Езоп
СКНАРА
(у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Був собі колись один чоловік. Мав широкі лани, пасовиська, сади й виноградники, багато будинків, але жив самотньо. І над усе на світі любив гроші.
Одного разу, обійшовши свої володіння, він подумав:
— Розкидане моє багатство по всіх усюдах, не можу його оком обняти, то й радості з нього не маю» От коли б замість цього господарства було в мене золото, я б його тримав завжди при собі, тоді б уже мої очі натішилися.
Та й продав чоловік всі будинки, крім одного, найбільшого, в якому сам мешкав. Купив собі зливок золота, приніс додому, замкнув у скриню і почувся щасливим. Відтоді щоранку, вставши з постелі, і щовечора, облягаючись, діставав своє золото й довго милувався ним.
Аж ось одної ночі приснилося йому, ніби в будинок залізли злодії й украли золото. Скочив переляканий чоловік з постелі й кинувся до скрині. Побачивши блиск важкого зливка, заспокоївся. Але скоро подумав:
«Сон може й справдитись, всякого буває! Дивись, і потягнуть у мене скарб. Треба його сховати десь-інде, безпечніше, де ні руки людські не дістануть, ні око не вздрить... Але де?»
Довго він сидів, отак міркуючи, і думка його снувала від одного кутка будинку до іншого, від вогнища до порога. Нараз очі йому спалахнули.
— У саду! — прошепотів. — Там якнадійніше! Там ніхто не здогадається шукати.
І, взявши золото й лопату, подався в сад. Вибрав у закутку під густими деревами місце, викопав яму й поклав туди скарб. Сховав добре, але заодно закопав у землю і розум свій, і душу.
Позначив собі схованку і, заспокоєний, вернувся до хати.
«Тепер злодії мені не страшні», — подумав і ліг спати.
Але тільки засіріло надворі — прокинувся чоловік. Захотілося йому глянути на своє багатство.
Хутко побіг він у сад, розкопав яму, дістав зливок, погладив його ніжно, подивився якусь часинку та й поклав назад. Відтоді так і повелося: щоранку йде щасливець у сад і милується золотом.
Неподалік саду стояв будинок. Якось уранці майстер лагодив на ньому дах. Багатій того не помітив. А майстер добре бачив, як він видобув з землі щось блискуче, довгенько дивився на нього, а тоді закопав знову.
«Е, — думає майстер, — он де ховає багатій свій скарбі Ну, почекай!»
Вночі переліз він через огорожу, пробрався нишком до того місця, знайшов схованку й викопав зливок.
А вранці багатій розгріб яму — нема золота! Перелякався, розкопав ще трохи — нема. Глибше розкопав — нічогісінько! Немов скарб став незримий!
— Ой лишенько! — вигукнув. — Яке ж бо лихо мене спіткало! Все життя своє вклав я в той зливок, і ось маєш! Пропало все! Що ж тепер мені буде!
Та й заплакав, заголосив із розпуки.
Сусід багатія, минаючи його господу, почув той лемент. «Що б то могло старому статися? Дай-но подивлюся». Зайшов у сад, побачив хазяїна й питає:
— Що тобі, любий сусіде? Чому плачеш?
— Ох, — відповідає той, — не питай. Украли моє золото, що я тут сховав. Те золото, до якого я приходив щоранку, діставав з землі й тішив ним своє серце. Ой, пропало моє золото... Що тепер мені буде? Не жити мені, як його не бачитиму.
Та й знову заридав-заголосив.
— Не плач і не сумуй, друже, — сказав сусід. — Бо хоч і мав ти золото, насправді не мав нічого. Ніякої користі воно тобі не давало. Тільки б дивився та дивився... То візьми якийсь камінь, поклади в яму і скажи собі, що то золото. І буде тобі добре, як перше.
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 152.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках –глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.