Публікації за тегом: Байки

   "Свиня під Дубом віковим
   Наїлась жолудів досхочу, до відвала;
   Наївшись, виспалась під ним;
   А потім, очі продираючи підняла,
   І рилом корінь Дуба підривати стала.
   "Адже це дереву біда, -

Їй з Дуба Ворон промовля, -
Коли коріння ти оголиш, воно засохнуть може..." (Іван Крилов)

Леонід Іванович Глібов розпочав свою літературну діяльність ще за життя Тараса Григоровича Шевченка, продовжував її одночасно з Марком Вовчком, Іваном Франком, Панасом Мирним, Степаном Руданським та іншими українськими письменниками XIX століття і завершив в роки, коли вже лунали молоді голоси Лесі Українки та Михайла Коцюбинського. Життя Глібова було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти». Молодший сучасник Тараса Шевченка, він пройнявся високою пошаною до нього як геніального наставника поетів, але наслідувачем не став. Може, тому Глібов віддав перевагу в своїй творчості байці, в якій найяскравіше виявилось його поетичне обдарування.

"Пан та собака", "Солопій та Хівря, або горох при дорозі", "Тюхтій та Чванько" - віршовані казки Петра Гулака-Артемовського.

Серед українських письменників, з іменами яких пов’язаний новий етап у розвитку національної культури, одне з почесних місць належить Євгену Гребінці. Найвизначніше місце в поетичній спадщині Євгена Гребінки посідають байки. Розвинувши в своїх байках народно-сатиричні традиції, Євген Гребінка підніс байку до нового, вищого рівня, що мало велике значення для розвитку української літератури. Вся його літературна спадщина увійшла в скарбницю вітчизняної культури.

Багатомільйонний український читач з глибокою любов’ю і повагою згадує ім’я Леоніда Івановича Глібова, талановитого байкаря, видатного майстра художнього слова, твори якого зайняли почесне місце в українській класичній літературі. Життя поета було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти».

Художня спадщина одного з визначних поетів передшевченківської доби Петра Петровича Гулака-Артемовського порівняно невелика за обсягом, але цікава й різноманітна. Його перу належать байки, балади, прозові послання, переклади, критичні статті. Найціннішу частину творчого доробку поета становлять передусім байки та балади, які відігравали важливу роль у процесі становлення й розвитку української літератури в перші десятиліття XIX сторіччя.

"... Якою міркою міримо, такою нам відплатять."

(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)

 

"... "Це значить, - перебив йому поквапно вовк, - що мені вже відхотілося і твоїх охлапів і всіляких кісточок і смачних помий, бо мені, братчику, миліша воля над всі скарби світу! Розумієш?" Це сказавши, драпнув вовчик чим швидше до лісу, та відтак ще довго плював на собачий рай." (Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)

 

Багато письменників та поетів усього світу перекладали байки Жана де Лафонтена, чим наближали їх мораль та суть до своїх народів. Одним із таких завзятців був Любомир Селянський, український поет, народний учитель та пісняр. На початку 20-го століття Любомир Селянський переклав чимало байок Лафонтена і першим на наших теренах видав їх українською мовою.

 

"... Безсилий ти — тобі жалю нема!"

(Жан де Лафонтен)

Родоначальником нового виду байки у світовій літературі є французький поет, байкар Жан де Лафонтен.  Популярність цьому видатному письменникові принесли саме байки. Твори, близькі до цього жанру, в середині 17-го століття існували в Європі лише в перекладах байок Езопа і східних збірниках. Лафонтен довго йшов до свого покликання. Його оповідання у віршах і невеликі поеми, написані в зрілому віці, спиралися на народну мудрість, відбивали погляди простих людей. І все це - з іронічною посмішкою. Витончений гумор і дотепність байок Лафонтена стали джерелом натхнення знаменитого байкаря Івана Крилова. Українською мовою байки Лафонтена вперше зазвучали у прозових переказах Любомира Селянського. Перший україномовний віршований переспів, здійснений Ярославом Вільшенком, вийшов у Львові у 1935 році. Серед перекладачів байок Лафонтена — Іван Світличний, Микола Терещенко, Микита Годованець.

"... Дістав ту кістку й ну за  труд просить.
— Жартуєш! — звір роззявив пащу.—
Тобі за труд? Невдячне ти ледащо!
Як бачу я, тобі замало ще того,
Що дзьоба довгого ти витягнув свого!
То ж геть, голубчик, звідси забирайся,
Та стережись: на очі більш не попадайся!"

(Іван Крилов. Переклад Петра Сліпчука)

"...Мене б не обдурили так:
За це-бо я ручуся сміло.
- Аж зирк, і сам в сильце заплутався тоді.
За діло!
Тож, Голубе, вперед не смійсь чужій біді."

(Іван Крилов. Переклад  Миколи Терещенка)

"... Промовив Кіт до Вовка, —
Якого ти рятунку тут собі хотів?
Недобра в мужиків про вас іде помовка,
Щоб на свою біду тебе спасли вони.
І правда, сам себе вини:
Що ти посіяв — те й пожни...."

(Іван Крилов. Переклад  Миколи Терещенка)

"Уздрівши, що мужик над дугами трудився
І вигідно збував їх з рук
(А дуги гнуть терпляче, не без мук),
Ведмідь гадав, що й він із дуг би тих розжився...."

(Іван Крилов. Переклад Дмитра Білоуса)

"... Хоч бачить око,
Зуб не йме.
І день промарнувавши цілий,
Пішла й промовила:
— Та хай він пропаде!
Що ж, гарний де-не-де,
Та кислий — зовсім ще неспілий,
Оскома зразу нападе..."

(Іван Крилов. Переклад Дмитра Білоуса)

"... Тут Горобець до них цвірінькнув:
— Годі вам!
Як не хваліть себе, а я міркую,—
У вас обох поганий смак...
За що ж, спитаєте однак,
Зозуля Півня хвалить так?
За те, що хвалить він Зозулю."

(Іван Крилов. Переклад Миколи Шеремета)

"... Ні вдень ані вночі не знаю я спокою:
Коло отари вдень я бігаю, сиджу,
Вночі  ось хату стережу.
— Звичайно, — Кінь йому, розумний ти,
Ведеш ти річ  правдиву;
Але — коли б то не орав я ниву,
То нічого було б тобі тут стерегти."

(Іван Крилов. Переклад Павла Тичини)

"... Щосили смикають,— та ба, немає ходу!
Воно, здавалось би, і не який тягар:
Та Лебідь рветься аж до хмар,
Рак сунеться назад, а Щука тягне в воду.
Хто винен серед них, хто ні,— судить не нам,
А тільки віз і досі там."

(Іван Крилов. Переклад Максима Рильського)

"... Та я завжди
Те й робила, що співала».
- Ти співала? Добре дбала:
Потанцюй тепер піди! "

(Іван Крилов. Переклад Ф. Скляра)