Езоп
МАНДРІВЦІ ТА ЧИНАРА
(у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Стояв жаркий літній день. Сонце пекло нещадно..
Ні вітерця, ні хмаринки. Двоє мандрівців йшли сірим курним шляхом. Навколо, скільки око сягало, слався безрадісний випалений степ, голий-голісінький, ані найменшого кущика не видко було, не те що дерева. Земля пашіла жаром, піт заливав очі; потомлені чоловіки ледве совали ногами.
— І не згадаю такої спеки на своєму віку, — каже один.
— Таж у липні завжди так, чого ти хочеш? — заперечив другий. — Ще й сонце над самісінькою головою.
— Ай справді, вже обід. Хоч би який затінок знайти, перепочити трохи. Я вже геть знебувся.
— Я теж, тільки не віриться мені, що в цій пустелі є затінок. Задихаючись, вибралися вони на високий пагорб, коли бачать — попереду розлога, глибока балка, а на дні її росте висока чинара. Ледве добрели мандрівці до чинари й попадали в холодку.
Довго лежали вони, сховані від сонця густим листям, і холодок поволі розвіяв утому. Чоловіки збадьорилися, пожвавішали.
— Як тут гарно! — промовив один. — Нікуди не хочеться йти звідси!
— Твоя правда, друже мій. Перебудемо тут, поки сонце поверне на вечірній пруг, бо хтозна, чи трапиться ще затінок по дорозі.
Довгенько пролежали вони мовчки, втішаючись свіжістю. Аж ось один і каже:
— Знаєш, що я думаю?
— А що?
— Чинара — нікчемне дерево. Таке здорове, а плодів не дає!
— Справді! Височенний стовбур і могутнє гілля пропадають марно. Скільки ж то чудових солодких плодів могли б вони вигодувати!
— Авжеж! І живе чинара довго, а користі з неї — ніякої!
— Нікчемне дерево!
— Авжеж, нікчемне!
Почула те чинара й мовила до них:
— О безсоромні люди! Ніжитесь у моєму затінку, в холодку, і кажете, що я нікчемна. Як то можна приймати все добре, що я вам даю, і ганити мене? Багато чого зазнала я на своєму віку, але такої невдячності ще не бачила.
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 156.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках –глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.