Езоп
СОБАКА, ПІВЕНЬ І ЛИСИЦЯ
(у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Край невеличкого, чепурненького села стояла хатина, і жили в ній кілька курочок з півнем. Правду кажучи, велося їм непогано, та півень уряди-годи бідкався:
— Що за життя! День у день одне й те саме! Як би хотілося хоч трохи погуляти в лісі, вийти на зелену гору або помандрувати ген туди, до зеленої річки, що сріблиться під сонцем, коли дивишся на неї з даху!
— Е, брате, та краса не для нас,— відмовляла стара розумна курка. — Тут ми маємо все, що нам треба: безпеку, спокій та смачний харч. Ще й є у нас щирий приятель — собака, який знає безліч цікавих бувальщин.
І справді, собака щодня навідувався до курей, як паслися вони на леваді або відпочивали в затінку на подвір'ї, і розповідав їм усякі бувальщини про диких звірів та птахів.
Якось каже він півневі:
— Знаю, що ти мрієш побачити світ. То чи не пішов би зі мною до лісу?
— Залюбки піду! — зрадів півень.
Ранком вони подалися до лісу й пробули там всенький день. Півень чудувався геть з усього, що бачив, і дзьобав зелену травицю та червоні ягоди з кущів.
Коли смеркло, собака огледівся довкола і, побачивши велику гіллясту оливу, сказав півневі:
— Ти вмощуйся високо на гіллі, а я залізу в дупло — так і переночуємо.
Півень злетів на дерево, собака ж умостився в дуплі. Довго й солодко вони спали, аж раптом збудився півень і за звичкою голосно заспівав:
— Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку!
О тій порі неподалік полювала лисиця.
— Еге, чую півнячий голос! — здивувалася вона. — Де б йому тут узятися? Ану ж подивлюся!
Лисиця кинулася до оливи.
— Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! — горлав півень на гілляці. Лисиця солоденько мовила:
— Доброго ранку, любий друже! Я здалеку тебе почула й прийшла поглянути, хто це так гарно співає. Але зараз ще темно, я не можу тебе розгледіти. Спускайся додолу, зазнайомимося.
Вислухав півень ту мову і думає:
«Ніхто ще зроду мені не казав, що я гарно співаю. Та навіщо цей звір таке говорить?.. Чи, може, він хоче схопити мене, коли спущуся? Май, хлопче, півнячий розум і дивися обома. Що воно за звір?»
І враз сяйнуло йому в голові — лисиця.
Багато про неї наслухався півень од собаки, але ніколи не траплялося бачити злодійку. А собака добре її знав. Розповідав, яка вона з себе, яка підступна та хитра на вдачу. Тож півень і упізнав її:
«Ну, начувайся, хитра лисице!»
І відказав чемненько:
— Радий з тобою запізнатися. Але спершу зроби мені маленьку ласку.
— Все, що скажеш! — прохопилася лисиця.
— Внизу в дуплі спить мій слуга. Розбуди його й попроси відчинити двері, бо інакше мені ніяк спуститися до тебе,
В лисиці загорілися очі:
«Ага, то тут ще один півень — його слуга! Щастя йде, ще й друге веде!»
— Зараз розбуджу! — вигукнула вона Й подерлася до дупла.
— Гей, уставай, треба двері...
— Гав, гав, гав! — завалував собака і вискочив з дупла, а забачивши лісову пройду, кинувся на неї.
Але лисиця встигла шмигнути в кущі, і в собачих зубах лишився тільки кінчик її хвоста.
Прибігла лисиця до своєї нори, трусячися з переляку.
— Ну, як полювалося? — питає її лис.
— Хіба не бачиш? Мало хвоста не позбулася. І то ще добре, могло бути зовсім непереливки.
Похитавши скрушно головою, лисиця провадила далі:
— Такого хитрющого півня здибала, що й світ такого не бачив! Це тобі не ворона, що відразу впустить м'ясо з дзьоба, зачувши хвалу! Нічого не скажеш — розумний півень!
Та й поклалася голодна спати, облизавши куцого хвоста.
А собака з півнем реготали, раді, що лисиця вхопила облизня.
— Ну й утнув же ти, — сказав собака. — Гострий розум маєш — тим і врятувався. А був би нерозважний і довірливий — де б зараз сидів?
— Ку-ку-рі-ку! Звісно, у лисиці в череві.
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 81 – 86.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках –глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.