Езоп
ВОЯКА ТА КІНЬ
(байка у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Колись за давніх-давен жив хоробрий вояк. І був у нього кінь, прудконогий красень. Понад усе він полюбляв поєдинки. Зачувши, що цар кличе мужів свого краю до бойового походу, вояка засідлав коня і вирушив у путь.
Протягом усього походу він дбайливо доглядав вірного друга. Купав його, чистив, годував добірним вівсом і духмяним свіжим сіном. І ситий, плеканий огир блискавкою літав у бою, не раз рятуючи життя своєму господареві.
По війні хоробрий вояка з конем щасливо вернувся додому. Та щось непокоїло коня, і недаремно. Бо наступного ранку господар запріг його, добряче навантажив воза й поїхав на базар. Гадав кінь, що після базару відпочине, проте господар одразу запріг його до плуга й до пізнього вечора орав ниву.
З того дня й почалося. Від світання до смерку тяжко працював кінь, духу не переводячи. Ба навіть уночі їздив господар чи до млина, чи ще куди.
І так день у день!
А що тепер не було війни, то й здавалося господареві — нема чого доглядати коня, тож і годував його не добірним вівсом і духмяним сіном, а самою сухою соломою.
Бідолашний кінь поволі почав підупадати на силі. До того ж як добрий колишній скакун, почувався незаслужено скривдженим.
«Бач, як скінчилася війна, — часто думав він, — то й не доглядає мене господар. Не любить мене по-справжньому».
Минув якийсь час, і країну раптом облетіла звістка: сусідній цар іде війною на їхню землю, аби відвоювати колишні володіння.
Сколихнувся край. Залунали сурми, вусебіч розлетілися гінці — і рушили до столиці бойові дружини, поповнюючи цареві лави. Подався до війська й наш звитяжець, випрягши коня з плуга.
— Знову в похід, кониченьку мій! — гукнув запально. — Неси ж мене прудко, друже, як носив колись, пам'ятаєш?
— Пам'ятаю, — зітхнув кінь.
— Тож мчи і знай, що від спритності твоєї залежить життя господаря.
— Мчу,— сказав кінь і рвонув щосили.
Та не подолавши й половини шляху, упав, знеможений. Вояка допоміг коневі підвестися й знову сів на нього. Та кінь незабаром спіткнувся, зашкутильгав і звалився додолу.
— Ти ба! — здивувався господар. — Що це тобі?
Перегодом рушили вони далі. Та кінь падав знову й знову.
— Ну, що мені з тобою робити? — розпачливо вигукнув вояка. — Як зарадити лихові?
— Ходи пішки, господарю, — відмовив кінь. — Ти мав скакуна, та зробив з нього віслюка. Як же тепер віслюка обернеш на скакуна?
Присоромлений вояка похилив голову.
Отак часом люди доти дбають про інших, доки залежні від них, а потім забувають про свої обов'язки.
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 69 – 73.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках –глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.