"Частенько між людьми буває,
Один свою біду на другого звертає,
А іноді ще так крутне:
Не можна на людей, так він на біса спхне.
Щоб не наскочити на лайку,
Я розкажу вам байку..."(Леонід Глібов)
"Жив на світі маленький Меліпончик. Батьки здебільшечки називали його Мелі, що означало "мед" грецькою мовою. Якщо ви подумали, що Меліпончик – це традиційний польський пончик або солодкий галицький пампух, то дуже помилились. "Чому? Ким же він був?" – запитаєте мене. Відповідаю: "Безжальним меліпоном з великої родини меліпоніні." Лише не подумайте, що він когось кривдив без причини. Мелі, як усі бджоли з родини меліпонів, не мав жала, тобто був безжальний. Такий собі блакитноокий пустунчик-трутничок у штанцях у жовтаво-чорнуватеньку смужку, однак до справжнього трутня йому ще треба було рости..." (Галина Мирослава)
"Була собі хатиночка,
навколо неї пліт.
Жили в хатинці півничок
і сірий кіт-воркіт.
Кіт зрання та до вечора
у лісі полював,
а півник в хаті порався
та квіти поливав."
(Наталя Забіла)
Цуценя привезли вдосвіта. Марта не бачила й не чула. Вона ще спала. А сон літнього світанку солодкий. Дівчинка зійшла з веранди – із-за гори Городище над Ясинецьким лісом сходило сонце. Велике, яскраве, купалося у синьому ставку, відбивалося і блищало в рясних росах на вишнях і, здавалося, викотившись на трасу, їхало селом. Небо палало, земля прокидалася. Дівчинка зняла вгору руки, постояла. Ступила, й руки опустилися: вона мляво, якось непевно збочила на сивий зарошений спориш, залишивши на ньому свої сліди. В її очах ще досипав сон. Ні тепле червоне проміння, ні холодна роса, яка струсилася на ноги, не могли її пробудити. Скоцюрбилася і невтішно притулила руки ліктями до свого худого тіла, вклавши голову в долоні. Була в трусиках, у майці. Білі довгі коси, поплутані й нечесані, спадали на плеченята, пасма закривали обличчя. Марта не знала: коси чи сонячне проміння лізуть їй до очей?.." (Борис Харчук)
"Няв-няв, мур-мур, няв-мур-няяяяв!"
Спів по школі залунав,
Виступає Муза киця –
Перша в хорі учениця.
Діти кажуть: "От дива!
Киця краще нас співа!
Недаремно вчителі
Кличуть Музою її!""(Ксенія Бондаренко)
"Сіє жменями дива
Господарочка Зима,
Захурделила, засніжила,
Ніжним пухом землю вкрила.
В вовну вбрала всі хатини,
Розстелила скатертини,
І подвір'я ясно-біло
Прикрасила Зимка вміло..."(Ксенія Бондаренко)
"Мале кошеня прокинулося рано. А розбудило його буркотіння у власному животику. Малюк дуже зголоднів і не міг заснути. Бабці Христі в хаті вже не було. "Мабуть, бабуся пішла до корівки Квітки і незабаром прийде з повним цеберцем молока," – муркнуло кошеня собі під носик, перекрутилося на лежанці і заплющило оченята. Та буркотіння в животі не вщухало, а навпаки, гуркало, наче грім у небі. "Де ж забарилася бабуся з молоком?" – кошеня стрибнуло з лежанки на підлогу і вперлося носиком прямісінько в двері, що вели на вулицю. Дверцята відчинилися. Кошеня висунуло спочатку ніс. Щось його щипнуло. То був морозець. Малюк визирнув з хатини і не повірив своїм очам – двір побілів. Випав перший сніг. Усю зиму на нього чекали, та зима була занадто теплою. І лише на початку весни вона на прощання застелила село білою ковдрою..." (Ксенія Бондаренко)
"На початку березня сніг ще не встиг розтанути повністю. Усюди були калюжі, а там де колись були снігові замети, сніг тримався. І як сонячні промені його не надкушували, він вперто лежав і не щезав. Пташки дзеленчали, кури вийшли з курника й сварливо порсалися на городі в землі. Качок було не впізнати. Замурзані, в болоті, вони неквапливо, але радісно перекочувалися з однієї калюжі в іншу. Кіт сидів на даху курника й ловив вусами перше весняне тепло. Оля спостерігала з вікна. Вона дуже хотіла вийти на вулицю, взути чоботи й пострибати разом з качками в калюжах. Але дівчинка захворіла й мама не дозволила їй. Тому Олі тільки й залишалося пити малиновий чай та дивитися у вікно. Раптом вона побачила, як мама побігла до сараю. Довгий час матуся не виходила звідти. Оля почала хвилюватися чи все гаразд. Вона вже одягалася, щоб побігти до матусі, та мама вийшла на вулицю і радо усміхалася. Щось гукнула Олі, але півень так голосно закукурікав, що Оля нічого не розчула..." (Ксенія Бондаренко)
Галина Мирослава. "Дворядники-Грудневики" – пізнавальні скоромовки для дітей та дорослих :)
"Ковзани́-ковзанці́
Ковзали по ковзанці."(Галина Мирослава)
"В зоопарку батька
Запитав хлопчина:
– Чи то правда, що від мавпи
Походить людина?
– Правда, мовив батько. –
Наука доводить,
Що людина, безперечно,
Від мавпи походить."(Павло Глазовий)
"— Ахи! — гукнув старий павук,
Уздрівши юну муху.—
Ти так гудеш, що кожен звук,
Як музика для слуху.
За дивну талію твою
І за гарненькі ніжки —
Я все покинув би й пішов
Хоч на край світу пішки.
Ти — як перлина, як топаз,
Ти — як іскрина синя..."(Павло Глазовий)
"У долинці, у лісочку
живе Зайчик в холодочку.
В нього є затишний сад,
насадив всього у ряд.
І смородинки, й порічок.
Й грушок, яблуньок... До дичок
прищепив, бо працьовитий.
Ще й тинка зумів зробити..."(Галина Римар)
"Дворядники-Вересневики" від Галини Мирослави - потішні скоромочки для допитливих дітлахів
"Дзюрком-цюрком вода з рурки
Змієци́ркає до Мурки."(Галина Мирослава)
"Даринка йшла за дідом по стежинці, яку він розчищав від снігу. Йшли ближче до лісу. Був місяць лютий. Недаремно він отримав таку назву. Зима наче відчувала, що ґаздує останні дні і незабаром поступиться весні. Тому вона накидала снігу так багато, що дерева загорнулися в нього, немов в пухові хустки. Було занадто холодно. Дівчинка одяглася тепло, та мороз в'їдався в одяг і починав дошкуляти і кусати. Щічки одразу розчервонілися, мов стиглі осінні яблука, а вії вбралися в біле пір' ячко від морозу. Даринка вже хотіла кликати діда додому, бо її ніжки пекли й просили тепла. Та вона мала допомогти дідусеві. Там, в лісі, пташки та дрібна звіринка потребували людської допомоги. Ягідки і насінинки заховалися глибоко в снігу. Останні дні хурделило безперестанку, а поле, село та ліс замело. У пташок навіть не було можливості вилетіти у пошуках їжі. Дідусь набив торбину горіхами, насипав зерна, налив гарячої води в пляшку. Вони йшли в знайоме місце. Місце, яке добре знали лісові друзі. Годівнички, мов гойдалки, кружляли, закликаючи до себе." (Ксенія Бондаренко)
"Цибань – цибатень цибнув лякати,
Тільки спробуй "цить" не сказати."(Галина Мирослава)
Читаймо та слухаймо цікаві казочки та оповідання для малят від Ксенії Бондаренко.
"Закотилось сонечко
І лягло в колиску,
Заспівала горличка
Надвечірню пісню,
Пташечка гніздечко
Звила недалечко,
Діткам - пташенятам
Пестила крильцята."(Ксенія Бондаренко)
"Бджілка меду наробила,
Заморились лапки й крила,
"Відпочила б, бідолашко!" –
Процвірінькала їй пташка.
"Треба квіти в полі жати
І нести нектар до хати,
Полечу в зелений гай,
Зазирну за небокрай,
Поцілую кожну квітку
Та й наповню глечик літом"."(Ксенія Бондаренко)
"Їжачок любить грибочки,
Збирає яблука, листочки.
Маленькі вуха має,
Та добре все вчуває.
І хоч короткі лапки,
Поспішає він до хатки.
Надворі дощик моросить,
А їжачок у нірці спить."(Ольга Подужайло)
"Народилася я на Одещині, де й мешкаю зараз. Маю двох діточок. Писати дитячі вірші почала несподівано для себе. Перший віршик з'явився в серпні 2020 року, а вже через два місяці віршиків назбиралося на цілу збірку. Тому разом з читачами було вирішено видати збірку дитячих віршів для дорослих і маленьких під назвою "Веселе подвір'я". Радітиму, якщо малятам сподобаються мої твори." (Ксенія Бондаренко)