Езоп
ЛИСИЦЯ ТА ЦАП
(байка у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Якось улітку опівдні промітна, хитрюща лисиця спускалася з гори, простуючи до лісу. Там жила її сестра, в якої саме справляли іменини лисеняти. Тож і квапилася тітонька привітати свого небожа, а заразом смачно попоїсти та розважитись. Спустилася вона з гори та й побігла полем. Облизувала губи й думала:
«Напевне, сестра чимало смачненького наготувала, як торік і позаторік... пирогів, курочок... а то, гляди, ще й гусочку або качечку... Тієї птиці доволі навколо, а надто в мірошника... А медяники! Де ж і поласувати ними, як не в сестриці!»
Коли це раптом трах! бах! трісь!
Не стямилась лисиця, як гепнулась у колодязь. Пасуючись думкою на ласощах, не помітила небезпеки. Добре, що хоч не забилася. Та й води в колодязі було трохи, ледве по коліна лисиці. Але сам колодязь був глибоченний, і хоч як вона дерлася та дряпалась — вибратись нагору не могла.
— Ой, горенько мені, що ж я робитиму сама серед поля? Хто мене витягне звідси? Просиджу всеньку ніч у крижаній воді, то до ранку й закоцюбну...
Заплакала лисиця, заголосила:
— Оце була б уже в сестри та любенько розмовляла в золотому товаристві, а на вогні смажилися б курочки, качечки, гусочки... Та ба, спіткало тебе лихо, тітонько лисице...
Аж раптом згори долинула чиясь хода. Підвела лисиця голову та й побачила цапа, що нахилився над колодязем. Мабуть, йому дуже хотілося пити.
Серце в лисиці закидалось, і вона сказала подумки: «Є нагода врятуватися!»
І гукнула радісно, наче була рада-радісінька, що опинилася й колодязі:
— Моє шануваннячко, цапе!
— Це ти, лисице? — здивувався цап. — Добридень! Ну як там, добра вода? Я йду здалека і мало не зомлів зі спраги.
— Ще й питає, чи добра! Пресмачна! Холодна й солодка. Вип'єш — як на світ народишся. Лізь-но сюди, покуштуєш — будеш мені дякувати.
— Зараз! — вигукнув цап, стрибнув у колодязь і жадібно припав до води. Пив, пив, аж поки вгамував спрагу, а потім підвів голову і вдячно глянув на лисицю.
— Ну що, правду я сказала? Добра вода?
— Ой же й добра! Освіжився нарешті! Від самого ранку ніде: не можу знайти води, всі джерела висохли.
— За такої спеки воно й не дивно.
— Може, полізьмо вже нагору? — спитав цап і спробував видертися по стіні. Але небавом збагнув, що з того нічого не вийде. І мовив до лисиці:
— Що ж тепер робити?
— Справді, — вдавано засмутилася лисиця, — залізли сюди, не подумавши, як будемо вибиратися? Ну й бевзі ж ми, любий цапе!
— Хоч би що там було, а треба поміркувати, як видобутися нагору.
— Ну-бо спробуймо так, — каже лисиця. — Ти стань дибки, передніми ногами обіприся об стіну й нахили голову, а я видерусь тобі по спині на роги й ухоплюся за цямрину. А коли вилізу, витягну й тебе. Згода?
— Згода!
— Ну, то ставай, як я казала.
Цап став дибки, сперся передніми ногами на стіну й нахилив голову. Лисиця видерлась по спині йому на роги, витягши лапи, вхопилася за цямрину та й вискочила з колодязя. Хитрунці цього тільки й треба було.
— Ох, не віриться, що нарешті вибралась!
— Ну, а тепер витягни мене! — гукнув цап. Лисиця нахилилася над колодязем і відказала:
— Як же я тебе витягну, любий цапе? По-перше, я тебе не дістану. Та коли б навіть удалося схопити тебе за роги, чи подужаю я, маленька лисичка, витягти такого здоровенного цаписька? Де в мене така сила візьметься?
Лисиця засміялася й нахилилася нижче:
— Ех, цапе, цапе, аби в тебе було стільки розуму, скільки в бороді волосся, ти б не стрибав у колодязь, не подумавши перше, як вибиратимешся нагору.
Та й побігла до сестри, де вже зібралися гості, їла, пила й розважалася аж до ранку.
На цапове щастя, була лисиця добросерда, хоч і хитрюща. Тож коли скінчився вранці бенкет, попросила вона в сестри міцну мотузку й, замість іти додому, побігла до колодязя.
— Гей, цапе! — гукнула. — Ти ще й досі тут п'єш воду? З колодязя долинув захриплий, жалібний голос:
— Де ж мені бути? Звичайно, тут.
— Ну, зараз вилізеш. Я принесла мотузку. Один кінець прив'яжу до дерева, а другий спущу тобі. Хапайся за нього та й вилазь помалу.
Лисиця все зробила, як казала, та й дременула додому. Боялася, щоб цап не полоскотав їй боки рогами.
Невдовзі бідолаха вибрався нагору, мокрий і брудний. А згодом лежав у хліві на соломі, поволі приходячи до тями.
«Правду казала лисиця,— думав він. — Бракує мені розуму. Але це лихо мене навчило. Надалі ніколи не починатиму жодної справи, не подумавши перше, чи зможу довести її до ладу».
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 75 – 81.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках –глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.