Езопові байки

На відео: Езопові байки: "Лисиця і виноград", "Вовк і Ягня", "Крук і Лисиця", "Мурашки й цикада".

ДЕЩО ПРО ВІЧНІ БАЙКИ і ПРО МУДРЕЦЯ ЕЗОПА

Байка – це невеличке, часто віршоване оповідання повчального змісту. У байці діють здебільшого тварини або й неживі предмети, яких автор наділяє здібностями і властивостями людей, – вони вміють розмовляти і міркують, як люди. Байка має бути дотепною і цікавою. Того, хто складає байки, називають байкарем.

Портрет Езопа з книгою
роботи іспанського художника
Дієго Веласкеса

Езоп теж був байкарем, але жив він так давно, що про нього не збереглося майже ніяких певних відомостей. Адже, коли вірити переказам, жив він дві з половиною тисячі років тому в давній Греції.
Давні греки вимовляли його ім'я інакше, ніж ми – Айсопбс. Вони розповідали, що він був рабом-невільником, з походження не греком, а чужоземцем – фракійцем чи фрігійцем, – дуже негарним на вигляд: у нього було, велике черево, здорова голова, а на спині горб. Але цей бридкий раб визначався неабияким розумом. Доля закинула його на острів Самос у Егейському морі, де його господарем став рабовласник Ксант, що вважав себе вченим-філософом, а насправді був обмеженою і дурною людиною.
Про мудрість Езопа складалися цілі легенди, які свідчили, що він буїз далеко розумніший за своїх сучасників, а щоб вони могли скористатися з його розуму, він повчав їх своїми байками.
Самос – чарівний острів у Егейському морі – одному з найкрасивіших морів світу... Це острів, де солоний подих моря змішується з пахощами сосен і ялин. На схилах гір каштанові, оливові, помаранчеві гаї і, звичайно, виноградники, що дають славнозвісне самоське вино.
Серед    предків    сучасних    самосців – славетний    за    давнини    владар Полікрат, ще славетніші за нього – математик Піфагор і поет Анакреонт. Але їхня слава не йде ні в яке порівняння зі славою байкаря Езопа. Ніколи не було на Самосі стільки левів, ведмедів, вовків, лисиць, мавп та інших тварин, скільки їх є в байках Езопа. В деяких з них діють звірі, птахи, риби, гади і навіть комахи. В інших діють люди – городяни і селяни, багатії та бідняки, мисливці та рибалки, купці та злодії, батьки І діти. Іноді в байках виступають вигадані постаті – давньогрецькі боги – Зевс, Гермес, Афіна або олюднені явища природи – Сонце, Місяць, Вітер, Море, Річка тощо.
У байках і казках тварини, рослини, навіть неживі речі розмовляють як люди. Можна сказати, що в байках діють люди, які замаскувалися під личинами тварин, рослин, речей. Згадайте, що ми з вами теж іноді порівнюємо людей із тваринами, називаючи сильну людину левом, хитру людну – лисицею, жадібну – вовком, незграбну – ведмедем, дурну – віслюком. В одній відомій байці легкодумна і марнотратна людина виступає в образі коника, який влітку безтурботно співає, не думаючи про зиму, а розсудлива І заощадлива – в образі працьовитої мурашки.
Знаєте таку байку? Ну, а висновок із неї? Очевидно, такий: грайся собі і розважайся, але думай і про майбутнє, про те, як далі житимеш. Такий висновок, висловлений прямо чи непрямо, називається мораллю байки.
Ось, наприклад, коли ви читаєте байку про ворону і лисицю, то відразу можете здогадатися, що вона попереджує: не слід довіряти тим, що надто вас вихваляють, бо це вони роблять навмисне, щоб приспати вашу пильність і при нагоді обдурити вас.
Ну, а який висновок із байки про двох приятелів, що в лісі надибали на ведмедя і один із них заліз на дерево, залишивши другого в небезпеці? Звичайно, ось який: справжні друзі виявляються в небезпеці, а не тоді, коли все гаразд.
Можливо, ви запитаєте: чи є різниця між байкою і казкою? Напевне, ви звернули увагу на те, що байки (байдуже, чи складені віршами, чи прозою), порівняно до казок, – коротші і завжди містять у собі якусь мораль чи повчальний висновок: як слід поводитися, чи як не слід поводитися в різних випадках життя.
Майже всі народи світу мають свої байки, і що цікаво – серед них є багато схожих на сюжети, запозичені у Езопа, хоч і складено їх у різних краях за різних часів і різними мовами. У Росії в другій половиш вісімнадцятого і в першій дев'ятнадцятого сторіччя складав віршовані байки славетний байкар Іван Андрійович Крилов. Франція пишається своїм байкарем Жаном Лафонтеном,   який жив у сімнадцятому сторіччі. В Україні теж було чимало письменників, що складали свої байки за зразками давніх Езопових байок. У вісімнадцятому сторіччі – Григорій Сковорода. У дев'ятнадцятому – Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Леонід Глібов. У двадцятому – Остап Вишня і Степан Олійник.
У кожного з цих байкарів – від Езопа до Олійника – є схожі між собою байки і кожна по-своєму цікава.
Мандрують байки світом, переходять від народу до народу. І хоча було складено байку дві з половиною тисячі років тому, але живе вона серед нас і сьогодні.
Взяти хоча б Езопову баєчку про ненажерливого вовка і маленьке, але вже розумне козеня. Як ви гадаєте, що могло статися, коли козеня опинилося перед вовком? Звичайно, скажете ви, хіба може бідолашне козенятко врятуватися від вовка? Напевне, з'їсть його вовк, бо він хижий і сильніший за козенятко. Сильніший? Так! Але не розумніший. Що ж вигадало мале? Воно каже вовкові: «Бачу – нема мені рятунку. Дозволь перед смертю хоча б пограти на сопілці. Я пограю, а ти потанцюєш!» Вовк погодився, а коли козеня заграло на сопілці, це почули собаки, що стерегли худобу, прибігли, і вовкові довелося тікати натщесерце. Отже, перемагає не завжди сильніший, а часто перемагає розумнішим, і так не лише серед тварин, але й серед людей.
Схожу байку ми записали кілька років тому, в одному грецькому селі на Донеччині. Тільки там замість козеняти діяв чабан, що сопілкою покликав своїх собак, і вони, прибігши, розірвали необережного вовка.
Бачите, скільки часу проминуло відтоді, коли вперше було створено таку байку, а вона збереглася дотепер не тільки на папері, а і в пам'яті простого народу і ще може нас із вами розважити й повчити. Невмирущими виявилися майже всі Езопові байки. Вони переходять від покоління до покоління, від одного народу до другого, звучать різними мовами, але зберігають свою викривну й повчальну силу.
У спадщину від давніх греків залишилася народам Європи цікава «Повість про філософа Ксанта та про його раба Езопа, або Пригоди Езопа». В ній побіжно згадується про те, що Езоп складав байки і записав їх для лідійського царя Креза,  який хотів завоювати  острів  Самос. Ми і досі не знаємо, чи справді Езоп був автором усіх тих байок, які йому приписують. Але він перший байкар, ім'я якого нам відоме. Напевно, байки створювали і до нього. Створював їх народ, який був найпершим байкарем, ще давнішим за Еаопа. Ми пропонуємо для читання Езопові байки не в тій формі, в якій їх було записано ще в давній Греції, а в переказі, який зробила сучасна грецька письменниця Піпіна Цімікалі. З кількох сот байок тут переказано лише шістдесят. Дуже короткі байки стали досить довгими і за формою ближчими до казок, ніж до байок. Звичайно, Езопові байки переказували й інші письменники та письменниці, але буде цікаво довідатися, як їх слухають і читають діти в сучасній Греції.
Професор Андрій   Білєцький

За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р.