка та огірок просто були в лапах мисливців на комара.

– О рудий, а ти що тут робиш? Ой, та взагалі-то й не важливо. Краще скажи, ти тут часом комара не бачив? - звернувся Тахталь до бідолахи.

Почувши про комара, Агрибос щось згадав. Точніше, він згадав про безлад у своїй клітці. А ще, йому було страшно через зламаний зуб. Тому поглянувши на Тахталя стривоженими очима, Агрибос нічого не мовив у відповідь. 

– Ти що, язика проковтнув? – продовжив своє невдоволення Тахталь – Чи ще щось інше? Наприклад, щось смачненьке.

Та хом'як знову нічого не відповів. Тахталь підійшов ближче.

– Бачу, ти щось ховаєш у своїй лапці. Що там у тебе?

Продовжив варнякати примат. Та побачивши, що хом'як нінащо не реагує, він трохи змінив свою думку.

– Ну все, досить. Розповідай, що таке смачне маєш!

– Зуб. – ледь тихо відповів Агрибос.

– Який ще зуб? Що це за смаколик такий? Я такого ще не куштував. Даси спробувати?

Хом'як простягнув свої лапки й показав мармозетці шматок відломаного зуба.

– Тьху! – видав Тахталь – Так в тебе зуб відколовся! То що, боляче, напевно? Ото треба менше їсти, особливо солодкого. Ха, а я думаю собі, що то за смаколик такий. А він ще мовчить, не розмовляє. А в нього просто зуб відколовся. Тепер ти кучерявий та беззубий.

Тахталь продовжував насміхатися, як раптом:

– Я тут подумав, що вам, можливо, буде цікаво дізнатися те про що я подумав. - втрутився у їхню суперечку Ибут. 

Хоч і суперечкою це тяжко назвати. Бо ж якщо один варнягає, а інший мовчить, то ніяка це не суперечка. То швидше напад на беззахисного.

– Чого тобі? – обурено запитав Тахталь.

– Це ж якщо частина зуба відкололася то інша лишилась на місці! – показав свою геніальність Ибут – А значить, ту іншу частину також потрібно видалити!

По правді кажучи, від своїх слів йому стало трохи млосно. Він і сам не очікував, що таке скаже. Але чого не зробиш, щоб допомогти товаришу. Хоч і не найкращому. Хоч і тому, який тебе дев'яносто дев'ять разів підводив. 

Почувши пропозицію, хом'як замислився, бо ж ідея його зацікавила. Та коли він спробував це уявити, то йому стало не по собі. Але в ту мить біль про себе нагадав і він подумки погодився. А от Тахталь не зовсім зрозумів дії товариша.

– І навіщо нам йому допомагати? Він же нас посварив. Він же з'їв увесь тортик і навіть ні з ким не поділився. Він же рудий, а рудому не можна допомагати!

– Але ж йому боляче. Зуба виривати, звісно ж, також боляче, але принаймні біль мине. – зашипів Ибут.

Ось тут Тахталь й притих. Ось тут він і вирішив помститися йому за всі його злодіяння.

– Кажеш виривати зуб боляче? Ну то з цього й потрібно було починати.

Тахталь потер лапками. Його очі засяяли як ніколи, а посмішка стала єхидною й водночас підлою. Насправді, для мармозетки, суперечки з хом'яком були схожі на якусь гру. І якщо один гравець вибуває, то гра стає не такою цікавою. Тому, він дійсно хотів допомогти Агрибосу, але виконував це у своєму стилі.

– Тоді за діло! - потер лапки примат.

Тож, відклавши убік ложку, шматок огірка та полювання на комара, вони взялися за діло.

Діставши зі схованки потрібну ниточку, яку нещодавно витягли зі светра господаря, товариші вирішили прив'язати її до зуба хом'яка. Ибут не був впевнений, що ця нитка підійде, бо ж був на неї сердитий. Бо ж напередодні заплутався в ній. Спочатку заплутався, а потім виплутався. А коли виплутався то покликав Тахталя і вони разом тягли її з того светра, аж поки не витягли. Що сталося з тим светром, вони не знають, але натомість отримали довгу ниточку, яка стала їм у пригоді.

Отже, прив'язали товариші ту ниточку до зубика хом'яка, а за інший кінець міцно вхопилися, щоб смикати. Тахталь був першим, за ним стояв Ибут, а чергу замикав ибака Айк.

Звідки тут взявся ибака Айк? То це дуже просто: спочатку вони смикали удвох, та все було марно. Потім Агрибос намагався втекти від них і це було схоже на перетягування мотузки. Потім, коли хом'як нібито заспокоївся, намагався втекти Ибут, бо ж йому самому стало шкода хом'яка. Ну а коли усі заспокоїлися, то звернулися за допомогою до Спайка.

Спайк спочатку почав їх сварити за те, що вони вночі вештаються по будинку. А коли висловився, то без сумніву погодився. Звісно ж, йому хотілося за все помститися хом'яку, але тут йшла мова про допомогу товаришу, який за останній час став йому родиною. Тож, коли другу потрібна допомога, не час згадувати старі образи.

Щоправда, поки розмовляли зі Спайком, все ж таки втратили Агрибоса. Точніше, він втік. Бо ж почувши про Айка нафантазував собі найгірший сценарій. Ну а коли його знайшли (а шукали його не дуже то і довго), то взялися за діло. Тож вони знову взялися за ниточку. Тахталь попереду, за Тахталем Ибут, позаду ибака Айк, а папуга Го рахує.

Звідки в цій компанії взявся папуга Го? То це дуже просто: коли Агрибос утік почувши про Айка, він сховався біля клітки папуги Го. Але ж не можна ховатися біля клітки папуги, бо ж його сон дуже чутливий і він завжди прокидається на будь-який шурхіт. Тому, ось і вийшла така от ситуація. Папуга прокинувся і видав хом'яка. Звісно ж, то було зовсім випадково. Але видав. А ще, погодився допомогти. Бо ж і йому стало шкода бідолаху.

Тож, коли компанія була у зборі, вони знову взялися за діло.

– Давай – завзято вигукнув Тахталь – на рахунок три.

Папуга Го підправив голосочок й почав рахувати:

– Один-один...

– То один і один, буде два! – зауважив ибака Айк.

– Не відволікай його. – втрутився Тахталь – Тягнемо на три!

Ох і даремно він сказав "три", бо ж після цього слова Ибут почав тягти за ниточку. Ибака Айк хотів пояснити Ибуту, що ще занадто рано та тієї ж миті щось його вкусило. І те щось, було комаром, який прилетів до гучної компанії. А після того, як його вкусив комар, він зненацька також почав тягнути. Тахталь, який взагалі нічого не зрозумів, намагався тягнути в інший бік, бо ж щось пішло не так, як він запланував. І поки вони тягли в різні боки, папуга Го продовжував рахувати й грайливо вимовляв "десять, одинадцять...".

– Які одинадцять? Куди тягти? Ану, зупинилися всі! – загорланив Тахталь.

Усі зупинилися. Навіть надокучливий комар застиг на місці. Оцінив обстановку та й подався світ за очі.

Випустивши пару та трохи заспокоївшись, Тахталь звернувся до Ибута.

– Чому ти тягнеш?

– Бо ж прозвучало слово "три". – пробубнів Ибут.

– А ти, навіщо тягнув? – звернувся він до Спайка.

– Бо ж мене щось вкусило. От я і потягнув.

– Ну а з тобою що не так? Які ще "десять, одинадцять" якщо домовлялися до трьох?

– Так пенальті ж пенальті! – відповів папуга Го.

– Які ще пенальті? – обурився Тахталь, поглянувши на Агрибоса.

Та від хом'яка й слід простиг. На протилежному кінці ниточки не було ані хом'яка, ані зуба.

– Знову втік! – насупився примат. Він закинув на плече ложку й мовчки рушив шукати хом'яка. Ибут поглянув на шматочок огірка, підняв його, відкусив та пішов за товаришем. Слідом за ними рушили й інші.

А наляканий Агрибос біг, не знаючи куди. Йому здавалося, що всі хочуть його скалічити.

Тож біг хом'як біг, аж поки не прибіг. Точніше, поки не гепнувся об якусь поверхню. Точніше, об ніжку від тумби. Гепнувся та знепритомнів.

А прийшовши до тями, Агрибос знову втратив свідомість. Ну, точніше, він навмисно прикинувся, що втратив свідомість. Бо ж над ним, стояли стурбовані товариші.

– Та він прикидається! – зауважив Тахталь, спершись на ложку – Я ж бачив, як він кліпнув очима! Поганий з тебе актор.

Можливо, даремно Тахталь згадав про актора, але хто зна, як воно було б далі, якби він цього не сказав. Тож, почувши про актора хом'як вирішив спробувати свої акторські навички й висунув язика на бік.

– Він що помер? – наляканий Ибут відскочив на декілька кроків назад. А після цього злегка подавився шматочком огірка, який до того відкусив.

– Та ні, ну він же дихає! – мовив Тахталь, постукавши Ибута по спині.

Хом'як зробив останній вдих й затамував подих.

– Все, тепер точно помер! – засмутився ибака Айк.

– Та не може такого бути! Це ж рудий. То він просто приколюється. – Тахталь впевнено стояв на своєму й не збирався відступати.

– А мені здається що не приколюється здається! – папуга Го обережно штурхнув хом'яка лапкою – Точно-точно, не приколюється.

– Ну все, досить! – втрутилась Сафолина – Агрику, давай підводься.

Звідки в цій компанії взялася Сафолина? То це дуже просто. Стурбовані товариші подумали, що хом'як сховався у своєї подруги. І, можливо, вони правильно подумали. Але Агрибос не добіг. 

Тож, зрозумівши, що хом'як десь деінде, вони все розповіли кролиці. Сафолина не гаючи ні секунди схопила свою малесеньку сумочку, в якій вона зберігала свої важливі речі, та пішла з товаришами шукати хом'яка.

– Агрику, я ж знаю, що ти прикидаєшся. – звернулася кролиця до хом'яка.

З рештою, Агрибосу, не вистачило сил затримувати подих. Він розплющив очі й одразу зібрався скаржитися Сафолині.

– Вони...

– Все мені розповіли! – зірвала з його вуст кролиця.

– А я...

– Бідолаха. Пошкодив такий гарний зуб.

Знову обірвала вона товариша на півслові злегка погладивши його по голові.

– А вони...

– Не мали ніяких поганих намірів і більше тебе не чіпатимуть.

Сафолина посміхнулася, а разом з нею посміхнулися й інші.

Хом'як не заперечував. Друзі допомогли йому дійти до рідної клітки та й розбіглися хто куди.

Агрибос лишив свій зуб під периною й спробував заснути. Як раптом:

– Тобі потрібно відпочити. Зараз приляжеш на своє тепле ліжечко, заплющиш очі й спробуєш заснути. А шматочок зуба залишиш під периною. Можливо, зубна фея щось залишить тобі взамін.
– А як же моє бажання?

Його охопила хвиля незрозумілих думок.

– Мені неодмінно потрібно упіймати золоту рибку!

Хом'як хотів підвестися з ліжка, але йому стало ліньки, тому він вирішив все обдумувати лежачи. Так принаймні нічого не станеться. До того ж, у тому безладі, який лишив після себе комар можна ще щось зламати. Тож Агрибос продовжив обмірковувати лежачи.

– Зазирнути до акваріума без жахливих наслідків вдавалося лише Тахталю! Та й то, зовсім випадково.

Тут він добряче підвис. Зазвичай, він підвисає частенько, але не настільки, щоб зі сторони хтось подумав, що він нарешті заснув. Але з рештою він усе зрозумів.

– А раптом у Голді лише одне бажання і його використає Тахталь.

Після цих слів хом'яка охопила хвиля невдоволення.

– Та це ж не чесно. Я першим дізнався про золоту рибку. А значить бажання повинно бути моїм.

Згодом Агрибос взагалі засипав себе різними думками, з яких ледве вибрався.

– А якщо вони усі разом пішли по моє бажання?

Та насправді не знав Агрибос, що Сафолина та усі інші запланували прикинутися Зубною Феєю, та й щось покласти хом'яку під перину. А все для того, щоб хоч якось заспокоїти товариша.

– І довго він ще не спатиме? Вже майже ранок, а я сну не бачив ні одним оком, ні іншим! – почав скаржитися Тахталь, спостерігаючи зі схованки за хом'яком.

– Йому болить, от він й заснути не може. – пояснила Сафолина.

– Ой, та що там може боліти? Пів зуба? От якби увесь зуб був відсутній, то я б ще повірив. – заперечив їй Тахталь.

– І вам мало не вдалося лишити його без зуба! - зауважила кролиця.

– То йому покарання за те, що дуже багато їсть солодкого! Особливо тортиків. - обурився Тахталь.

– Ой, не починай, ти ж сам такий же. Краще собі аніж іншому! - Сафолина добре розуміла характер Тахталя.

– А ось тут я з тобою посперечаюся. Я завжди лишаю якісь крихти Ибуту. - хизувався Тахталь.

– Лише крихти! – видав Ибут, відкусивши шматок огірка, який увесь час волочив за собою.

– А рудий й сліду не лишає від того, що було. Це ж яким жадібним потрібно бути. - продовжував обурення примат.

– Та годі тобі! - Сафолина намагалася вгомонити Тахталя, який те і робив що лише скиглив.

– А якщо він до ранку не засне? Ми ж усі з голоду вмремо! Принаймні я так точно. – зашипів Тахталь.

– То візьми в Ибута огірка та з'їж його! - запропонувала кролиця. 

У цю мить Ибут саме закинув до рота останній шматок огірка.

– Я, здається, захопився. Ти головне не хвилюйся! – наляканим голосом мовив Ибут.

– От і маєш товариша! – обурився Тахталь – А я ж завжди тобі хоч щось лишав, а ти ось так...

– Та годі тобі скиглити. Ось тримай горошину. - Сафолина дістала зі своєї малесенької сумочки невеличку зелену горошину, яку вона не встигла з'їсти.

– Я боюсь, що цієї горошини вистачить лише мені. Та й то на пів зуба. До речі, а що ми волохатому покладемо під перину замість зуба? - поцікавився примат.

А в мить, коли друзі чекали, поки хом'як засне, сірий папуга Го відправився за монетами. Бо ж замість зуба під перину феї лишають монетки. Принаймні так вважала Сафолина. Ніхто не став заперечувати, тому всі погодилися. От тільки монети були лише в папуги. 

Звісно ж, були ці блискучі штукенції й на дні акваріума. Але одноосібно було вирішено, що до акваріума посеред ночі ніхто не полізе. Тому все лягло на плечі папуги. Тож відправився він сам за монетками. А відправився сам, щоб ніхто не дізнався де він їх ховає. Насправді ті монети нікому не були потрібні. А от де вони заховані зацікавило усіх.

– Ти ба які дивні-дивні. Нікому ті монети не потрібні-потрібні. А от де вони лежать усім цікаво усім. – скаржився папуга Го махаючи крилами – Та ще й цікаво їм цікаво, навіщо я збираю ті монети збираю. Ніби ж вдома-дома я не зможу-зможу їх витратити.

Папуга приземлився на диван і, оглянувши темну кімнату, засунув дзьоба до щілини між стінками, а звідти дістав одну монету.

– На футбол...

Знову обережно засунув дзьоба до щілини й дістав звідтіля ще одну монету.

– На футбол же збираюся на футбол.

Він знову пірнув у диван, а після раптово підскочив. А підскочив, бо ж злякався. А злякався, бо ж якоїсь миті почув позаду себе якісь слова. То був ибака Айк.

– Ти що, глухий? Питаю, як ти сам збирався всі ті монети донести?

Той у відповідь лише кліпнув очима. Мабуть, і дійсно зрозумів, що ніяк би сам не впорався. А ще він був розгублений бо ж його таєина схованка розсекречена.

– Та не бійся ти так, мені твої монети не потрібні. Лише цікаво було дізнатися, де знаходиться твоя схованка. От і дізнався. Тепер не цікаво. Заплигуй.

Сірий папуга Го був трохи розгублений. Добре, що таких схованок у нього було декілька.

Він закинув монети на спину собаці, сам заскочив на нього й стискаючи лапками монети, вони подалися до клітки хом'яка.

Тож, поки Агрик відпочивав, поки Тахталь розмірковував яким зубом з'їсти зелену горошину, а папуга Го їхав верхи на собаці, Сафолина розгледіла на Ибуту комара. Того самого комара, який покусав Тахталя та Ибута.

– Не рухайся! – мовила вона Ибуту, замахнувшись лапкою.

– Ти чого? – стривожено запитав Ибут.

Та Сафолина нічого не відповіла. Лише стукнула Ибута по плечу. На щастя, комар встиг врятуватися. А на біду наляканий Ибут зіскочив зі схованки й розправивши перетинки полетів.

До речі про політ. З цим в нього були великі проблеми. Точніше, літати Тахталь його якось та й навчив. А от з приземленням не склалося. А все через те, що зростав він в неволі й для вільного польоту були великі обмеження. Тож, як-не-як, а Ибут навчився парити у повітрі як планер. Парити, але не приземлятися.

І от цієї ночі, а насправді вже майже ранку, Ибут з переляку полетів. І в тому польоті збив папугу Го зі спини Айка. Папуга Го при падінні своїми лапками підкинув декілька монет вгору. Монети підлетіли й полетіли. Деякі в різні сторони, а от одна полетіла прямісінько в лапи Тахталя. Монета прилетіла, а горошина, яку він майже поклав до рота, відлетіла. Відлетіла і зовсім випадково поцілила в комара. 

Сам комар втратив рівновагу й залетів до клітки хом'яка, в якій майже випадково (ну звісно ж якщо в цю випадковість хтось повірить) вкусив його за вухо. Хом'як спросоння, відчувши неприємний біль, підскочив з ліжка й швидко кудись побіг. А коли біг, то встиг вловити зелену горошину, яка скотилася йому прямісінько до рота. Щоправда, по дорозі виплюнув її, бо ж згадав про зубний біль. Агрибос виплюнув, а от Ибут, який нарешті приземлився (а точніше гепнувся), швиденько проковтнув ту горошину.

І от у цьому коловороті Тахталь, який так і не збагнув, куди поділася його горошина й звідки взялася монета, швиденько поклав ту монету під перину хом'яка, схопив шматочок зуба й подався якомога далі від того безладу.

І от, десь між стін темної кімнати, Тахталь наздогнав Агрибоса.

– Ти чого втікаєш? – поцікавився примат.

– Бо ж ти за мною женешся. - відповів йому хом'як.

Тахталь зупинився.

– Та не женуся я за тобою!

Слідом зупинився і хом'як. Він поглянув на Тахталя, а потім зосередив погляд на акваріумі. Звідти, за ними пильно спостерігав Флоридський синій рак Бобо.

– А-а-а-а, так би одразу й сказав. А то біжиш позаду і біжиш. От я й подумав, що наздоганяєш. А взагалі, допомога твоя потрібна.

Агрибос почесав за вухом, а після того Тахталь почухав хвоста.

– Допомога? Кому, тобі? То вже не я побіг? - Тахталь махнув лапкою й непомітно викинув шматочок відколотого зуба.

Хом'як поглянув убік ніби переконався в тому, що Тахталь нікуди не біжить.

– Ні, ти ще тут і нікуди не побіг.

– Отож бо й воно! Я й з місця не зрушу, щоб тобі допомогти.

– Шкода. А я сподівався, що ти надійний. Принаймні не такий безнадійний як я. – Агрибос схилив голову – Ех, доведеться робити все самому. Сподіваюся клешні Бобо не сильно покоцають мене.

– Ой, тільки не скигли. Я не люблю коли ти скиглиш. - Тахталь махнув лапкою - До речі, навіщо тобі потрібно лізти до того акваріума?

– Щоб упіймати золоту рибку та загадати бажання. - пояснив хом'як.

– Та це ж лише вигадки. Рибки не виконують бажання.

Тахталь скоса поглянув на Бобо, який крізь скло спостерігав за ситуацією.

– Можливо, але я повинен спробувати.

Агрибос не зводив очей з золотої рибки. Здавалося, що він уже подумки розмовляє із Голді.

– Та щоб тебе. Ти хочеш ризикувати життям заради того, щоб зробити те, чого в природі не існує?

Тахталь нервово почухав хвоста.

– Напевно, що так.

Хом'як ніби і розумів що все це звучить безглуздо але все одно стояв на своєму.

Тахталь замислився. Звісно ж він розумів, що це все дуже погана ідея. Але залишити хом'яка в такому стані він не міг. Хоча, знаючи Тахталя ще і як міг. Та не цього разу.

– Ну і яка б була моя роль якби я погодився? - в словах примата прозвучала іронія.

Після цих слів Агрибос пожвавився. Здавалося, він лише й чекав коли Тахталь поставить це запитання.

– Якось я слухав казку, яку господарка читала маленькому Єгорові. Там вовк своїм хвостом намагався упіймати рибку...

Агрибос озирнувся на акваріум, ніби перевіряючи, чи Голді все ще на місці.

– Ага, дай я вгадаю. І в ролі вовка мав би бути я? Ще чого. Ризикувати хвостом заради дурної вигадки? Та ніколи. Що це в тебе там за бажання таке? - Тахталь примружився чекаючи бодай якихось пояснень.

І Агрибос розповів Тахталю про своє потаємне бажання. Тахталь уважно вислухав, а потім трохи подумав. А потім прикусив губу і ще трохи подумав. А коли нарешті надумав, то мовив:

– Тоді є пропозиція: я допомагаю тобі з бажанням, а ти допомагаєш упіймати того кусючого комара.

Тож уклавши угоду, ці двоє вирушили втілювати в життя грандіозно провальний план Агрибоса.

І от стоїть мармозетка над акваріумом та й намагається хвостом золоту рибку впіймати.

– Щось погане в мене передчуття. - невдоволено пробурчав примат - Я як на долоні.

– Та ти не хвилюйся так. Бобо лише спостерігає, а Голді плаває біля твого хвоста. - Намагався заспокоїти його Агрибос.

– І все одно мені це не подобається. Хвостом відчуваю, що щось не так.

Тахталь раз по раз поглядав на свого хвоста, ніби перевіряючи, чи той і досі на місці.

– Та що там може бути не так? Зараз ти упіймаєш рибку, я загадаю бажання, потім поквитаємося з комаром і все буде добре.

Відчайдушний хом'як був певен, що саме так усе й станеться.

– Ага. Тільки рибка ще вагається, а Бобо вже придивляється, з якого боку мій хвіст виглядає краще.

- Та не нервуй ти так! - спокійно мовив хом'як.

- Підбадьорив. Дякую!

Тахталь скоса поглядав у воду міцно тримаючись за ложку. Було в нього дивне передчуття що її потрібно було захопити з собою. Але цього разу не для атаки. Цього разу вона може знадобитися йому для захисту.

– Будь ласка! - відповів Агрибос - А загалом я б тобі порадив, не рухатися!

– Тобто не рухайся!? - не зрозумів Тахталь.

– Ну це як рухатися, тільки навпаки.

– Я знаю, що означає не рухатися. Тільки не розумію чому! - занервував примат.

– Тут така справа... – Агрибос притих, розуміючи, що шанси впіймати рибку хвостом дорівнюють нулю – Розумієш, рибка сховалася, а Бобо підозріло плаває навколо твого хвоста.

– То поясни, чому мені не рухатися якщо Бобо біля мого хвоста? - в примата вже починалася істерика.

– Той надокучливий комар сидить у тебе на спині. - спокійно промовив хом'як - Мені здається що він увесь час сидів у тебе на спині.

Тахталь помітно нервував а Агрибос продовжив.

- Якщо віддаси мені ложку то я зможу його підбити. Ти головне без зайвих рухів. Ні вліво ні вправо.

– Це ж треба було так вляпатися. - почав обурливо висловлювати своє невдоволення Тахталь - Таке трапляється лише тоді, коли маєш із тобою справу. От що мені робити? Віддати хвоста Бобо, віддати спину комару чи підставити себе під удар?

– Так я ж поцілю! Все буде добре! - заспокоював хом'як примата.

Але Тахталь нікому не довіряв свою безпеку. Особливо рудому хом'яку.

Тож він підстрибнув й вправно пірнув у воду вигукнувши "бомбочка". Збентежений комар намагався втекти від місця небезпечних подій. Але бризки води швидко його наздогнали. Тому зрозумівши, що тепер він перетворився на легку здобич, комар вирішив сховатися деінде.

Спантеличений рак Бобо намагався бодай щось розгледіти в скаламученій воді. І ніби цапнув своїми клешнями когось. Але на щастя то була металева ложка Тахталя.

Сам примат виліз з акваріума й, тікаючи, голосно щось кричав у бік Агрибоса. Скоріш за все то було якесь невдоволення. Після таких небезпечних пригод йому явно потрібно заспокоїтися та відпочити.

А Агрибос... Агрибос навіть і не здивувався тому, що сталося. Як ніби вже давно зрозумів, що з цієї витівки нічого не вийде.

Він поглядом провів Тахталя, і також повернувся до своєї клітки. Йому, як ніколи хотілося спати. Тож укрившись теплою ковдрою він майже заснув. Та засунувши лапку під перину, Агрибос намацав там монетку.

- Це напевно чарівна монетка від Зубної феї! - пробубнів Агрибос - І якщо я кину її у воду, то є надія що Голді натомість виконає моє бажання.

Тож сонний Агрибос узяв ту монету й знову подався до акваріума. А там, стоячи на самому краю, він кинув блискучу монету у воду й промовив:

– Не впевнений, що так можна. Хоча я й не знаю, як можна інакше. Але все одно спробую. Бо інших варіантів у мене немає. Голді, я хочу побачити свого тата! Хоча б один разочок.

І хоч це бажання було особливим для хом'яка, воно вплине на всіх домашніх улюбленців... але то вже зовсім інша історія.

 

Більше казок Євгена Дмитренка на нашому сайті:

Одного разу Євген написав казку для двох своїх синів, в якій вони стали головними героями. Авторові (а головне — дітям) казка сподобалася... Так і розпочався його творчий шлях. Читаймо та слухаймо цікаві казочки Євгена Дмитренка.