Езоп
ЛИСИЦЯ Й ЛЕВ
(байка у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
— Ти вже виріс, став справжнім лисом, — сказала Хитрунчикові мати-лисиця одного гарного літнього ранку, напоєного пахощами трав і квітів. — Можеш виходити на полювання сам. Я у твоєму віці сама собі їжу добувала. Либонь, я розповідала тобі про пригоду з дикими качками...
— Аякже, мамо, аякже! — вихопився Хитрунчик, боячись, що мати знову почне повчати його на своїй давній пригоді, котру він слухав стільки разів, що й чути вже не міг.
— Ну, то ходи оглянь околиці. Та далеко не заходь, і в обід, повернися, розкажеш, що бачив, як полював.
— Біжу, мамо, — зрадів Хитрунчик.
— Бувай здоровий. Ні пуху, ні пера!
Лисиця стояла біля нори й задоволено стежила за сином, аж поки він зник за деревами. Тільки тоді полізла вона в нору.
Спокійно спливав час у цьому потаємному закутку великого темного лісу, неприступного людям. Лисиця поволі патрала курку на обід. Аж раптом тишу й супокій порушив якийсь шум. За мить галявиною промчав захеканий Хитрунчик і вскочив у нору. Не пізнаєш його — блідий, очі нестямні.
— Дитино моя! — крикнула мати, покинувши курку. — Дитино моя, що тобі сталося? Чому ти такий?
Хитрунчик упав на стільця, бо ноги не тримали його.
— Ох, матусю, що я тобі скажу! Бачив я таке страховисько, що годі й змалювати!
— Яке ж те страховисько?
— Величезне, руде, з довгим волоссям на шиї, зі здоровенною головою! А пащека яка! Як роззявило — а там зуби!!! Зроду таких не бачив!
— І той звір щось тобі заподіяв? Гнався за тобою?
— Та ні, мамцю! Я ж не підходив до того чудовиська! Воно навіть мене не бачило!
— Отакої! То чого ж так налякався?
— Ой, матусю, якби ти його бачила, ти б мене не питала.
— Любий мій Хитрунчику, посидь трохи та отямся. Нема чого тобі боятися. Але сьогодні вже нікуди не підеш.
— Ба! Не тільки сьогодні — більше ніколи носа з нори не випхну!
Лисиця осміхнулася й знов узялася до курки.
А Хитрунчик і справді просидів весь день удома. І взавтра, й позавтра теж нікуди не поривався. А на третій день уранці, тільки прокинувся — каже:
— Не можу я більше, мамо! Обридло мені сидіти в норі! Вийду я!
— То вийди, чому б не вийти?
Побіг Хитрунчик. Повернувся в обід перестрашений. — Я знову бачив ту почвару! — вигукнув. — Лежала на галявині й грілася на сонці.
— Яка ж вона була сьогодні?
— Трохи менша, ніж того разу. Я й тепер налякався, що там казати, але не так, як вперше. Навіть підходив ближче й розглядав. Такенна голова... Що воно за звір, мамо, ти знаєш?
— Та то ж лев, дитино моя. Чи ж я тобі про нього не казала?
— А справді! То це він такий?
— О Хитрунчику мій, як ти вже у світ вийшов, то пізнаєш багато дивних речей.
Назавтра вранці Хитрунчик знов подався на полювання і відтоді почав ходити щодня.
Якось увечері повернувся Хитрунчик до нори радий та веселий.
— Мамо, мамо! — гукнув здалеку. — Що я тобі скажу!
— А що, синочку?
— Я знову бачив лева. На галявині. Пішов я туди, бо ще перед кількома днями нагледів там кущ дикого винограду. Ягоди були зелені. Сьогодні я подумав, що вони, певно, вже дозріли, І вирішив покуштувати. Підходжу — аж бачу просто себе лева. Спершу я розгубився й хотів утікати, але глянув на нього ще раз. і вмить страх кудись подівся. І набрався я такої одваги, що ти й не повіриш!
— Якої ж?
— Я підійшов і заговорив до нього.
— Справді?
— Слово честі, мамо!
— Що ж ти йому сказав?
— «Добрий день, леве, — кажу, — сьогодні гарна днина, авжеж?» — «Авжеж, гарна, моє лисенятко, — відказує лев. — А ти що тут робиш?» — «Прийшов до цього куща скуштувати винограду. Не знаєш — достиг він уже? Кілька день тому був ще зелений». Лев засміявся та й каже: «Я до нього не підходив, він мені не смакує. Може, досі й дозрів. Ходи-но, маленький, сам поглянь». Я йому красненько подякував, нарвав ягід та й подався геть. Сміх бере, коли згадаю, якого страху я набрався, вперше побачивши лева. А зараз сам заговорив до нього! Ти віриш мені, мамо?
— Вірю, синку. Бо знаю: найстрашніші речі, коли до них звикнеш, стають нестрашними.
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 123 – 128.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках –глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.