На сайті
Дошка оголошень Додати оголошення

"Вовк і Цапик" - Езопова байка


ВОВК І ЦАПИК

Стояв сонячний весняний день. Блакитне небо було ЬЙР"1" чисте, лагідний вітерець гуляв над зеленими левадами, пестячи яскраві квіти.
Гарненький білий цапик вистрибував на подвір'ї високого будинку біля припнутої кози.
—  Ме! Ме! — гуказ він.— Коли вже нас поведуть на пасовисько? Я вже тут занудився.
—  Почекай,— відповідала йому мати.— Хіба не знаєш, що наша господиня тісто місить? Ось напече хліба, тоді й поведе нас у поле.
—  У поле? — радісно підстрибнув  цапик.— Я там  ніколи  не був. Відтоді як народився, нас беруть лише в гори. Що таке поле, мамо?
—   Це рівна земля, дитинко. Там є дерева й багато пшениці. Звідти приносить нам господиня траву, там і ячмінь росте, який ти любиш. І річка тече.
—   О, то там чудово! Скажи, мамо, а поле видно з тієї скелі, що за хатою?
—  Авжеж, видно.
-—  От добре! Я вилізу на неї, подивлюся.
—   Вилазь, коли вже така нетерплячка,— осміхнулася мати,— тільки не барися, бо скоро прийде господиня.
Побіг цапик за будинок і сміливо пострибав з каменя на камінь угору, на скелю, за якою починалося урвище. А внизу, скільки око •сягає, прослалася широка зелена долина.
—  То ось воно яке, поле! — зачудовано зітхнув цапик.— Ніколи такого простору не бачив.
Дивився він у далечінь і не міг надивитися. Раптом згадав про річку.
«Де ж вона є? — думає.— Щось не видно...» Але в цю саму мить його гукнула мати:
—  Ходи сюди! Вже господиня наша прийшла!
—  Ще трішечки, мамцю, я тільки річку знайду й одразу дожену  вас.
—  Гляди, не гайся!
—  Ні. Ходіть без мене, я недовго. Дорогу я вже бачу! Господиня відв'язала козу й пішла з нею. Про цапика вона кє
турбувалася, бо знала — він їх наздожене. Хіба ж він залишиться без матері бодай на хвилину?
Отож і рушила вона. А цаяик зі скелі роздивлявся й роздивлявся навсебіч.
Раптом його око завважило щось унизу. Приглянувся — аж то здоровенний сірий вовчисько біжить кудись манівцями.
Не злякався цапик. Хіба ж вовк його дістане на такій висоті? І схотілося малому познущатися з сіроманця. Він гукнув:
—  День добрий, дядьку вовче! Що це ви біжите, а сюди й не дивитеся? Загордували, як бачу.
Вовк глянув угору й уздрів цапика.
«Е-е-е, надто високо,— подумав,— не долізу».
—   О, що за очі!  Я просто щасливий, що їх побачив! — гукає далі иапик.-— Червоні та блискучі! А блискавки з них не вилітають?
Вовк вишкірив зуби, але промовчав,— що було казати?
—   Ого-го-го, оце так зуби! — реготав цапик.— Як тільки в роті вміщаються? Язика чи губи часом не поколеш? Ха-ха-ха!
«От лиха година — не доскочу! — знову подумав вовк.— Я б тобі показав!»
—   Але ж і шуба в тебе! Густа, м'яка! Правду казав днями наш пес! А я, дурний, не вірив, думав, що то він бреше. Чи не взяв би ти мене, дядечку вовче, із собою — вкупі веселіше буде! Ти б мені казки розповідав узимку біля вогнища. То візьмеш?
—  У-у-у, западись ти! — пробурчав вовчисько.
—  А знаєш, що казав наш собака? — знову крикнув цапик.— Що в тебе шия не повертається! Хі-хі-хі! Що ти як дерев'яний, і всі з тебе сміються! А ти, чув я, з ним приятелюєш? Тільки зустрінетеся — зразу обіймаєтесь, як брати. Це правда?
Вовк дивився на цапика, і очі йому палали вогнем.
—  Зажди трохи,— співав своєї цапик,— посидь, скоро прийдуть моя мати з господинею і собака, вони тебе пригостять. Не квапся!
Вовк важко підвівся й поволі ступив кілька кроків. Потім спинився, повернув голову й гукнув:
—  Коли ти гадаєш, цапику, що з мене поглузував, то сам себе дуриш. Знаєш, хто тут насправді з мене насміявся? Не ти, а скеля, на яку я не можу вилізти!
По цих словах почвалав сіроманець стежкою до гір і скоро зник за деревами, потамувавши свою лють.

За матеріалами: "Езопові байки". В переказі П. Цімікалі. Київ, "Веселка", 1972, малюнки А.Жуковського, стор. 76.


Останні коментарі до сторінки
«"Вовк і Цапик" - Езопова байка»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар