Публікації за тегом: Байки

"...Навчає баєчка великого й малого,
Бо заповідано давно,
Що краще зернятко своє одно,
Ніж цілі ворохи чужого.
І не на свій, як кажуть, коровай
Очей не поривай."

(Леонід Глібов)

 

 

 

"... Та я завжди
Те й робила, що співала».
- Ти співала? Добре дбала:
Потанцюй тепер піди! "

(Іван Крилов. Переклад Ф. Скляра)

 

 

"...Людина з часом звикає до будь-чого, яке-воно не є, добре чи погане. Добре стає не таким добрим, а погане — не таким поганим, як здається попервах."

(Езоп)

 

 

 

 

 

"... Ти добре робиш, що так пильнуєш собак, бо вони нас бережуть...."

(Езоп)

 

 

 

 

 

 

"...  Я рідну Україну
Не проміняю на чужину,
Нехай се щастя вам самим..."

(Леонід Глібов)

"...Пильнують Вовчика, нема коли й заснуть,
А Вовка щось нема й не чуть...
Чого ж се так, що у Тараса часом
Буває добрий борщ із м'ясом
Та з начинкою пиріжки?..."

(Леонід Глібов)

 

"... Чи не забрав ти собі в голову, цапе, що це я тебе так налякався?  Ба ні!  За мною гнався лев — ось кого я боюся!  Та хай він тільки звідси піде, отоді взнаєш, що таке цап, а що — віл..." (Езоп)

 

 

 

 

 

 

"... Коли б то тільки біль — поболить і перестане. А чи минеться лиха слава?..." (Езоп)

 

 

 

 

 

 

"... "Це значить, - перебив йому поквапно вовк, - що мені вже відхотілося і твоїх охлапів і всіляких кісточок і смачних помий, бо мені, братчику, миліша воля над всі скарби світу! Розумієш?" Це сказавши, драпнув вовчик чим швидше до лісу, та відтак ще довго плював на собачий рай." (Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)

 

"... Коли ти гадаєш, цапику, що з мене поглузував, то сам себе дуриш. Знаєш, хто тут насправді з мене насміявся? Не ти, а скеля, на яку я не можу вилізти!"

(Езоп)

 

 

 

 

"[...] Є й людей,  і звірів чимало,  котрі вдають, що  вони працюють,  мучаться, дбають за все, що без них і світ перевернеться. Насправді ж вони нічого не роблять; інші працюють за них."

(Езоп)

 

 

 

 

"... Прилащиться підлиза хоч до кого,-
Солодкі слова
Приманюють великого й малого,—
То вже така дурниця світова;
Про се розумні знають люди,
Та що ж ви будете робить:
Хто маже — не скрипить,—
Так, мабуть, і довіку буде."

(Леонід Глібов)

 

" [...] Дорого обійшлися галці хитрощі. Бо не тільки царя з неї не вийшло, а й стала вона посміховиськом для всього птаства.
Отак деякі люди чужими думками заживають собі слави, але незабаром слава та стає їхньою ганьбою."

(Езоп)

 

 

 

 

"Одваживсь Вовк у Лева попросити,
Щоб старшиною до Овець
Наставили його служити...
Лукавий молодець!... Панове громадяни!
Ся байка вам в пригоді, може, стане."

(Леонід Глібов)

"... Було б співати та міру знати. Чому не сидів собі любесенько з нами, а видерся хтозна-куди та й вихвалявся перемогою? Аби не горланив, жив би між нас і біди не знав."

(Езоп)

 

 

 

 

 

"... Зате розумний чоловік
Живе тихесенько ввесь вік,
Не торохтить і не гукає —
Та й місце має."

(Леонід Глібов)

"... Не слуха Жаба, дметься гірш, 
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила? 
З натуги луснула — та й одубіла!
Такі і в світі жаби є, 
Прощайте, ніде правди діти; 
А по мені — найлучче жити, 
Як милосердний Бог дає."  

(Леонід Глібов)

 

"... Вертайтеся до своїх домівок та будьте вдоволені з того, які ви є. Подалися зайці назад. І здався їм ліс гарнішим, сонце теплішим, вітрець — ніжнішим. Трава видалася смачнішою, а життя — прекрасним. І донині так ведеться зайцям, і вікують вони радісно та щасливо." (Езоп)

 

 

 

 

 

"...​Чоловік підніс ліхтаря до обличчя потерпілого і враз вигукнув, сміючись: "А, тепер я тебе впізнав! Ти звіздар! Усе місто знає тебе, бо ти мудрий. Але я скажу тобі дещо, а ти вже мені вибачай, звіздарю. Ти поклав усе своє життя на те, щоб дізнатися, що діється на небі, але ніколи й оком не кинув униз, щоб дізнатися, що діється в тебе під ногами." Звіздар не відповів. Ще раз подякувавши чоловікові, він швидко подався своєю дорогою. А чоловік сів на віслюка й рушив до міста, похитуючи головою й бурмочучи: "Багато є таких. Думають лише про велике, а тим часом безпорадні в найпростішому ділі, яке й дитина годна зробити."" (Езоп)

 

"Зозуля Горлиці жалілась,
Що доля їй недобрая судилась;
Мов сирота вона, тиняється сама,
Минає літечко, порадоньки нема.
— А діти? — Горлиця питає. —
Чи, може, хто гніздечко зруйнував?
Чого на світі не буває!
Хто, серце, горенька не знав?
— А цур їм, дітям тим! — Зозуля зак.увала. —
Нащо здалось гніздо мені?
Яєчка крадькома я другим підкладала,
Нехай висиджують дурні!.."  (Леонід Глібов)