Байка "Дроворуб і Лисиця" (Езоп)


ДРОВОРУБ І ЛИСИЦЯ

Запопали якось мисливці в лісі лисицю и почали її переслідувати. Бідолашній дух у п'яти зо страху заліз. Хоч як хитрувала, в яку гущавину кидалася — не могла позбутися напасників, а вже від довгої гонитви вкрай знесилилася,
—  Ох, не вірю я в порятунок! — каже собі лисиця, задихаючись.— Ноги не несуть,   та ще  й ліс порідшав...    Надходить  мені кінець! Як вигонять в чисте поле — тоді прощай, світе!
Аж раптом лисиця побачила між дерев дроворуба. Кинулась до нього, заплакала й проситься:
—  Сховай мене, чоловіче добрий! Сховай, бо гоняться за мною мисливці, ось-ось настигнуть. Врятуй мене, зроби добре діло!
—  Біжи в мою хатину, там тебе не знайдуть! — сказав дроворуб.— Он туди!
Помчала лисиця до хатини, вскочила в двері й зачинилася.
-— Ох, не до вподоби мені схованка! — пробурмотіла.— Та що робити? Я й такої не сподівалася! Але треба поглянути, що робиться надворі. Зроблю-но я дірочку в стіні.
Розсунула вона галузки, що з них сплетено хатину, зробила шпарину, припала1 до неї оком і стала чекати. Серце їй калатало, дух перехоплювало, ноги підгиналися.
Аж ось за деревами показалися мисливці.
—  Ой,  горенько мені! — затрусилася   лисиця. — Де   вже   там думати про порятунок!
Мисливці побачили дроворуба й спинилися. І чує лисиця, як один із них питає її рятівника:
—  Т*и не бачив, тут лисиця не пробігала?
—  Ні, не бачив.
А сам простяг руку та й показує на хатину, де сховалася втікачка.
На щастя, мисливці не второпали того знаку чи не помітили, бо розглядалися на всі боки, поки дроворуб говорив, і одразу кинулися далі, як він замовк.
Лисиця почекала, поки вони зникли за горбом, перевела дух і думає:
«Тепер — мерщій до своєї нори!»
Відчинила двері й хотіла чкурнути геть, навіть не глянувши на дроворуба.
—  Оце   так! — вигукнув   той.— Уже   мене   покидаєш?   Навіть подякувати не хочеш своєму рятівникові?!
—  Віддячила б я тобі щиро, якби твої руки були в згоді з твоїми словами,-— відповіла лисиця й побігла геть.
Дісталася своєї нори, а лис із лисенятами вже чекають її, виглядають, хвилюються.
—  Що   сталося?   Де   ти   була  так  довго?   Ми   вже   хтозна-що думаємо!
—  Заждіть   трохи,—- відказує  лисиця — дайте   перепочити,   бо ледве дишу.
Коли лисиця прийшла до тями, вона розказала, яких жахів натерпілася. А по тій оповіді сумно додала:
—  Той дроворуб спершу видався мені дуже добрим і шляхетним. Так він лагідно говорив, що хотілося слухати Й слухати. Але слова його солодкі, та вчинки ганебні. А коли чиниш зле, то чого варта солодка мова? Нічого! Тоді затямте, дітки: ніколи не шануватимуть того, хто каже одне, а робить інше. Бо судять про когось не за словами його, а за ділами. Як оце я суджу про дроворуба.

За матеріалами: "Езопові байки". В переказі П. Цімікалі. Київ, "Веселка", 1972, малюнки А.Жуковського, стор. 108.


Останні коментарі до сторінки
«Байка "Дроворуб і Лисиця" (Езоп)»:
Александр , 2017-09-19 15:24:59, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1     + Додати коментар
Топ-теми