Езоп
ЛИСИЦЯ Й ВИНОГРАД
(байка у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Ох, як же ж хотілося опівдні лисиці їсти! Та то й не дивно, бо хоч стільки вона вибігала, хоч як обнишпорила всю гору, ніякої поживи так і не роздобула. І крім ожини від учора й рісочки не мала в роті.
— Ні, так не годиться, — сказала вона сама собі. — Спущусь-но я в долину, може, хоч там на щось натраплю.
Вона побігла схилом гори вниз і незабаром уже була в зеленій долині. І перше, що вона побачила перед собою, був густий, тінистий кущ винограду, обвішаний спокусливими чорними гронами — безліччю грон, вони висіли одне біля одного.
— Ого! — здивувалася руда й проковтнула слину. І відразу підстрибнула, намагаючись дістати гроно. Але всі грона були високо, й лисиця не дотяглася до жодного. Тоді вона присіла й знову підстрибнула, однак і не доторкнулася до ягід.
Лисиця стала, пильно придивилася блискучими примруженими очима до грон і сказала собі:
— Оте довге гроно я дістану, якщо підстрибну ще дужче.
І справді, зібравши всю свою силу, вона підстрибнула так високо, що й мавпа могла б їй позаздрити. Так високо підстрибнула, що якби ще трішки, то зачепила б кінчик довгого грона з великими круглими ягодами.
— Ну, почекай! — роздратовано вигукнула лисиця. — Хоч би як ти було високо, я тебе дістану.
І вона почала підстрибувати, мов шалена, витягуючи шию й лапи — то ліву, то праву, то обидві разом, намагаючись ухопити ягоди. Та хоч як старалася, нічого не виходило. Гроно висіло собі, недосяжне для лисячих пазурів.
А лисиця все стрибала й стрибала, мов шалена, аж поки нарешті втихомирилася, задихана, змучена, ледь жива від утоми. Знову обдивилася одне по одному грона палаючими очима, облизала язиком губи і сказала презирливо:
— І нащо мені здався цей виноград? Він же зелений!
Та й рушила геть.
А неподалік на шовковиці сиділи дві сороки й про щось розмовляли. Та як тільки вони побачили, що до винограду підбігла лисиця та почала стрибати, то враз урвали свою балачку. Й стали зацікавлено спостерігати, дістане лисиця до грона, чи ні. Довго розважалися сороки шаленими лисячими стрибками.
— Хі-хі-хі, — засміялась одна, — ти ба, давно мені не було так весело!
— А мені? — засміялась і друга. — Оце-то вистрибує! Як ти гадаєш, дістане чи ні?
— Та хто його знає. Але щось не віриться.
Гарна була сорокам потіха.
— Певне, вона дуже голодна, якщо витворяє таке заради кількох нікчемних виноградин, — сказала одна.
— Я теж так думаю, але мені її не жаль, — озвалася друга. — Бо й ми, якщо потрапимо в її пазури, не врятуємося.
— О, дивись, вона йде геть, — здивувалася перша. — Не змогла добути жодної виноградини, хоч яка вправна й хитра. Слухай, що я їй скажу, ти помреш зо сміху!
І вона дочекалася, поки лисиця опинилася під шовковицею, а тоді нахилилася й гукнула, вдаючи з себе здивовану:
— О, кого я бачу! Пані лисиця в наших краях? День добрий, пані лисице! Як ся маєш?
Лисиця підвела голову й побачила сороку.
— День добрий, — кинула вона неохоче, бо знала, що з сороками навіть лисиці краще не мати справи.
— Яким вітром до нас? — запитала сорока.
— Та я не сюди, я аж он туди йду, на отой пригірок, — відповіла лисиця.
— О, тоді присядь та відпочинь, поласуй виноградом он з того куща. Освіжишся, спрагу вгамуєш, бо така спека! Ти тільки поглянь, яка ряснота!
— Та я бачила,— сказала лисиця,— але не захотіла їсти, бо він зелений.
— Зелений?
— Ну, звичайно! Я їм лише солодкі, достиглі плоди. Я дуже дбаю про своє здоров’я, тому досі жодного разу не хворіла!
І лисиця рушила повагом, як велика пані, хоч від голоду її аж нудило.
Як тільки вона зникла за деревами, сороки аж зайшлися реготом. Насміявшись уволю, вони почали щосили горланити:
— Сороки, ворони, горлиці, одуди, горобці, усі птахи польові, збирайтеся швидше сюди, почуєте щось смішне!
Птаство мовби цього й чекало. Ледь зачувши сорок, воно позліталося на шовковицю, і сороки почали розповідати навперебій про лисицю й виноград. Що тут скоїлось, коли вони закінчили. Щебет, сміх, свист! Неможливо переповісти!
Один горобець перелетів на кущ винограду, дзьобнув виноградину й розсміявся.
— Слухайте, оце так зелений! Він же солодкий-солодкий, як мед. Полечу розповім цю історію моїм діткам!
— І ми! І ми! — закричали й інші птахи та хмарою знялися з шовковиці.
Кожен птах помчав розповідати про лисячі муки всім, хто тільки трапиться на шляху. І невдовзі в долині не залишилося жодної тварини, жодного птаха, які б не знали оповідки про лисицю й виноград. А кури й собаки розповіли своїм господарям, бо в ті часи звірі вміли говорити, а люди розуміли їхню мову. З вуст в уста ця історія розлетілася по всіх усюдах, і відтоді її вже не забували.
Зимовими вечорами бабусі, сидячи біля вогню, розповідали її своїм онукам, а ті, коли виростали й старіли, своїм. Пташки в м’якеньких гніздечках вищебечували її своїм маленьким діткам, які ще не вміли літати. Кози в загонах розповідали козенятам, щоб вони увечері лежали спокійно, а від кіз чули цю історію і корови, і телята, і ослики, і ягнята, і поросята, і всі сміялися. Але найдужче сміялися кури й півні на своїх сідалах, сміялася й уся інша птиця, та й досі сміється, коли її почує.
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 232 – 238.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках - глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.