Езоп
КУРИ ТА ДИКИЙ КІТ
(у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Якось літнього дня в затінку дуба лежав дикий кіт, А на дубі крутилася сорока, стрибала з гілки на гілку і врешті заскреготіла:
— Крре-ке-ке! Чи нема поблизу якого птаха? Я знудилася в самоті, хочу погомоніти.
Кіт почув, поволі розплющив очі та й подумав:
«Ех, трапила б ти мені в пазури!»
Сорока побачила кота, але не злякалася. Вона швидко літає, то як прийдеться — враз утече. І вона заскреготіла знову:
— Чи нема поблизу якогось птаха? Обізвися! Аж ось прилетіла до неї друга сорока.
— День добрий! Бачу, що ти сама, та й думаю: ану ж розважу подругу. Я оце з села.
— То що там цікавого?
Сороку хлібом не годуй, а погомоніти дай. Заскреготіли одна поперед одної. А кіт, заплющивши очі, пильно дослухався до розмови.
— Пам'ятаєш червоний цегляний курник край села? — питає одна сорока.
— Звісно, пам'ятаю! Це там, де рябі кури й білий півень?
— Еге ж. То там похворіли кури. Від самого ранку сидять у кутку — не їдять, не п'ють, не несуться.
— Та невже? Що ж із ними таке? — Хто його знає!
— Шкода мені бідних курей.
— А мені, гадаєш, не шкода? Та, на біду, хазяї ще вдосвіта в поле поїхали, а повернуться пізно вночі.
Кіт розплющив одне око, друге й став міркувати. Раптом схопився на ноги, підстрибнув і подався стежкою до села.
— Куди це він чкурнув? — питає одна сорока.
— Може, чогось злякався або набачив якесь звіря та й погнався за ним.
— Та що нам до нього! Крре-ке-кеІ Нехай біжить, куди хоче.
— Крре-ке-ке! І то правда! Полетімо до струмка. Води нап'ємося та ще побалакаємо.
— Полетімо, то й полетімо!
І сороки полетіли до струмка.
А кіт тим часом дістався до села, завернув до хати, де жив лікар, і постукав у двері.
Відчинила дівчинка.
— Що тобі? Лікаря немає. Він поїхав до сестри.
— Знаю,— відказує кіт. — То ж він послав мене сюди і просив, щоб ти дала скриньку з ліками. Захворів один чоловік, треба його оглянути.
Дівчинка винесла скриньку, і кіт побіг далі. Добіг до курника, став і гукнув:
— Добрий день!
— Ко-ко-ко, день добрий, — кволо відповіли кури.
— Я лікар. Дізнався, що ви похворіли, і прийшов вас оглянути. Та й ліки приніс.
Кури зраділи й загукали:
— Просимо, лікарю, до нашої господи!
Але старий півень, пильно глянувши на кота, впізнав його, метнувся подвір'ям і зашепотів курям:
— Це не лікар! Це чорний дикий кіт! Я колись бачив, як за ним гнався наш собака. Як він сюди зайде — біда нам буде.
— Ну, відчиняй ворота! — мовив кіт до біленької курочки. — Перш ніж лікувати, я всіх вас огляну.
Але кури зацокотіли:
— Не треба нам твоїх ліків! Іди собі геть!
Кіт збагнув, що його розкусили і, прибравши гордовитого вигляду та закопиливши губу, намірився йти. А кури, бачачи, як він набундючився, зайшлися реготом.
— Гей, лікарю! — вигукнув молоденький півник. — Де ти вчився лікувати?
— Та не лікувати він учився, а хитрувати! — сказала зозуляста курка. — Гадав, ми йому повіримо й відчинимо ворота!
— Ой! Як здумаю про це — аж дрижаки беруть! — писнуло курча.
— Щастя наше, що його впізнав півень! — сокотіла далі курка. — Бач, як упіймав облизня, то тепер тікає.
І кури знову зайшлися сміхом.
— Годі вам реготати! — сердито вигукнув півень. — Ніколи не пускайте нікого у двір, поки не дізнаєтесь, хто він. Хай навіть співатиме вам найсолодших пісень — не йміть віри. Яке б спіткало нас лихо, коли б ми відчинили котові, що видавав себе за лікаря...
— Авжеж, авжеж! Ми завжди пам'ятатимемо цю пригоду!
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 98 – 102.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках –глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.