Езоп
ГЕРМЕС І ДРОВОРУБ
(у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Якось дроворуб рубав дрова на березі річки. Хотів наготувати в'язку та продати в місті, щоб заробити бодай на хліб, бо був бідний і, крім своїх рук та віслюка, не мав нічого. Навіть стара хатина, в якій жив із жінкою та трійком дітей — не його. чужа.
Знайшов він товсту суху гілляку на чинарі, хотів зрубати, замахнувся, а сокира вирвалася з рук і шубовснула в річку. У найглибшому місці впала.
— Цього ще мені треба до злиднів! — вигукнув сердега. Сів на камінь і заплакав з розпачу.
— Мало того, що сьогодні я нічого не зароблю й родина буде голодна,— слід ще й сокиру нову купити. А де ж я на неї візьму грошей? Чому моя доля така нещаслива?
Почув його плач бог Гермес і одразу спустився з Олімпу.
— Піду подивлюся, що то за чоловік. Чи гідний він моєї допомоги, чи ні?
Прикинувся подорожнім і з'явився перед дроворубом.
— Чого плачеш, чоловіче добрий? — питає.
— Ох, упустив сокиру в річку, — відповідає той, — і тепер нічим мені працювати, бо другої не маю. І купити нема за що, дуже я бідний.
— Не журися,— мовив подорожній,— зараз я її дістану.
І пірнув у воду. За мить виринув, тримаючи в руці золоту сокиру, що вогнем спалахнула на сонці.
— Оце вона? — питає. — На, візьми.
Дроворуб аж рота роззявив з подиву. Але за мить вигукнув:
— Це не вона! Не вона! У мене — золота сокира? Де б я її взяв?
Подорожній знову пірнув у річку, а коли виринув, у руці в нього була срібна сокира.
— Оце вже, мабуть, вона!
— Дякую, чоловіче добрий,— каже дроворуб,— але й срібної сокири не було в мене. Не можу я брехати чи брати річ, яка мені не належить.
— Не сумуй, матимеш і свою.
Подорожній пірнув ще раз і виринув із залізною сокирою — пощербленою, з потрісканим старим топорищем. Дроворуб зрадів:
— Оце моя! Щиро дякую тобі, чоловіче добрий І Тепер я працюватиму до вечора, тепер у мене буде що продати.
І, взявши сокиру, заходився рубати дрова.
— Стривай-но хвилину! — сказав подорожній. — Я — Гермес. Почув твій плач і прийшов тебе випробувати. І я впевнився — ти чесний чоловік, бо не хотів узяти золоту й срібну сокири. Але забери їх: це тобі мій дарунок. Продай їх та й господарюй на здоров'я. Тільки будь завжди чесним, таким, як зараз.
З цими словами Гермес зник, а дроворуб подався в село й розповів сусідам про свою пригоду.
І ось один заздрий сусіда подумав:
«Піду-но і я до річки, може, й мені доля всміхнеться, і я вернуся додому з золотою та срібною сокирами. Або ні, візьму краще мотику, вона більша».
Рано-вранці взяв він величезну мотику, пішов до річки, вкинув її в воду, а сам сів на березі й почав плакати та приказувати:
— Ой, потонула моя мотика, впала в річку... Що мені робити? Я ж бідний чоловік, не маю грошей на нову. Як тепер працюватиму, як зароблятиму діточкам на хліб?
Почув Гермес і помчав до нього. Питає, чого він плаче, а чоловік відповідає, що впустив мотику в річку, а без неї не можна працювати в полі.
— Не сумуй, — каже бог, — я пірну у воду й дістану твою мотику.
Стрибнув у річку й виринув з золотою мотикою. — Твоя? — питає.
— Моя! — вигукнув чоловік, і очі йому жадібно заблищали. — Ох, любий мій, як тобі я віддячу?
І простяг руку до мотики.
Але обличчя Гермесові потемніло з гніву, й він кинув золоту мотику далеко в річку.
— Я — Гермес! — прогримів він. — Я знаю, яка була в тебе мотика! Я почув твій плач і прийшов тебе випробувати. Бачу — ти поганий чоловік, бо хотів мене ошукати. Аби ти сказав правду, я подарував би тобі золоту мотику. Але тепер не матимеш і своєї. Це тобі плата за брехню.
Сказав — і щез.
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 169.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках –глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.