Публікації за тегом: Тварини, птахи, риби, комахи

"Ох же ж і любило Лисеня квіти!  А ще метеликів, і думало, що то квіти, які навчилися літати. Воно обережно ходило поміж цвітиками, щоб ненароком не наступити і ніколи їх не зривало. Бо, помітило, що  від того, вони ставали тихі і сумні. Тому, лише обережно тулилося носиком у пахучі пелюстки. — Ой! – аж раптом підстрибнуло мале. Серед пахучої галявини цвіла квіточка-незнайомка. З білими промінчиками й золотим сонечком всередині..." (Ольга Зубер)

 

 

 

"Котик лапками вмивається,

Ніжно всім усміхається.

Муркотить собі тихенько,

Засинає солоденько."

(Тетяна Прокоф’єва)

 

 

"У зеленому лісі, під старим дубом, жила маленька Лапка зі своєю мамою. Щоранку матуся будила її лагідним голосом і ніжно гладила по пухнастій спинці. — Доброго ранку, моя зірочко, — казала вона. — Нехай твій день буде добрим!.." (Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

 

 

"Руденька, прудка,
Хвостиком маха.
Горішки збирає,
До шишок складає."

(Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

 

"— Тук-тук, тук-тук! — почулося знадвору. — Що це стукає? — прокинулась Мишка. Зовсім не хотілося їй вилазили з теплого кубельця. Але, цікаво ж. Вона підхопилася й визирнула у віконце. — Ого! — скрикнула мала. Вона наспіх одягнулася й вискочила на вулицю. Надворі вовтузився Борсучок. — А що ти робиш? — Будиночок будую. — А для кого?  — Зима на носі. Мишка звела очі докупи й поглянула на свого носа. — У кого? — В усіх. — У мене немає. — Скоро буде. — То це для Зими будиночок? — То звісно. Прийде вона до лісу стомлена. От і буде їй де відпочити..." (Ольга Зубер)

 

 

"Автобус з першокласниками був у дорозі вже пів години. Діти нудились. Ніби й поговорили, і побавились маленькими іграшками, принесеними з дому, кожен - своєю, але їх тягнуло бігати, скакати, доганяти один одного, задиратись. — Ще година, — з сумом підсумував Вітькó, що сидів біля вікна посередині автобуса. — Яка година?! — гарячково відреагував його сусід по автобусу Адáсь, — Ти ж чув, що нам казали: ''Годинка''. Це менше. Дорослі на задніх рядах усміхнулись, а Адамчик, пришпилений паском безпеки, як всі інші першачки, відкинувся на м'якому сидінні, заклавши ногу за ногу, точнісінько так само, як це робить його тато, вмостившись у фотелі після ситної вечері. Але Вітько не міг заспокоїтись, він би хоч зараз вискочив з автобуса, тільки дай йому волю..." (Галина Мирослава)

 

"Настав вечір. Осінній ліс закутався у туман, наче в ковдру. Тиша. — Фирррр! — почулося з нірки, що сховалася за сосною. То було Лисенятко. І звали його Кусь. — Пора, —  поворушило мале носиком у тумані. Вечір був прохолодний, і тому Кусь одягнув улюблений рудий светр.  В ньому він був ще рудіший, наче вогник. І не аби як цим пишався. Бо бути рудим — це завжди чудово, вважав Кусь. Він взяв кошика з печивом і пострибав на лісову галявину, де його вже мав чекати Їжачок. Авжеж! Вони  щовечора влаштовували вечорниці серед сонного лісу. Їжачок жив у чудовому кубельці, що біля струмочка, і залюбки приходив на зустріч із Лисенятком. Светра він не одягав, хоч і було прохолодно. Бо вважав, що його колючки — то найкраща прикраса. Але, полюбляв носити шкарпетки й пухнастий, наче хмаринка шалик. Звали його Коль. Він грав на баяні, а Лисеня бігало навколо й співало пісень..." (Ольга Зубер)

 

"Додому птахи повертаються, 
Легенько хмаринок торкаються. 
Їм сонце у слід посміхається, 
Промінням гарячим вітається. 
Летять над полями, степами, 
Знайомими серцю місцями. 
Радіють, співають пісень, 
Який же чудовий цей день...
(Тетяна Прокоф’єва)

 

.

Книга «Котику сіренький» Марії Дем’янюк запрошує дітей у чарівний світ тварин. Вона навчає любити природу, турботливо ставитися до оточуючих, оберігати довкілля. Вірші дуже добрі та подарують читачам радість.

 

 

 

 

 

 

"Hoopoe the bird has a blowerlike hair, 

He waves it around making cold and fresh air, 

Lying like dead when dangers appearing, 

His beak's like a hook to perform insect killing."

(Valentyna Turchyn)

 

 

 

Читаймо з дітками цікавезні нові казочки від Євгена Дмитренка:    

РОЗДІЛЕНЕ ЩАСТЯ
ТРИ ВОВКИ Й ХВОСТАТА РИБАЛКА
ДОРОГА ДОДОМУ
КОЖНОМУ СВОЄ
ЧЕРЕВИЧКИ ДЛЯ ЛИСИЧКИ

 

"Був день. Хоча краще — ніч, щоб дійти до берега. До океану. Коли світло зірок тихіше за твої кроки. Але пінгвіни ловлять рибу вдень. Учора пінгвінчик Ур уперше наблизився до гучного прибою. І вперше доторкнувся до бурхливої хвилі. Лапою, обережно. Яка ж холодна. І стрімка. Ур підняв голову: неподалік, зайшовши трохи вглиб, плескались в океані інші пінгвіни. «Ха-ха, ха-ха-ха-ха-а…», — кружляли над ними й ніби сміялись сріблясті мартини. «Стрімка, як політ мартинів», — подумав Ур. Коли хвиля вкотре наблизилась, він нахилився, щоб уперше скуштувати її..." (Олена Більчук)

 

 

"Сидячи на гілочці,
Нав'язала білочка
Із підпушкою жилетку
І теплесеньку шкарпетку.
Тягне пишну ниточку:
Чи на другу вистачить?
Бо якщо замерзне ніжка,
Як піду я по горішки,
Чи з ялинки звишечка 
Як дістану шишечку."

(Тетяна Денисенко)

 

"Ангел морський досить дивний хижак,
Йому до смаку лише родич-слимак,
Собі відростив два «крила» біля рота,
Хизується гордо підводним польотом."

(Валентина Турчин)

 

 

 

"У реклами справді є сила. Не та сила, яку Ромко щодня демонструє дзеркалу, підіймаючи свою гантелю по черзі спершу лівою, а тоді правою рукою, звісно, що ні. А зрозумів він по-справжньому силу реклами тоді, коли до його класу якось на заміну прийшла нова, але стара, вчителька. Іванна Степанівна, значно молодша вчителька, до якої він давно звик, навіть з нею подружився, на той час взяла й захворіла. За давньою, виробленою за цілих два роки школи, звичкою Ромко слухав п'яте через десяте, чи шосте через одинадцяте, а то й зовсім не прислухався. Адже стільки цікавого навколо. От сьогодні Аліна зі своїх тонесеньких кісок кошик на голові виклала, туди ж треба якийсь папірець закинути. Як без того?! То лише через дві парти. Ромчик вправний, має вцілити..." (Галина Мирослава)

 

"Кошеня — смугастий хвостик,
У сметанці лапки й носик,
Залишив сліди по хаті,
Можна ситому й поспати..."

(Валентина Турчин)

 

 

"Ви коли небудь чули, як зітхає  закоханий пацюк? Ні? Скажу вам чесно, ви багато втратили. А от Макс, почувши дивні звуки, відірвався від роботи й ставши навкарачки, заглянув під ліжко. Бо саме звідти чулося оте зітхання. — Що сталося, Ельф? — спитав Макс у величезного сірого пацюка, що зарився з головою у горі шкарпеток і тяжко схлипував.  — Я закохався! — долинуло з-під ліжка.  — Ну, й дурень! — з пересердя вигукнув Макс. — Скільки тобі казати, справжнє кохання буває лише в романах!.." (Ольга Зубер)

 

 

 

"— Мурчику! — погукала бабуся ведмежа, що вовтузилося в снігу. Малий кілька разів перекинувся через голову й поспішив додому. — Я зліпив сніговика! — Молодець! Сідай вечеряти! — похвалила бабуся. Пустунчик залюбки вмостився за стіл. Зараз вони жили вдвох. — В нас із татком річниця весілля. І нам треба святкувати! — сказала мама і вони з татком попливли на крижині в романтичну подорож. Бабуся дуже любила онука та тільки те й робила, що його пестила. А що ще треба малому ведмежаті? Вдень він ласував смаколиками. А на ніч Бабуся читала йому казки, які полюбляла не менше за Мурчика. І після другої казки вже солодко спала. А в Мурчика був час помріяти. Він любив фантазувати перед сном..." (Ольга Зубер)

 

"Купила лисичка папір і чорнила.
З пенька вона столик чудовий зробила,
Задумала лиска роман написати,
Бо дуже хотіла відомою стати.
Хотіла найкращою бути з писак.
Роман починався в письменниці так:
«Купила лисичка папір і чорнила…»"

(Наталія Погребняк)

 

"Вміє уміло ховати горіхи,
З гілки на гілку стрибає для втіхи,
В дуплі зберігає насіння й гриби,
Взимку це будуть справжні скарби!"

(Валентина Турчин)