Більше...

Езоп, байка "Кури та дикий кіт"


КУРИ   ТА   ДИКИЙ   КІТ

Якось літнього дня в затінку дуба лежав дикий кіт, А на дубі крутилася сорока, стрибала з гілки ка гілку і врешті заскреготіла:
—- Крре-ке-ке!   Чи   нема поблизу якого птаха?    Я знудилася в самоті, хочу погомоніти.
Кіт почув, поволі розплющив очі та й подумав:
«Ех, трапила б ти мені в пазури!»
Сорока побачила кота, але не злякалася. Вона швидко літає, то як прийдеться -— враз утече. І вона заскреготіла знову:
—   Чи нема поблизу якогось птаха? Обізвися! Аж ось прилетіла до неї друга сорока.
—   День добрий! Бачу, що ти сама, та й думаю: ану ж розважу подругу. Я оце з села.
—  То що там цікавого?
Сороку хлібом не годуй, а погомоніти дай. Заскреготіли одна поперед одної. А кіт, заплющивши очі, пильно дослухався до розмови.
—   Пам'ятаєш червоний  цегляний  курник  край села? — питає одна сорока.
—  Звісно, пам'ятаю! Це там, де рябі кури й білий півень?
—  Еге ж. То там похворіли кури. Від самого ранку сидять у кутку -— не їдять, не п'ють, не несуться.
—  Та невже? Що ж із ними таке? -— .Хто його знає!
—   Шкода мені бідних курей.
—  А мені,  гадаєш,  не  шкода? Та, на біду,  хазяї  ще  вдосвіта в поле поїхали, а повернуться пізно вночі.
Кіт розплющив одне око, друге й став міркувати. Раптом схопився на ноги, підстрибнув і подався стежкою До села.
—   Куди це він чкурнув? — питає одна сорока.
— Може, чогось ізлякався або набачив якесь звіря та й погнався за ним.
—  Та що нам до нього! Крре-ке-кеІ Нехай біжить, куди хоче.
—  Крре-ке-ке! І то правда! Полетімо до струмка. Води нап'ємося та ще побалакаємо.
—   Полетімо, то й полетімо!
І сороки полетіли до струмка.
А кіт тим часом дістався до села, завернув до хати, де жив лікар, і постукав у двері.
Відчинила дівчинка.
—  Що тобі? Лікаря немає. Він поїхав до сестри.
—  Знаю,— відказує кіт.— То ж він послав мене сюди ї просив,
щоб ти дала скриньку з ліками. Захворів один чоловік, треба його оглянути.
Дівчинка винесла скриньку, і кіт побіг далі. Добіг до курника, став і гукнув:
—  Добрий день!
—   Ко-ко-ко, день добрий,— кволо відповіли кури.
—  Я лікар. Дізнався, що ви похворіли, і прийшов вас оглянути. Та й ліки приніс.
Кури зраділи й загукали:
—   Просимо, лікарю, до нашої господи!
Але старий півень, пильно глянувши на кота, впізнав його, метнувся подвір'ям і зашепотів курям:
—  Це не лікар! Це чорний дикий кїт! Я колись бачив, як за ним гнався наш собака. Як він сюди зайде — біда нам буде.
—   Ну, відчиняй ворота! — мовив кіт до біленької курочки.-— Перш ніж лікувати, я всіх вас огляну.
Але кури засокотіли:
—  Не треба нам твоїх ліківі Іди собі геть!
Кіт збагнув, що його розкусили і, прибравши гордовитого вигляду та закопиливши губу, намірився йти. А кури, бачачи, як він набундючився, зайшлися реготом.
—  Гей, лікарю! — вигукнув молоденький півник.— Де ти вчився лікувати?
—  Та не лікувати він учився, а хитрувати! — сказала зозуляста курка.—- Гадав, ми йому повіримо й відчинимо ворота!
—  Ой!   Як   здумаю   про   це — аж дрижаки беруть! — писнуло курча.
—  Щастя наше, що його впізнав півень! — сокотіла далі курка.— Бач, як упіймав облизня, то тепер тікає.
І кури знову зайшлися сміхом.
—   Годі вам реготати! — сердито вигукнув півень.— Ніколи не пускайте нікого в двір, поки не дізнаєтесь, хто він. Хай навіть співатиме вам найсолодших пісень — не йміть віри. Яке б спіткало нас лихо, коли б ми відчинили котові, що видавав себе за лікаря...
—  Авжеж, авжеж! Ми завжди пам'ятатимемо цю пригоду!

За матеріалами: "Езопові байки". В переказі П. Цімікалі. Київ, "Веселка", 1972, малюнки А.Жуковського, стор. 61


Останні коментарі до сторінки
«Езоп, байка "Кури та дикий кіт"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті