"Якось загубився один маленький котик. Та такий маленький, що тільки от ходити навчився. А тому й загубився, бо ж ходив-блукав аж поки не заблукав. Тож, сів маленький котик на землю й почав голосно плакати. Як раптом підлетіла до нього бджілка та й запитує: — Чому ти плачеш? — Я загубився! І не знаю дороги додому. — А ти голосно-голосно поклич матусю. Вона обов’язково тебе почує й одразу ж прибіжить! — Я дуже далеко відбіг від дому. Боюся, що вона мене не почує. — Ти що, це ж матуся. Вона завжди чує. Послухав котик бджілку. Підтер носика, а потім: — А як кликати матусю? Я ніколи її не кликав, бо ж вона завжди була поряд! — А ти спробуй як я!.." (Євген Дмитренко)
Хочете чимось зайняти маленьких дітей віком до 6 років — тоді покажіть їм нові серії веселого французького мультсеріалу з українським дубляжем про літні пригоди зайченяти Сімона на ютуб-каналі «Бробакс» від Суспільного. Увага ваших дітей точно буде прикута до екрана завдяки цій добірці. Тим часом ми розповідаємо про зміст нових захопливих серій. Плейлист із 52 новими серіями мультсеріалу «Сімон» вже доступний і розповідає про життя маленького французького зайченяти та його дружну родину. Всі серії у вільному доступі можна переглянути на дитячому ютуб-каналі «Бробакс» від Суспільного. У нових серіях ваша малеча дізнається та навчиться: як бути сміливими й підтримувати одне одного у різних життєвих ситуаціях, про види свійських і диких тварин, як побороти страх темряви та невідомості, як справлятися з буденними труднощами, що робити, якщо не можеш заснути, чи потрібен їжачку свій будинок, що подарувати подрузі на день народження та що таке взаємодопомога, чи існують лісові феї та як це перевірити, як бути командою і робити щось разом та багато іншого.
Ютуб-канал «Бробакс» від Суспільного додав до свого контенту чудовий данський мультсеріал «Їжачок» для найменших в українському дубляжі. Ми зібрали для вас перших 10 серій веселого пізнавального мультсеріалу про пригоди допитливого їжачка та його друзів — розумну сову Рут, зухвалого динозаврика Діно і маленького сміливого хробачка Орма. Ці мультики - для дітей віком 1–3 років.
"На пухнастій кульбабці сидів Джмелик. Крильця він звісив аж до землі. Тож настрій мав кепський. А все тому, що був найменший від усіх. А на галявині змагалися жучки-вусачі Силач і Тягач. — Я можу підняти ось цей величезний камінь! — А я — ще більший! — вихвалялися вони. — Ех… — зітхнув малий. — Дзінь-дзінь! — заспівали дзвоники. — Чого зітхаєш, Смугастику? — спитала Фея Бажань і примостилась на блакитній пелюстці. — Та… — Ось ці вусачі кепкують з мене. Бо я не такий сильний, як вони. Та я ж художник. Нічого важчого за пензлика й відерця з фарбою я не підніму… — То чого ти сидиш? — А що мені робити? — Тренуватися!.." (Ольга Зубер)
Катерина Колесник. «Ой на Івана, на Купайла» — репортаж зі святкування у «Мамаєвій Слободі»
"Автентичні традиції не в змозі знищити навіть війна. Ба схоже, навпаки, вони міцнішають, як колись у боях міцнішали стародавні богатирі. Тому, що у нас в душі завжди живе сонце, а сила духу підтримується вірою в Україну! Є у Києві одне (втім, не одне) сакральне місце. Це «Селище Козака Мамая» - «Мамаєва Слобода», котра розкинулась у тому самому урочищі, з якого бере початок легендарна річка Либідь! Це унікальний куточок стародавнього українського хутора прямо у столиці. І саме тут у неділю 23 червня відбулося надзвичайне дійство - святкування Івана Купайла. Гадаю, вже нікого не дивує, що ми відзначаємо це давнє свято 23 червня, а не 6 липня, – бо так власне й відбувалося у сиву давнину!.." (Катерина Колесник)
"А ранок пташечкою пурх,
Зацвірінчав, заусміхався.
Легенько крильцями тріпнув.
І день почався.
З-під ковдри виліз спершу ніс,
А потім очка,
Мов дві росинки хтось приніс
Нам з холодочка.
Стрибнули ніженьки на діл,
Гайнули далі.
— Добридень, сонечко. Тобі
Всі діти раді."(Галина Мирослава)
"Моя киця каже "няв",
Українську знає,
Має в день багацько справ,
І усі встигає.
О четвертій уже ранок, —
Подають нехай сніданок!
Усю ніченьку не спала,
Нечисть з хати проганяла..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Якось на вечерю в санаторії пара зелених дятлів, яких зазвичай називають жовна зелена, запросила дві сусідські парочки дятлів: пару трохи більших за горобця, поміж людьми їх називають маленькими строкатими, та пару трипалих, у яких головними є лише три пальці, хоча четвертий вони теж мають, проте він надто маленький. Малого строкатого дятла, на ймення Макар, жвава дятлиця зелена помітила відразу. Знаєте чому? Бо він має цегляно-червону шапочку. А у неї теж червона. Жовна зелена так ласкаво торкнула його дзьобиком, що дружина малого напружилась, кілька разів повторила ''кі-кі-кі'' та готова була вдарити нахабну зеленокрилку лапкою, відбиваючи залицяння. На щастя, дятел Макар протягнув над коханою своє надійне крило в чорно-білих смужках та з любов'ю зазирнув у її неспокійні карі очі, від чого дятлиця Еля притихла. Йому, щиро кажучи, байдуже, що в дружини не червона шапочка, він шанує її не за шапочку, і чорна шапчина зі вставочкою модного ізабельного кольору* їй надзвичайно личить..." (Галина Мирослава)
Юлія Забіяка. «Черепашка» (притча)
"Якось хлопчику на день народження подарували маленьку черепашку. Але він чомусь незлюбив її: "Яка ж вона повільна, не може виконувати команди, мовчить собі та повзає по тераріуму як сновида. Краще б собаку подарували!". Хлопчик не знав, що черепашка все відчувала і тихенько плакала в панцирі, розуміючи що він її ніколи не полюбить. Від постійних переживань та образ вона перестала їсти та не виходила зі своєї домівки. Друзі, котрі подарували хлопчику черепашку, більше не хотіли з ним гратися. І лише тоді він зрозумів, як важко їй було і почав хвалити та цінувати свою домашню тваринку. Згодом все налагодилося, і між ними зав'язалася міцна дружба." (Юлія Забіяка)
"Емілія познайомилась з Кеном на іподромі, де вони обоє враз, ніби заздалегідь домовились, опинились біля пишногривого коня білої масті, що мав ім'я Іпос, тобто Кінь, тільки грецькою мовою. Більшина коней, які тогоріч брали участь у змаганнях, була темною. Відомо, що біла масть зустрічається вкрай рідко, здебільшого до неї помилково зараховують світло-сірих або світло-жовтих коней. А тут така нагода! Тож відмовити собі підійти ближче, аби зазирнути в розумні горіхові очі Іпоса, смаглява Емілія не змогла, як і світловолосий Кен. Дівчинці без застережень дозволили погладити рожевошкірого коня. Емілія почувала себе обраницею долі. Вона поглянула блискучими, сповненими королівської величі, очима на Кена. Їх погляди зустрілись. Кен мимохіть знітився, але майже миттєво отямився, підвів голову, одним помахом відкинув волосся з чола, після чого відрекомендувався: — Кентавр..." (Галина Мирослава)
Тетяна Прокоф’єва. «Літери для малят від птахів і звірят» (пізнавальна абетка для дошкільнят)
"День був теплий став тепленький,
Малий котик став маленький.
Ніжними стають слова,
М’який знак творить дива!"
(Тетяна Прокоф’єва)
Ольга Зубер. «Кіт і Місяць» — добра казка для дітей та дорослих (читати та слухати, відео)
"Місяць сидів на хмаринці й гриз бублика. Та ось, шматочок відламався й поцілив прямісінько у кота, що спав на даху. — Шшшшшш! — вигнувся дугою Кіт. — Ой! — злякався Місяць й сховав бублика в кишеню. — Втік з дому, щоб поспати… а ти…. — Вибач, Мурчику! А чого вдома не спиш? — Манюня не дає… — А хто це? — спитав Місяць й знову дістав бублика. — Дівчинка..., яка живе зі мною он у тій кімнаті, — махнув хвостом Кіт. — З того часу, як вона навчилася читати, то тільки тим і займається, що читає казки. В мене вже голова йде обертом від тих принцес і принців! Та якби ще тільки це…" (Ольга Зубер)
"Прийшов час, і на Краю Світу настала зима. Пан Вітер пригнав з-за лісу стадо Снігових Хмар, а потім ще й запросив пана Мороза. І почали вони хазяйнувати й робити все на свій лад. Снігові Хмари сіяли снігом, аж пихтіли. Пан Мороз все морозив і проявляв неабиякі художні здібності, розмальовуючи вікна. А пан Вітер намітав кучугури й свистав у вікна. Жителі Краю Світу завчасно запаслися теплими речами й грілися біля комину, а ввечері ходили до Марти на посиденьки. Та одного дня Дідусь змайстрував для них справжні санчата. І всі тепер почали більше часу проводити на вулиці, катаючись з гірки. Щоправда, каталися усі, окрім Лори. Сама ж Лора сиділа осторонь і лише спостерігала за розвагами своїх друзів. А ті — то з’їжджали вниз з гірки, то тягнули санчата назад, нагору..." (Ольга Зубер)
"Жила в одному лісі вредна Лисичка. Ні з ким не дружила. З усіх кепкувала, обманювала, дражнила. Та найбільше дошкуляла Зайчику. Підстерігала, піймати грозилася. Та от, сталася халепа. Застудилася Лисичка. Лежить вдома, кашляє. — Хоч відпочинемо від неї, — радіють усі. Усі, окрім Зайчика. Шкода йому Руденьку. Спік він капустяного пирога, поклав до кошика та й пострибав до Мишки. — Дай, будь ласка, лікувальних трав для Лисички, які ти влітку збирала, — попросив він. — Для лисички? — здивувалася Мишка. — Так. Хворіє вона, допомогти треба!.." (Ольга Зубер)
"Білими килимами зима позастеляла землю. Виблискують виткані полотна на сонечку, переливаються то рожевими, то срібними кольорами. А як тільки день добігає кінця, і на небі зʼявляються зірочки, то вони одразу починають себе розглядати у скованих морозом річках чи озерцях. Милуються собою, своєю вродою. А морозець цьому й радий, старається, вимальовує візерунки на вікнах, водоймах. Люблять звірі пані Зиму, вона їм дарує нові шубки, забави. Повсідаються білочки на гілочку сосни, й нумо спостерігати, як зайчики граються у піжмурки. Сміються вухані, тільки й видно, як із-за кучугур виглядають їхні хвостики. Вовчик із лискою теж приєднуються до забав. Наліплять кругленьких куль та й нумо майструвати сніговичка. Зайченя принесло морквину, совеня — чорні ґудзики, їжачок дістав старе відерце, а білочки — шалика, щоб не змерз..." (Тетяна Прокоф’єва)
Тетяна Прокоф’єва. «Чарівна історія про лисичку, її книги та Неслуханя» (добра казка для малят)
"Історія ця трапилася давно, коли саме, вже й не згадаєш, але повідати її вам дуже хочеться. В однім казковім лісі, де звірі говорили, де птахи щебетали веселі пісні, жила-була лисичка. Мала вона свою хатинку під старою ялиною. Затишно було у її домівці. Біля віконця стояв стіл і стільці, у пічці потріскували дровенята й від них тепло розливалося по кімнаті та головною окрасою помешкання була — бібліотека. Так-так, саме книги полюбляла читати наша лисичка. Усі мешканці цієї чарівної місцини її знали й радо приходили у гості. Лиска кожного зустрічала привітно, пригощала малиновим варенням і гарячим чаєм, читала цікаві історії, казки, вірші. Кожен, хто потрапляв до неї, завжди повертався до дому у гарному настрої й з добротою у серці..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Сонечко все ще бавило землю своїми теплими промінцями. Хоч на календарі був місяць — грудень. Горобчик, на імʼя Літайчик, усе ніяк не міг натішитися золотим павутинкам сонця, яке залітало у його домівку. І тут однієї зимової ночі у двері постукали. — Хто там? — запитав горобчик. — Білочка! — щасливим голосочком відповіла гостя. Літайчик відчинив обережно двері..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Ця історія трапилася одного морозного вечора, коли Край Світу був щедро засипаний снігом, і усі сиділи по своїх домівках. Лорі, як вже бувало, не спалося. І вона, сидячи біля світильника, читала книгу, яку взяла у пана Жоржика. Раптом, вона почула, як зашумів ліс, і виглянула у вікно. Це пан Вітер гнав стадо Снігових Хмар у бік Океану. Хмари були зовсім сонні і ледве плентались одна за одною. Та одна з них навпаки була напрочуд весела й непосидюча. Очевидячки, хмара не дотримувалася режиму дня. Вона ніяк не хотіла слухатися пана Вітра і рвалася в напрямку Лориної хатинки. Непомітно відірвавшись від стада, вона почала наближатися до Високої Гори..." (Ольга Зубер)
"Вітрусь щовечора прогулювався у засніженому садку. Він кружляв між деревами і мріяв, що коли виросте, тато Шторм візьме його з собою далеко-далеко, на океан. І вони разом будуть здіймати хвилі вищі кораблів. Та поки Вітрусь був ще зовсім маленький. І його сили вистачало лише на те, щоб здувати з гілок сніжинки. Ось, і зараз, він сидів на улюбленій вишні і хитав гілочку. Сніжинки сипалися на вулика, а Вітрусь уявляв, що то зовсім не вулик, а велетень-корабель. Раптом, почулися голоси. То розмовляли бджоли. Вітрусь прислухався. — Що таке зима? — спитала маленька бджілка Джуня. Та у вулику про зиму майже ніхто нічого не знав. — Взимку дуже холодно і замість бджіл літають сніжинки, — заворушилася бабуся-бджола. — А хто такі сніжинки? — Зимові комахи..." (Ольга Зубер)
"Турботлива Зимонька вирішила поглянути на те, як зимує Матінка-Природа. Вона взула білі чобітки, одягнула біленьку шубку та білесенькі рукавички й подалася на оглядини. Зимонька була переконана, що зимою усім ой, як затишно! Та раптом вона почула як у густому карпатському лісі смереки перешіптуються поміж собою. «Замерзла…Ой, як замерзла!», — неслося лісом. «Тримайся. Зима завершиться. Маємо дочекатися Весноньки», — лунало у відповідь. Тоді Зимонька уважно придивилася до дерев і зрозуміла, що вони ледве не тремтять від холоду. «Холодно...Ой, як холодно! — цього разу бідкалися тендітні пожовклі травинки, — Хоч би наші корінчики збереглися , щоби навесні з’явилися нові пагони». «Ой-йой! Як зимно ступати!» —знову почула Зимонька. Це вже розмовляли поміж собою спритні братики-зайчики, які вискочили з нірки на стежину. «Лапки мої геть замерзли», — почулося з іншої сторони лісу, де лисенятко з мамою щойно вийшло на прогулянку..." (Марія Дем'янюк)
