Езоп
МАВПА ТА ЛИСИЦЯ
(у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Було це за давніх часів. Надумалися якось лісові звірі обрати собі Царя. Посходилися вони на велику галявину й по тривалій суперечці поклали: нехай кожен покаже, на що він здатен. Хто зробить щось найкраще — того й оберуть царем.
Посідали всі кружки, залишивши на середині вільне місце. Туди виходили один за одним звірі й показували різні штуки.
Перший вийшов могутній лев і так заревів, аж земля затремтіла. Звірі, жахнувшися, сховалися одне за одного, а малеча, плачучи, тулилася до матерів.
Потім виступив слон зі стовбуром величезного дерева в хоботі. Легко, мов пір'їну, підняв деревину й поклав собі на спину, а потім жбурнув далеко геть.
За ним вийшов тигр. Примірявся — і одним стрибком перескочив галявину.
Показав себе й заєць — так прудко помчав колом, що не встигли звірі змигнути оком, як він уже тричі оббіг галявину.
Кінь перескочив високу жердину; кріт за мить прорив підземний хід під галявиною. Віслюк похвалився своїм голосом; два півні показали своє бойове мистецтво в герці.
Останньою вийшла мавпа й затанцювала так кумедно, що всі зареготали. Всі звірі — великі та малі, дужі та слабкі — аж качалися, аж за животи бралися.
Сміялися довго — поки мавпа покинула танцювати. А тоді зусебіч загукали:
— Мавпа! Мавпа — ось наш цар!
— Іншого царя не треба!
Лиш один звір не сміявся, не кричав, не плескав у долоні — лисиця. Вона крутилася поміж усіх і бурчала:
— Чи ви при своєму глуздові? Мавпа — цар?! Та хто вона за одна та мавпа? Тільки й уміє, що блазнювати та гризти горіхи. А чи годна вона звитяжно воювати, як належить цареві? Ні. Чи годна дати всьому лад? Ні. Чи годна розпізнати потаємних ворогів і дати їм такого перцю, щоб на все життя затямили? Чи годна їх обхитрувати? Ні, ні, ні!
Чи вміє вона красно говорити? Ні, де там!
То що ж вона тоді вміє? У танцях вихилятися та люд потішати. Де ж пак — які заслуги!
І, глянувши на мавпу, лисиця докинула:
— Диви, як набундючилася! Було б чого!
Та раптом очі лисиці спалахнули, і в них майнула лукава усмішка.
— Ну, зажди, я тобі зараз утну!
Відійшла лисиця далеченько й спинилася під високим деревом. Ще коли бігла на галявину, бачила там пастку, а в ній шматок м'яса. Лисиця скрушно похитала головою:
— Якийсь бідолаха попадеться туди!
Тепер підбігла вона до дерева, глянула — м'ясо на місці. Лисиця помчала назад на галявину. Мавпу й досі оточували звірі.
— Ану розступіться, дайте дорогу! І я хочу привітати царя! Звірі розступилися.
— Хай живе наш цар! — закричала лисиця й тричі вклонилася мавпі. — Хай живе царська корона — наша честь і гордість! Щасливого царювання тобі, твоїм дітям, онукам і всьому твоєму родові довіку.
І, повернувшись до звірів, солоденько мовила:
— Ви обрали справжнього царя.
— Красно дякую,— відповіла мавпа, скривившися так кумедно, що звірі знову засміялися.
Лисиця подумки зауважила:
«Стривайте лишень — зараз ще не так реготатимете».
— Царю мій,— провадила далі вголос,— я давно мріяла зробити тобі подарунок. Але я бідна лисиця і не маю нічого гідного твоєї величі. Та сьогодні мені пощастило — я знайшла в лісі скарб. Тож прийми його від мене, бо тільки царям належить володіти скарбами.
— Який скарб? — спитала мавпа.
— Ходімо, царю мій, я покажу.
— Ходімо, — радо згодилась мавпа та й подалася за лисицею.
— Ану ж бо й ми глянемо, — сказав котрийсь зі звірів.
— Ходімо всі! Ходімо!
І всі посунули слідом за мавпою.
Незабаром лисиця спинилася й, показавши мавпі на м'ясо в пастці, мовила:
— Скарб там, царю мій. Візьми-но його сам.
Мавпа, простягти руки, прожогом кинулась до пастки. Аж раптом щось клацнуло, й пастка защепнулася.
— Гей, лисице, тут тільки шматок м'яса! Це такий скарб? Ану відчини мені, я хочу вийти! — жалібно загукала мавпа.
— Стривай, пані мавпо,— сказала лисиця, забачивши на стежці звірів. — Зажди трохи, вийдеш.
Коли звірі підійшли ближче, лисиця показала їм на мавпу:
— Бачите, якого царя ви обрали? Пишайтеся тепер ним! Звірі оточили пастку. Дивляться — а там мавпа, зіщулена й жалюгідна.
— Що сталося? — питають здивовані звірі. — Як вона туди влізла? Де скарб?
— Спитайте її! — переможно засміялася лисиця. — А скарб — то шматок м'яса. Пані мавпа кинулась у воду, не спитавши броду. От і вскочила в халепу. І цього недоумка, любі мої, ви обрали царем? Чого ж мовчите?
Звірі дивилися то на лисицю, то на мавпу. Нарешті озвався вовк:
— Правду лисиця каже!
— Авжеж, правду! — підхопили всі. — Ніяк не випадає мавпі царювати!
— Тож скиньмо її з престолу! — вигукнула лисиця. — Бо інакше увесь світ з нас глузуватиме!
— Мудро каже лисиця... Та спершу визволімо мавпу з пастки. А потім оберімо нового царя!
— Чудово! — зраділа лисиця. Нарешті я чую голос розуму. Отож випустили звірі мавпу та добре посміялися з неї. А згодом посідали знову кружка на галявині — обирати нового царя. Вийшла на середину лисиця й сказала:
— Тепер будьте розважні. Правду кажучи, сердешна мавпа не винна. Що вона вміла — те й показувала. Винні ви самі, бо ні сіло ні впало обрали царем блазня, не подумавши, до якого лиха він може вас довести.
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Амброза Жуковського. Київ, "Веселка", 1972, стор. 110.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках - глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.