Езоп
ЛЕВ І ВЕДМІДЬ
(байка у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Якось тинявся лев лісом, шукаючи поживи. Вже два дні ріски в роті не мав. На третій день зустрів ведмедя.
— Добрий день, друже, куди простуєш?
— Ох, любий леве, — відповідає Ведмідь, — шукаю чогось попоїсти, та нічого немає; такий я голодний, аж живіт до спини прилип.
— І я голодний, — відказує лев.
— То, може, разом пошукаємо харчу?
— Разом то й разом, — згодився лев. — Що знайдемо, ділимо навпіл. Гаразд?
— Гаразд, леве.
І подались вони вдвох шукати поживи в темних лісових хащах. Незабаром надибали мале козеня, що лежало мертве під деревом. Певне, якийсь мисливець підстрелив і не знайшов.
Лев кинувся до козеняти.
— Моє! Я перший угледів!
— Ні, я перший! — заволав ведмідь і собі побіг до козеняти. Схопили вони здобич та й ну тягти кожен до себе!
— Пусти! — рикав лев.
— Ні, ти пусти! — ревів ведмідь.
— Начувайся, це тобі так не минеться! — гарикнув лев, аж листя затремтіло навколо.
— Я не заєць тобі, не кріль, і тебе не боюся! — відповів ведмідь. — Кажу по-доброму — відступися, це моя здобич.
— Щоб я та відступився?
Левові з люті аж очі заслало, і він кинувся на ведмедя. Але той був не з полохливих, то й собі розлютився. І почався жорстокий двобій. Дужі були звірі, силою рівні, та й не боялися зроду нікого. Дряпались, кусалися, качались, несамовито ревли, а біль і шал тільки додавали їм снаги.
— На лихо собі зустрів я тебе! — прогарчав лев. — Ну й дурень же я, що попхався з тобою!
— Так мені й треба, здумав водитися з таким! — бурмотів і ведмідь. — Наче не знав, яка слава про тебе ходить! Хто про тебе добре слово коли сказав?!
— Гр-р-рІ Гр-р-р! Гр-р-р!
Кидались один на одного звірі, заганяли пазури один одному в тіло. Люто ревли, гризлися, але ніхто не міг перемогти. Та зрештою знесилились: гули їм з болю голови, кривавились тіла. Знеможені до краю, попадали на землю; несила було й ворухнутися. Лежали так довго, і кожному здавалося, що настала остання його хвилина.
На ту пору поблизу пробігала лисиця. Вона сховалась за деревом і стала стежити, чим же скінчиться герць. Побачивши, що вороги попадали, зразу збагнула: їм уже й кігтем не ворухнути. Лисиця підбігла до них, схопила козеня — і тільки її й бачили. А доганяти левові й ведмедеві незмога — ледве дишуть.
— Не так мене діймає біль та слабість, — каже лев, — як те, що стільки мучився, а скористалася з того лисиця.
— І я про це думаю, — озвався ведмідь. — Ми стільки натерпілися, а здобич дісталася лисиці. Отож треба було таки поділитися козеням. Були б наїлися та й подужчали.
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 14 – 19.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках - глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.