На сайті
Дошка оголошень Додати оголошення

Байка "Скнара" (Езоп)


СКНАРА

Був собі колись один чоловік. Мав широкі лани, пасовиська, сади й виноградники, багато будинків, але жив самотньо. І над усе на світі любив гроші.
Одного разу, обійшовши свої володіння, він подумав:
—  Розкидане моє багатство по всіх усюдах, не можу його оком обняти, то й радості з нього не маю» От коли б замість цього господарства було в мене золото, я б його тримав завжди при собі, тоді б уже мої очі натішилися.
Та й продав чоловік всі будинки, крім одного, найбільшого, в яко-'му сам мешкав. Купив собі зливок золота, приніс додому, замкнув у скриню і почувся щасливим. Відтоді щоранку, вставши з постелі, і щовечора, облягаючись, діставав своє волото й довго милувався ним.
Аж ось одної ночі приснилося йому, ніби в будинок залізли злодії й украли золото. Скочив переляканий чоловік з постелі й кинувся до скрині. Побачивши блиск важкого зливка, заспокоївся. Але скоро подумав:
«Сон може й справдитись, всякого буває! Дивись, і потягнуть у мене скарб. Треба його сховати десь-інде, безпечніше, де ні руки людські не дістануть, ні око не вздрить... Але де?»
Довго він сидів, отак міркуючи, і думка його снувала від одного кутка будинку до іншого, від вогнища до порога. Нараз очі йому спалахнули.
—  В саду! —- прошепотів.— Там яккадійніше! Там ніхто не здогадається шукати.
І, взявши золото й лопату, подався в сад. Вибрав у закутку під густими деревами місце, викопав яму й поклав туди скарб. Сховав добре, але заодно закопав у землю і розум свій, і душу.
Позначив собі схованку і, заспокоєний, вернувся до хати.
«Тепер злодії мені не страшні»,— подумав і ліг спати.
Але тільки засіріло надворі — прокинувся чоловік. Захотілося йому глянути на своє багатство. Хутко побіг він у сад, розкопав яму, .дістав зливок, погладив його ніжно, подивився якусь часинку та й поклав назад. Відтоді так і повелося: щоранку йде щасливець у сад і милується золотом.
Неподалік саду стояв будинок. Якось уранці майстер лагодив на ньому дах. Багатій того не помітив. А майстер добре бачив, як він видобув з землі щось блискуче, довгенько дивився на нього, а тоді закопав знову.
«Е,— думає майстер,— он де хова багатій свій скарбі Ну, почекай І»
Вночі переліз він через огорожу, пробрався нишком до того місця, знайшов схованку й викопав зливок.
А вранці багатій розгріб яму — нема золота! Перелякався, розкопав ще трохи — нема. Глибше розкопав — нічогісінько! Немов скарб став незримий!
—  Ой лишенько! — вигукнув.-— Яке ж бо лихо мене спіткало! Все життя  своє  вклав  я   в  той   зливок, і ось маєш! Пропало все! Що ж тепер мені буде!
Та й заплакав, заголосив із розпуки.
Сусід багатія, минаючи його господу, почув той лемент. «Що б то могло старому статися? ДаЙ-но подивлюся». Зайшов у сад, побачив хазяїна й питає:
—  Що тобі, любий сусіде? Чому плачеш?
—  Ох,— відповідає   той,— не   питай. Украли моє золото, що я тут сховав.  Те  золото,  до  якого я  приходив  щоранку,  діставав з землі й тішив ним своє серце. Ой, пропало моє золото... Що тепер мені буде? Не жити мені, як його не бачитиму.
Та й знову заридав-заголоснв.
—  Не плач і не сумуй, друже,— сказав сусід.— Бо хоч і мав ти золото, насправді не мав нічого. Ніякої користі воно тобі не давало. Тільки б дивився та дивився... То візьми якийсь камінь, поклади в яму і скажи собі, що то золото. І буде тобі добре, як перше.

За матеріалами: "Езопові байки". В переказі П. Цімікалі. Київ, "Веселка", 1972, малюнки А.Жуковського, стор. 90.


Останні коментарі до сторінки
«Байка "Скнара" (Езоп)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар