Публікації за тегом: Тварини, птахи, риби, комахи

Сортувати:    За датою    За назвою

Kitten At the Starry Night. Van Gogh art."Місяць сидів на хмаринці й гриз бублика. Та ось, шматочок відламався й поцілив прямісінько у кота, що спав на даху. — Шшшшшш! — вигнувся дугою Кіт. — Ой! — злякався Місяць й сховав бублика в кишеню. — Втік з дому, щоб поспати… а ти…. — Вибач, Мурчику! А чого вдома не спиш? — Манюня не дає… — А хто це? — спитав Місяць й знову дістав бублика. — Дівчинка..., яка живе зі мною он у тій кімнаті, — махнув хвостом Кіт. — З того часу, як вона навчилася читати, то тільки тим і займається, що читає казки. В мене вже голова йде обертом від тих принцес і принців! Та якби ще тільки це…" (Ольга Зубер)

 

"Прийшов час, і на Краю Світу настала зима. Пан Вітер пригнав з-за лісу стадо Снігових Хмар, а потім ще й запросив пана Мороза. І почали вони хазяйнувати й робити все на свій лад. Снігові Хмари сіяли снігом, аж пихтіли. Пан Мороз все морозив і проявляв неабиякі художні здібності, розмальовуючи вікна. А пан Вітер намітав кучугури й свистав у вікна. Жителі Краю Світу завчасно запаслися теплими речами й грілися біля комину, а ввечері ходили до Марти на посиденьки. Та одного дня Дідусь змайстрував для них справжні санчата. І всі тепер почали більше часу проводити на вулиці, катаючись з гірки. Щоправда, каталися усі, окрім Лори. Сама ж Лора сиділа осторонь і лише спостерігала за розвагами своїх друзів. А ті — то з’їжджали вниз з гірки, то тягнули санчата назад, нагору..." (Ольга Зубер)

 

"Жила в одному лісі вредна Лисичка. Ні з ким не дружила. З усіх кепкувала, обманювала, дражнила. Та найбільше дошкуляла Зайчику. Підстерігала, піймати грозилася. Та от, сталася халепа. Застудилася Лисичка. Лежить вдома, кашляє. — Хоч відпочинемо від неї, — радіють усі. Усі, окрім Зайчика. Шкода йому Руденьку. Спік він капустяного пирога, поклав до кошика та й пострибав до Мишки. — Дай, будь ласка, лікувальних трав для Лисички, які ти влітку збирала, — попросив він. — Для лисички? — здивувалася Мишка. — Так. Хворіє вона, допомогти треба!.." (Ольга Зубер)

 

 

 

"Білими килимами зима позастеляла землю. Виблискують виткані полотна на сонечку, переливаються то рожевими, то срібними кольорами. А як тільки день добігає кінця, і на небі зʼявляються зірочки, то вони одразу починають себе розглядати у скованих морозом річках чи озерцях. Милуються собою, своєю вродою. А морозець цьому й радий, старається, вимальовує візерунки на вікнах, водоймах. Люблять звірі пані Зиму, вона їм дарує нові шубки, забави. Повсідаються білочки на гілочку сосни, й нумо спостерігати, як зайчики граються у піжмурки. Сміються вухані, тільки й видно, як із-за кучугур виглядають їхні хвостики. Вовчик із лискою теж приєднуються до забав. Наліплять кругленьких куль та й нумо майструвати сніговичка. Зайченя принесло морквину, совеня — чорні ґудзики, їжачок дістав старе відерце, а білочки — шалика, щоб не змерз..." (Тетяна Прокоф’єва)

 

Painting by Priscilla Alpaugh"Історія ця трапилася давно, коли саме, вже й не згадаєш, але повідати її вам дуже хочеться. В однім казковім лісі, де звірі говорили, де птахи щебетали веселі пісні, жила-була лисичка. Мала вона свою хатинку під старою ялиною. Затишно було у її домівці. Біля віконця стояв стіл і стільці, у пічці потріскували дровенята й від них тепло розливалося по кімнаті та головною окрасою помешкання була — бібліотека. Так-так, саме книги полюбляла читати наша лисичка. Усі мешканці цієї чарівної місцини її знали й радо приходили у гості. Лиска кожного зустрічала привітно, пригощала малиновим варенням і гарячим чаєм, читала цікаві історії, казки, вірші. Кожен, хто потрапляв до неї, завжди повертався до дому у гарному настрої й з добротою у серці..." (Тетяна Прокоф’єва)

 

Зима. Картинки створила нейромережа Adobe Firefly."Сонечко все ще бавило землю своїми теплими промінцями. Хоч на календарі був місяць — грудень. Горобчик, на імʼя Літайчик, усе ніяк не міг натішитися золотим павутинкам сонця, яке залітало у його домівку. І тут однієї зимової ночі у двері постукали. — Хто там? — запитав горобчик. — Білочка! — щасливим голосочком відповіла гостя. Літайчик відчинив обережно двері..." (Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

 

"Ця історія трапилася одного морозного вечора, коли Край Світу був щедро засипаний снігом, і усі сиділи по своїх домівках. Лорі, як вже бувало, не спалося. І вона, сидячи біля світильника, читала книгу, яку взяла у пана Жоржика. Раптом, вона почула, як зашумів ліс, і виглянула у вікно. Це пан Вітер гнав стадо Снігових Хмар у бік Океану. Хмари були зовсім сонні і ледве плентались одна за одною. Та одна з них  навпаки була напрочуд весела й непосидюча. Очевидячки, хмара не дотримувалася режиму дня. Вона ніяк не хотіла слухатися пана Вітра і рвалася в напрямку Лориної хатинки. Непомітно відірвавшись від стада, вона почала наближатися до Високої Гори..." (Ольга Зубер)

 

"Вітрусь щовечора прогулювався у засніженому садку. Він кружляв між деревами і мріяв, що коли  виросте, тато Шторм   візьме його з собою далеко-далеко, на океан. І вони разом будуть здіймати  хвилі вищі кораблів. Та поки Вітрусь був ще зовсім маленький.  І його сили вистачало лише на те, щоб здувати з гілок сніжинки. Ось, і зараз, він сидів на улюбленій вишні і  хитав гілочку.  Сніжинки сипалися на вулика,  а Вітрусь уявляв, що то зовсім не вулик, а велетень-корабель. Раптом,  почулися голоси. То  розмовляли бджоли. Вітрусь прислухався. — Що таке зима? — спитала маленька бджілка Джуня. Та у вулику про зиму майже ніхто нічого не знав. — Взимку дуже холодно і замість бджіл літають сніжинки, — заворушилася  бабуся-бджола. — А хто такі сніжинки? — Зимові комахи..." (Ольга Зубер)

 

Костянтин Степанюк, відомий художник-пейзажист з Рівного. Онлайн-галерея. Костянтин Степанюк. Казка середньовіччя (фрагмент), полотно, олія, розм. 130х70 см. Робота знаходиться у Франції."Турботлива Зимонька вирішила поглянути на те, як зимує Матінка-Природа. Вона взула білі чобітки, одягнула біленьку шубку та білесенькі рукавички й подалася на оглядини. Зимонька була переконана, що зимою усім ой, як затишно! Та раптом вона почула як у густому карпатському лісі смереки перешіптуються поміж собою. «Замерзла…Ой, як замерзла!», — неслося лісом. «Тримайся. Зима завершиться. Маємо дочекатися Весноньки»,  — лунало у відповідь.  Тоді Зимонька уважно придивилася до дерев і зрозуміла, що вони ледве не тремтять від холоду.  «Холодно...Ой, як холодно! — цього разу бідкалися тендітні пожовклі травинки,  — Хоч би наші корінчики збереглися , щоби навесні з’явилися нові пагони». «Ой-йой! Як зимно ступати!»  —знову почула Зимонька. Це вже розмовляли поміж собою спритні братики-зайчики, які вискочили з нірки на стежину. «Лапки мої геть замерзли»,  — почулося з іншої сторони лісу, де лисенятко з мамою щойно вийшло на прогулянку..." (Марія Дем'янюк)

 

Apricot Poodle Dog (Абрикосовий пудель). Watercolour painting by artist Christine Varley."Жвавий, наче вітерець,
Цирковий артист, плавець.
Стрижка модернова буде –
Грумера вітає …"

(Ніна Колодяжна)

 

 

 

 

 

"Чоловічок з-під сомбреро
Хитро дивитися на мене.
Відступила лиш на крок,
Зник в травичці мій…"

(Ніна Колодяжна)

 

 

 

 

Painting by Amelia Stea MacLaurin."В одному чудовому місті живуть двоє друзів — Юрко та Дмитрик. Вони разом граються, навчаються і завжди допомагають один одному. Якось трапилася із ними пригода, завдяки якій вони знайшли собі ще одного товариша. Та забігати наперед не будемо, всьому свій час. Мандруючи після школи додому відомою їм стежкою, хлопці натрапили на дивну коробку. Спочатку зупинилися, притихли й переглянулися. Чіпати підозрілі предмети не можна — це точно всі знають. Тож вирішили повільними кроками відступати. І щойно почали рушати, як почули шурхіт. — Що це? — питає Юра. — Не знаю! — відповідає Дмитро. Це ще більше їх насторожило й водночас викликало цікавість. Але залишатися було небезпечно — хто знає, що там лежить..." (Тетяна Прокоф’єва)

 

"З неба квіточки летять
Дивні.
— Пробувати слід на хобот
Чи на бивні?
Слоник думає собі, розважає.
Перший раз він бачить сніг,
Ще не знає."

(Галина Мирослава)

 

 

"Івасик ріс кмітливим хлопчиком, допитливим. Якось мама читала йому віршик, де було написано, що "люди —   як птахи". Івасик, уважно прослухавши, відразу звернувся до мами з запитанням: — Як страуси? — Гадаю, що у вірші йдеться не про зріст, а про вміння літати. — А страуси не літають. Ківі теж не літають. Дарма що птахи! — зауважив хлопчик..." (Галина Мирослава)

 

 

 

 

Painting by Nami Nishikawa."— Скоро стемніє, — чмихнув Їжачок, виглядаючи у віконце. Він докинув у піч кілька ялинових гілочок, одягнув кожушок і дістав зі скриньки свічечку. Ви гадаєте, для чого Їжачкові свічечка? То аякже?!  Вони ж з Мишкою домовилися, що хай там що, а щовечора, як стемніє, давати про себе знати вогником свічечки. А все тому, що Їжачок жив у лісі, а Мишка — аж ген за полем, у нірці під грушою, що в старому садку. Поки було тепло щодня вони ходили один до одного в гості. Та прийшла зима, замела стежки снігом. Ніяк не дійти крихітним лапкам засніженим полем. Тож і згодилися: якщо світиться вогник на узліссі, то в Їжачка все добре, знатиме Мишка. А якщо, світиться за полем, то все добре і в Мишки, знатиме Їжачок..." (Ольга Зубер)

 

Проба пера: Кіра Селіванова (6 років). Казка про морську свинку, собаку та пʼять морських поросят. Малюнки авторські."Жили-були дід та баба, їли кашу. Була в них морська свинка. Був в них дім, але дерев’яний. Якось зламався в них дім, вони бігли, шукали собі новий дім. Вони так переживали, що забули морську свинку. Але саме в цей момент її не можна було забувати, тому що вона мала дуже-дуже скоро народити декількох малят! Коли вони поїхали, вона вже не могла терпіти, ось-ось вона мала народити п'ятьох маленьких поросят!.." (Кіра Селіванова)

 

 

 

Hedgehog. Painting by Sally Ann Brackett. "Якось трапилися Їжачкові на дорозі яблучко з грушкою. Зрадів він та й думає, що б з того першим скуштувати. — З’їм зразу яблучко! Ні… грушку! Ні… Таки яблучко! Геть заплутався Їжачок. Та, поміркувавши, надумав, як вирішити той клопіт. — Підкину їх височенько. Що перше впаде, те перше й з’їм! Зробив, як надумав. Першим впало яблучко. І тільки-но Їжачок хотів нахилитися, щоб його підняти, як тут – лусь! Грушка поцілила малого прямо в маківку!..." (Ольга Зубер)

 

 

 

Painting by Sally Ann Brackett. Hare."Жив-був Зайчик. А що він, ого-го як, полюбляв капусту, його називали Капустяним Зайчиком. А дехто, навіть, — капустянкою. Та Вуханчик не ображався. Хай. Не до того йому. А ось, чи є де в світі капустяний ліс, було цікаво. Щоб замість шишок на ялинках капуста росла.  І на дубах. Замість жолудів. І під кожним пеньочком, замість грибів. І вздовж лісового струмочка. Бо, з того яка користь? А з капусти — ще й яка!  А ще мріяв Зайчик, як побудує капустяну хатинку, змайструє капустяне ліжечко й вкриється запашним листком. І спатиме солодко. І насняться йому, малому, капустяні сни. От, одного разу, швендяв він поміж хатами. Та й забіг на город до Бабусі..." (Ольга Зубер)

 

Painting by Sally Ann Brackett."Ох і розсердився ж Їжачок на ті колючки! На спинці не полежиш, погладити всі бояться! А як же йому хотілося таку кофтинку, як в білочки Зосі! Або шапочку з бумбончиком, як в борсучка Борі! Бо всім звірятам у лісі бабуся Ведмедиця вив’язала теплі речі на зиму. Всім, окрім Їжачка! Бо як же на ті голки якусь одежину надіти?! Отож, сидів він на пеньку, та й сердився. Аж пихтів. Ось, я зараз вас провчу, капосні колючки! – схопився було за голівку Їжачок..." (Ольга Зубер)

 

 

 

"— Хто-небудь, вимкніть цей будильник. Нічого без причини так рано мене будити. На жаль, пристрій ніхто не вимкнув і він продовжував дзеленчати. Тому, хом'як, протягнув лапку та вимкнув гучний прилад. Цей ручний годинник йому дістався від батька, який той колись знайшов його неподалік від своєї клітки. Знайшов і затягнув до клітки. Затягнув та сховав під ліжечком. А сховав для того, щоб ніхто інший не знайшов. Ніхто, окрім його сина, який зайняв клітку свого батька. З того часу, хом'як частенько користувався годинником. Та не для того, щоб рано прокидатися, а для того, щоб послухати цікавий дзенькіт який звучить, коли грає будильник. Та цього ранку він спрацював за призначенням. — Якщо він дзеленчить, то значить хтось виставив таку годину для підйому. — пробуркотів хом'як — А це означає, що повинна бути причина! Але яка? Не пам'ятаю! Агрибос (так, до речі, звали хом'яка), не поспішав підвестися з ліжка. Врешті решт, якщо він згадає причину, переосмислить її та визнає, що вона не така вже й важлива, то можна буде продовжити сон..." (Євген Дмитренко)

 


Всього:
650
Поточна сторінка: 1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Природа   
Топ-теми